Технічні способи та засоби захисту при нормальних режимах роботи електроустановок
Ізоляція струмовідних частин забезпечується шляхом покриття їх шаром діелектрика для захисту людини від випадкового доторкання до частин електроустановок, через які проходить струм.
Розрізняють робочу, додаткову, подвійну та посилену ізоляцію.
Забезпечення недосяжності неізольованих струмовідних частин передбачає застосування захисних огорож, блокувальних пристроїв та розташування неізольованих струмовідних частин на недосяжній висоті чи у недосяжному місці.
Захисні огорожі можуть бути суцільними і сітчастими. Суцільні огорожі (корпуси, кожухи, кришки тощо) застосовуються в електроустановках з напругою до 1000 В, а сітчасті — до і вище 1000 В. Захисні дверцята чи двері мають закриватись на замок або обладнуватись блокувальними пристроями.
Попереджувальна сигналізація є пасивним засобом захисту, який не усуває небезпеки ураження, а лише інформує про її наявність. Така сигналізація може бути світловою (лампочки, світлодіоди тощо) та звуковою (зумери, дзвінки, сирени).
Мала напруга застосовується для зменшення небезпеки ураження електричним струмом, однак при цьому зростає значення робочого струму, а відтак і площа поперечного перерізу, що у свою чергу збільшує витрати кольорових металів (міді, алюмінію). Крім того, при малих напругах зростають втрати електроенергії.
Вирівнювання потенціалів є способом зниження напруг доторкання та кроку між точками електричного кола, до яких можливе одночасне доторкання людини або на яких вона може одночасно стояти. Вирівнювання потенціалів досягається шляхом штучного підвищення потенціалу опорної поверхні ніг до рівня потенціалу струмовідної частини, а також при контурному заземленні.
Електричний поділ мережі передбачає поділ електромережі на окремі, електрично не з'єднані між собою, ділянки за допомогою роздільних трансформаторів (РТ) з коефіцієнтом трансформації 1:1.
6. ОП при виконанні роботи на висоті. Вимоги безпеки під час виконання робіт на висоті із застосуванням пневматичного інструменту.
5.4.3. Ручний ударний інструмент забезпечується запобіжним пристроєм для унеможливлення випадання його робочої частини інструмента з гільзи.
5.4.4. Приєднання шлангів до повітропроводу та інструмента виконується після закриття запірними вентилями повітрозбірника за допомогою штуцерів і ніпелів зі справною різьбою. Штуцери до рукавів кріпляться з використанням кілець та стяжних хомутів. Приєднання через скручування дротом при цьому не дозволяється.
5.4.5. Повітря до пневматичного інструмента подається тільки після встановлення його в робоче положення.
5.4.6. При застосуванні пневматичних інструментів слід дотримуватися таких умов безпеки:
- виконувати роботи зі стійкого положення працівника;
- держати інструмент тільки за робочу рукоятку;
- прокладати з'єднувальні шланги слід за межами проходів, проїздів, місць складування матеріалів тощо;
- приєднувати пневматичний інструмент до магістралі стиснутого повітря тільки через вентиль;
- не працювати одночасно на одній вертикалі з іншими виконавцями робіт;
- магістральні повітропроводи прокладаються конструкціями споруди; прокладати їх конструкціями риштувань та помостів не дозволяється;
- шланги до інструмента розміщуються таким чином, щоб унеможливити їх випадкове пошкодження; довжина шлангів від магістралі до пневматичного інструмента має бути не більше 10 м.
7. Правила ОП на автомобільному транспорті. Вимоги до опалення та вентиляції.
8.1. Виробничі, допоміжні і санітарно-побутові приміщення обладнуються опаленням і загальнообмінною припливно-витяжною вентиляцією відповідно до вимог СНиП 2.04.05-91 «Опалення, вентиляція і кондиціонування».
8.2. Для обігрівання і створення у виробничих приміщеннях нормованих показників мікроклімату повинно застосовуватися повітряне або водне опалення.
8.3. Опалення виробничих приміщень, в яких на одного працівника є більше 50 м-2 площі підлоги, повинно забезпечувати нормативну температуру повітря на постійних робочих місцях.
8.4. Чергове опалення слід передбачувати для підтримки температури повітря не нижче +5 °С, використовуючи основні опалювальні системи.
8.5. У холодний період року в приміщеннях зберігання, технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, коли вони не використовуються в неробочий час, температура повітря повинна бути не нижче +5 °С. Відновлення нормованої температури повинно забезпечуватися до початку використання приміщення або до початку роботи.
