Поняття про загальновиробничі витрати та порядок їх формування
Методологію обліку витрат підприємства визначає П(С)БО 16 "Витрати" він затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31 Грудня 1999 року №318 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 19 січня 2000 року №27/4248.
Загальновиробничі витрати накопичуються та розподіляються між об'єктами обліку витрат відповідно до певного чинника. Об'єкти обліку витрат – це продукція, роботи або вид діяльності підприємства, які вимагають визначення пов'язаних з їх виробництвом витрат.
Згідно п.15 П(С)БО 16 "Витрати" до загальновиробничих витрат відносяться:
1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на плату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).
2. Амортизація основних засобів загальновиробничого цехового дільничного, лінійного) призначення.
3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого дільничного, лінійного) призначення.
4. Витрати на утримання експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів інших необоротних активів загальновиробничого призначення.
5. Витрати на вдосконалення технологій й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому персоналу: відрахування на соціальні заходи, медичне страхування та апарату управління виробництвом: витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт. послуг ).
6. Витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього природної о середовища.
7. Інші витрати (внутрізаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади: поточні нестачі незавершеного виробництва: нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах: оплата простоїв).
Таким чином, в складі загальновиробничих витрат відображаються витрати, пов'язані з організацією і управлінням виробництвом у виробничих підрозділах, а також витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією устаткування і транспортних засобів внутрівиробничого значення. Таке об'єднання названих витрат пояснюється єдиною причиною, що ці витрати є накладними виробничими витратами. Подібний склад загальновиробничих (загально цехових) витрат мав місце в нашій економіці до 1972 р., після чого витрати на утримання і експлуатацію устаткування були виділені в окрему облікову групу. Порівняння складу загальновиробничих (загально цехових) витрат в різні періоди нашої економіки показало, що різниця полягає як у підході до виділення окремих статей (в останній час спостерігається їх округлення), так і у виділенні нових статей наприклад, амортизація матеріальних активів; витрати на охорону навколишнього природного середовища і т. д ).
Першу тенденцію у підході до класифікації загальновиробничих витрат можна пояснити тим, що конкретний перелік і склад статей калькулювання собівартості підприємство може встановлювати самостійно. Другу - появою нових об'єктів обліку у відповідності до міжнародної практики.
Крім сказаного, зміни в складі загальновиробничих витрат полягають ще в тому, що на величину цих витрат не впливають лишки матеріальних цінностей і незавершеного виробництва. Останні відносини на збільшення доходу підприємства.
Загальновиробничі витрати складаються з постійних і змінних витрат. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Постійні виробничі накладні витрати залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.
Слід зазначити, що абсолютно точного поділу витрат на постійні та змінні досягти важко, тому що існує ще й такий вид витрат, як змішані витрати, тобто витрати, які містять в собі постійну та змінну частини. Наприклад, оплата праці апарату управління цехами може включати до себе постійну частину – оклад, та змінну частину – преміальні винагороди за збільшення обсягів виробництва понад певний показник – 95 (чим більший відсоток збільшення обсягів, тим вищі преміальні). Окрім цього, затрати, що для одного підприємства є постійними, для іншого - змінними. Підприємству буде надано право відповідно П(С)БО 7 "Основні засоби" обрати прийнятний для нього метод нарахування амортизації основних засобів (з-поміж чотирьох запропонованих). Якщо підприємство обере виробничий метод, за яким сума амортизації визначається залежно від кількості виробленої продукції, то дані витрати будуть відноситися до змінних витрат. Якщо підприємство обере добре відомий в минулому прямолінійний метод, то витрати на амортизацію будуть відноситися до постійних витрат. Все вищезгадане стосується лише бухгалтерського обліку, в податковому обліку визначається відповідно до чинного законодавства.
Поділ витрат на змінні і постійні має важливе значення як для правильного списання і розподілу цих витрат між окремими видами об’єктів обліку витрат, так і для контролю за накладними витратами. При цьому потрібно враховувати поведінку кожної статті накладних витрат.
