АКРИТІ УШКОДЖЕННЯ ОРГАНІВ ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ
Закриті ушкодження органів черевної порожнини є результатом тупої травми ділянки живота або нижньої частини грудної клітки. Звичайно причиною подібних травм бувають удар або поштовх у живіт, падіння, дорожньо-транспортні випадки і так далі. Характер ушкоджень залежить не тільки від виду і сили агента, що травмує, але і від інших обставин - еластичності черевної стінки, тонусу мускулатури і достатку жирової клітковини, від перенесених раніше хвороб, а також від ступеня наповнення порожніх органів.
Клініка. Після тупої травми живота звичайно спостерігається більш-менш виражений шок. Подальші симптоми і перебіг хвороби залежать від виду ушкодженого органа. Органи черевної порожнини розподіляють на дві групи. порожнисті і паренхіматозні .
У випадку підшкірного ушкодження порожнистих органів (шлунка, тонкої і товстої кишки, жовчного і сечового міхура) у потерпілого вже на самому початку розвивається клініка гострого запалення очеревини — перитоніту. Вона більш виражена, якщо ушкодження стосується верхньої частини травного тракту — шлунка, дванадцятипалої кишки і виявляється трохи пізніше, якщо ушкоджено нижче лежачу ділянку кишки. Вміст порожніх органів попадає в черевну порожнину, викликаючи її подразнення і зараження. Вже в момент травми хворий відчуває сильні болі в животі. Мускулатура черевної стінки рефлекторно скорочується, черевна стінка стає напруженою (дошкоподібний живіт) і не приймає участі в подиху. При пальпації живіт різко болючий, підсилюються болі при відпусканні пальців від передньої черевної стінки (симптом Блюмберга—Щоткіна), відзначаються також болі під час легкої перкусії черевної стінки. При перкусії констатують зникнення печінкової тупості, при рентгеноскопії в черевній порожнині виявляють вільне повітря.
Лікування. Необхідна термінова операція. Роблять лапаротомію, ушкоджене місце зашивають або роблять резекцію порожнистого органу. При запізнілій діагностиці ознаки перитоніту наростають, розвивається клініка запущеного розлитого перитоніту, що супроводжується метеоризмом, атонією кишечнику, гикавкою і блювотою, протягом декількох днів наростає інтоксикація і хворий гине.
Ушкодження паренхіматозних органів (печінка, селезінка, нирки) у свою чергу небезпечні через внутрішньопорожнинну кровотечу. Уже із самого початку переважає симптоматика гострого недокрів'я. Перитонеальні явища на початку мало виражені. При перкусії виявляється притуплення в бокових відділах живота.
Лікування.Для зупинки кровотечі необхідна термінова операція. Ушкодження печінки звичайно ушивають або тампонують великим сальником (іноді ощадливо резекують), селезінку видаляють. (Необхідно відзначити, що при травмі селезінки може відбутися її двохмоментний розрив: у таких випадках спочатку, безпосередньо після травми кровотеча відбувається під капсулу селезінки; скарги хворого й об'єктивних симптомів мінімальні. При тривалій кровотечі через кілька днів, іноді — годин, настає розрив селезінкової капсули і розвивається картина внутрішньої кровотечі. Це створює труднощі при діагностиці.) Внутрішньопечіночні крововиливи діагностують за допомогою неінвазивної багатошарової комп’ютерної томографії, радіоізотопної сцинтографії, ультразвукового сканування або інвазивної рентгенконтрастної ангіографії (целіакографія), а також лапароцентезу і лапароскопії.
У випадках розриву нирок кровотеча може наступити ретропери-тонеально в паранефральні тканини або інтраперитонеально — у черевну порожнину. Крім того, продукована ушкодженою ниркою сеча може потрапити як у черевну порожнину, так і в ретроперитонеальную клітковину, змішуючи з кров'ю, що вилилася. Невеликі розриви нирок лікують консервативно. Оперативне втручання необхідне в тих випадках, коли кровотеча стає загрозливим. Ушкоджену нирку іноді вдається ушити, але частіше її приходиться видаляти.
У випадках внутрішньоочеревинного ушкодження сечового міхура його вміст попадає в черевну порожнину і викликає розповсюджений перитоніт. Таких хворих необхідно терміново оперувати і зашити ушкоджену стінку міхура. Якщо сечовий міхур розірваний у нижніх відділах, сеча попадає в навколишню клітковину і розвивається так звана сечова флегмона, що викликає важку інтоксикацію. У подібних випадках під час операції ушивають місце розриву і дренують навколишню клітковину. Звичайно після ушивання розриву сечового міхура в сечовід вводять постійний катетер або створюють фістулу сечового міхура (епіцистостому) для відтоку сечі назовні.