8.6. Температура припливного повітря, яке подається в робочу зону, оглядові канави (у тому числі канави КТП), а також приямки, траншеї і тунелі оглядових канав у холодний період року, повинна бути не нижче +16 °С і не вище +25 °С.
8.7. Зовнішні ворота приміщень зберігання, технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів необхідно обладнувати повітряно-тепловими завісами в таких випадках:
при розташуванні постів технічного обслуговування на відстані 4 м і менше від зовнішніх воріт;
при кількості 5 і більше в’їздів (виїздів) на годину, що припадають на одні ворота в приміщеннях постів технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів;
при кількості 20 і більше в’їздів (виїздів) на годину, що припадають на одні ворота в приміщеннях зберігання транспортних засобів.
В окремих районах Автономної Республіки Крим, де середня розрахункова температура зовнішнього повітря вище -15 °С, обладнання зовнішніх воріт повітряно-тепловими завісами може не передбачатися.
8.8. Відкриття і закриття воріт повинно бути зблоковане з включенням (виключенням) повітряно-теплових завіс.
8.9. Вхідні двері виробничих приміщень повинні мати справні механічні пристрої для примусового закриття.
8.10. В усіх приміщеннях для технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів на видному місці і відстані 5-10 м від воріт або вхідних дверей повинні бути встановлені термометри.
8.11. Експлуатація парових та водогрійних котлів, тепловикористовуючих установок, теплових мереж повинна здійснюватися відповідно до вимог Правил будови і безпечної експлуатації трубопроводів пари та гарячої води, затверджених наказом Комітету по нагляду за охороною праці України від 8 вересня 1998 року № 177, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 7 жовтня 1998 року за № 636/3076 (НПАОП 0.00-1.11-98).
8.12. Концентрація шкідливих речовин у повітрі робочої зони виробничих приміщень повинна відповідати вимогам ГОСТ 12.1.005-88 «ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны» (далі - ГОСТ 12.1.005-88) і не повинна перевищуватиграничнодопустимої концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони, що наведена у додатку 2 до цих Правил.
8.13. Для забезпечення необхідних умов повітряного середовища приміщення зберігання, технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів інші виробничі приміщення обладнуються загальнообмінною припливно-витяжною вентиляцією з механічним приводом з урахуванням режиму роботи підприємства, марок автомобілів, що експлуатуються, і кількості шкідливих речовин, що виділяються.
8.14. У приміщеннях зберігання транспортних засобів видалення повітря слід передбачати із верхньої і нижньої зон порівну, а подача припливного повітря повинна здійснюватись зосереджено вздовж проїздів.
8.15. У приміщеннях технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів видалення повітря системами загальнообмінної вентиляції слід передбачати із верхньої і нижньої зон порівно з урахуванням витяжки із оглядових канав, а подачу припливного повітря - розосереджено в робочу зону і оглядові канави, а також у приямки траншей і тунелі оглядових канав.
8.16. У приміщеннях для виконання вулканізаційних, зварних, фарбувальних, оббивальних та деревообробних робіт подачу припливного повітря слід передбачати із верхньої зони струменем, направленим зверху вниз, а видалення повітря - із нижньої зони.
8.17. Системи витяжної вентиляції в приміщеннях дільниць фарбування, зарядки акумуляторних батарей, ремонту паливної апаратури не допускається об’єднувати між собою та із системами витяжної вентиляції інших приміщень.
8.18. Для вилучення шкідливих викидів безпосередньо від місць їх виникнення необхідно в приміщеннях улаштовувати місцеві відсмоктувачі.
8.19. Дільниці (робочі місця) для безкамерного фарбування транспортних засобів повинні бути обладнані пристроями (гідрофільтрами) для уловлювання аерозолів фарби.
8.20. Приміщення для ацетиленового генератора повинно мати механічну припливну вентиляцію у вибухозахисному виконанні і природну витяжну вентиляцію.
У приміщеннях для ацетиленового генератора потужністю до 20 м-3/год. газоподібного ацетилену допускається улаштування природної припливно-витяжної вентиляції.
8.21. Повітря, яке містить горючий пил або горючі відходи, повинно підлягати очищенню до надходження його до витяжної вентиляції.
8.22. Аварійна вентиляція повинна забезпечувати кратність повітрообміну не нижче загальнообмінної вентиляції.
