Натуральна і товарна форма господарства.
Виробництво матеріальних благ є основою життя будь-якого суспільства. Суспільство знає два основних типи організації економіки: натуральне господарство і товарне господарство. Їм відповідають дві основні форми господарювання: натуральна і товарна. У натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в нематеріалізованому вигляді, як прямі відносини між учасниками створення благ. Матеріальні блага переважно не передавалися на сторону і не купувалися, тобто вони не обмінювалися. Суспільство, в якому панувало натуральне господарство, складалося із великої кількості роздрібнених, розрізнених та однорідних господарських одиниць: патріархальних селянських сімей, примітивних сільських общин, феодальних помість. Кожна така одиниця виробляла всі види робіт, починаючи від добування різних видів сировини і закінчуючи підготовкою їх до споживання. Хоча при натуральному господарстві існувала рівність окремих індивідів, проте таке господарство було основою бідності, а не багатства. Таким чином, натуральне виробництво - це така форма господарювання, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрігосподарського споживання. З удосконаленням знарядь виробництва окремі матеріальні блага починають виробляти з надлишком та обмінюють на блага, яких не вистачає. Тобто поступово окремі первісні общини, селянські господарства починають виробляти матеріальні цінності для обміну. Внаслідок цього у суспільному виробництві відбуваються суттєві зміни. Працівнику вже немає необхідності створювати всі матеріальні блага, які йому потрібні, оскільки він може обміняти продукти своєї праці на ті, яких у нього немає. Натуральне господарство перестало бути пануючим типом суспільного виробництва, відбувається перехід до загального товарного господарства. Виникає новий тип виробництва - товарне. Товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами. Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є суспільний поділ праці та спеціалізація, які призводять до спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності. В історії виділяють три, так звані, великі поділи праці: 1) відділення землеробства і скотарства; 2) виділення ремесел; 3) виділення торгівлі, як спеціальної форми діяльності. В подальшому поділ праці розвивався в напрямку виділення окремих операцій (поопераційний) та появи часткового робітника. Зворотньою стороною цього процесу є кооперація праці. Специфіка товарного виробництва насамперед пов'язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке.
Просте виробництво засноване на особистій праці власника засобів виробництва, дрібне за своїми розмірами, йому властиві пряме поєднання виробника із засобами виробництва, відсутність купівлі-продажу робочої сили як товару. У формі товару тут виступають лише речові фактори виробництва та готовий продукт. Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв'язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці - це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці.
11.Суть та функції грошей. Гроші – це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента. Гроші об’єктивно з’явилися як результат розвитку товарного обміну. Сусп. розподіл праці породив потребу в обміні продуктами праці, які, таким чином, ставали товарами. Обмін відбувався пза формулою Т1 – Т2. Одночасно виникала економічна задача: як і в яких співвідношеннях можна поміняти свої тов. Обмін однієї корисної речі відбувався випадково і одноразово, тобто 1 шкура=1 кг солі=1сокира. Пізніше тов. стали виготовлятись в великій кількості. Власник якогось тов. міг виміняти