Поведінку окремих статей накладних витрат потрібно в першу чергу враховувати при плануванні цих витрат. В зв'язку із різною поведінкою статей накладних витрат ці витрати складніше контролювати ніж всі інші витрати. Труднощі контролю за цими витратами на думку В. Палія і Р. Вендера Віла полягають ще в тому, що не всі накладні витрати, які відносяться до виробництва чи збуту здійснюються одночасно з процесами виробництва і збуту. Деякі накладні витрати припадають на період більш ранній, ніж трапляються зміни у виробництві чи збуті. Інші накладні витрати припадають не суттєво більш пізній час після того як зміни у виробництві чи збуті вже пройшли.
Всі витрати операційної діяльності, в тому числі загальновиробничі, формуються в розрізі економічних елементів і статей витрат.
В П(С)БО 16 "Витрати" виділені такі економічні елементи:
· матеріальні витрати;
· витрати на оплату праці;
· відрахування на соціальні заходи;
· амортизація;
· інші операційні витрати.
На загальновиробничі потреби можуть бути використані такі матеріальні ресурси: паливо, енергія, запасні частини. основні, допоміжні і інші матеріали. Зокрема, для отримання і експлуатації устаткування використовуються масивні, обтиральні матеріали, різні емульсії для охолодження устаткування, паливо, енергія. вода, пара, стиснуте повітря та інші види енергії на приведення в рух виробничого устаткування, запасної частини, деталі, вузли та інші матеріали для ремонтів, інструменти пристрої, які обліковуються в складі малоцінних і швидкозношуваних предметів. На інші загальновиробничі і загальногосподарські потреби можуть бути використані сировина, основні матеріали, комплектуючі вироби, на вдосконалення технології і організації виробництва (поліпшення якості продукції, підвищення її надійності довговічності, інші експлуатаційні характеристики), різні допоміжні матеріали для проведення ремонтів, електроенергія, вода, пара власного виробництва, спецодяг, спецвзуття, малоцінний інвентар і інші матеріальні цінності.
Облік матеріальних витрат ведеться на підставі документів про відпуск матеріальних цінностей зі складу у виробничі підрозділи, і про їх використання у виробництво. Відпуск матеріалів у виробництва може здійснюватися на підставі лімітно-забірних карт (Форма М - 8 або М -9), акту-вимоги на заміну (додатковий відпуск) матеріалів (Форма М-10), накладної-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (Форма М - 11).
Вартість матеріальних ресурсів віднесена на витрати виробництва залежить від вибору того чи іншого методу оцінки виробничих запасів. Відпущені запаси у відповідності з П(С)БО 9 "Запаси" [6] можуть бути оцінені за одним із таких методів:
· ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасу;
· середньозваженої собівартості;
· собівартості перших за часом надходжень запасів (ФІФО);
· нормативних витрат.
Зупинимося на особливостях застосування цих методів.
Метод ідентифікаційної собівартості застосовується щодо тих видів виробничих запасів, які використовуються для виконання спеціальних замовлень і проектів, а також, щодо тих видів запасів, котрі це замінюють одне одного. Застосування цього методу передбачає ведення індивідуального обліку кожної одиниці запасів. Цей метод застосовується при невеликій номенклатурі матеріалів, а також при списанні матеріалів, що дорого коштують (дорогоцінного каменю. дорогоцінних металів тощо)
Запаси можуть складатися також за середньозваженою вартістю, яка визначається у кожному виду (групі) запасів як частка ділення загальної вартості виду (групи) запасів на їх кількість. Зазначені кількість і вартість складаються відповідно із собівартості та кількості по залишку на початок місяця і по запасах, що надійшли протягом місяця. Отже, при різних цінах на один і той же вид запасів обчислюється їх середня ціна. за якою згодом оцінюється списання запасів на виробництво. Цей метод застосовується при великій номенклатурі використовуваних при виробництві продукції матеріалів.
Метод ФІФО передбачає що запаси мають списуватися за собівартістю відповідних партій у хронологічному порядку їх надходження. В умовах інфляції він зумовлює зниження вартості відпущених виробництво ресурсів, за вищання їх залишку в балансі, а отже, завищення фінансового результату від основної діяльності підприємства.