8.23. Приміщення для зберігання і технічного обслуговування транспортних засобів, в яких можливе швидке підвищення концентрації шкідливих речовин у повітрі, повинно обладнуватися системою автоматичного контролю за станом повітряного середовища.
8.24. Усі вентиляційні установки, за винятком віконних та дахових вентиляторів, повинні розташовуватися в окремих приміщеннях.
8.25. Не допускається працювати у виробничих приміщеннях:
де виділяються шкідливі речовини, при несправній або невключеній вентиляції;
де виділяються пари, гази або може мати місце різке збільшення концентрації шкідливих і вибухонебезпечних речовин, газу внаслідок рециркуляції повітря.
8.26. Перед пуском в експлуатацію заново змонтованих вентиляційних установок, а також після їх реконструкції і ремонту вони повинні пройти наладку і випробування.
8.27. При зміні технологічних процесів, а також при перестановці виробничого обладнання, що забруднює повітря, вентиляційні установки повинні бути приведені у відповідність з новими умовами.
8.28. Викиди в атмосферу із систем вентиляції слід розміщувати на відстані від приймальних пристроїв для зовнішнього повітря не менше 10 м по горизонталі або 6 м по вертикалі при горизонтальній відстані менше 10 м; при цьому викиди із систем місцевих відсмоктувачів слід розміщувати на висоті не менше 2 м над найвищою точкою покрівлі, для систем аварійної вентиляції - на висоті не менше 3 м від рівня землі.
8.29. Приймальні пристрої припливної вентиляції повинні розташовуватися на відстані не менше 12 м від воріт з кількістю виїздів і в’їздів більше 10 автомобілів на годину.
При кількості виїздів і в’їздів менше 10 автомобілів за годину приймальні пристрої припливних вентиляційних систем можуть розташовуватися на відстані не менше 3 м від воріт.
8-газ. На підставі наявності яких документів допускається введення в експлуатацію систем газопостачання?
4.1.1. Введення в експлуатацію систем газопостачання населених пунктів, громадських будинків, промислових та сільськогосподарських підприємств котелень, підприємств комунально-побутового обслуговування населення виробничого характеру дозволяється за наявності акта прийняття об'єкта, технологічних схем систем і об'єктів газопостачання, інструкцій і експлуатаційної документації з безпечного користування газом, плану локалізації і ліквідації можливих аварій, документів з навчання і перевірки знань керівників спеціалістів і робітників, які обслуговують газове господарство, а також наказу про призначення осіб, відповідальних за газове господарство.
Відпрацювання нових виробничих процесів, проведення випробувань зразків новорозробленого обладнання, випробування дослідних засобів механізації і автоматизації повинні виконуватись за спеціальною програмою, погодженою з органами Держнаглядохоронпраці.
4.1.2. За наявності на підприємстві газової служби, введення в експлуатацію (пуск газу) нового газового обладнання проводиться газовою службою підприємства.
Про дату проведення пуску газу підприємство повідомляє СПГГ не пізніше ніж за 5 днів.
Коли на підприємстві газова служба відсутня, пуск газу проводиться спеціалізованою службою СПГГ за договорами, укладеними в установленому порядку.
Для пуску і налагодження складних газифікованих агрегатів можуть залучатись спеціалізовані організації.
4.1.3. Введення в експлуатацію газового обладнання житлових, громадських будівель і об'єктів комунально-побутового обслуговування населення виробничого призначення провадиться СППГ.
4.1.4. Закінчення робіт з пуску газу фіксується в наряді на газонебезпечні роботи, який повинен бути доданий до виконавчо-технічної документації об'єкта і зберігатися разом з нею.
9-крани. Ким проводиться технічний огляд вантажопідіймальних кранів?
Технічний огляд має проводитися за участю працівника, який здійснює відомчий нагляд за утриманням та безпечною експлуатацією вантажопідіймальних кранів і машин, а також працівника, відповідального за утримання їх у справному стані.
10-посудини.Які документи потрібно надати при реєстрації посудин?
6.2.3. Реєстрація посудини здійснюється на підставі письмової заяви адміністрації власника
посудини.
Для реєстрації повинні бути подані:
1) паспорт посудини встановленої форми;
2) посвідчення про якість монтажу;
3) схема включення посудини із зазначенням джерела тиску, параметрів її робочого середо-
вища, арматури, контрольно-вимірювальних приладів, засобів автоматичного керування, запобіжних та блокувальних пристроїв. Схема повинна бути затверджена власником посудини;
4) паспорт запобіжного клапана з розрахуванням його пропускної здатності.
