З ДЕЗАДАПТИВНИМИ ДІТЬМИ ТА МОЛОДДЮ
1. Соціальна реабілітація дітей з девіантною поведінкою
Вести мову про соціальну реабілітацію дітей і молоді з девіантною поведінкою можна лише тоді, коли фахівець досить добре уявляє, з яким контингентом йому необхідно працювати. Адже відомо, що внаслідок несприятливих обставин з'являються різноманітні відхилення у соціалізації, що відображаються у прояві неадекватної поведінки і ставлення дітей та молоді до норм і вимог всієї системи суспільних відносин, в які включається людина на кожному етапі її розвитку і становлення. При цьому необхідно розмежовувати відхилення у соціалізації, за наявності яких соціальна дезадаптація, неадекватність поведінки індивіда не в собі соціальної чи протиправної ознаки, та відхилення у соціалізації, за яких дезадаптація носить антисуспільний характер, що суперечить нормам моралі і права. За таких умов можна говорити про явище десоціалізації.
Основною ознакою десоціалізації є відчуження індивіда від соціальних інститутів, які виступають основними носіями установлених норм, моралі і прав. У такій ситуації відбувається вплив різних асоціальних і злочинних асоціальних субкультур з власними, корпоративними нормами і цінностями, які носять антигромадський характер.
А відтак простежується явище, коли соціальні відхилення і соціальна дезадаптація підлітків і молоді супроводжується деформацією їх соціальних зв'язків, а також категоричним відчуженням від сім'ї і школи. З метою подолання такого відчуження та включення об'єктів соціалізації і У суб'єкт-суб'єктні відносини і систему соціально значущих відносин необхідно реалізувати комплекс соціально-недагогічних заходів, спрямованих як на оздоровлення ситуації та умов у школі, сім'ї, так і на індивідуальну психолого-педагогічну корекцію особистості з девіантною поведінкою.
Необхідності усвідомлення і вирішення проблеми сприяє твердження В.П.Кащепка, який ще у 20-ті роки XX ст. вивчав дану проблему і
216 Соціальна робота
зазначав, що корекція недоліків особливості в процесі її становлення — це проблема великої значущості і вирішувати її продуктивно потрібно у контексті державної політики.
Причому він привертав уваїу до проблеми поєднання методико-тералев-тичних, навчально-педагогічних і виховних прийомів, спрямованих на корекцію характеру і відновлення особистості в цілому. До того ж наголошувалась на незаперечній залежності успіху реабілітаційного, процесу від терміну його початку: чим раніше почати, тим більше надії на успіх [1].
Важливими принципами у соціально-педагогічній реабілітації є:
1) заміна домінуючого у виховній роботі педагога па самого вихованця, який визначає зміст і методи роботи педагога;
2) орієнтація на потенційну соціальну психологічну повноцінність особистості, котра реабілітується, і повернення її у звичне соціальне середовище;
3) постійне вивчення так званої "винятковості" індивіда у процесі корекційпо-реабілітаційної роботи має здійснюватися у тісній взаємодії педагога і психолога.
Не можна обминути при розгляді даного питання соціальну, корекц-ійну і реабілітаційну діяльність А.С.Макареика та С.Т.Шацького, які у 30-ті роки XX ст. заклали основні принципи, зміст і методи соціальної роботи з важковиховуваними дітьми і підлітками. В основу своєї педагогічної теорії вони заклали ідею створення педагогом виховного соціального середовища.
Так, С.Т.Шацький вважав, що одним із таких виховних середовищ можуть стати клуби за інтересами, які дозволяють дітям і підліткам розкрити "свої інстинкти" [2,123], особливо соціальні інстинкти, суть яких полягає у прагненні вчитися життю, пристосовуватись до життя, оволодівати соціальним досвідом, включатися в соціалізацію.
А ось у 60-ті роки минулого сторіччя простежується тенденція до більш глибокого вивчення даної проблеми, зокрема, у психологічному, соціально-правовому і медичному аспектах. Причому причини девіантної поведінки вбачалися в особливостях вікового розвитку особистості, у відчуженні від "нормальних" дітей, своєрідності прояву протесту проти "пригнічення" їхніх інтересів тощо.
У цей період В.О.Сухомлинський запропонував різноманітні засоби стимулювання самовиховання особистості. Домінантною в його рекомендаціях була орієнтація на індивідуальний стиль побудови педагогічного процесу, на гуманізацію засобів виховання девіантиих підлітків [4].
Теоретичні основи соціальної роботи 217
Безперечно, процес перевиховання є довготривалим і складним, який передбачає: вивчення середовища, в якому ріс вихованець, аналіз позитивних і негативних рис характеру індивіда, формування позитивної установки і усунення недоліків у його загальному розвитку, прискорення позитивних начал, наявних в особистості.
