Входження УСРР до складу СРСР. Передбачалося, що всі радянські республіки увійдуть до нового державного об'єднання на рівних правах

Конституційне оформлення Союзу РСР. Зміни в Конституції УСРР.У січні 1923 р. ЦВК СРСР утворив конституційну комісію, яку очолив М. Калінін. Разом з ЦВК союзних республік комісія почала працювати над розробкою основних засад державного устрою. Ця комісія, яка працювала гласно, змушена була тільки повторювати все те, що в принципі вже вирішила нікому не відома внутріпартійна конституційна комісія, в основу рішень якої було покладено автономізаційний проект Сталіна.

Остаточна перемога Сталіна була закріплена під час роботи секції з національного питання на XII з'їзді РКП(б) (квітень 1923 р.). Х. Раковському і М. Бухаріну не вдалося, навіть спираючись на авторитет Леніна, перепинити курс на автономізацію. Делегати з'їзду підтримали Й. Сталіна.

26 січня 1924 р. відкрився II з'їзд рад СРСР. Він остаточно затвердив першу Конституцію СРСР. У травні 1925 р. IX Всеукраїнський з'їзд рад затвердив новий текст Конституції УСРР. У ній законодавчо закріплювалося входження радянської України до складу Союзу РСР, визначалися компетенція і функції республіканських органів державної влади і державного управління, а також відносини між вищими органами державної влади і державного управління СРСР і УСРР. Конституція зафіксувала також зміни, що випливали з фактів утворення в 1924 р. Молдавської АСРР у складі Української СРР і нового адміністративно-територіального поділу республіки. У 1923 р. замість повітів і волостей були утворені округи й райони, а в 1925 р. було ліквідовано губернії і встановлено триланкову систему управління (центр — округ — район).На той час Українська СРР була другою за розміром у Союзі. її площа становила 450 тис. кв. км, а населення налічувалось 26 млн. чоловік.

Становлення радянської федерації проходило шляхом перетворення відповідних органів влади та управління радянської Росії на союзні. Це викликало слушне незадоволення керівництва УСРР та закавказьких республік. В.І.Ленін, який через хворобу практично не брав активної участі у політичному житті, запропонував новий шлях об’єднання – через створення федерації незалежних рівноправних республік. Ця пропозиція лягла до основи рішень І Всесоюзного з’їзду Рад (30 грудня 1922 р.). З’їзд затвердив в основному Декларацію про утворення СРСР та Союзний договір. Ці документи біли відправлені на доопрацювання, але в реальності до них більше не повернулись. Юридичне оформлення радянської федерації відбулось шляхом прийняття Конституції СРСР. Вона мала два розділи: Декларація про утворення СРСР та Договір про утворення СРСР. Конституція СРСР містила норми, пов’язані лише з державним устроєм, правовий статус особистості був відсутній.

До компетенції органів влади СРСР перейшла значна кількість державних питань, а саме:

· зовнішньополітичні функції;

· вирішення суперечок між республіками;

· організація збройних сил та керівництво ними;

· керівництво народним господарством;

· встановлення засад судоустрою та судочинства, розробка основ законодавства, право амністії;

· встановлення загальних засад в галузі народної освіти, охорони народного здоров’я, організація загальної статистики.

За республіками залишались всі права, крім вищезазначених, але реально нічого і не залишалось. Республіки мали право вільного виходу з Союзу РСР, але процедура виходу не визначалась.

Партійно-радянський апарату системі влади.Коли більшовики з допомогою суцільного одержавлення почали налагоджувати «комуністичне виробництво», вони стикнулися з проблемою організації управління. Щоб забезпечити життя суспільства, в якому мало не кожна людина ставала залежною від держави, потрібний був фантастично розгалужений управлінський апарат. Розв'язуючи цю проблему, РКП(б) втратила ознаки нормальної політичної партії і перетворилася на нервовий вузол могутньої силової структури — державну партію.