його на декілька інших корисних продуктів, кожен з яких служив йому еквівалентом, тобто: 2 сокири=3 шкури=10 кг солі. Але, в цьому випадку, одна річ безпосередньо обмінювалась на інше благо, що не завжди задовольняло покупців. Тобто ймовірність знайти потрібний товар з першого разу була дуже незначною, часто випадковою. Якщо ж власники таких тов. і знаходили один одного, обмін теж міг не відбутися у зв’язку з невідповідністю кількості чи якості наявного тов. потребам іншої сторони. Це суперечливість натурального обміну обмежувала розвиток вир-ва, робила його надто ризиковим. Коли вир-во і обмін тов. стали регулярними, то в кожній країні і в великих промислових районах з’явились на місцевих ринках загальні еквіваленти – найбільш ходові товари,які поступово перетворювалися в засоби обміну, тобто набували грошових якостей. Акт обміну перетворювався на купівлю-продаж. Спочатку товарними Г ставали предмети першої необхідності, напр. у греків і арабів – худоба, у слов’ян – хутро. Але, з розвитком торгівлі, з’явилась потреба в признаному всіма еквіваленті – Г. Для виконання ролі Г найбільше підійшло золото(срібло) –благородний метал, який має здатність до тривалого зберігання, портативність, подільність, наявність в достатній кількості для обміну, велику вартість. Так, Г – особливий тов., який став загальним еквівалентом. Т.я. Г (золото, срібло) є загальнопризнаним втіленням вартості, то вони стали виступати в ролі свого роду етолона – ними вимірюють вартість всіх товарів. З появою Г простий товарообмін був замінений обігом, який має формулу Т1 – Г – Т2. З розвитком тов. відносин, з’явились нові форми Г: паперові, депозитні, електронні. Економічна сутність Г і роль Г проявляється в їх функціях, тобто в конкретному призначенні їх в екон. – міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження, світових Г. Під функціми Г розуміють конкретне призначення їх в екон. Звичайно виділяється декілька ф-цій: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження, світові Г. Хоча іноді виділяють лише 2 ф-ї: міри вартості, засобу обігу, засіб збереження. Міра вартості – Г забезпечують вимірювання вартості тов. і послуг і визначають її у формі ціни (тарифу). Завдяки цьому тов. і послуги стають порівняльними. Ціни тов. виражаються в певній кільк. Г-го товару, золота. Засіб обігу – Г обслуговують реалізацію тов., тобто виступають як посередник в обігу. Г, виконуючи цю ф-ю, постійно приводять в рух тов., зумовлюючи їх обіг. Після кожного акту купівлі-продажу тов. вибувають з обігу, переходять у сферу споживання, а Г продовжують рух в сфері обігу. Засіб нагромадження – Г накопичуються і зберігаються як скарб. Тобто, коли продавець отримував за свій тов. Г, але не витрачав їх на купівлю речей, процес обігу переривався і Г ставали скарбом Засіб платежу – Г обслуговують погашення боргових зобов’язань, які виникають між суб’єктами екон. в процесі відтворення; боргові зобов’язання виникають, коли платіж відділяється у часі від передачі продавцем товару покупцю. В цій ролі Г використовуються і поза сфери тов. обігу в випадках, якщо виплачується з/п, виконуються різні фін. зобов’язання(податки, за оренду землі). Світові Г – обслуговують екон. відносини суб’єктами екон. різних країн. Такі відносини складаються у зв’язку з зовнішньою торгівлею, туризмом, кредитними, культурними, політичними, зв’язками між країнами. Якщо нац. валюта країни вільно конвертується, то вона спроможна безперебійно обслуговувати платежі не лише на внутр. ринку, а на зовн. - в тих самих ф-ях Г. Для зовн. зв’язків на потрібна якась нава форма Г, крім нац. валюта.