Метод оцінки за нормативними витратами полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), установлених підприємством з урахуванням нормативних рівнів використання запасів. праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормованих витрат до фактичних витрат і піни мають регулярно перевірятися і переглядатися. Використання цього методу оцінки запасів при їх вибутті можливе при нормативному методі обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Суть його полягає в тому, що списання вартості запасів на витрати виробництва здійснюється за нормативною (плановою) собівартістю, а відхилення первісної вартості запасів від нормативу, які неминуче виникають у процесі виробництва, відноситься прямо на собівартість реалізації продукції в періоди їх виникнення. тобто по дебету рахунка 90 "Собівартість реалізації". Отже, матеріальні витрати у складі незавершеного виробництва і готової продукції будуть оцінені за нормативною (плановою) собівартістю.
Підприємство самостійно вибирає метод оцінки запасів. При цьому для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів котрі мають однакове призначення і однакові умови використання застосовується тільки один із запропонованих методів.
В складі загальновиробничих витрат значну питому вагу займають витрати на оплату праці (заробітна плата апарату управління підприємством: апаратом управління виробничими підрозділами, робітників що обслуговують устаткування; робітників, які зайняті переміщенням вантажів у виробничих підрозділах - водії авто і електрокарів; робітників, які здійснюють розвантаження матеріалів, інструментів, деталей. завантаження готової продукції; інших працівників, які зайняті у сфері управління і організації виробництва) Заробітна плата працівників зайнятих в управлінні і організації виробництва розраховуються за погодинною системою оплати праці. Витрати на оплату праці визначаються виходячи із посадових окладів і кількості відпрацьованого часу. На більшості підприємствах використовується погодинно-преміальна оплата праці, при якій крім заробітної плати нараховується премія залежно від результатів роботи. Заробітна плата робітників. які обслуговують устаткування і зайняті переміщенням навантажувально-розвантажувальними роботами може розраховуватися за погодинною або відрядною системами, їх заробіток може залежати від заробітної плати робітників. які зайняті у виробничому процесі, тобто застосовуються непряма відрядна форма оплати праці Відрахування на соціальні заходи здійснюються по встановлених фондом оплати праці тарифах.
Друге, за величиною, місце в складі загальновиробничих витрат на багатьох підприємствах займає амортизація необоротних активів.
П(С)БО 7 Передбачає такі методи нарахування амортизації основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) [4]:
· прямолінійний;
· зменшення залишкової вартості;
· подвійного залишку, що зменшується;
· кумулятивний;
· виробничий.
Розглянемо кожен із даних методів нарахування амортизації.
За методом прямолінійного списання вартості об'єкта основних засобів, що амортизується, рівномірно списується (розподіляється) протягом строку його експлуатації. Щорічні амортизаційні відрахування визначаються за формулою:
(1.1)
Виробничий метод заснований на тому, що амортизація є тільки результатом експлуатації об'єкта основних засобів, і тимчасові строки не відіграють ніякої ролі в процесі її нарахування. Щорічна сума амортизації при цьому методі визначається так :
Амортизаційні відрахування = Фактичний річний обсяг продукції (1.2)
(робіт, послуг) х Виробнича ставка амортизації
В свою чергу:
Виробнича ставка амортизації = (первісна вартість – ліквідаційна вартість) : загальний розрахунковий обсяг виробництва (1.3)
Суть прискореного методу амортизації основних засобів по тому, що на початку експлуатації основних засобів суми нарахованої амортизації значно перевищують амортизаційні суми, нараховані, в кінці строку служби об'єкта. Використовуючи ці методи, виходять з того, що багато видів основних засобів виробничого призначення діють ефективніше. поки вони ще нові і мають, високі продуктивні здатності. І з часом витрати на ремонт збільшуються; і в кінці строку експлуатації об'єкта значно вищі. ніж на початку. Це призводить до того, що загальна сума витрат на ремонт і амортизаційних відрахувань залишається фактично постійною протягом багатьох років В результаті корисність об'єктів основних засобів залишається однаковою протягом тривалого часу.
Відповідно до методу зменшення залишкової вартості:
Річна сума амортизації = Залишкова вартість об'єкта ОЗ х Річна норма амортизації (1.4)
(1.5)
Ступінь кореня n = кількість років корисного використання об’єкта.