Посвідчення про якість монтажу складається організацією, що виконувала монтаж, і має бути
підписане керівником цієї організації, а також керівником підприємства, яке є власником посудини, і скріплено печаткою.
11-котли. Живильні пристрої парових і водогрійних котлів?
12-трубопроводи. Обов’язки особи відповідальної за справний стан та безпечної експлуатації трубопроводів?
13-котли до 0.07 МПа. В яких випадках котел повинен бути негайно зупинений і відключений?
15.20. Котел повинен бути негайно зупинений і відключений дією захисту чи персоналом у випадках, передбачених виробничою інструкцією, зокрема, при наступних несправностях і відхиленнях від норми:
15.20.1. Для парових і водогрійних котлів:
- при виявленні несправності запобіжного клапана;
- припиненні дії всіх живильних насосів;
- виявленні тріщин, випучин, пропусків у зварних швах, обриві анкерного болта або в'язки в основних елементах котла (барабані, колекторі, камері, пароводоперепускних і водоопускних трубах, парових і живильних трубопроводах, у жаровій трубі, вогневій коробці, кожусі топки, трубній решітці зовнішнього сепаратора);
- згасанні факелів в топці при камерному спалюванні палива;
- зникненні електричної напруги, яка подається на всіх контрольно-вимірювальних приладах, приладах дистанційного і автоматичного управління;
- виникненні пожежі в котельні, яка загрожує обслуговуючому персоналу чи котлу.
15.20.2. Для парових котлів, крім зазначених в п.15.20.1:
- підвищенні тиску в барабані котла на 10% вище дозволеного та його подальшому зростанні;
- зниженні рівня води нижче нижчого допустимого рівня;
- підвищенні рівня води вище вищого допустимого рівня;
- несправності водовказівних приладів.
15.20.3. Для водогрійних котлів, крім зазначених у п.15.20.1:
- зниженні втрати води через котел нижче мінімально допустимого значення;
- зниженні тиску води в тракті котла нижче допустимого;
- підвищенні температури води на виході з котла до значення на 20 град.С нижче температури насичення, яка відповідає робочому тиску у вихідному колекторі котла.
14-ліфти.Вимоги до організації диспетчерського контролю за роботою ліфтів.
15 – підйомники.Якому технічному огляду підлягають підйомники? Позачергові технічні огляди.
6.3. Технічний огляд
6.3.1. Підйомники підлягають первинному, періодичному та позачерговому технічним оглядам у порядку, встановленому НПАОП 0.00-8.18-04.
Первинному технічному огляду підлягають нововиготовлені підйомники перед уведенням їх в експлуатацію.
Періодичному технічному огляду підлягають підйомники, що перебувають в експлуатації впродовж установленого строку служби:
- повному технічному огляду - не рідше одного разу на три роки;
- частковому технічному огляду - не рідше одного разу на 12 місяців.
6.3.2. Позачерговий повний технічний огляд підйомників належить проводити після:
- ремонту, зазначеного в підпункті 4.1.1 пункту 4.1 розділу 4 цих Правил;
- заміни лебідок, ОГВ, стріли або її секцій;
- перерви в експлуатації більш як на 12 місяців;
- закінчення граничного строку експлуатації (із застосуванням видів робіт, що не використовувалися під час експертного обстеження);
- експлуатаційної чи деградаційної відмови, виявлення зносу (механічного або корозійного), залишкової деформації, тріщин, інших пошкоджень складових частин, деталей або їх елементів, що перевищують допустимі значення;
- аварії або пошкодження, спричиненого надзвичайною ситуацією природного чи техногенного характеру;
- отримання припису посадової особи територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з промислової безпеки та охорони праці або працівника, який здійснює нагляд за утриманням та безпечною експлуатацією підйомника, у разі виявлення дефектів, пошкоджень і порушень цих Правил, що впливають на безпечну експлуатацію підйомника.
16 – навантажувачі.Вимоги до вил навантажувачів і їх маркування.
4.3.1. Максимальна висота підіймання вил, а також їх опускання в нижнє положення має обмежуватися гідроциліндром підіймання чи спеціальним пристроєм.
4.3.2. Граничні кути нахилу вантажопідіймача вперед і назад мають обмежуватися гідроциліндрами нахилу чи спеціальним пристроєм. Пристрої, що здійснюють зсув, висунення, повертання та інші робочі операції, повинні мати обмежувачі ходу.