Більшовики прийшли до влади з наміром вщент зруйнувати старі порядки. Тому їм потрібно було створити управлінський апарат, який мав підпорядковуватися залізній партійній дисципліні. Якщо управлінцями ставали висуванці рад, які належали до інших політичних партій чи були безпартійними, перед ними виникала дилема: або вступати до лав більшовиків, або залишити посаду. Внаслідок цього радянський апарат практично став тотожний компартійному. РКП(б) інтенсивно приймала вихідців з інших партій, використовуючи їх у разі потреби на найвідповідальніших посадах.

Партія керувала життям суспільства опосередковано — через органи радянської влади. Ця опосередкованість давала можливість державній партії вирішувати все, не беручи на себе безпосередньої відповідальності за поточні справи.

Внутріпартійне життя дедалі більше втрачало ознаки так званої «робітничої демократії». ЦК РКП(б) прагнув управляти партійним життям з допомогою тих самих диктаторських методів, якими управляв життям держави. Кандидатури на ключові посади у периферійних органах партії спочатку «рекомендував» Центральний комітет, а вже потім формально їх розглядала місцева парторганізація. Це явище, назване «призначенством», стало визначальним у партійно-радянській кадровій політиці.

Такий стан викликав зростаюче незадоволення у багатьох членів партії, особливо протестувала фракція «демократичного централізму» (децистів). Один з українських лідерів децистів Рафаїл (Р. Фарбман) на X з'їзді РКП(б) сказав:

«Чимало негативних явищ є результатом найжорстокішого централізму, перетвореного у бюрократизм. Призначенство стало системою, і призначувані товариші не відчували будь-якої відповідальності, не відчували себе зобов'язаними перед широкими масами. Вони були залежні лише від високого начальства».

Стривожений виступами, які підривали встановлену в партії дисципліну, В. Ленін взяв курс на скасування залишків демократизму, у внутріпартійному житті. «Ми — не дискусійний клуб»,— заявив він на X з'їзді РКП(б). Вождь більшовиків домігся прийняття резолюції «Про єдність партії», згідно з якою заборонялися фракції та угруповання. У подальшому ця резолюція відіграла в житті партії і залежного від неї радянського суспільства зловісну роль.

Формальним носієм диктаторської влади були система рад (відображена в Конституції) і партія, що приховувалася за нею. Фактично ж диктатуру здійснював Центральний комітет РКП(б) — сукупність керівних діячів, кожний з яких відповідав за певну ділянку партійно-державної роботи.

У березні 1921 р. на X з'їзді партії було обрано 25 членів ЦК, з України — Артема (Ф. Сергеева), Г. Петровського, X. Раковського, М. Фрунзе. XI з'їзд РКП(б) у квітні 1922 р. обрав у ЦК 27 осіб, зокрема з України — Г. Петровського, X. Раковського, М. Фрунзе, В. Чубаря.

Фото В. Чубаря

Створений більшовиками тоталітарний політичний режим уособлював владу партійної олігархії. У зв'язку з тим, що верховний орган партії мав диктаторські повноваження, актуальною стала проблема лідерства і наступності влади в ньому. Оскільки партія не згадувалася у Конституції, її не можна було розв'язати конституційним шляхом. Проблема лідерства могла розв'язуватися лише в силовій боротьбі.

Після VIII з'їзду РКП(б) у ЦК діяло два центри — політбюро та оргбюро. Політбюро розв'язувало питання політичного характеру. Оргбюро готувало матеріали для рішень політбюро, які вважалися рішеннями Центрального комітету, і розглядало менш важливі, у тому числі кадрові питання.

З виникненням політбюро та оргбюро прискорився переплив влади від партійного з'їзду до ЦК РКП(б). При цьому влада зосереджувалася саме в цих органах. Значення повного складу Центрального комітету як носія влади зменшилося хоча б тому, що періодичність засідань (пленумів) ЦК скоротилася з двох у місяць у 1919 р. до одного у два місяці в 1921 р.

Паралельно відбувався переплив влади від державних органів управління до партійних комітетів. Партія перебирала на себе владні повноваження у кожній ланці управління і кожній галузі життя. Це означало концентрацію влади в партійних комітетах усіх рівнів. На практиці зростали повноваження виконавчих парткомівських структур, насамперед — секретарів.

