Тип Плоскі черви. Клас Стьожкові черві (Cestoidea).
Властиві ознаки:
· Цестоди – облігатні ендопаразити;
· Статевозріла форма локалізується в кишечнику людини, хребетних тварин;
· Цестоди складаються з голівки (сколекса), шийки і тіла (стробіли);
· Стробіла утворена з члеників – прглотид;
· Залежно від виду гельмінта, на голівці можуть бути присоски, хоботок із гачками, присисні щілини – ботрії.
· Розрізняють три генерації члеників у стробілі: молоді (відсутня статева система), гермафродитні (формуються чоловіча і жіноча системи), зрілі (містять яйця).
· У цестод наявний шкірно-м’язовий мішок;
· Живлення відбувається поверхню тіла;
· Кровоносна, дихальна системи відсутні;
· Статева система – гермафродитна: жіноча представлена яєчником, жовточником, піхвою, оотипом і маткою; чоловіча - сім’яниками, сім’яними протоками, сім’явипорскувальним каналом, копулятивним органом – цирусом;
· Запліднення переважно перехресне;
· Всередині оболонки заплідненого яйця розвивається онкосфера кулястої форми з трьома парами гачків;
· В організмі проміжного хазяїна онкосфера перетворюється на фіни.
Свинячий ціп’як, озброєний (Taenia solium) – збудник теніозу та цистицеркозу.
Географічно широко розповсюджений паразит.
Морфологічні особливості і життєвий цикл. Розміри тіла гельмінта 2-3 м, кількість проглотид сягає 900. голівка має чотири присоски та віночок з 22 – 23 гачків. Має гермафродитні проглотиди, матка має 7-12 відгалужень.
Остаточним хазяїном є людина, проміжним свіня, інколи людина. Проглотиди свинячого ціп’яка із заплідненими яйцями разом з фекаліями остаточного хазяїна виводяться назовні.
Зараження свиней відбувається при поїданні нечистот, що містять проглотиди. У шлунку проміжного хазяїна з оболонок яєць виходять шести гачкові онкосфери, які проникають у м’язи і через 2 місяці перетворюються на фіни – цистицеркі (мають форму зірна).
Зараження людини відбувається внаслідок вживання інвазійної свинини. Під дією травних ферментів в організмі остаточного хазяїна із цистицерка ніби вивертається сколекс, а від шейки з часом відростають проглотиди. За 2-3 міс. Гельмінт стає статевозрілим. Людина може стати проміжним хазяїном свинячого ціп’яка. Інвазійна стадія в такому випадку – яйце.. потрапляє в організм при заковтуванні яєць із брудних рук, із водою і їжею абр при потраплянні проглотид у шлунок. Онкосфери звільняються, проникають в кров і розносяться по тілу, потрапляючи в очі, головний мозок, серце, де через 2-4 міс. перетворюються в цистицерки, розвивається цистицеркоз.
Патогенна дія. Здебільшого хвороба перебігає безсимптомно, проявляється тільки виділенням члеників з фекаліями. В інших випадках пацієнтів турбує головний біль, слабкість, зниження або підвищення апетиту, голодні болі в животі, нудота, блювота, пронос, що змінюється запором. Дуже рідко спостерігається механічна непрохідність.
Клінічні прояви цистицеркозу дуже різноманітні і залежать від локалізації цистицерків. Наприклад, цистицеркоз ока приводить до сліпоти.
Діагностика. Гельмінтоскопія фекалій. Вид паразита визначається за кількістю відгалужень матки (7 – 12).
Бичачий ціп’як, неозброєний (Teniarhynchus saginatus) – збудник теніаринхозу.
Зустрічається у всіх географічних широтах.
Морфологічні особливості і життєвий цикл. Статевозріла форма має довжину 4-7 м. на сколіксі є 4 присоски. Статева система гермафродитна. Стробіла має близько 2500 проглотид.
Остаточним хазяїном бичачого ціп’яка є людина, проміжним – велика рогата худоба. Проглотиди зі сформованими онкосферами з виділеннями остаточного хазяїна виводяться назовні. Проміжний хазяїн заражається, поїдаючи інвазійне сіно з проглотидами. В шлунку худоби із яйцевих оболонок звільняються шести гачкові онкосфери, які з кров’яним потоком потрапляють у м’язи. Там утворюються фіни – цистицерки, які зберігають свою інвазйність до 2-х років.