4.3.3. Вантажні плити кареток і вила вантажопідіймачів мають відповідати вимогам НД.
4.3.4. Розрахунок вил на міцність слід проводити з урахуванням таких допущень:
рівномірно розподілене і центроване навантаження;
розподіл навантаження між осями вил відповідно до правил статики.
4.3.5. Вантажні плити кареток вантажопідіймачів, на які навішують вила чи змінні вантажозахоплювальні пристрої, і самі вила чи пристрої мають бути сконструйовані та виготовлені так, щоб унеможливлювалися:
випадкове від'єднання вил або пристрою від вантажної плити каретки;
випадковий поперечний зсув вил або пристрою вздовж вантажної плити.
4.3.6. Вила мають бути виготовлені з матеріалу суцільного профілю.
4.3.7. Під час приймальних випробувань дослідні зразки вил мають витримувати без тріщин, залишкової деформації і руйнування статичне навантаження від випробувального вантажу масою, що дорівнює:
для вил вантажопідіймальністю до 5500 кг включно - триразовій номінальній вантажопідіймальності вил;
для вил вантажопідіймальністю понад 5500 кг - номінальній вантажопідіймальності вил, помноженій на коефіцієнт запасу міцності R, який не може бути менше 2,5, визначений за формулою
| (4) |
де C - номінальна вантажопідіймальність вил, кг.
Статичне навантаження від випробувального вантажу має бути прикладене плавно без поштовхів на відстані D від передньої поверхні спинки вил два рази протягом 30 с. Для вил вантажопідіймальністю до 5500 кг відстань D від передньої поверхні спинки вил до центра ваги вантажу приймається відповідно до вимог НД або технічних умов і має відповідати зазначеним на рис. 1 і в табл. 2. Для вил вантажопідіймальністю понад 5500 кг відстань D має встановлювати виробник.
4.3.8. Також під час приймальних випробувань дослідні зразки вил мають піддаватися випробуванням на ударний вигин. Випробування проводять на зразку, який беруть із зони між верхнім і нижнім гаками вил з подовжнього напрямку відносно перерізу вил відповідно до вимог НД.
Допускається зразок брати з шматка напівфабриката, довжина якого складає не менше подвійної ширини, виготовленого з матеріалу, підданого такому ж термообробленню, що й самі вила.
Таблиця 2. Відстань D від передньої поверхні спинки вил до центра ваги вантажу
| Вантажопідіймальність навантажувача, кг | Відстань D до центра ваги вантажу, мм |
| До 999 | |
| Від 1000 до 4999 | |
| Від 5000 до 10999 | |
| Понад 11000 | 600 або 900 або 1200 або 1500 |
4.3.9. Випробування на ударний вигин необхідно проводити відповідно до вимог НД, на зразках з концентратором виду V за температури мінус 20° C. Зразок має витримувати роботу удару не менше 27 Дж.
4.3.10. Кожен дослідний зразок вил вантажопідіймальністю до 4000 кг включно піддається випробуванням на втому.
4.3.11. Випробування на втому необхідно проводити впливом динамічного навантаження постійної амплітуди. Максимальне значення навантаження має дорівнювати 1,25 номінальної вантажопідіймальності вил. Мінімальне значення навантаження має бути не більше 0,1 номінальної вантажопідіймальності вил.
4.3.12. Частота впливу випробного навантаження повинна становити не більше 10 Гц. Частоту варто зменшити, якщо температура вил перевищить 50° C або з'являться симптоми резонансу.
4.3.13. Тривалість випробування має бути не менше 106 циклів впливу випробного навантаження.
4.3.14. Для проведення випробування вила закріплюють на стенді так, як на вилковому навантажувачі. Впливають на вила динамічним навантаженням на відстані D від передньої поверхні спинки вил (рис. 1).
4.3.15. Після випробування вила не повинні мати тріщин і залишкової деформації.
4.3.16. Виробник вил під час серійного виробництва має проводити відповідно до пункту 4.3.7 цих Правил випробування на двох зразках не рідше одного разу на два роки, а також у разі зміни конструкції або технології виготовлення.
4.3.17. Виробник вил має контролювати кожні вила в серійному виробництві візуально на наявність тріщин і піддавати кожні вила неруйнівному контролю, приділяючи особливу увагу п'яті та кожному зварному шву гаків, а також зонам верхнього та нижнього гаків, які ушкоджуються під час нагрівання, у тому числі й місцям їх з'єднання зі спинкою. Вила бракують, якщо виявляють ознаки появи тріщин. Для неруйнівного контролю рекомендується застосовувати метод магнітної дефектоскопії.
