Антропологія Августина Блаженного
Августин Блаженний прагне скласти поняття про Бога, виходячи з нашої відповідності Богу, і намагається відкрити в Ньому те, що ми самі знаходимо в своїй душі, створеній за Його образом. Цей метод можна вважати методом психологічних аналогій. Згідно з дихотомічною концепцією Августина, людина складається з двох початків – душі і тіла.
Душу Августин розуміє спіритуалістично, міркуючи у дусі ідей Платона. Душа як самобутня субстанція не може бути ні тілесною властивістю, ні видом тіла. Вона не містить в собі нічого матеріального, має лише функцію мислення, волі, пам’яті, але не має нічого спільного із біологічними функціями. Від тіла душу відрізняє досконалість. Таке розуміння існувало і в грецькій філософії, але у Августина вперше було сказано, що ця досконалість походить від Бога, що душа близька Богу і безсмертна. Душу ми знаємо краще, ніж тіло, знання про душу є визначеним, про тіло ж – навпаки. Більше того, душа, а не тіло, пізнає Бога, тіло ж перешкоджає пізнанню. Перевага душі над тілом вимагає, щоб людина піклувалася про душу, пригнічувала плотські насолоди.
Як було показано при розгляді об’єктів пізнавальної діяльності і методів пізнання, у творі «De quantitate animae» Августин перераховує сім стадій або ступенів (gradus), які проходить душа на шляху до духовного споглядання Іитини. Споглядання він розуміє як дійсну премудрість довершеної любові – в радості єднання із Богом. Латинське слово quantitas має чотири значення: кількість, об’єм, сума, сила. Можливо перевести назву цієї праці «Про кількість душі» по-іншому: «Про ступені душі». Антропологія Августина переходить в аскетику.
У праці «Про Град Божий» Августин міркує про споглядальний і діяльний аспекти мудрості: діяльна її сторона пов’язана з розвитком доброчесності, споглядальна – із збагненням істини. Цю ж думку Августин висловлює і в коментарях до Євангелія від Іоанна, причому діяльне життя для нього втілюється особистістю Апостола Петра, споглядальна – Апостола Іоанна Богослова. Августин стверджує, що жодну людину не можна назвати тільки діяльною або тільки споглядальною і що ці дві якості поєднуються в реальному житті людей. Порівнюючи життя діяльне і споглядальне, кажучи про євангельських Марфу і Марію, Августин ставить вище споглядальне життя.
Основою духовного життя є воля, а не розум. Затвердження Августина про першість волі засноване на тому, що суть кожної речі виявляється в її активності (динаміці). Людську суть виражає не стільки розум, який має пасивний характер, скільки активна воля. Таке розуміння відрізняє концепцію Августина від давньогрецького раціоналізму. Цю позицію Августин відстоював не тільки в антропології і психології, але і в теології. Першість волі відноситься і до Божественної сутності.
Як висновок зазначимо, що релігійно-філософська система Августина є поєднанням біблейського світогляду із тими положеннями неоплатонізму, які прийнятні для християнського віровчення. Центральний пункт філософської системи Августина – Бог. Згідно з його вченням, Бог є вищою сутністю, він – єдине в світі, що не залежить ні від кого і ні від чого, все інше визначається божественною волею і залежить від неї. За Августином, душею володіє тільки людина. Душа створюється Богом і після цього існує вічно.
Августин, будучи священиком, залишив велику теологічну спадщину. У своїй творчості він зумів дати оригінальні відповіді на більшість питань християнського віровчення, починаючи із космології і закінчуючи устроєм церковної організації. Августин у трактаті «Про град Божий» обґрунтував необхідність церковної організації як посередника між Богом і віруючими. Він же проголосив, що церква є найвищою інстанцією в справі тлумачення божественної істини. Зміст божественного одкровення не можна шукати в священних текстах поза церковною опікою.
Можливість свавілля Августин пов’язує з наявністю Зла, яке, не зважаючи на його роль у нашому світі, не має самостійної основи та джерела, що живило б його. Зло, на переконання філософа, є відсутністю або неповнотою Добра, порушенням встановленого Богом порядку. Зло виглядає як порок, має форму гріха.
Августин став для всього західного християнства авторитетним «батьком церкви», одним із основоположників «схоластичного методу» мислення. Спираючись на традиції античних філософських систем (перш за все, на платонівсько-неоплатонічну), зберігаючи багато елементів цих систем, Августин заклав фундамент нової філософії, створив християнську філософію в її граничному латинському варіанті. У середні віки християнський неоплатонізм повсюдно панував у західній філософії. Тільки з XIII століття у нього з’явився серйозний суперник – томізм, який, проте, був авторитетний тільки у католиків, тоді як вчення Августина знайшло активних прихильників і серед протестантів.