Поступово термін "перевиховання" почав змінюватись на термін "реабілітація", що означає "відновлення" (Франція); паралельно висувається термін "нормалізація" (Данія, Швеція). Проте термін "реабілітація" набув міжнародного визнання, що привело до появи поняття: медична реабілітація, психологічна реабілітація, педагогічна реабілітація, соціальна реабілітація. Причому соціальна реабілітація передбачає відновлення соціальних відхилень, порушених зв'язків і відносин із середовищем.
Реабілітація — медична, психологічна, педагогічна і соціальна — має багатий і різноманітний зміст і є своєрідним відображенням соціаль-но-педагогічиого оптимізму і гуманізму.
Суть реабілітаційного підходу у соціальному середовищі визначається як комбіноване і координоване застосування медичних, соціальних, педагогічних, професійних заходів, спрямованих на компенсацію дефек-та, соціального відхилення [5, 4-6].
Все вище сказане дозволяє дати розгорнуте визначення поняття "соціальна реабілітація" стосовно до дітей і молоді, схильними до девіантної поведінки. Соціальна реабілітація дітей девіантної поведінки— це повна система, яка забезпечує відновлення у них порушених соціальних зв'язків і відносин, ідентифікацію індивіда як суб'єкта власної життєді-■ яльності.
Вітчизняна превентивна практика, на відміну від Заходу, де панує корекційно-реабілітаційна робота, побудована на індивідуальних діагнос-тично-корекційиих психологічних програмах, досить тривалий час мала чітку спрямованість на створення педагогічно організованого середовища. Зокрема, за методикою А.С.Макарелка ресоціалізуючим фактором виступає колектив завдяки включенню підлітка в систему гуманізованих міжособистісиих відносин. Соціальна реабілітація в такій ситуації відбувалася за рахунок "паралельно" впливу колективу, який виконував ресо-ціалізаційну функцію.
Як показує практика, означена методика досить успішною спрацьовує і в тимчасових колективах, і в різних дозвіллєвих соціально-иедаго-гічних центрах і клубах.
Аналіз наукових шкіл і сьогоднішньої практики дозволив виявити деякі принципи соціально-педагогічиої реабілітації:
218 Соціальна робота
— опора на позитивні якості особистості;
— реабілітація потреби дитини чи підлітка у самоствердженні;
— формування в них життєвих прагнень;
— розвиток корисних інтересів і вищих духовних цінностей вихованця;
— глибока повага і довіра у взаємовідносинах з дітьми і молоддю. Виходячи із основних принципів і змісту соціальної реабілітації, можна
окреслити соціально-педагогічні завдання і функції, які вона спроможна вирішувати:
/. Відновлювану, яка передбачає відновлення тих позитивних якостей, які переважають у суб'єкта до появи девіантної поведінки, звернення до пам'яті індивіда і його добрих справ.
2. Компенсаторну, суть якої полягає у формуванні в підлітка чи молодої людини прагнення компенсувати той чи інший недолік завдяки прояву зусилля в діяльності в тій галузі, яку він любить і в якій може швидко домагатися успіху (наприклад, у спорті, художній творчості, праці тощо).
3. Ситимулюючу функцію, яка спрямована на активізацію позитивної суспільно-корисної діяльності підлітка. Вона реалізується завдяки використанню методів схвалення, засудження, тобто обов'язково з проявом оціночного емоційного становлення до поведінки чи вчинків суб'єктів дії.
4. Виправну, ця функція пов'язана з виправленням негативних якостей підлітків і передбачає застосування різноманітних методів заохочення, переконання, навіювання, прикладу тощо, які сприяють успішній корекції поведінки.
З цього можна зробити висновок, що процес соціальної реабілітації буде здійснюватись успішно в тому випадку, якщо у підлітка чи молодої людини вдастя розбудити потребу в самовдосконаленні, самовихованні і якщо об'єкт даного процесу стає активним суб'єктом корекційної роботи. До тенденцій, які сприяють успішній соціальній корекції особистості, на думку С.А.Бєлічевої можна віднести:
— гуманізацію превентивної практики, переважання охоропно-захис-них мір над мірами покарання і примусу:
— професіоналізацію виховної профілактики й охоронно-захисної діяльності, введення і підготовку спеціальних соціальних працівників чи соціальних педагогів, соціальних реабілітологів, практичних психологів, які мають спеціалізуватися з проблем практичної роботи по корекції поведінки іидивидів з відхиленням та оздоровленню умов їх сімейного і суспільного виховання;
«•
Теоретичні основи соціальної роботи 219
— створення мережі спеціальних структур, здатних здійснювати соціальну і соціально-нсихологічну допомогу сім'ї, дітям, молоді: консультаційні центри (пункти), центри довіри, дозвіллєві і реабілітаційні центри, соціально-педагогічиі притулки для дітей, котрі попали в кризову ситуацію;
— психологізацію виховної профілактики і охороино-захисної діяльності, визначення провідної ролі медико-психологічної допомоги і підтримки у корекцій відхилень у поведінці особистості, реабілітації неповнолітніх з різними формами соціальної і психологічної дезадаптації;
— визнання сім'ї як неповного інституту соціалізації дітей і підлітків, надання сім'ям соціально-правової, соціально-педагогічної і медико-психологічної допомоги, в першу чергу, сім'ям групи соціального ризику, не спроможних самостійно викрити проблеми виховання [6,37].
