Вірш: Ольга Яворська “Крути”
День помирав, як недобитий лебідь,
Ніч перейняла невимовний біль.
Здригнулись зорі в сполотнілім небі
І тихо падали в криваву заметіль.
Стогнали Крути і молився вітер,
Цілуючи скривавлені сліди:
Вас мало, діти, вас так мало, діти,
Супроти п’яної московської орди.
В пекучий сніг... Навзнак. Не на коліна.
Заплакав місяць в зоряну блакить.
Всі – як один… Кріпися Україно,
Хоч їхня смерть вовік не відболить.
Р† ведучий: ВВЛиш частина студентського куреня врятувалася. РћРґРЅС–, що були РЅР° крайньому лівому крилі, минули станцію, СЏРєСѓ зайняв РІРѕСЂРѕРі. Рђ, ті, що були ближче залізничного насипу, РЅРµ знали РїСЂРѕ те, що РІРѕСЂРѕРі СѓР¶Рµ РЅР° станції. Р’РѕРЅРё РЅРµ здавались. РџСЂРѕВбували ще пробитись. Кількох із РЅРёС… закололи матроси штиВками. 35 дісталися РІ полон. РњС–Р¶ РЅРёРјРё - 7 поранених.
ІІ ведучий:В РЈСЃС–С… полонених привезли РЅР° станцію. Почався РґРѕРїРёС‚ С– згущання озвірілих червоногвардійців. Р— нелюдською люттю били РїСЂРёВкладами, кулаками, нагаями. Здоровенний червоногвардієць С–Р· РґРёРєРёРј завзяттям РІРёСЃРјРёРєРЅСѓРІ волосся Р· голови студента, РїСЂРёВговорюючи: “Тепер будеш знати, СЏРє СЂСѓРєРё РЅР° пролетарів РїС–РґРЅС–Вмати. Далі РґРёРєСѓРЅ С–Р· страшною лайкою вдарив кулаком РїРѕ РѕРєСѓВлярах. Розбите скло погрузло РІ оці. Нещасний РїСЂРѕСЃРёРІ добити Р№РѕРіРѕ. “Підожди СЃСѓРґСѓ! РЈ нас без СЃСѓРґСѓ РЅРµ РјРѕР¶РЅР°, – єхидно посміхався солдат.
Пісня: “Прощався стрілець із своєю ріднею”.
Р† ведучий:ВВ РЈ березні 1918 СЂРѕРєСѓ після звільнення Києва РІС–Рґ більшовиків, було вирішено відшукати тіла полеглих РїС–Рґ Крутами С– РїРѕС…РѕРІР°Вти РІ столиці України – Києві. Це було нелегкою справою, Р±Рѕ спільного місця поховання РІ Крутах РЅРµ було: більшовики РЅРµ дозволяли селянам С–Р· найближчого села поховати розстріВляних С– забитих. Окремих селяни хоронили потайки РІ СЂС–Р·РЅРёС… місцях, але більшість самі москалі засипали РІ кількох ямах С– зрівняли землею.
ІІ ведучий:В Р’СЃС–С… полеглих було знайдено небагато. 19 березня 1918 СЂРѕРєСѓ приїхав РґРѕ Києва СЃСѓРјРЅРёР№ потяг Р· віднайденими тілами полеглих. Родичі, РґСЂСѓР·С–, знайомі прийшли розпізнавати тіла. РўР° пізнати було тяжко. Р’СЃС– були РїРѕ звірячому замордоВвані. Тіла віднайдених крутянських героїв було поховано Сѓ спільній могилі РЅР° кручі Аскольдового кладовища.
Мелодекламація (соло на скрипці М. Скорик “Мелодія”), новела В.Поліщука “Над свіжою могилою”.
ВВВ ВВВ ВВВВВВВВВВВВВ Стою над СЃРІС–Р¶РѕСЋ могилою юнаків С– тихо СЃСѓРјСѓСЋ... ПереВглядаю написи РЅР° стрічках РІС–РЅРєС–РІ... “Синам України – Р±РѕСЂВцям Р·Р° С—С— волю”.
ВВВ ВВВ ВВВВВВВВВВВВВ “За честь С– волю України, що віддали життя РїС–Рґ Кругами”. Р† багато інших написів. Ще більшим СЃСѓРјРѕРј РІС–С” РѕРґ тих слів, правдивих 1 шаблонних...
ВВВ ВВВ ВВВВВВВВВВВВВ Двоє людей РІ селянських свитках плачуть: С—С… діти РІ землі... Розглядаю Р·РЅРѕРІСѓ написи, стрічки, РІС–РЅРєРё. Стрічки білі, черВРІРѕРЅС–, жовто-блакитні.
ВВВ ВВВ ВВВВВВВВВВВВВВ РћСЃСЊ РѕРґРЅР° простенька стьонжечка, РІРёРґРЅРѕ, зроблена тут, РЅР° СЃРєРѕСЂСѓ СЂСѓРєСѓ. Напис хімічним олівцем біжить нерівними караВкулями. Читаю.
“Милому моєму Грицеві РІС–Рґ Р№РѕРіРѕ Олесі”. Наче трохи обірвалось всередині. РўРѕ певно найкращі РјСЂС–С— С– надії прийшлось розбити. Так-то зустріло СЃСѓРІРѕСЂРµ Р¶РёС‚Втя ще СЋРЅСѓ людину.
 “А РІР¶Рµ молодого студента РЅРµ будуть більш хвилювати – РЅС– життя, РЅС– боротьба, РЅС– кохання,” – читаємо далі оці РЅРµВсміливі каракульки. Певне вийшли РІРѕРЅРё Р·-РїС–Рґ СЂСѓРєРё, обмитої РґСѓР¶РёРјРё сльозами.
Пісня “Ой у полі могила”.