Основною формою життєдіяльності людини є дія

Пізнання має на меті успішну дію.

Модель пізнання:

 

           
   
 
потреба в успішній дії
 

 


Визначення істини:

· істина – це вірування, що приводить до практичного успіху;

· це вірування не індивідуальне, а колективне;

· це стійке вірування, проти якого немає вагомих сумнівів;

· воно продемонструвало свою ефективність у досягненні практичної мети.

Нове розуміння суб’єкта та об’єкта:

· суб’єкт – не абстрактний індивід, а конкретна соціалізована людина;

· об’єкт – життєвий досвід людини;

· досвід – це все те, що стало фактом свідомості, це цілісний потік свідомості.

Функція пізнання – це засіб виживання.

Критерій цінності знання – його корисність.

Критерій істинності наукових теорій – з’ясування практичних наслідків їх реалізації за допомогою прагматичного методу.

Поява нових істин завжди залишає незмінною переважну частину попереднього досвіду.

Процес пізнання – це перебудова, реконструкція досвіду, яка включає в себе такі процедури:

· Виявлення проблемної ситуації.

· Виявлення пізнавальних інструментів (ідей, теорій) для її розв’язання.

· Теоретичний аналіз усіх можливих наслідків. Остаточний вибір шляху розв’язання проблеми.

· Реалізація та експериментальна перевірка результатів дослідження.

Здобутком прагматизму стало подолання притаманного класичній гносеології розриву між науковим знанням та практичною діяльністю, людськими потребами, цінностями. Були піднесені на рівень філософського осмислення дійсності такі життєві цінності, як підприємництво, дія, успіх.

Питання 2 / с.

Аналітична філософія бере початок від філософії позитивізму, який у своєму розвитку пройшов такі етапи:

· Перший позитивізм (с. 317+195), заснований у 30-40-х роках ХІХ ст. – висунув і обгрунтував ідею побудови світоглядно нейтральної філософії, відмову від метафізичної проблематики.

О. Конт, Дж. Мілль, Г. Спенсер.

· Другий позитивізм (с. 195-196) або емпіріокритицизм – під філософією розуміє науку, яка здатна узагальнювати здобутки конкретних наук через підведення їх під певні універсальні принципи. Е. Мах, Р. Авенаріус.

· Неопозитивізм (с. 280+281), який виник у 20-х роках ХХ ст. – зробив своїм предметом змістовний аналіз наукового знання з метою чіткої дефініції наукових понять та звільнення науки від понять і суджень, що позбавлені наукового змісту. М. Шлік, Р. Карнап, Г. Рейхенбах, О. Нейрат, Б. Рассел, К. Поппер.

Виникнення аналітичної філософії було зумовлене переходом науки на теоретичний рівень (с. 280-281) математизацією та формалізацією наукового знання.

Центральний принцип – принцип верифікації (с. 282-283):

 
 
Верифікація – становлення змісту наукового судження через співставлення його з емпіричним досвідом.

 


Судження в процесі верифікації виявляються істинними або хибними.

Якщо істинність або хибність судження не може бути встановлена, його вважають позбавленим наукового змісту і вилучають з наукового обігу.

Істина – це узгодження змісту наукового судження з емпіричним досвідом – когерентна істина.

У зв’язку з труднощами, які виникають при застосуванні принципу верифікації в низці природничих наук, цей підхід зазнав суттєвих змін, принцип верифікації був послідовно замінений на:

· принцип верифікованості (с. 283);

· принцип фальсифікації (с. 283);

· принцип подвійної верифікації (с. 283-284) – актуальної та логічної.

Логічна верифікація має на увазі, що система суджень вважається істинною, якщо вона внутрішньо не суперечлива, а також не суперечить загальновизнаним принципом наукової теорії. Таким чином, наукові положення розглядаються як результат угоди, конвенції між теоретиками: їх наукова значущість є результатом загального визнання на підставі логічної несуперечливості.

Питання 2 / d.

Феноменологія (Е. Гуссерль) висунула апріорно-трансцендентну модель науки (с. 285+287).

Об’єктивність наукового знання зумовлена двома факторами:

· апріорними трансцендентальними структурами свідомості;

· предметною даністю феноменів свідомості.

Апріорні трансцендентальні структури свідомості – це самоочевидні сутності, які утворюють собою „життєвий світ” людини. По суті це і є об’єктивно істинне знання. Дотепер в науці „життєвий світ” існував анонімно, тобто його апріорні даності ніхто не досліджував. Наука як теоретично-логічна конструкція набуває універсальності завдяки первісним очевидностям „життєвого світу” (с. 286-287).

Вихідний принцип пізнання – принцип очевидності (с. 287-288).

Досягти справжньої очевидності можна лише методом трансцендентальної редукції (с. 288-289).

Е. Гуссерль виділяє 2 типи очевидності:

– неаподиктична (с. 288) – заснована на чуттєвому сприйнятті феноменів – вона не може бути достатньою підставою істини;

– аподиктична (с. 288) – заснована на логічному мислені – це безпосереднє споглядання сутностей у свідомості людини.

Успішність знання констатується в пізнавальному акті через ідентифікацію значення (аподиктичної очевидності) з мислимим предметом (неаподиктичною очевидністю).

Межі та обрії пізнавальної діяльності визначені апріорними структурами людської свідомості, які коріняться „життєвому світі”. Таким чином Е. Гуссерль долає розрив між наукою та „життєвим світом” людини, який породив у ХХ ст. споживацьке ставлення до досягнень науки та байдужість до екзистенційних проблем буття.

Питання 3.

У центрі уваги всіх розглянутих течій знаходиться проблема методологічної функції (с. 291-292) філософії щодо наукового пізнання.

Метод (с. 291-295) – це система регулятивних принципів діяльності суб’єкта, яка залежить від її мети, засобів здійснення і характеру об’єкта, є усвідомленою і визначає всю сукупність прийомів та операцій, що спрямовані на ефективне пізнавальне, практично-перетворювальне або творчо-художнє освоєння дійсності.