Соціальна корекція девіантпої поведінки передбачає, перш за все, виявлення иеблагополуччя в системі відносин дитини як з ровесниками, так і з дорослими, а також оздоровлення соціальної ситуації.
Спираючись на теоретичні дослідження і досвід практиків, можна стверджувати, що сутність характеристики соціальної реабілітації дітей, підлітків і молоді включають:
—• створення виховного розвиваючого середовища для об'єкта реабілітації;
— відновлення і підтримка соціально значущих умінь, установок, навичок і звичок;
— регулювання соціально несприйнятливих форм поведінки, інтеграція особистості в суспільство.
Що стосується організаційного аспекту соціальної реабілітації неповнолітніх і молоді, схильних до девіантпої поведінки, то він передбачає:
— проведення соціально-медико-психолого-педагогічпої діагностики клієнта;
— складання індивідуальної комплексної програми реабілітації;
— реалізацію індивідуальної комплексної програми реабілітації;
— збереження і зміцнення отриманих соціально значущих результатів корекції особистості.
Ефективність соціальної реабілітації у повнолітніх і молоді залежить, перш за все, від того, наскільки є адекватним створене соціально-педагогічне середовище і чи спроможне воно надати їм соціальну допомогу і підтримку та сприяти реабілітаційному процесу.
Виходячи із поставленого завдання і перед представленням окремих технологій, необхідно визначити суть поняття "девіантна поведінка".
220 Соціальна робота
У суспільстві давно сформовані уявлення про норми життя, правила і форми взаємовідносин, про поведінку, яка схвалюється і яка засуджується суспільством чи спільнотою.
Сьогодні наука розглядає соціальну норму і соціальне відхилення у поведінці як два протилежні полюси. Проте нормативна поведінка домінує в сучасному суспільстві як за поширенням, так і за соціальною значущістю. Серед чималої кількості визначень ми зупинимось на таком із них: "це правило, вимога суспільства до людини, в яких визначені більше чи менш точно обсяг, характер, а також межі можливого і допустимого у її поведінці" [8,47].
Звичайно будь-яка норма є корисною, якщо вона є значущою. Коли ж вона втрачає цю якість, то результат її соціальної дії буде негативним. Це приводить до її витиснення і заміною іншим правилом. І їх невиконання уже не буде свідчити про девіантну поведінку, не бажані прояви в суспільній практиці.
Соціальне відхилення від норм складається із девіацій у трьох основних сферах: особистість, середовище, організм. Індивідуальна специфіка реалізації відхилення в поведінці і переживаннях людини полягає в переважанні: а) особистішого ядра з його сукупністю соціально-психологічних елементів; б) впливу соціального середовища з його багатогранними ознаками; в) індивідуальних властивостей людини, які надають поведінці певної своєрідності.
Асоціальною поведінкою, поведінкою з відхиленням у сучасній науці називається поведінка, в якій досить стійко проявляються відхилення від соціальних норм, як відхилення корисливої, агресивної орієнтації, так і соціально-пасивного типу [8,112].
Можна сказати, що поведінка з відхиленням чи девіантна поведінка відрізняються як за змістом і цільовою спрямованістю, так і за мірою суспільної небезпеки. Отже, девіантна поведінка як явище протилежне нормативній поведінці є системою вчинків, які виходять за межі загальноприйнятих моральних і правових норм, за винятком норм психічного здоров'я. У сфері соціальної роботи більш адекватне таке визначення: девіантна поведінка відображає зв'язок поведінки особистості, соціальних груп і спільної з соціумом, всією системою суспільних відносин, регулювання яких здійснюється за допомогою системи соціальних норм, враховуючи при цьому взаємодію внутрішніх і зовнішніх факторів, які визначають появу мотивів, цілей і рішучості здійснити антинормативиий вчинок. Це дозволяє стверджувати, що діють кілька типів девіантної поведінки в життєдіяльності дітей, підлітків, молоді:
