Мал. 6. К. Кольман. Повстання 14 грудня 1825 року. 9 страница

Наука.Головним осередком науки залишалась ВУАН, яку в 1936 р. було перейменовано на Академію наук УРСР. У науково-дослідних інститутах було досягнуто вагомих результатів, М. Крилов та М. Боголюбов створили нову наукову галузь - нелінійну механіку. Важливий внесок у розвиток науки становили дослідження математиків М. Кравчука, М. Крейна, Г. Пфейфера. Праці Л. Ландау та Є. Ліфшиця свідчили про народження в Україні центру теоретичної фізики світового класу. Є. Патон розвивав теорію зварюванння і вивчав міцність зварних конструкцій. Вже в 1934 р.було створено інститут електрозварювання та гірничої механіки.Активно розвивається історична наука, Д. Багалій, М. Василенко, М. Грушевський, М. Слабченко- плеяда українських істориків тієї доби, однак українознавчі студії влада постійно критикувала як націоналістичні.

Мал. 8. Л. Ландау.

Мал. 9. Є. Патон.

Література. В 1934 р. було створено Спілку письменників України, для уніфікації та контролю влади за літературним процесом в рамках соціалістичного реалізму, суть якого полягала в оспівуванні соціалістичного раю та пропаганді комуністичного будівництва. Жорстка цензура мало кому дозволяла "вписатись" в рамки соцреалізму, так Павло Тичинаактивно працював в зазначений період, тоді як Максиму Рильському довелось відсидіти за буржуазний націоналізм. Протягом 1934-1938 рр.за безпідставними звинуваченнями було репресовано 97 членів і кандидатів у члени Спілки письменників України, що становило більшу половину усього складу СПУ, затвердженого під час першого письменницького з'їзду.

Тема 33. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ (1921-1939 РР.)

1 ТЕМА 33. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ (1921-1939 РР.)

1. Українські землі в складі Другої Речі Посполитої

Після підписання 18 березня 1921 р. Ризького миру Галичина, Лемківщина, Підляшшя та західна частина Волині і Полісся залиша­лися за Польщею. Окупована Польщею українська етнічна територія охоплювала 132 тис. кв. км з населенням 10,2 млн. осіб, що складало 29,5 % всього населення II Речі Посполитої, 5,6 млн були етнічними українцями.Остаточно окупацію західноукраїнських земель було визнано 14 березня 1923 р., коли Рада послів Франції, Італії, Англії та Японії, проігнорувавши право галичан на самовизна­чення, прийняла рішення про передачу Галичини Польщі при умові надання їй територіальної автономії. Польський сейм ратифі­кував рішення Ради послів, хоч ніколи не збирався виконувати її ви­могу про автономію.

У польській державі українським територіям нав'язувалися офіційні колоніальні назви - Східна Малопольща, Східні креси. Обмежувалось вживання понять «українець», «український», які пе­реважно замінювались поняттями «русин», «руський», «православ­ні», «греко-католики» «малополяк», «тутешні», «волиняки», «полі­щуки». Активно-насильницька полонізація українських земель почалася з прийняттям закону від 31 липня 1924 р., який проголосив, що дер­жавною мовою на території Польщі є польська мова. У зв'язку з цим законом у державних установах заборонялося користуватися українською мовою. Офіційна влада взяла курс на ліквідацію української школи. Якщо у 1912 р. (в часи імперії Габс- буртів) у Східній Галичині функціонувало 2418 українських шкіл, то у 1923 - 1859, у 1927 р. - лише 815, у 1937 р. залишилося 352. На Волині з 1932 до 1937 р. кількість українських шкіл зменшилася з 440 до 8. У 1931 р. польська гімназія припадала на 16 тис. поляків, а одна українська - на 230 тис. українців.

Для зміцнення польського елементу на західноукраїнських землях протягом 1920 – 1925 рр. уряд Польщі здійснив парцеляцію земель, осаджуючи демобілізованих польських солдатів, відставних чиновників, а згодом і всіх охочих.Примусовому розподілу підлягали не лише поміщицькі маєтності, а й власність осіб непольського походження. В результаті було роздано 800 тисяч гектарів землі, до 1939 р. у сільській місцевості оселилось 200 тисяч поляків, а в містах – 100 тисяч. Така політика Варшави спровокувала масову еміграцію українського селянства до США та Канади.

Після травневого перевороту 1926 р. до влади повернувся Юзеф Пілсудський, розпочалось становлення авторитаризму, що не могло не позначитись на становищі українського населення. Апогеєм антиукраїнської політики Другої Речі Посполитої стала пацифікація 1930 р., коли арештовувались невдоволені політикою влади українці, жорстоко придушувалися непокірні села та цілі повіти, здійснювалася реквізиція культурно-освітніх товариств та кооперативів. Було створено концентраційний табір у

Мал. 1. Погромлена поляками під час Пацифікації читальня Просвіти. с. Княгиничі, Рогатинського повіту.

Березі Картузькі. Ще одним із центральних об’єктів польської асиміляції стала церква, як греко-католицька, так і православна. Із 389 православних храмів, що діяли на Волині у 1914 р., зберігся лише 51. Восени 1937 р. Корпус охорони прикордоння провів акцію «ревіндикації»(примусового навернення до католицької віри). Під час цієї акції знищено близько 200 православних храмів, близько 150 передано римо-католикам. Серед релігійних діячів того часу особливо виділявся митрополит УГКЦ Андрей Шептицький.Щоб привернути увагу світової громадськості до проблем Схі­дної Галичини, він на початку 20-х років здійснив трирічну поїздку до восьми країн Європи й Америки. Після прибуття на Батьківщину 16 вересня 1923 р. на місяць був ізольований польською владою в Познані.

Соціально-економічне становища. У міжвоєнний період Польща була однією з найвідсталіших кра­їн Європи. Вона перетворювалася у напівколонію високорозвинених держав. Свої численні економічні труднощі польська влада намага­лася розв'язати за рахунок західноукраїнських і західнобілоруських земель, перетворивши їх у свою внутрішню колонію, в джерело сільськогосподарської сировини і ринок збуту своєї промисловості. 94% українського населення у Східній Галичині та 95 % на Волині проживали у сільській місцевості і були задіяні в аграрному секторі економіки.Промисловість українських регіонів спеціалізувалась на переробці сільськогосподарської продукції та мінеральної сировини. Станом на 1931 р. в промисловості було задіяно 191 тис. робітників. Підприємства нафтодобувної, хімічної, деревообробної галузей промисловості належали іноземному капіталу.

Політичні партії. Згідно Конституції, Польща в міжвоєнний період була парламе­нтською республікою. Легально діяли політичні партії, видавалася опозиційна преса, опозиція мала своїх представників у парламенті. Найбільш впливовою легальною політичною організацією в Західній Україні в міжвоєнний період, яка діяла легально, було Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО). Утворилось 11 липня 1925 р.внаслідок об'єднання кількох полі­тичних течій, які виявилися в Національно-демократичній партії у 1919-1923 роках, очолив Д. Левицький. Орієнтирами УНДО були: соборність, духовність, демократія, антикомунізм. УНДО практикувало політику компромісів з польським урядом, який обіцяв утриматись від антиукраїнських акції, якщо УНДО не проводитиме антиурядової агітації.

Ліворадикальний рух був представлений Комуністичною партією Західної України, яка спиралась на Українське селянсько-робітниче соціалістичне об’єднання (Сельроб).КПЗУ підтримувала селянські антиурядові акції, кульмінацією, яких стало ліське повстання в 1932 р., яке було жорстоко придушене. Проте в 1938 р. КПЗУ була розпушена. Це був безпрецедентний випа­док в історії міжнародного комуністичного та робітничого руху, ко­ли вся партія, що мала заслуги в розвитку комуністичного та робіт­ничого руху, оголошувалася реакційною, поплічницею імперіалісти­чного табору.

Мал. 2. Євген Коновалець.

Лідером суспільно-політичного життя західноукраїнських земель був націоналістичний рух.В 1920 р. було створено Українську військову організацію (УВО), яка ставила перед собою завдання боротьби проти польської окупації. Організацію очолив колишній командир січових стрільців Євген Коновалець. В 1929 р. УВО, об’єднавшись з студентськими націоналістичними організаціями трансформувалась в Організацію українських націоналістів, яку очолив Євген Коновалець.Перебуваючи на підпільному становищі ОУН метою своєї діяльності ставила створення Української самостійної соборної держави. Ідеологією організації став український інтегральний націоналізм, якому були характерні тоталітарні тенденції, але, який на відміну від тогочасних європейських тоталітарних ідеологій виник в середовищі поневоленої нації та який не зазіхав на етнічні території інших націй.

ОУН практикувала методи індивідуальних терактів проти представників польської влади (атентати). Найвідомішим було вбивство в 1934 р. міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, який був відповідальним за злочинну політику пацифікації. Польський уряд розпочав наступ на українців, тисячі яких було звинувачено у зв’язках з ОУН. Впродовж 1935 – 1936 рр. у Варшаві і Львові відбулись судові процеси над членами Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях. На судових засідання українські націоналісти поводились гідно та впевнено, серед них виділявся Степан Бандера, який очолював Крайову екзекутивну ОУН на західноукраїнських землях. Активізація ОУН та збільшення її прихильників хвилювало не лише Варшаву, але і Москву, яка боялась поширення діяльності ОУН на територію УРСР, саме тому в травні 1938 р. радянський агент Павло Судоплатов в Роттердамі вбив лідера ОУН Євгена Коновальця.

2. Українські землі в складі Румунії

Скориставшись поразкою Австро-Угорщини в Першій світовій війні та Української національно-демократичної революції, Румунія під різними приводами в 1918-1919 рр. анексувала значну частину української етнічної території: Хотинський, Ізмаїльський і Акерманський повіти колишньої Бессарабської губернії (11600 км). Українці Румунії за офіційною статистикою становили 580 тисяч осіб. На території Буковини та Бессарабії діяв воєнний стан 1918-1927 рр., що унеможливлювало легальну діяльність українських політичних партій, що в сукупності із загостренням соціально-економічного становища призводило до численних виступів проти влади, за період 1918-1924 рр.відбулось понад 150 збройних виступів. Найбільшим з них стало Татарбунарське повстання, яке розпочалось в ніч на 16 вересня 1924 р.Влада перейшла до ревкому на чолі з місцевим комуністом О. Клюшніковим. Число повсталих досягло 6 тисяч. Впродовж 5 днів повсталі тримали оборону проти румунських регулярних частин, але повстання було жорстоко придушене.

Мал. 3. Група татарбунарських повстанців.

Офіційний державний курс був спрямований на румунізацію українського населення, законом про шкільну систему від 26 грудня 1924 р. українців називали «румунами, що забули рідну мову», було румунізовано не лише назви населених пунктів, а й прізвища. В 1936 р. з’явився спеціальний циркуляр, який забороняв вживати історичні назви в офіційних документах та пресі. Православну церкву було перейменовано у «Румунську православну церкву», а автономну Буковинську митрополію підпорядкували румунському патріархові,мовою богослужінь була лише румунська.

Економічне становище. Проводячи аграрну реформу уряд встановив для українських селян високі викупні платежі на поміщицькі маєтності, натомість для румунських колоністів створювались сприятливі умови. Промислові підприємства Північної Буковини та Бессарабії залишалися дрібними та напівкустарними. Лише 4,25% підприємств у 1930 р. мали від 6 до 20 робітників, і тільки 2% - на яких працювало 20 робітників.Найбільшу питому вагу в економіці краю становила харчова промисловість. Зусилля підприємств української частини Бессарабії спрямовувались на розвиток таких виробництв, як обробка шкіри, варіння мила, виробництво тканин, сукна та олії.

3. Українські землі у складі Чехо-Словаччини

Підкарпатська Русь - офіційна, назва центрально-східної части­ни Закарпаття, у 1919-1938 рр. вона була автономною адміністрати­вно-територіальною одиницею у складі Чехословаччини (з 1927 р. - Підкарпато-руський край, Підкарпатський край). Закарпаття поділе­но на три частини: Підкарпатську Русь, Пряшівщину, яка ввійшла безпосередньо до Словаччини, та Мармороський Сигіт, яка залиши­лася у складі Румунії. Територія Підкарпатської Русі охоплювала Хустську, Берегівську і Ужгородську округи і в адміністративному відношенні творила одну жупу.

За переписом 1930 р., на Закарпатті проживало 616 тисяч людей, з них 438 тисяч українців.Становище українців у складі Чехо-Словаччини було кращим, ніж в Польщі, Румунії чи СРСР. Прага зробила кроки в напрямку економічного розвитку Закарпаття, було проведено аграрну реформу, поміщицьку землю було передано селянм. Станом на 1930 р., у промисловості було зайнято лише 16 тисяч осіб. Найвпливовішою політичною силою було Українське національне об’єднання, на чолі з українофілом Августином Волошином. Русофілів репрезентував А. Бескид, який був губернатором краю 1923-1933 рр. Досить потужні позиції були і в місцевих комуністів, а також мадяронів, які орієнтувались та спонсорувались Угорщиною.

Мал. 4. Августин Волошин.

