Сутність перехідного періоду від командної до ринкової економіки
Однією з ознак сучасного розвитку людського суспільства є перехід від командної до ринкової економіки колишніх соціалістичних країн та союзних республік колишнього СРСР. Їх економіка є перехідною. При всій різноманітності умов, за яких здійснюється цей перехід, та шляхів його здійснення він має спільну суть. Вона полягає у демонтажі командної системи і заміні її ринковими механізмами функціонування економіки, орієнтованої на задоволення потреб людини. Стратегічною метою цього переходу є не ринкова економіка сама по собі, а створення такої економічної системи, яка б у центр свого функціонування поставила людину з її широким спектром потреб, що підлягають задоволенню, створювала умови для функціонування суспільства, у якому людське життя буде визнаватися головною і унікальною цінністю, що охороняється силою закону. Досягнення такої мети пов'язується із істотним підвищенням ефективності економіки. Тому трансформація командної економічної системи і передбачає створення такого господарського механізму, який би забезпечував вищу, порівняно з попереднім, ефективність суспільного виробництва. Сучасна практика господарювання свідчить, що такий механізм насамперед передбачає широке використання елементів ринкової системи. Тому перебудова командної системи і здійснюється у напрямі звуження її елементів, заміни їх елементами ринкової економіки і створення на цій основі так званої соціальне орієнтованої ринкової економіки. Протягом періоду здійснення таких перетворень економіка знаходиться на перехідному етапі перехідної економіки.
Щодо суті перехідної економіки в Україні єдиної позиції немає. Все більшого поширення набуває точка зору, що це є процес трансформації змішаної економіки з переважанням планових зв'язків і методів регулювання економіки у змішану економічну систему, у якій пріоритетну роль відіграють ринкові зв'язки і методи впливу на економічну діяльність. При такому підході суть перехідного процесу полягає не у руйнуванні старої економічної системи і заміні її новою, а у заміні співвідношення основних системоутворюючих елементів, тобто у зменшенні ролі елементів чисто командної економіки і розширенні елементів ринкової економіки. Ці зміни стосуються в першу чергу типу власності та механізму координації господарських зв'язків. Крім того, вони включають і структурну перебудову економіки, оскільки остання була підпорядкована цілям командної економіки і неадекватна соціальне орієнтованій ринковій економіці.
Зміст перехідної економіки як трансформаційного процесу складають такі основні елементи: первісне нагромадження капіталу шляхом його перерозподілу, демонополізація економіки, її структурна перебудова і посилення соціальної орієнтації. Первісне нагромадження капіталу як один з найважливіших трансформаційних процесів пов'язаний із змінами у системі власності, а саме звуженням сфери державної власності і формуванням приватної власності у різних її формах. Основним засобом здійснення цих процесів є приватизація державного майна. Значну роль відіграла також інфляція, що супроводжувалася перерозподілом багатства на користь незначної частки населення.
Важливою складовою трансформаційних процесів є демонополізація економіки. Командна система була системою не тільки одержавлення економіки, а й тотальної її монополізації з боку держави. За таких умов ринкові елементи не могли істотно вплинути на функціонування економіки, оскільки відсутній такий елемент ринкового механізму, як конкуренція. Створення конкурентного середовища передбачає здійснення заходів щодо демонополізації економіки.
Трансформаційні процеси у перехідній економіці включають і її структурну перебудову. Структура командної економіки зорієнтована на її цілі, пріоритетними серед яких був переважний розвиток виробництва засобів виробництва і військової продукції. Така структура не відповідає потребам суспільства з соціальне орієнтованою економікою. Тому важливим напрямом трансформаційних процесів є заходи щодо зміни існуючої структури економіки, приведення її в стан, відповідний вимогам соціально орієнтованої економіки.
Для трансформаційної економіки характерними є і процеси її соціалізації, тобто підвищення ролі людини, її добробуту. Вони реалізуються, в першу чергу, через здійснення заходів, що протистоять погіршенню матеріального становища членів суспільства, викликаному процесами первісного нагромадження капіталу. Однак головним їх напрямом є створення умов формування постіндустріального суспільства з великою часткою нематеріального виробництва і створенням умов для всебічного розвитку людини.