При методі подвійного зменшеного залишку прискореної амортизації ліквідаційна вартість об'єкта не враховується, щорічні амортизаційні відрахування визначаються за формулою :
Амортизаційні відрахування = 2 * Норма А * Балансова вартість (1.6)
Кумулятивний метод називають ще методом списання вартості за сумою чисел років. Амортизаційні відрахування при цьому методі розраховуються таким чином :
Амортизаційні відрахування = Кумулятивний коефіцієнт * (Первісна вартість – Ліквідаційна вартість) (1.7)
Кумулятивний коефіцієнт = Число років, що залишається до кінця строку служби об’єкта : Сума років строки служби об’єкта (1.8)
Згідно із П(С)БО 7 "Основні засоби" нарахування амортизації починається з наступного місяця після визнання об'єкта основних засобів активом. Нарахування амортизації припиняється з наступного місяця після вибуття об'єкта основних засобів і призупиняється на період реконструкції, модернізації добудування (дообладнання) і консервації об'єкта основних засобів.
Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємство з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році. Місячна сума амортизації при застосуванні всіх методів, крім виробничої о. визначається діленням річної суми амортизації на 12.
На підставі п. 27 П(С)БО 7 "Основні засоби" амортизація інших необоротних матеріальних активів нараховується з використанням тільки прямолінійного або виробничого методу. Крім цього, амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися у першому місяці використання об'єктів у розмірі 50% вартості що амортизується, а решта 50% вартості, що амортизується, - у місяці їх виключення з активів (списання з балансу) у результаті невідповідності критеріям визнання активом, або у першому місяці використання об'єкта 100% його вартості.
До складу елемента "Інші операційні витрати" включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу названих елементів, зокрема оплата вартості продукції (робіт і послуг), одержаних зі сторони, витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування, винагороди за юридичні, й аудиторські послуги, послуги оцінки майна, тощо. Величина цих витрат визначається у відповідності з ; встановленими договірними цінами, нормами і тарифами.
Накопичуються загальновиробничі витрати в розмірі статей витрат, перелік яких виключається підприємством самостійно На нашу думку, у фінансовому обліку ці витратити можна відображати за статтями. які вказані в П(С)БО 16 "Витрати”. В управлінському обліку вказані статті доцільно деталізувати
Загальна методика побудови обліку загальновиробничих витрат за елементами аналогічне методиці побудови витрат виробничої діяльності.
Відповідно до законодавства підприємство має право обирати один між З способами обліку витрат діяльності:
· з використанням 8-го класу рахунків "Витрати за елементами";
· з використанням 9-го класу рахунків "Витрати діяльності";
· з одночасним використанням 8-го і 9-го класу рахунків.
Облік витрат тільки по рахунках класу 8 можуть вести суб'єкти малого підприємництва, а також організації. діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності. У цих підприємств інформація про витрати . формуватиметься в розрізі економічних елементів. Витрати списуються безпосередньо з кредиту рахунків класу 8 в дебет рахунку 23 "Виробництво" в частині прямих і загальновиробничих витрат, а всі інші витрати відносяться на рахунок 79 "Фінансові результати". Усі витрати, пов'язані з інвестиційною і фінансовою діяльністю, витрати при надзвичайних операціях в цьому випадку враховуються на рахунку 85 "Інші витрати". Вести облік витрат тільки на рахунках 8-го класу можна рекомендувати тільки підприємствам з невеликою кількістю господарських операцій і при відсутності кількох напрямків діяльності.
Усі інші підприємства використовують рахунки класу 9. Їх використання дозволяє здійснювати докладніший облік витрат. Такі підприємства можуть вести облік витрат тільки на рахунках 9 класу або за бажанням можуть використовувати одночасно з цим і рахунки класу 8 для узагальнення інформації про витрати за елементами.
Загальна схема обліку витрат без застосування рахунків класу 8 є значно простішою, а щодо інформації про витрати в розрізі економічних елементів, то її можна одержати в позасистемному порядку із облікових регістрів (журнал 5,5А). Тому використання рахунків класу 8 є недоцільним, так як робить цей облік трудомістким і незручним.
Розділ 2. Методика ведення управлінського обліку загальновиробничих витрат на ДП ВАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат № 12»