Карпатська Україна. Криза міжнародних відносин 1938 р., яка була спричинена зростаючими претензіями Гітлера призвела до Мюнхенської конференції у вересні 1938 р., за рішенням якої Велика Британія та Франція погодились передати Німеччині Судетську область Чехо-Словаччини, що було використано як прецедент Польщею та

Угорщиною, перша анексувала Тешинську Сілезію, а друга – претендувала на Закарпаття. Політичні сили Закарпаття вирішили скористатись ситуацією та добитись обіцяної автономії, яка була надана Прагою 11 жовтня 1938 р. Але голова автономії русофіл А. Бродій, працював на Угорщину, черещ що, новим головою автономії став Августин Волошин, який сформував проукраїнський уряд, спираючись на УНО.Проте міжнародна ситуація загострювалась, 2 листопада за рішенням Віденського арбітражу Прага змушена була передати Угорщині південні райони Словаччини та Підкарпатської Русі.

Уряд Волошина переніс свою резиденцію до Хуста. Адміністративні органи, система освіти й видавнича справа переводились на українську мову.Розпочалась організація народної оборони – Карпатської Січі. 12 лютого на виборах то сейму УНО набрало 92% голосів.Проте Гітлер вирішив повністю ліквідувати Чехо-Словаччину та віддати Закарпаття своєму сателіту – Угорщині. В цих надзвичайно складних умовах Августин Волошин приймає рішення про проголошення незалежності Карпатської України, сейм 15 березня 1939 р. підтвердив незалежність Карпатської України,а Волошин був обраний її президентом.Державною мовою оголошувалась українська, державним прапором синьо-жовтий, а державним гербом – сполучення крайового герба з національним. Державним гімном – «Ще не вмерла України..». Мадяри розпочали наступ 14 березня, їм протистояли Карпатські січовики, кількістю в 2 тисяч, тримаючи мужню оборону до 17 березня, захисники Карпатської України проявили героїчну мужність та відданість ідеї незалежності України.

Мал. 5-6. Плакати Карпатської Січі

 

Мал. 7. Карта Карпатської України.

 

 

Тема 34. УКРАЇНА ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. ОКУПАЦІЯ

1 ПОЧАТОК ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ.

1. Початок Другої світової війни.

Пакт Молотова-Ріббентропа. 23 серпня 1939 р. міністр закордонних справ Німеччини Й. Ріббентроп та нарком закордонних справ СРСР В. Молотов підписали Пакт про ненапад на 10 років. До документу додавався секретний протокол, який визначав зони впливу СРСР та Німеччини у Східній Європі. В статті 1 таємного протоколу вказувалось, що північний кордон Литви буде лінією, яка розмежовує сфери впливу СРСР та Німеччини в Прибалтиці.Наступні статті документу торкалися статусу західноукраїнських земель. У статі 2 вказано: “У випадку територіально-політичного перевлаштування областей, що входять до складу Польської держави, кордон інтересів Німеччини та СРСР буде приблизно проходити по лінії річок Нарев, Вісла, Сян...”. В статті 3 зазначалось “стосовно південного-сходу Європи, з радянського боку підкреслюється інтерес СРСР до Бессарабії. Німецька сторона заявляє про її повну політичну незацікавленість в цих областях...” .

Укладена угода в історичній літературі отримала назву "Пакт Молотова-Ріббентропа". Таємний протокол був грубим порушенням міжнародного права. Під дипломатичним виразом “територіально-політичного перевлаштування” малося на увазі агресія і розподіл територій незалежних держав. Договір дав Німеччині можливість почати агресію проти Польщі, забезпечив їй тил на сході майже на два роки. Фактично підписання СРСР "Пакту Молотова-Ріббентропа" дозволило Німеччині розпочати ІІ світову війну.

Входження західноукраїнських земель до складу УРСР та СРСР. 1 вересня 1939 р. німецькі війська напали на Польщу. Пов’язані з Польщею союзницькими зобов’язаннями Великобританія та Франція 3 вересня оголосили війну Німеччині, але активних наступальних дій не розпочали. Це дало Німеччині змогу зосередити головні сили проти польської армії. Польські збройні сили поступались німецьким чисельністю та озброєнням. Німецьке командування повною мірою використало перевагу у танках і літаках. Як наслідок польська армія швидко зазнала поразки. У перші дні німецько-польської війни СРСР зайняв очікувальну позицію. Радянське керівництво не бажало розділяти з Німеччиною відповідальність за агресію проти Польщі. Тільки 17 вересня 1939 р. радянські війська (Український фронт) під командуванням С. Тимошенка перейшли польський кордон.У перших день наступу радянські війська просунулись у західному напрямку на 70 – 100 км, зайнявши Рівне, Дубно, Збараж, Тернопіль. Офіційно було оголошено, що метою приходу радянських військ була потреба захистити українське та білоруське населенняПольщі, оскільки західні українці і білоруси “зовсім кинуті на долю випадку і залишилися беззахисними”. Переважна маса місцевого населення, втомленого від релігійного та національного гніту, радо зустріла підрозділи Червоної Армії. 22 вересня Червона армія вступила у Львів.Залишки польської армії майже не чинили опору радянським військам, відбувались лише окремі сутички. 27 вересня німецькі війська захопили Варшаву.Польська держава (Друга Річ Посполита) припинила існування. Тепер перед радянською дипломатією постало завдання на офіційному рівні узгодити нові західні кордони, тобто легалізувати зміст таємного протоколу до пакту про ненапад. 28 вересня 1939 р. у Москві підписано договір “Про дружбу і кордон” між СРСР та Німеччиною.До СРСР відійшло майже 200 тис. кв. км. території Західної України і Західної Білорусі, де проживало 7 млн. українців, 3 млн.білорусів, 1 млн. поляків, 1 млн. євреїв. Майже 16 тис. кв. км. етнічних українських земель (Холмщина, Лемківщина, Підляшшя) з 1,2 млн. населення опинились під німецькою окупацією.