4.3.18. Вила повинні мати чітке марковання, метод виконання якого має забезпечувати його схоронність протягом усього строку служби вил. Місце нанесення марковання має відповідати вимогам НД.
4.3.19. Марковання має містити такі відомості:
товарний знак (або найменування) виробника;
номінальну вантажопідіймальність вил у кілограмах;
номінальну відстань центра ваги вантажу від передньої поверхні спинки вил D в міліметрах;
місяць і рік виготовлення, серійний номер.
4.3.20. Вила мають бути оснащені пристроями для поперечної фіксації їх на вантажній плиті.
4.3.21. Номінальна вантажопідіймальність вил має бути не менше номінальної вантажопідіймальності навантажувача, поділеної на кількість вил.
4.3.22. Для навішування на вантажну плиту вил та інших змінних вантажозахоплювальних пристроїв вантажна плита повинна мати пази, один з яких має бути розташований на центральній лінії вантажної плити.
4.3.23. На кінцях вантажної плити мають бути передбачені обмежувачі, щоб унеможливити бічне спадання вил.
4.3.24. Якщо для зняття вил передбачений паз у нижній частині вантажної плити, то не повинно бути протилежного паза у верхній частині вантажної плити, якщо не застосовуються засоби, що унеможливлюють випадкове відчеплення вил.
4.3.25. Після монтажу вил на вантажну плиту необхідно контролювати різницю по висоті. Якщо різниця по висоті кінців вил перевищує 3 % довжини ікла або рекомендовані виробником значення, комплект вил не може бути допущений до роботи.
4.3.26. Конструкцією навантажувачів може бути передбачена можливість установлення замість вил інших змінних вантажозахоплювальних пристроїв.
4.3.27. Ланцюги, що застосовуються на навантажувачах, мають відповідати вимогам НД.
Застосування ланцюгів, виготовлених за кордоном, дозволяється за умов наявності документа виробника, що підтверджує якість ланцюгів (сертифіката, декларації тощо).
4.3.28. Несучі ланцюги вантажопідіймача повинні мати статичний коефіцієнт запасу міцності відносно руйнівного навантаження не менше п'яти. У разі використання однорядного втулково-роликового ланцюга або в один ряд пластинчастого ланцюга з числом несучих пластин менше чотирьох коефіцієнт запасу міцності має бути не менше восьми. Під час визначення запасу міцності опір сил тертя між складовими частинами вантажопідіймача не враховують.
4.3.29. Швидкість підіймання та опускання має бути регульованою та вибиратися водієм залежно від умов роботи, виключаючи керування за допомогою електромагнітів.
4.3.30. Номінальний вантаж, піднятий на будь-яку висоту, повинен утримуватися на цій висоті. Мимовільне опускання поршня (плунжера) гідроциліндра підіймання через витік робочої рідини в гідравлічній системі протягом перших 10 хвилин не повинне перевищувати 50 мм за вертикального положення вантажопідіймача.
4.3.31. Швидкість опускання вантажозахоплювального пристрою (вил тощо), що несе номінальний вантаж, у разі розриву трубопроводу гідравлічної системи не повинна перевищувати 1,0 м/с, крім штабелеукладачів з ручним пересуванням відповідно до пункту 4.16.21.
4.3.32. Швидкість нахилу вантажопідіймача має бути регульованою та вибиратися водієм залежно від умов роботи, виключаючи керування за допомогою електромагнітів.
4.3.33. Мимовільний нахил вантажопідіймача вперед з номінальним вантажем через витік робочої рідини в гідравлічній системі не повинен перевищувати 5° за 10 хвилин за вертикального положення вантажопідіймача і на висоті підіймання номінального вантажу 2500 мм, а для навантажувачів з низьким підійманням - на максимальній висоті підіймання. Середня швидкість мимовільного нахилу вантажопідіймача вперед не повинна перевищувати 0,5° за хвилину.
17 – АЗС.Основні пожежонебезпечні та вибухонебезпечні властивості нафтопродуктів.
18 – АХУ.Газонебезпечні роботи. Види цих робіт. Основні заходи по підготовці і проведенню.
19 – типова інструкція ГНР Порядок контроля за состоянием воздушной среды при проведении газоопасных работ внутри емкостей, колодцев и других закрытых пространствах.