У квітні 1922 р. пленум ЦК РКП(б) заснував посаду генерального секретаря. Генсеком став Й. Сталін. Він мав безмежну владу. Проте це була передусім апаратна, а не політична влада.

Доки в політбюро ЦК були два визнані в партії та державі вожді — В. Ленін і Л. Троцький, генсек залишався другорядною фігурою.

Фото Л. Троцкого

У травні 1922 p., коли Леніна вразив перший удар смертельної хвороби, постало питання, хто буде його наступником. Першим кандидатом був Л. Троцький. Л. Каменев, Г. Зінов'єв і Й. Сталін об'єдналися з метою протидіяти йому. Непомітний з них Й. Сталін діяв надзвичайно ефективно — розставляв відданих йому особисто апаратних працівників на відповідальні пости в партії та державі. Особливих зусиль він доклав, щоб здобути підтримку найбільших на периферії харківських владних органів.

У тодішній столиці України московський центр завжди прагнув призначити сильну людину, не пов'язану з місцевими працівниками. Посланець В. Леніна X. Раковський цілком влаштовував центральне керівництво, тому що надійно контролював республіку. Коли центр став уособлюватися не Леніним, а конституційно не визначеним «колективним керівництвом», політичні позиції X. Раковського похитнулися. Розпочалася його боротьба зі Сталіним, яка набула гостроти під час утворення СРСР. Протистояння Й. Сталіна і Х. Раковського було одним із проявів боротьби за владу безпосередньо в ЦК РКП(б). У цій боротьбі Сталін використовував проти Х. Раковського партійний апарат.

У червні 1923 р. Л. Каменев, Г. Зінов'єв і Й. Сталін домоглися, щоб політбюро ЦК прийняло рішення про відкликання X. Раковського з України і призначення головою Раднаркому УСРР В. Чубаря. Однак останній не зайняв у республіканській партійно-державній ієрархії першого місця. Внаслідок централізації влади першою особою у республіках ставали не глави урядів, а секретарі партійних комітетів. В Україні такою особою був Е. Квірінг. Виходець із сім'ї німців-колоністів Самарської губернії, Е. Квірінг очолював ЦК КП(б)У двічі: у жовтні 1918 — березні 1919 pp. і з квітня 1923 р.

Фото Е. Квірінга

Хоча Е. Квірінг добре прислужився Сталіну при усуненні з посади Х. Раковського, він не задовольнив генсека як керівник українських комуністів. У квітні 1925 р. генеральним секретарем ЦК КП(б)У став висуванець Сталіна і один з .його найближчих помічників Л. Каганович.

Фото Л. Кагановича

У результаті Й. Сталін дістав цілковиту підтримку КП(б)У в своїй боротьбі спочатку з Л. Троцьким, потім — з «новою опозицією» (Л. Каменев, Г. Зінов'єв), надалі — з об'єднаною опозицією (Л. Троцький, Л. Каменев, Г. Зінов'єв). КП(б)У підтримала генсека і в подоланні так званого «правого ухилу» в партійному керівництві (М. Бухарін, О. Риков, М. Томський), яким у 1928 — 1929 pp. супроводжувалася відмова від нової економічної політики. Після цього генсек здобув диктаторську владу в партії та державі. Проблема лідерства в олігархічній системі влади перестала існувати на весь час його життя.

Висновки

Після громадянської війни центральне компартійно-радянське керівництво дійшло думки, що настав момент для перетворення формально незалежних держав на автономні республіки Російської Федерації. Навпаки, компартійно-радянське керівництво республік здебільшого наполягало на збереженні існуючого становища, що давало йому можливість зберігати відносну самостійність.

В. Ленін поєднав обидві позиції, запропонувавши план побудови Радянського Союзу як єдиної багатонаціональної держави. Цей план було реалізовано. Керівництво республік зберегло право приймати самостійні рішення, однак рамки цієї самостійності цілком визначалися вождями державної партії. У результаті процес «автономізації» союзних республік тривав.