12.Грошова система та її основні елементи.Еволюція грошових систем.Грошова система - це законодавче встановлена форма організації грошового обороту в країні. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою. Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі та змісті її елементів. Основними з них є:1) найменування грошової одиниці;2) масштаб цін;3) валютний курс;4) види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу;5) регламентація безготівкового обороту;6) державний апарат, який здійснює регулювання грошового обороту. Сучасна грошова система характеризується наступними загальними рисами:- відміною офіційного золотого вмісту грошових одиниць, демонетизацією золота;- переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які за своєю природою небагато чим відрізняються від паперових грошей;- збереженням в грошовому обігу декількох країн поряд з кредитними грошима паперових грошей у формі казначейських білетів;- випуском банкнот в обіг з метою кредитування господарства, держави, а також приросту офіційних золотих і валютних резервів;- розвитком та розширенням в грошовому обороті безготівкових розрахунків при одночасному скороченні готівкових;- посиленням державного регулювання грошового обороту в зв'язку з постійним порушенням базового принципу грошової системи - відповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу. Грошові системи сформувались в XVI - XVII століттях з появою та затвердженням капіталістичного способу виробництва, хоча окремі елементи з'явились в більш ранній період. З розвитком товарно-грошових відносин та капіталістичного способу виробництва відбуваються суттєві зміни в грошовій системі. Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи. Як елемент господарського механізму країни грошова система відображає властиву йому сукупність економічних відносин, в зв'язку з чим набуває характеру системи ринкового чи неринкового типу. Неринкову грошову систему відрізняє наявність значних обмежень щодо функціонування грошей .В такій грошовій системі фактично порушуються її межі як форми організації обігу грошей, а регулювання безпосередньо поширюється на зміст грошових операцій. Відповідно до механізму регулювання валютних відносин виділяють грошові системи відкритого та закритого типу. У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Режим регулювання валютних відносин та визначення валютного курсу забезпечують органічне включення національної економіки в світову. Грошова система закритою типу передбачає використання валютних обмежень, які зумовлюють ізоляцію національної економіки від світової. За таких умов валютний курс не відображає реальної інвалютної ціни грошової одиниці країни, і фактично виступає як формальний елемент грошової системи. Історично системи металевого обігу реалізувались у формі біметалізму та монометалізму. На ранніх етапах розвитку капіталістичного виробництва грошова система, як правило, базувалась на біметалізмі. При біметалізмі роль загального еквіваленту законодавче закріплювалась за двома металами, - як правило, золотом і сріблом. Відповідно до принципів регулювання співвідношення між золотими і срібними монетами виділяють три різновиди біметалізму: o система паралельної валюти, за якої вище зазначене співвідношення встановлюється стихійно, на ринковій основі; o система подвійної валюти, коли таке співвідношення визначається державою; o система "кульгаючої" валюти, за якої один з видів монет карбується в закритому порядку. В роки Першої світової війни зростання бюджетних дефіцитів, покриття їх позиками та зростаючим випуском грошей призвели до збільшення грошової маси в обігу, яка значно перевищувала за своїм обсягом золоті запаси емісійних банків, що ставило під загрозу вільний обмін паперових грошей на золоті монети. В цей період золотомонетний стандарт припинив своє існування в країнах, що воювали, а пізніше і в більшості інших країн Створення у 1944р. Бреттон-Вудської світової валютної системи представляло собою встановлення системи міждержавного золотодевізного стандарту, по суті золотодоларового стандарту, для країн з вільно конвертованою валютою. Особливість золотодоларового стандарту полягала в тому, що він був встановлений лише для центральних банків, причому тільки одна валюта - долар США зберігала зв'язок із золотом. В зв'язку із скороченням золотого запасу уряд США з 1971 р. офіційно закінчив продаж золота за долари і золотодоларовий стандарт припинив своє існування. Відповідно до змісту механізму регулювання грошового обороту виділяють системи паперово-грошового та кредитного обігу. В обох випадках випуск грошей визначається не потребами обороту, а величиною бюджетного дефіциту, що відповідно до законів обігу паперових грошей викликає їх постійне знецінення. Регулювання грошового обороту в цих умовах вимагає здійснення заходів, спрямованих на оздоровлення фінансів та збалансування бюджету. Грошова система України в період становлення державної незалежності була неринковою. Державне регулювання рівня цін в умовах економічної кризи, яка поєднала падіння виробництва із значним зростанням грошової маси, викликало розпад споживчого ринку (єдиної сфери нерегламентованих відносин купівлі-продажу) та всезагальну дефіцитність товарів. За таких умов для регулювання відносин розподілу були впроваджені карткова система та інші форми раціонування.