Залежно від швидкості здійснення трансформації з командної економіки у соціальне орієнтовану ринкову розрізняють два підходи, або дві моделі: 1) радикального підходу, або так званої шокової терапії, і 2) поступових ринкових перетворень з поетапним поглибленням (так звана градуалістська модель). За першою моделлю передбачається здійснення комплексу взаємопов'язаних заходів, спрямованих на заміну централізованого планування основними елементами ринкового механізму протягом відносно короткого періоду. Серед таких заходів швидка лібералізація цін і торгівлі, здійснення цілеспрямованої програми стабілізації для забезпечення стійкості цін, реформа валютних відносин, створення умов для розвитку приватного підприємництва, демонополізація економіки, реформування фінансово-кредитної і податкової систем, створення законодавчого поля ринкової економіки.
Ідея радикального підходу полягає в тому, що за існування можливості швидких перетворень їх необхідно використати. Деякі перетворення можна зробити швидко, інші вимагають довших строків, але їх не треба відкладати. Такий підхід дає змогу досягти так званого критичного розміру перетворень, що усуває можливість відкочування до попереднього стану. Цю модель було використано країнами Центральної та Східної Європи й Балтії, де перетворення прагнули здійснити за максимально короткий строк, щоб забезпечити незворотність старої системи.
Градуалістська модель передбачає поступове здійснення трансформаційних заходів. Останні реалізуються спочатку в експериментальному порядку з подальшим поширенням набутого досвіду на інші сфери економіки. Така стратегія базується на підвищенні ефективності й зростанні доходів за рахунок первісних часткових реформ, що створює умови для подальших економічних перетворень. Характерним для цієї моделі є тривале співіснування командних та ринкових методів економічної діяльності з жорстким контролем держави за економікою як на макро-, так і мікрорівні. Найтиповішим прикладом цієї моделі є Китай. Там спочатку здійснили заходи, що відкрили шлях до створення спільних з іноземним капіталом підприємств. Потім почалася поступова лібералізація цін. Ринковим трансформаціям спочатку був підданий аграрний сектор економіки, а потім почався поступовий перехід на ринкові умови у промисловості та інших галузях економіки. Наступним етапом було реформування державного управління економікою і фінансово-кредитної сфери.
Виділення двох моделей перехідної економіки має відносно умовний характер, їх вибір залежить від економічних і політичних умов країн, що стали на шлях трансформації економіки. В Україні можливостей для градуалістської моделі трансформації економіки не було. Вони були втрачені ще за часів СРСР. Тому модель радикального підходу була безальтернативною. Складність трансформаційних процесів у нашій країні зумовлена й тим, що вона практично не мала власної економічної системи — економічний потенціал, розташований на її території, був складовою частиною економічної системи СРСР. Тому поряд із здійсненням трансформаційних процесів, спрямованих на ринкові перетворення, необхідно було розв'язати проблему формування власної економічної системи.
Ринкові трансформації в Україні гальмувались і такими обставинами, як слабкість політичної влади, невизначеність стратегічних цілей реформування економіки, непослідовність у здійсненні економічних реформ. У цьому напрямі діяли і такі фактори, як практично повна відсутність приватного сектора економіки, а отже й навичок підприємництва; засилля державного монополізму в економіці; неефективна структура економічного потенціалу (надмірна частка галузей важкої промисловості і військово-промислового комплексу); низька якість переважної частини вітчизняної продукції, що робила її неконкурентоспроможною не лише на зовнішньому, а й на внутрішньому ринку; негативне ставлення переважної частини населення до підприємництва і непідготовленість до існування за ринкових умов.
Через перелічені причини трансформаційні процеси затягуються, що негативно позначається як на економічному розвитку, так і на життєвому рівні людей. Це призвело до негативного ставлення населення до реформ — на відміну від країн Центральної Європи та Балтії.