Мотивація і стимулювання трудової активності персоналу
Соціально-економічною основою активізації зусиль персоналу підприємства, що спрямовані на підвищення результативності їх трудової діяльності, є мотивація праці.
Система мотивації характеризує сукупність взаємопов'язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або трудовий колектив у цілому щодо досягнення індивідуальних і спільних цілей діяльності підприємства.
Мотивація — процес заохочення людей до ефективної діяльності, спрямованої на досягнення цілей організації шляхом формування мотивів.
Мотив — внутрішнє бажання людини діяти певним чином для задоволення своїх потреб. Мотиви виникають під впливом мотиваторів.
Мотиватор — усе те, що спонукає людину діяти певним чином.
Процес мотивації поділяють на чотири основні етапи:
1. Виникнення потреб.
2. Розробка стратегії і пошук шляхів задоволення потреб.
3. Визначення тактики діяльності і поетапне її здійснення.
4. Задоволення потреб й одержання матеріальної чи духовної вина-
городи.
Мотивація праці — це бажання працівників задовольнити свої потреби через трудову діяльність.
Виділяють два види мотивації: внутрішню і зовнішню. Внутрішня пов'язана з інтересом до діяльності, зі значимістю виконуваної роботи, зі свободою дій, можливістю реалізувати себе, а також розвивати свої вміння і здібності. Зовнішня мотивація формується під дією зовнішніх факторів, таких як умови оплати праці, соціальні гарантії, можливість просування по службі, похвала або покарання керівником і таке інше.
Вони мають вплив, але не обов'язково на довгий період. Більш ефективною є така система факторів, яка буде впливати як на зовнішню, так і на внутрішню мотивацію.
До факторів, які зумовлюють поведінку працівника і які треба враховувати в практиці мотивації його трудової діяльності, належать:
1) фізичний тип особистості;
2) рівень самосвідомості та освіченості;
3) професійна підготовка;
4) психологічний клімат у колективі;
5) вплив зовнішнього середовища.
Формування активної дійової системи мотивації базується на постійному аналізі й удосконаленні відносин між:
> роботодавцями і найманими працівниками;
> керівниками та їхніми підлеглими;
> конкуруючими групами працівників;
> групами, що виконують споріднені функції.
На рівні підприємства система мотивації повинна базуватися на таких вимогах:
> надання однакових можливостей щодо зайнятості та посадового просування за критерієм результативності праці;
> узгодження рівня оплати праці з її результатами та визнання особистого внеску в загальний успіх;
> створення належних умов для захисту здоров'я, безпеки праці та добробуту всіх працівників;
> забезпечення можливостей для зростання професійної майстерності, реалізації здібностей працівників;
> підтримування в колективі атмосфери довіри й зацікавленості в реалізації загальної мети.
Методи мотивації підлягають такій класифікації:
1. Економічні (прямі):
> форми та системи оплати праці;
> премії;
> участь у прибутках;
> оплата навчання.
2. Економічні (непрямі):
> пільгове харчування;
> доплата за стаж;
> пільгове користування житлом, транспортом, спортивними спорудами тощо.
3. Негрошюві:
> збагачення змісту та покращення умов праці;
> гнучкі робочі графіки;
> охорона праці;
> просування по службі;
> участь в управлінні;
> система атестацій і співбесід.
Методи мотивації поділяються також на:
1) індивідуальні та групові;
2) внутрішні й зовнішні.
До внутрішніх відносять задоволення від виконаної роботи, відчуття власної компетентності та самоповаги. Зовнішні — це винагорода, що забезпечується керівником.
Зовнішня винагорода безпосередньо пов'язана з системою стимулювання, яка включає три рівні: визнання заслуг працівника керівництвом, матеріальні стимули залежно від величини трудового вкладу та можливість підвищення по службі.