Людина заражається при споживанні інвазійної яловичини. У кишечнику людини із фіни вивертається сколекс і кріпиться до стінок кишки, після чого паразит активно живиться, росте.
Патогенна дія. Статевозріла форма живиться вмістом кишечнику, виділяє токсичні продукти обміну, руйнує слизову оболонку кишки. У хворого спостерігається нудота, блювота, запаморочення, біль у животі, втрата у масі тіла, холецистит, панкреатит.
Діагностика. Виявлення члеників , гельмінтоскопія фекалій. Вид паразита визначають за кількістю відгалуженням матки (від 17-35). Овоскопія зіскрібка з
періанальних складок або виявлення яєць методом «ліпкої стрічки».
Стьожак, лентец широкий (Diphyllobothrium latum) – збудник дифілоботріозу.
Зустрічається у басейнах річок Дніпро, Дністер.
Морфологічні особливості і життєвий цикл. Статевозріла форма лентеця має довжину 10 м і більше. Сколекс має дві присмокту вальні щілин7и – ботрії. Проглотиди більші в ширину, ніж в довжину. Кількість проглотид досягає 4000.
Життєвий цикл пов’язаний зі зміною трьох хазяїв: остаточного – людина, рибоїдні ссавці; проміжного – циклоп, додатково – риба. Зрілі членики і яйця, що вийшли з фекаліями остаточного хазяїна потрапляють в воду. Із яйця виходить війчаста личинка – корацидій, яку проковтує перший хазяїн – рачок – циклоп. В організмі проміжного хазяїна личинка зазнає перетворень: війчастий корацидій → онкосфера з гачками → процеркоїд – це фіна. При поїданні зараженого циклопа риба стає інвазійною: у її м’язах процеркоїд перетворюється на плероцеркоїд – білу червоподібну личинку з двома присисними щілинами.
Зараження остаточного хазяїна відбувається при поїданні недостатньо термічно обробленої інвазійної риби та ікри. У кишечнику людини плероцеркоїд присмоктується ботріями до слизової оболонки і протягом 2 місяців перетворюється на статевозрілу форму.
Патогенна дія. Паразитуючи у тонкій кишці, лентець широкий може руйнувати слизову оболонку кишки, викликати кишкову непрохідність, токсично-алергічна дія, розвиток В12 – фолієводефіцитної анемії (дифілоботріозна анемія). Як наслідок у хворого проявляється загальна слабкість, виснаження, болі в животі, рідкі випорожнення.
Діагностика. Овоскопія фекалій, іноді мікроскопія члеників.
Ехінокок (Echinococcus granulosus) – збудник ехінококозу.
Ехінокок широко розповсюджений у пасовищних місцевостях.
Морфологічні особливості і життєвий цикл. Ехінокок – це дрібний гельмінт довжиною 2-6 мм. На сколексі є чотири присоски і хоботок з двома рядами гачків. Стробіла складається з двома рядами гачків. Стробіла складається з 3-4 проглотид. Остання з них – зріла містить близько 800 яець, гермафродит. Від стробіли відділяються членики і активно рухаються.
Остаточний хазяїн– хижа тварина родини собачих (собаки, вовки, шакали). Проміжний – травоїдні ссавці (велика рогата худоба, свині, кролі, людина). Зрілі членики ехінокока здатні виповзати через анальний отвір остаточного хазяїна та поширювати інвазійні яйця на шерсті собачих. Зараження проміжного хазяїна відбувається при випасанні травоїдних ссавців.
Людина заковтує яйця з водою, їжею та брудом немитих рук. У травному каналі з яєць виходить онкосфера, яка проникає у кров’яне русло і розноситься потоком крові до всіх органів: печінки, легень, серця, головному мозку. У місцях локалізації онкосфери перетворюються на фіну – ехінококовий міхур, оточений товстою стінкою, заповнений токсичною рідиною. Внутрішня паренхіматозна оболонка – зародкова, утворює камери зі сколексами і дочірні міхури. Розміри фіни у людини можуть досягати розмірів дитячої голови.
Патогенна дія. Здавлювання тканин зростаючим ехінококовим міхуром призводить до порушення функції ураженого органа і дистрофічних змін, токсично-алергічна дія при всмоктуванні токсичної рідини міхура в кров.
Клініка захворювання залежить від локалізації міхура.
Діагностика. Інструментальні дослідження (рентгенографія, УЗД, комп’ютерна діагностика, серологічні реакції, виявлення сколексів і гачків у харкотинні і дуоденальному вмісті.
Лікування – хірургічне видалення міхура.