20- ДБН А.3.2-2-2009.Вимоги безпеки на робочих місцях, де використовуються електро- і газозварювальні роботи. Вимоги безпеки під час зберігання та експлуатації газових балонів.
Білет № 14
1. Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці
Cтаття 7. Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.
Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.
Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.
2. Відшкодування шкоди в разі смерті потерпілого.
У разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом "д" пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.
Такими непрацездатними особами є:
1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;
2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють;
3) інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності;
4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти;
5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.
Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.
Пенсія у разі смерті годувальника призначається і виплачується згідно із законодавством
3. Як розслідується нещасний випадок з працівником, що виконує роботу за сумісництвом?
Нещасний випадок, що стався з працівником, який тимчасово переведений в установленому порядку на інше підприємство або виконував роботу за сумісництвом, розслідується і береться на облік підприємством, на яке працівника переведено або на якому він виконував роботу за сумісництвом.4. Перша допомога при кровотечі.
Кровотеча виникає при порушенні цілості кровоносних судин. Вона може бути небезпечною для життя, бо зі зменшенням кількості циркулюючої крові порушується постачання киснем життєво важливих органів - мозку, серця, печінки, нирок. В залежності від виду пошкоджених судин розрізняють артеріальну, венозну, капілярну і паренхіматозну кровотечу.
Найбільш небезпечна артеріальна кровотеча. Вона виникає при пошкодженні артеріальних судин, кров у цьому випадку яскраво-червоного кольору і тече з рани сильним пульсуючим струмком (іноді фонтаном). Існує декілька засобів зупинки артеріальної кровотечі. Для зупинки кровотечі застосовують засіб притискування судин пальцем у відповідному місці. Найкраще, якщо вдається притиснути цю судину до кістки. При небезпечній для життя кровотечі, якщо неможливо застосувати джгут, необхідно накрити рану стерильною серветкою та притиснути пальцем судину, яка кровоточить. Але слід пам'ятати, що найбільш безпечний засіб притискування судини не в самій рані, а за її межами. перша допомога кровотеча перелом опік
При артеріальній кровотечі судину притискують вище місця її пошкодження, а при кровотечі з вени - нижче. Для цього необхідно знати схему магістральних артеріальних судин і місця притискувань їх пальцем . Після того, як кровотеча зупинена притискуванням пальцем артерії, на рану накладають щільну стерильну пов'язку. Поверх неї - туго звернуту грудку вати, а потім щільно бинтують коловими рухами бинта. Замість вати можна використати різний м'який матеріал, що є під руками - хустку, кусок тканини.
Для венозної кровотечі характерний темно-червоний колір і витікає вона безперервним струмочком. Для зупинки кровотечі на рану накладають стерильну серветку, а потім здавлюючу пов'язку.
При капілярній кровотечі кров виділяється по всій поверхні пошкодженої тканини. У такому випадку накладають пов'язку, а поверх неї на місце пошкодження - кульку з льодом.
Паренхіматозна кровотеча спостерігається при порушеннях внутрішніх органів - печінки, нирок, селезінки і т. і. По суті це неначе змішана кровотеча з артерій, вен та капілярів. При цьому, кров тече сильно і безперервно зі всієї пораненої поверхні органу.
При кровотечі з легенів потерпілому надають зручне напівсидяче положення, на грудину накладають кульку з льодом або холодною водою. При внутрічеревній кровотечі потерпілого укладають на спину, прикладають холод до живота, скоріше викликають лікаря.
3.1 Методи зупинки кровотечі
Для того, щоб накласти кровозупиняючий джгут, використовують наступні правила:
1) Джгут накладають при пошкодженні великих артеріальних судин кінцівок.
2) При кровотечі з артерій верхніх кінцівок джгут найкраще розташовувати на верхній третині плеча, при кровотечі з артерій нижніх кінцівок - на середній третині стегна.
3) Джгут накладають на піднесену кінцівку: підводять його під місце припущеного розташування, енергійно розтягують (якщо він гумовий) і підклавши під нього м'яку підкладку (бинт, одяг та ін), закручують декілька раз (до повної зупинки кровотечі) так, щоб витки лягли впритул один до одного і щоб між ними не попадали складки шкіри. Кінці джгута надійно зав'язують або з'єднують за допомогою ланцюжка і гачка.
4) Джгут повинен накладатися туго, але не слід надмірно стискувати тканини кінцівок, так як можливі важкі ускладнення, до джгута обов'язково прикріплюють аркуш паперу з поміткою часу його накладання.