В результаті створення СРСР Радянська Україна поступово втратила статус незалежний держави. Хоча сталінський план автономізації було відкинуто, але насправді Радянська федерація була створена за принципом жорсткої централізації, яка привела до згортання суверенітету усіх країн-засновників, а згодом і перетворила Радянський Союз на справжню унітарну державу.

Запитання

1. З якими державами Україна уклала до говори в 1921 —1922 pp.?

2. Коли було підписано договір про військовий і господарський союз між радянською Росією і радянською Україною?

3. Як ви розумієте поняття «договірна федерація»? Чи відрізнялася договірна федерація від воєнно-політичного союзу радянських республік?

4. Хто обстоював ідею перетворення формально незалежних радянських республік в автономні республіки Російської Федерації?

5. Оцініть компромісну пропозицію В. Леніна щодо утворення Радянського Союзу.

6. Коли було прийнято першу Конституцію СРСР? Які зміни було внесено в існуючу Конституцію УСРР після утворення СРСР?

7. Публіцисти нерідко стверджують: якбирадянська Україна не увійшла в СРСР, вона зберегла б свій незалежний статус. Чи змінилася система влади в Україні після того, як договірна федерація переросла в союзну державу?

Голод 1921 — 1923 pp.

Господарське становище ще більше погіршилося у зв'язку з катастрофічною посухою 1921 р. Деградоване продрозкладкою сільське господарство не змогло протистояти стихійному лихові. У Поволжі, на Північному Кавказі і на Півдні України, тобто в основних хліборобних зонах, почався голод. Сотні тисяч селян вмирали від голоду й епідемій.

Якщо в південних губерніях селяни після жнив не могли повернути навіть посіяного, то в більшості місцевостей Лівобережжя і Правобережжя урожай видався непоганим (інша річ, що посіяно було менше, ніж звичайно).

Перерозподіл лишків на користь південних губерній міг запобігти голоду в Україні. Однак керівництво РКП(б) вимагало від українських комуністів безупинно постачати промислові центри Росії. У травні 1921 р. Х. Раковський дістав догану по партійній лінії «за недостатньо енергійну продроботу». Мірилом енергійності була добова кількість залізничних вагонів з хлібом, що переправлялися на Північ. КП(б)У слухняно виконувала інструкції партійного центру.

«Братерська допомога» хлібом формально незалежної України сусідній державі виглядала б дивно, якби стало відомо про голод в українських губерніях. Тому ЦК КП(б)У огортав завісою мовчання страждання власного голодуючого населення. Ставлення до цього голоду було вичерпно окреслено резолюцією політбюро ЦК КП(б)У з доповіді наркома продовольства М. Владимирова «Про кампанію по боротьбі з голодом» від 4 серпня 1921 p.: «Вказати губкомам, що під час проведення кампанії необхідно розрізняти заклик до боротьби з голодом в Росії від боротьби з неврожаєм в Україні, де допомога місцям, що постраждали від неврожаю, може бути цілком надана своїми губернськими або повітовими засобами».

Фото М. Скрипника

На VI конференції КП(б)У, що відбулася на початку грудня 1921 p., М. Скрипник порушив цю болючу тему в таких висловах: «Хіба це не було очевидно, що ми йдемо до голоду? ЦК затримував це питання. Йшов тиждень за тижнем, місяць за місяцем, і тільки тепер ми бачимо вочевидь помилку, виявлену тут. Ми тоді не насмілювалися казати, що у нас, у нашій благодатній Україні — голод».

Скрипник обурювався керівництвом КП(б)У, до якого сам входив. До того ж його критика була гранично дозованою: йшлося про «помилку», тоді як треба було говорити про тяжкий злочин. Він не наважився піддати критиці справжнього винуватця інформаційної блокади — керівництво РКП(б).

І все-таки дозволу зняти інформаційну блокаду з українського голоду ЦК КП(б)У від більшовицького центру у 1921 р. не одержав. Лише 16 січня 1922 р. він дістав певну свободу дій і негайно вжив заходів, щоб у пресі, як було сказано у постанові харківського політбюро, «з'явилося побільше відомостей про голод на півдні України».

