Соціально-економічний розвиток. Реформа 1861 р. відкрила в Росії (і на Україні) епоху індустріального розвитку
Реформа 1861 р. відкрила в Росії (і на Україні) епоху індустріального розвитку. Капіталістичний розвиток економіки, розширення торгівлі і неосяжні простори призвели до швидкого впровадження залізничного будівництва. Якщо перша залізниця була побудована на Україні у 1865 р. (Балта - Одеса) і мала довжину 219 км, то на 1900 р. довжина залізничних колій на Україні становила 8 417 км.
Сільське господарство на Україні після реформи 1861 р. пішло капіталістичним шляхом розвитку, який проте гальмувався численними залишками кріпосництва, головним з яких було поміщицьке землеволодіння. У руках поміщиків залишалися величезні земельні площі, що давало їм змогу ставити в залежність від себе селян. Якщо в середньому на селянський двір припадало 10 десятин, то на один поміщицький маєток – 507 десятин. Таким чином, поміщицьке землеволодіння ставало найбільшою перепоною на шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві.
У пореформенний період в сільському господарстві перепліталися дві системи господарювання – відробіткова (селяни одержали після 1861 р. недостатні наділи і змушені були орендувати у поміщиків землю, за що відробляли своїм інвентарем і худобою) і капіталістична (поміщик заснував своє господарство на праці вільнонайманих робітників, які обробляли землю інвентарем власника). Капіталістичне товарне зернове виробництво стало переважаючим насамперед у південних степових районах України. Селянське господарство також розвивалося капіталістичним шляхом, що вилилося в розклад селянства на дві групи – сільську буржуазію (заможних селян, що використовували працю вільнонайманих робітників, наймитів, батраків) і сільських пролетарів (клас найманих робітників з наділом).
Після скасування кріпосного права в Україні (як і в Росії) швидко розвивалася капіталістична промисловість, що перейшла в стадію великої машинної індустрії. Були створені підприємства, які засновувалися на машинній техніці, паровій силі і вугіллі як паливі. В Україні зростала кількість фабрик і заводів: якщо у 1860 було 2147 промислових підприємств і 86 тис. робітників, то в 1895 р. стало 30 310 підприємств і 205 тис. робітників.
У промисловості України поряд з традиційною цукровою галуззю розвиваються дві нові - металургійна і вуглевидобувна. Уже в 1880 р. Донецький вугільний басейн (Донбас) посідав перше місце у вуглевидобувній промисловості імперії, даючи 43% всього вугілля. Розвиток металургійної промисловості на Україні почав набирати темпи після відкриття у Кривому Розі 1881 р. багатих покладів заліза.
Розвиток українського національного руху. Польський визвольний рух в Україні. Народництво
Культурно-національне відродження у другій половині ХІХ ст. зумовило виникнення у 60 - 70-х роках громад, до яких належали студенти, викладачі вузів, письменники, урядовці і т.п. Члени громад створювали освітні гуртки і недільні школи для неписемних, працювали там учителями, вивчали історію і етнографію України, збирали пам’ятки народної творчості. За те, що члени громад заявили про необхідність освічувати народ, зокрема селянство, польські шляхтичі називали їх “хлопоманами”, а самі себе іменували “українофілами”. В 70-ті роки під впливом народництва починають виникати більш радикальні гуртки, що отримали назву молодих громад. Молоді громадівці ішли на села, вивчали там життя, мову, звичаї селян; найбільш революційно настроєні громадівці переходили в народницькі гуртки. У 90-х роках в національному русі склалася радикальна течія з виразною політичною спрямованістю – “Братство тарасівців”, що бачила Україну незалежною, самостійною державою. Пізніше, оскільки більшість вважала ідею незалежності нереальною, тарасівці стали на автономістсько-федералістські позиції.
На початку 60-х рр. посилився польський рух, направлений на відновлення незалежності Польщі. У ніч з 22 на 23 січня 1863 року польські повстанські загони напали на гарнізони царських військ. Повстання, крім Царства Польського, охопило Литву, Білорусь і Правобережну Україну. На Правобережжі польські повстанські організації виступили в ніч проти 27 квітня 1863 року. Загалом на Правобережжі діяло близько 20 повстанських загонів. Оскільки поляки не вирішували питання ліквідації поміщицького землеволодіння і намагалися повернути Правобережжя до складу Польщі, українські селяни не підтримали повсталих. Польське повстання 1863 р. було розгромлено.
В 60 - 80 роках ХІХ ст. різночинна інтелігенція, вважаючи селянство головною революційною силою, схилялася до думки про необхідність іти в народ, освічувати його і піднімати на революційну боротьбу проти царизму. За прикладом російських гуртків на Україні також оформляються революційно-народницькі гуртки. Їх члени розповсюджували нелегальну літературу, вели пропаганду. Влітку 1874 р. значна частина народників, переодягнувшись у простий одяг, під виглядом шевців, малярів, теслярів, учителів і т.п. пішла в села, вела бесіди з селянами про соціалізм і закликала до революції. Однак незабаром народники переконалися, що селяни не розуміють ідей соціалізму, не підтримують їх і ставляться з недовірою до пропагандистів. А царський уряд в кінці 1874 р. заарештував близько тисячі учасників “ходіння в народ”. Багатьох народників було засуджено до каторги або на поселення в Сибір.
Досвід “ходіння в народ” показав, що “бродяча” пропаганда соціалізму не мала успіху, тому народники вирішили оселятися на одному місці, створювати поселення революціонерів і вести пропаганду не під гаслами соціалізму, а в ім’я народних вимог, насамперед, “землі і волі”. Однією з таких народницьких спроб стала так звана “Чигиринська змова”. Використовуючи царистські ілюзії селян, народники написали від імені царя “Височайшу таємну грамоту”, у якій цар начебто закликав селян створювати “таємні дружини” і готуватися до повстання проти дворян, чиновників і т.п. Селяни таємно збиралися на сходи, домовлялися не платити податки, готувалися до повстання. Але “Таємна дружина” була викрита, заарештовано багато її учасників. Частина народовольців не була згодна зі старими методами боротьби, і тому “Земля і воля” розкололася на дві організації – “Народну волю” (перейшла до політичної боротьби проти царизму шляхом індивідуального терору) і “Чорний переділ” (залишилися на старих позиціях).
На початку 90-х рр. народницькі організації були розгромлені, більшість їх активних діячів була ув’язнена або відправлена на каторгу чи заслання.
Тема 24. ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ
АВСТРІЙСЬКОЇ МОНАРХІЇ В ХІХ ст.
Західно - українські землі у складі Австрійської монархії в першій
половині ХІХ ст.
Західна Україна в складі Австро – Угорської імперії в другій половині
ХІХ ст.