Джгут накладають не більш як на 1-1,5 години, а взимку - не більше як на 1 годину. Якщо по закінченню вказаного терміну потерпілого не вдалося доставити в медичну установу, джгут на короткий час необхідно зняти. Роблять це вдвох - один здійснює пальцевий тиск на артерію вище джгута, другий повільно, щоб тиск крові не виштовхнув утворений в артерії тромб, відпускає джгут на 3-5 хвилин. Трохи вище попереднього місця джгут накладають знову. Якщо нема гумового джгута, використовують підручні матеріали - хустку, шматки тканини або одягу, шарфи. Мотузка і дріт не підходять, тому що можуть пошкодити шкіру, м'язи і особливо нерви. Кінці джгута зв'язують вище рани і накладають під нього невеликий валик з тканини. В утворену петлю вставляють паличку, олівець або ручку і закручують джгут до нової зупинки кровотечі. Паличку прибинтовують до кінцівки .
Для тимчасової зупинки кровотечі з судин кінцівок можна використовувати метод максимального згинання кінцівок в суглобах. При кровотечі з судин плеча руку заводять за спину і фіксують її пов'язкою. Якщо кровотеча з судин передпліччя, руку згинають в ліктьовому суглобі. При кровотечі з ран гомілки або ступні ногу згинають максимально в колінному суглобі і, надавши кінцівці таке положення, її надійно прибинтовують.
5. Охорона електричних мереж. Охоронні зони електричних мереж.
Для попередження нещасних випадків та охорони самих ліній електропередачі (повітряних і кабельних) уздовж них встановлюють охоронні зони відповідно до "Правилами встановлення охоронних зон об'єктів електрогосподарства та особливих умов використання земельних ділянок, розташованих у межах таких зон" (далі - Правила) [1].
Охоронні зони встановлюються:
а) уздовж повітряних ліній електропередачі;
б) уздовж підземних кабельних ліній електропередачі;
в) уздовж підводних кабельних ліній електропередачі;
г) уздовж переходів повітряних ліній електропередачі через водоймища;
д) навколо підстанцій;
Охоронна зона повітряної лінії (ПЛ) електропередачі являє собою земельну ділянку і повітряний простір (на висоту опор), обмежене вертикальними площинами, віддаленими але обидва боки від крайніх проводів при їх невідхиленому стані на деяку відстань: для повітряної ЛЕП напругою до 1 кВ - 2 м (крім ліній з самонесучими або ізольованими проводами, прокладеними по стінах будівель, конструкціям); від 1 до 20 кВ - 10 м (5 м - для ліній з самонесучими або ізольованими проводами, розміщеними в межах населених пунктів); 35 кВ - 15 м; 110 кВ - 20 м; 150, 220 кВ - 25 м; 300, 500, 400 кВ - 30 м; 750 кВ - 40 м; 1150 кВ - 55 м (застосовуються при визначенні розміру просік). Для повітряних ЛЕП, що знаходяться над судноплавними водоймами при будь-якій напрузі, його відстань складає 100 м, а не що судноплавних воно таке ж як і на суші.
Охоронна зона кабельних ліній (КЛ) електропередачі, прокладених у землі - це ділянка уздовж підземних КЛ, обмежений вертикальними площинами, віддаленими по обидві сторони лінії від крайніх кабелів на відстані 1 м. Для КЛ напругою до 1000 В, які проходять у містах під тротуарами, це відстань дорівнює 1,0 м у бік проїжджої частини вулиці і 0,6 м - в протилежну сторону. Охоронна зона КЛ, що проходять через водойми (судноплавні і не судноплавні) - це ділянка водного простору від крайніх кабелів по 100 м в обидва боки.
Охоронна зона навколо підстанцій - це ділянка землі і повітряного простору (до найвищої точки підстанції) від огорожі підстанції (по периметру), обмежений такою ж відстанню, як і для повітряних ЛЕП, з урахуванням класу напруги підстанції.
В охоронних зонах при будь-якій напрузі мереж забороняється здійснювати дії, які можуть порушити безпечну роботу об'єктів електрогосподарства, заподіяти шкоду життю або здоров'ю громадян, майну. Так, можна накидати на дроти і опори повітряних ЛЕП сторонні предмети, підніматися на опори, розводити вогонь, розміщувати звалища, працювати ударними механізмами, скидати тяжкості масою понад 5 т, а в зоні підземних кабельних ЛЕП - ще й виробляти зливати їдкі і корозійні речовини, паливно-мастильних матеріалів.