Особливості та проблеми застосування інтегрованого (системного) підходу в сучасній соціальній роботі
Розглянуті вище особливості теорії та методології соціальної роботи підтверджують думку про те, що діяльність соціального працівника представляє собою певну систему, яка має інтегровані різнопредметні теоретичні та праксеологічні корені. Йдеться про необхідність застосування в соціальній роботі методів аналізу та синтезу як взаємопов’язаних, невід’ємних частин одного процесу при розгляді проблемної ситуації клієнта та при діяльності по її покращенню. Аналіз дозволяє виділити в ситуації клієнта суттєві моменти та складові, з’ясувати причинно-наслідкові зв’язки, охарактеризувати проблеми тощо. На основі ж синтезу відбувається пошук шляхів розв’язання проблеми, покращання ситуації, мобілізація ресурсів та інше. Тобто на перший план виступає цілісне розуміння системи соціальної роботи, а позитивний результат діяльності соціального працівника можливий за умови сформованого системного уявлення щодо неї.
Ця думка знаходить своє відображення в роботах ряду науковців в сфері теорії соціальної роботи. Так, В.П. Бех вважає, що необхідно актуалізувати проблему цілісності соціальної роботи [110, с.29]. Цей автор розглядає систему соціальної роботи як ―сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих між собою елементів, що в морфологічному вимірі створюють оригінальну структуру, яка в ході функціонування спрямовує свою енергію на досягнення спільної мети – творення та відтворення сутнісних сил людини‖ [110, с.31]. Тут же подибуємо думку, що цілісною система соціальної роботи є тому, що вона є ―діалектичним
протиріччям, що формується між особистістю або клієнтом та соціальною сферою суспільства‖.
Отже, будь-яка соціальна діяльність, зокрема і соціальна робота, є цілісною системою, що має певну структуру, елементи якої можуть функціонувати автономно, але все ж таки утворюють деяку цілісну єдність. Ось чому ми можемо говорити про системний підхід до соціальної роботи, комплексне використання методів, принципів, категорій багатьох соціальних та гуманітарних наук.
Система – це впорядкована сукупність компонентів, які взаємодіють (визначення Л. Берталанфі); це – цілісне утворення, що складається з елементів, які мають інтегровані якості. Соціальній системі властиві дві множини зв’язків і відносин: одна інтегрує в єдине ціле елементи системи (внутрішні зв’язки), а інша
– забезпечує комунікацію системи із зовнішнім середовищем [20, с. 32] Системний підхід у соціальній роботі – узагальнений конкретно-науковий
прояв методології, принципів, понять та методів системних досліджень проблем соціальної роботи. Системний підхід дозволяє виділити практичний, прикладний характер методики та технології соціальної роботи.
Для соціального працівника та соціального захисту в цілому, комплексність полягає у розумінні взаємозв’язків різних зрізів соціальної діяльності та взаємодії з людиною, соціальною групою, сім’єю, прошарком населення, а також у баченні людини в контексті соціальних зв’язків та соціальних ризиків, комплексу соціальних девіацій та системи самозахисних заходів.
Головним елементом соціальних систем є людина (особистість) зі своїми потребами та інтересами, культурою та світоглядом, цінностями та світобаченням, побутовим та економічним станом та статусом. Специфічними елементами соціальної системи є люди, що потрапили у скрутну життєву ситуацію і потребують соціального захисту та допомоги [118, с. 149].
Таким чином, системний підхід до соціальної роботи полягає в тому, що методика і технологія соціальної роботи як прикладна наука вивчає цілісну систему соціальної роботи та соціального захисту, їх виникнення, становлення, функціонування та розвиток.
Комплексне врахування специфіки такої складної системи, як соціальна робота, її структури та ієрархії підсистем та елементів, зв’язків між структурними компонентами дає змогу розглядати її з позицій соціальної філософії, психології, соціальної педагогіки, соціального права, статистики тощо. Жодна з перерахованих галузей базових наук не в змозі самостійно дати об’єктивний та всебічний аналіз всієї системи [118, с. 149].
Застосування системного підходу в соціальній роботі включає чотири послідовних етапи [118, с. 150]:
1. Визначення сфери системного підходу.
2. Проведення необхідних досліджень.
3. Розробка варіантів вирішення певних соціальних проблем, типів соціальних відносин, соціальних ризиків тощо.
4. Здійснення конкретного вирішення комплексу задач за допомогою сучасних технологій.
Таким чином, системний підхід передбачає використання системного методу, тобто набору правил, принципів, процедур, стандартів, прийомів та інструкцій, технологій та методик підготовки та прийняття програм дій з урахуванням специфіки об’єктів та суб’єктів соціальної роботи. Системний метод передбачає дуже високий рівень професіоналізму спеціалістів із соціальної роботи.
В даному аспекті набуває актуальності розвиток положень щодо професійної ідентичності соціального працівника, розуміння якої в аспекті соціальної роботи полягає не просто в уподібненні з визначеним еталоном, стереотипом (явище стереотипізації для даного виду діяльності не є бажаним в усіх випадках), не в тому, щоб людина мала лише відчуття приналежності до професії соціального працівника. Особистість повинна прагнути самореалізуватися в професії, а це передбачає сприяння вирішенню проблем клієнта та його наснаженню, а також постійну роботу над удосконаленням як себе, так і професії, формування цілісного погляду на соціальну роботу як систему.
Отже, системний підхід дає змогу розглядати соціальну роботу, що складається
з таких підсистем як: прикладна наука, професійна та добровільна діяльність, - у взаємозв’язку з отриманими знаннями про розвиток людей, їх поведінку, соціально-економічні та соціально-культурні інститути, про взаємодію усіх цих факторів і обставин у процесі здійснення соціальної роботи.