Концепція творіння С. М. Булгакова

 

Концепція творіння, запропонована С. М. Булгаковим, досить складна і багато в чому належить сфері релігійного відчуття, а не лише релігійній філософії. Принциповим є те, що філософ відмовляється від еманації на користь творіння – обирає для себе перший напрям у богослов’ї. Світ створений, його буття дано йому, але перехід з абсолютного до відносного недоступний розумінню – це антиномія. Світ реальний, оскільки буття його є буття в абсолютному, але, на відміну від еманації, творіння вважає світ у той же час і поза абсолютним, як самобутнє відносне: він живе власним життям, у ньому відбуваються свої процеси, але тільки завдяки божественним енергіям, що пронизують його.

Ще одна принципова відмінність еманації від творіння в тому, що в ній світ виявляється поза абсолютним, але у той же час світ не самостійний. Творіння ж дає життя «ніщо», з якого і створений світ. «Абсолютне, не втрачаючи власної абсолютності, вважає в собі відносне як самостійне буття – реальне, живе начало... в абсолютному з’являється розрізнення Бога і світу... творячи світ, абсолютне усвідомлює себе як Бога»[269]. Творіння світу Богом відбувається як пожертва абсолютним заради відносного – це творча жертва любові. Така єдина причина творіння, хоча саме слово «причина» тут не зовсім доречне, адже це цілком вільний акт. Абсолютне вміщує в собі відносне як «інше» тільки заради самодостатньої любові.

Мислитель переконаний, що світ створений з «ніщо». Доводячи це положення, С. М. Булгаков знову звертається до аналізу заперечень. У даному випадку він бере друге і третє значення – ou і mh. Перше з них відповідає повному запереченню створеного буття, друге – його невиявленості та невизначеності. Відповідно виділяються і два види «ніщо»: укон – порожнє «ніщо» і меон – «ніщо» як можливість. Меон відносно укона вже є щось, тобто йому в деякому розумінні належить буття, більше того, йому належить усе багатство і повнота буття, тільки в невиявленому вигляді.

З якого ж «ніщо» не твориться світ? Якщо припустити, що він створений з меону, тоді ми приходимо до ідеї еманації: світ – розвиток потенційності меону, що є неприйнятним для С. М. Булгакова. Тому він постулював, що світ створений з укону. Сам акт творіння є перетворенням укону на меон. Осягнути це неможливо – тут ми стикаємося з черговою межею для думки. Творінням Бог вважає буття, але в небутті. Вони співвідносні та покладаються одним актом. Небуття одночасно є і межею, і середовищем буття. Без цього положення обійтися не можна. «Небуття, «ніщо», усюди просвічує у бутті, воно бере участь у бутті, подібно до того, як смерть у відомому сенсі бере участь у житті як її виворіт або пітьма у світлі і холод у жарі»[270]. Абсолютне буття неможливе – припущення його існування веде до монізму та концепції еманації. Первинне ж абсолютне взагалі не належить сфері буття, воно – над буттям. Буття належить множинності разом із небуттям.

Первинне абсолютне (якому відповідає заперечення a privativum, і тому воно є «ніщо») самостійно роздвоюється в творчій жертві любові до відносного, як до «іншого» в собі, на Бога і світ, вважаючи себе при цьому Богом, а акт творіння світу Богом – перетворенням укону («ніщо» із запереченням ou) на меон («ніщо» із запереченням mh), в якому потенційно міститься весь світ. Світ існує оточений сферою «ніщо», що відділяє його від абсолютного. Світ самобутній саме тому, що поміщений в «ніщо» і створений з «ніщо».

Якщо спробувати в цілому оцінити представлене С. М. Булгаковим вчення, виходячи із запропонованих ним же типів релігійної філософії, то слід визнати, що підстави цієї концепції лежать у першому типі. Для С. М. Булгакова важливо, що світ є результатом творіння, причому творіння з «ніщо». Еманація, на його думку, завжди логічно призводить до заперечення світу або як примарного буття, або як неповноцінного. Сама релігійна філософія є продовженням, осмисленням релігійної свідомості або відчуття, тому мислитель не уникає антиномій і не намагається їх логічно здолати, а, навпаки, вказує, що вони вирішувані тільки в області віри. Це також зближує його з першим напрямом. Але в той же час ми зустрічаємо у С. М. Булгакова і низку ідей, які безпосередньо відносяться до діалектичного методу філософствування. По-перше, це положення про взаємну співвідносність світу і Бога в акті самостійного роздвоювання Абсолютного. По-друге, це ідея взаємного положення буття і небуття у відносному. Буття існує тільки в «ніщо», зв’язано, визначено ним, і навпаки. «Усе існуюче наскрізь пронизане діалектикою буття і небуття... І, по-третє, представлення меону як Великої Матері Землі, яка буде засипана сіменем творчим, вона переводить зі свого лона все існуюче, і назад приймає в меональні надра свої все, що з неї народилося»[271].