X. Раковський негайно, уже в січні 1922 p., уклав угоду з Американською адміністрацією допомоги (АРА) — неурядовою організацією, утвореною для подання допомоги потерпілим від світової війни європейським країнам. Відповідна угода з радянською Росією була укладена ще в серпні 1921 р. АРА мала можливість використовувати величезні матеріальні ресурси, нагромаджені для американської армії в Європі з часу припинення світової війни.

Лише врожай 1922 р. і розгортання харчувальних пунктів АРА та інших організацій допомоги припинили масову смертність населення. Однак у спустошених голодом південних губерніях України зібрали невеликий урожай. Як і раніше, вони потребували допомоги. Та, за вимогою центру, 13,5 млн. пудів українського зерна нового врожаю було продано за рубежем.

Одночасно з серпня 1922 р. до січня 1923 р. у сусідні республіки з України вивезли 9 млн. пудів зерна. Тому голод на Півдні України тривав і в першій половині 1923 р.

Висновки

Радянська Україна дістала статус незалежної республіки, але була цілком підпорядкована директивам, що приймалися в Радянській Росії. Голод 1921 — 1923 pp. наочно показав, що ці директиви глибоко суперечили національним інтересам України. Замість того, щоб спрямовувати надлишки хліба у спустошені посухою південні губернії, українські радянські власті відправляли їх за межі республіки.

Антирадянський рух селянства загрожував переростанням у повномасштабну громадянську війну, тому Радянське керівництво вимушено було піти на впровадження НЕП.

На початку 1920-х pоків партія перетворилася на нервовий вузол розгалуженої управлінської структури — державну партію. Диктаторська влада зосередилася в ЦК РКП(б) і його структурних ланках — політбюро і оргбюро. Щоб залишатися стабільною, вона потребувала індивідуалізованого носія — диктатора.

Відхід В. Леніна від політичної діяльності започаткував період політичної нестабільності. Він тривав шість років, доки роль загальновизнаного вождя не перебрав на себе Й. Сталін. Останній у боротьбі за владу особливо прагнув закріпити контроль над найбільшою партійною організацією — КП(б)У.

Боротьба за владу не перешкоджала неухильному процесу зміцнення партійної диктатури. Цей процес відбувався у формі постійної концентрації влади в руках невеликої купки найвищих керівників і вождів — компартійно-радянської олігархії. Поступово партійні органи перебирали на себе ту владу, яка раніше була прерогативою радянських органів. На партійних з'їздах і конференціях, на з'їздах рад зникла атмосфера вільної дискусії. Ці органи тільки схвалювали політичні рішення, завчасно підготовлені у керівних ланках і в апараті партійних комітетів (парткомів) і виконавчих комітетів рад (виконкомів). Комітетники і апаратники навчилися маніпулювати волею рядових членів партії під час виборів делегатів з'їздів і конференцій так само ефективно, як вони маніпулювали волею населення під час виборів депутатів рад.

Запитання:

1. Назвіть причини голоду в Україні. Чи можна було йому запобігти?

2. Проаналізуйте резолюцію політбюро ЦК КП(б)У з доповіді наркома продовольства М. Владимирова «Про кампанію по боротьбі з голодом» від 4 серпня 1921 р. Поясніть, чому наказувалося розрізняти «голод в Росії» від «боротьби з неврожаєм в Україні».

3. До яких наслідків призвело замовчування голоду на півдні України?

4. Яке значення мала продовольча допомога АРА для врятування голодуючих?

5. Чому було заборонено фракційну діяльність у РКП(б)?

6. Визначить роль Центрального комітету РКП(б) у політичному житті. Які були відносини між ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У?

7. Визначить роль політбюро і оргбюро як неформальних центрів влади в середині ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У.

8. Коли в ЦК РКП(б) з'явилася посада генерального секретаря? Чому в руках людини, яка перебувала на цій посаді, концентрувалася «безмежна влада» (В. Ленін)?

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 345
• 6
• 7
• 8
• Далее ⇒