Мал. 1. Україна на початку Другої світової війни.

22 жовтня 1939 р.відбулися вибори до Народних Зборів.Радянське командування та партійні органи строго слідкували за підбором кандидатів у депутати. Тому до Народних зборів не потрапили представники некомуністичних політичних партій та організацій. Серед обраних депутатів було 766 селян, 415 робітників, 270 представників інтелігенції.

Засідання Народних зборів відбулося у Львові 26 – 28 жовтня 1939 р. На них було прийнято три головні декларації:

Мал. 2. Радянська агітація за включення Західної України до СРСР

• встановлення радянської влади в Західній Україні;
• про входження Західної України до складу УРСР
• про конфіскацію поміщицьких та монастирських земель, націоналізацію банків та промисловості.

1 листопада 1939 р. позачергова V сесія Верховної Ради СРСР схвалила рішення Народних зборів та прийняла Закон про входження західноукраїнських земель до складу СРСР і возз’єднання їх з УРСР.Лише після цього 15 листопада ІІІ сесія Верховної ради УРСР прийняла Закон про возз’єднання Західної України з Радянською Україною.

Продовжуючи займати території, які були передбачені таємним протоколом до пакту про ненапад, 26 червня 1940 р.радянський уряд надіслав румунському урядові ноту, вимагаючи повернути Бессарабію та Північну Буковину. Румунська сторона, намагаючись затягнути час, дала невизначену відповідь на радянську пропозицію. Тоді 28 червня 1940 р. радянський уряд висунув Румунії ультимативну вимогу, щодо звільнення Бессарабії та Північної Буковини.Залишаючись наодинці з Радянським Союзом Румунія вимушена була поступитись і наступного дня розпочала виводити свої війська з цих територій. 28 – 30 червня 1940 р. підрозділи Червоної Армії зайняли територію Бессарабії та Північної Буковини. 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон “Про включення Північної частини Буковини, Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів до складу УРСР”.Інші землі Бессарабії, в тому числі заселені переважно українським населенням, Придністров’я, увійшли до складу Молдавської РСР, яка з автономії ускладі УРСР була реорганізована в окрему союзну республіку.

Радянізація західноукраїнських земель (1939 – 1941 рр.).

Після входження західноукраїнських земель до складу УРСР почалася їх активна радянізація – перетворення радянського зразка. У першу чергу введений радянський адміністративно-територіальний устрій. 4 грудня 1939 р. на західноукраїнських землях утворено Львівську, Тернопільську Дрогобицьку, Станіславську, Волинську і Рівненську області . У серпні 1940 р. після приєднання до УРСР Бессарабії та Північної Буковини, утворено також Чернівецьку та Ізмаїльську області .

Народні збори припинили існування, натомість розпочалось формування радянської організації влади та створення партійних та громадських організацій у краї. Ліквідація старої системи управління супроводжувалася арештами і депортацією колишніх службовців. Справа в тому, що посади у старому адміністративному апараті займали переважно поляки, яким радянська влада не довіряла.

Значні зміни відбулися в економічному житті краю. В сільському господарстві розпочалась конфіскація земель польських поміщиків та осадників. Ці землі держава передавала в користування незаможним селянам. Як наслідок, майже 500 тис. селян одержали у користування понад мільйон гектарів землі.Одночасно розпочалась конфіскація земель заможних селянських господарств.Заможні селянські сім’ї, яких влада відносила до категорії куркулів, депортувались у віддалені райони СРСР.

---

⇐ Назад
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• 17
• 181920
• 21
• 22
• 23
• 24
• 25
• 26
• Далее ⇒