Основоположення християнського соціалізму С. М. Булгакова
Фундаментальним положенням «християнської політики» є Христова заповідь любові до ближнього, необхідність втілення її в усіх аспектах суспільного життя, в соціальній, економічній і політичній сферах, панування її над індивідуальним началом і над мораллю.
Усі теоретичні ідеї С. М. Булгаков спробував втілити в життя шляхом створення «Союзу Християнської політики». В якості найближчої мети для «Союзу Християнської політики» С. М. Булгаков визначив боротьбу проти антирелігійних принципів, що лежали в основі програм прогресивних демократичних партій, політичних гуртів і асоціацій, а також, що визначали безпосереднє здійснення практичних пропозицій цих програм. Ці ідеї згуртували на деякий час невелике коло однодумців, проте дійсного союзу так і не вийшло.
Віддавши дань «практичній політиці», випробувавши всі труднощі думського періоду, остаточно розчарувавшись у революції, філософ відмовився від подальшої участі в політичному житті країни.
У травні 1907 р. С. М. Булгаков пише про те, що у нього «закипіла» несподівано внутрішня робота нової переоцінки цінностей і самоперевірки. Самі собою постали питання (хоча ще і немає відповіді) над старими догматами християнської «політики», «громадськості», «культури». Цей переворот розпочинав проявлятися ще в 1906 р. Так, у березні 1906 р. в статті «Релігія та політика» С. М. Булгаков писав про «широкий успіх проповіді християнського соціалізму або ширше, за християнську громадськість». А в роботі «Християнство і соціальне питання», що написана в тому ж 1906 р. всього через декілька місяців, автор приходить до висновку про те, що комунізм зовсім не є економічним або соціальним ідеалом, оскільки Єрусалимська община не дала зразок соціального ладу. На капіталізм філософ дивиться тепер об’єктивніше – це факт, з яким християнинові необхідно миритися. Власність при капіталізмі – не лише результат споживання, але й чинник організації виробництва, тому капіталісти-християни повинні нести її тягар сумлінно та чесно.
Статті цього періоду зібрані у збірнику «Два гради», які розпочинаються з характерного твердження, що «Церква – не град», тобто не град земний, соціально-орієнтований. У цій новій схемі С. М. Булгакова не знайшлося місця для християнського соціалізму, Церква «відокремлюється» від соціалізму.
Можна лише гадати, чим був обумовлений такий різкий ідейний поворот. Можливо, це результат розчарувань, пов’язаних із думським досвідом, з революцією, з відношенням Церкви до цього питання. А, можливо, це дія «линяння», яке відбувається з ним у ті роки. Багато пізніше, у своїх автобіографічних замітках С. М. Булгаков назве це поворотом «до рідної Церкви». З одного боку, «заклик левітської крові» і бажання прийняти священицький сан, а з іншого – чесність соціаліста. Світогляд мислителя поєднує обидві позиції. Результат цього «синтезу» соціалізму та християнства буде викладений автором набагато пізніше, а зараз його можна назвати, за словами сучасного дослідника, «прибічником соціального християнства». З соціаліста С. М. Булгаков ставав богословом, він робить спробу обґрунтування своїх поглядів у рамках богослов’я.
У 1912 р. виходить книга С. М. Булгакова «Філософія господарства», в якій автор підводить підсумки своєї соціально-економічної творчості. Разом з тим, починається релігійно-філософський період, у межах якого в його роботах на перше місце виходить богословська проблематика. Йдеться швидше про богослов’я господарства, про богослов’я Євхаристії, яку автор осмислює як центр усього економічного життя, центр господарства. «Євхаристія є їжею, але потенційованою, вона живить життя безсмертне, відокремлене від теперішнього порогом смерті та воскресіння».
Соціальні проблеми безпосередньо пов’язані з мораллю, хоча і йдуть на другий план, але не зникають безслідно. Уже в роботі «Основні мотиви філософії господарства в платонізмі та ранньому християнстві», що написана в 1916 р., автор робить висновок, що «всі розмови про «християнський соціалізм» як єдино нормальну форму християнства в питаннях господарства, ґрунтовані на непорозумінні». «Християнський соціалізм» у творчій думці С. М. Булгакова пройшов довгий шлях від «виразу вищої правди» до «нерозуміння», але на цьому його хід не закінчився.
У 1917 р. автор знову повертається до цієї теми в статті «Християнство і соціалізм». У цей неспокійний час знову виникає ідея створення партії християнських соціалістів. С. М. Булгакову пропонують очолити цей рух, але він відмовляється, обґрунтувавши свою відмову переконаннями. У статті «Християнство і соціалізм» є дуже цікаві слова: «Принципово християнський соціалізм цілком можливий», проте не слід забувати, що сам термін «християнський соціалізм» у теперішньому розумінні С. М. Булгакова означає не «воцерковлення» соціалізму, а лише «позитивне співвідношення» між християнством і соціалізмом.
11 червня 1918 року філософ приймає священицький сан. Потім були бурхливі роки Громадянської війни й еміграції. Здавалося б, проблеми соціалізму повинні повністю залишити отця Сергія, але в 1931 р. він публікує статтю «Душа соціалізму», де закликає до «позитивного» ставлення Церкви до соціалізму, який має своїм джерелом етичні та догматичні принципи християнства. При цьому треба пам’ятати, що соціалізм для отця Сергія залишається лише соціальним рухом, а Церква – містичним тілом Христовим. Розглядаючи цю статтю, можна сказати, що для мислителя соціалізм є загальним релігійно-етичним постулатом соціальної політики.
Погляди С. М. Булгакова на християнство і соціалізм, на їх співвідношення та взаємозв’язок, зазнали значних змін. Еволюція поглядів мислителя розпочалася з постановки питання про необхідність «активної соціальної поведінки в ім’я ідеалу». З того часу бере початок етап творчості С. М. Булгакова, присвячений християнському соціалізму. Він вважав, що держава не є вищою метою історії, а повинна служити благу своїх громадян, тому християнин має бути «християнином-громадянином», і його громадянський обов’язок полягає, у тому числі, і в здійсненні християнської політики.
Спробувавши втілити свої соціально-політичні та правові ідеї на практиці, С. М. Булгаков розчарувався в такій можливості, що привело його до переоцінки багатьох раніше висловлених ним положень. Із соціаліста він стає богословом і одночасно перестає розглядати соціалізм як єдине можливе «господарсько-економічне втілення» християнства. Тепер для нього християнський соціалізм – це не «воцерковлення соціалізму», а лише «позитивне співвідношення між ними». Наприкінці життя С. М. Булгаков намагався осмислити соціалізм і з догматичної точки зору. Слід зазначити, що в усіх роботах соціальної спрямованості лейтмотивом виступає неприйняття асоціального християнства. Для мислителя стає неприйнятним говорити лише про особисте спасіння, він вважає за необхідне поширювати християнські ідеали на всі сфери суспільних відносин, у тому числі й на господарство. Цю думку С. М. Булгаков обґрунтовує як з позиції соціаліста, так, згодом, і з позицій релігійного філософа та богослова.