Григорій Сковорода
Сьогодні цей принцип «нерівної рівности» набув модерного осмислення в концепціях неолібералізму, неоконсерватизму і соціал-демократизму. В європейських країнах, де при владі перебувають соціал-демократичні партії, проводиться політика солідарности в галузі заробітної праці за принципом «рівна оплата за рівну працю». Зменшення розриву у прибутках різних людей до мінімуму скероване на підтримання соціального миру і стабільности й усуває небезпечну невідповідність між мораллю і економікою. Етичні вимоги справедливости не були б дієвими, якби вони не знаходили відгуку і конкретної підтримки з боку громадської думки, не ставали б орієнтирами в процесі планування і не впливали б на прийняття політичних рішень. Отже, етичний зміст категорії справедливости надзвичайно щільно пов'язаний з економічними, політичними, правовими проблемами. Через цю категорію в етику вводиться системне уявлення про суспільні відносини.
Справедливість є головною доброчесністю суспільних інститутів, подібно до того, як істина є головною чеснотою наукових систем. Якими ефективними і добре організованими не були б державні і громадські інститути, якщо вони несправедливі, то їх неодмінно чекає або реформування, або повна ліквідація. У справедливому суспільстві формальна рівноправність громадян розглядається як неодмінна умова соціальної стабільности і громадського консенсусу. Суспільство тоді є добре організованим, коли воно ефективно регулюється принципом справедливости. Це означає, що в такому суспільстві:
по-перше, всі його члени визнають одні й ті самі принципи справедливості;
по-друге, суспільні інститути є об 'єктивно адекватні цим принципам.
У цьому випадку люди визнають загальну точку відліку, у відповідності з якою їх взаємні домагання будуть вирішені. Соціальне почуття справедливости визначає безпеку кооперації і співробітництва. Соціальні інститути є справедливими, якщо: 1. відсутні довільні відмінності між: індивідами стосовно їх базових прав і обоє 'язків; 2. права співтовариства визначають належний баланс між конкуруючими домаганнями груп на користь суспільної солідарності.
В сучасних концепціях справедливости сформульовано принцип реле-вантних відмінностей, який грунтується на відмінностях у заслугах людей. Вважається, що нерівність треба сприймати як об'єктивну даність, яка є результатом суспільного поділу праці і природної нерівности індивідуальних здібностей. Загальна, або «арифметична рівність», за висловом Д. Белла, є формальною рівністю громадян певного суспільства перед законом. Ця форма справедливости вимагає ставитися до всіх людей, як до рівних, але виключає прагнення зробити всіх людей рівними. «Пропорційна рівність» встановлюється на основі принципу релевантних (істотних) відмінностей і передбачає рівну оцінку індивідів в межах певної професійної групи. Розподіл благ і привілеїв в професійній групі здійснюється в залежності від соціальної значущости роду діяльности. Єдиним принципом розподілу, адекватним вимогам як ефективност, так і справедливости, є наступний: кожному — в залежності від його особистого внеску і у відповідності з повноваженнями і привіпеями, притаманними сфері його діяльности.