13.Основні принципи організації ринкової економіки.Ринкова економіка грунтується на приватній власності та ціновому механізмі розв'язання основних проблем економічної організації. Іншими важливими її принципами є: свобода підприємництва й вибору; особиста заінтересованість як головний мотив економічної поведінки; конкуренція та обмежена роль уряду в господарському житті. Приватна власність дає змогу окремим особам та підприємствам на свій розсуд залучати й застосовувати ресурси. Інститут приватної власності формувався еволюційно й підтримується правом заповіту — правом власника майна призначати спадкоємця власності після смерті. Права власності — найістотніші, оскільки заохочують інвестиції, обмін та економічне зростання. З приватною власністю тісно пов'язана свобода підприємництва й вибору. Ринкова економіка покладає на підприємства відповідальність за ухвалення рішень, ефективність яких перевіряється ринком. Свобода підприємництва означає, що власники матеріальних ресурсів і грошей можуть вільно організовувати виробництво товарів і послуг. Вибір конкретної галузі діяльності та вихід з неї здійснюються підприємцями самостійно. Свобода вибору передбачає, що власники ресурсів і грошей використовують або реалізують їх на свій розсуд і що особа вільна вибрати будь-який вид діяльності. Цей принцип також означає, що споживачі на свій розсуд у межах грошових доходів визначають, які товари й послуги купувати. Однак свобода підприємництва й вибору у ринковій економіці не абсолютна, її обмежує державне втручання в економіку. Держава встановлює загальні юридичні обмеження для здійснення вибору суб'єктами господарювання та використання об'єктів приватної власності. Особиста заінтересованість є рушійною силою ринкової економіки. Кожна людина й господарська ланка намагаються робити те, що їм вигідно. Власники ресурсів прагнуть продати їх або надати в користування за найвищу ціну. Фірми бажають отримати найбільший прибуток. Мотив особистого інтересу скеровує і впорядковує функціонування економіки. Фірми й постачальники ресурсів, дбаючи про власну вигоду й діючи в межах конкурентної ринкової системи, одночасно — ніби спрямовані невидимою рукою — сприяють досягненню суспільних інтересів. Свобода вибору є основою конкуренції, або економічної змагальності, притаманної ринковій економіці. Конкуренція передбачає: 1) наявність на ринку значної кількості незалежних продавців і покупців конкретного продукту або ресурсу; 2) свободу для покупців і продавців виступати на певних ринках чи залишати їх. Конкуренція наявна на ринку доти, доки жоден із продавців або покупців чи їхні невеликі групи не можуть маніпулювати ринком для власної вигоди. Конкуренція передбачає також, що виробникам легко входити у галузь і залишати її; не існує штучних юридичних перешкод, які не дозволяють збільшення або зменшення обсягів продукції в окремих галузях. Ринкова економіка сприяє ефективному використанню ресурсів. Тому втручання держави в господарську діяльність фірм обмежене. Уряди встановлюють юридичні обмеження для використання приватної власності та здійснення індивідуального вибору.
14.Суть та суб’єкти ринку. Схема кругообігу ресурсів та доходів.“ринок” розуміють як будь-яку впорядковану структуру, що забезпечує нормальну взаємодію продавців і покупців. Це вузьке тлумачення категорії “ринок”. У широкому розумінні ринок означає певний спосіб організації економічного життя, характерними ознаками якого ,є: самостійність учасників економічного процесу; комерційний характер їхньої взаємодії; суперництво (конкуренція) господарюючих суб’єктів; формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін та конкурентної боротьби; ціни, що складаються на основі попиту та пропонування. Що до суб’єктів то з погляду принципу історизму суб’єктами ринку найдоцільніше називати, домашні господарства, різні типи фірм і організацій та державу.Основними учасниками господарського життя є: домогосподарства, фірми (підприємства) і держава. 
На рис. 1 показано Домогосподарства і підприємства, які ухвалюють рішення у ринковій економіці. На верхній зображено ринок ресурсів. Тут Домогосподарства, які безпосередньо або опосередковано (через власність на ділові підприємства) володіють усіма ресурсами — працею, землею, капіталом і підприємницьким хистом — і постачають ці ресурси підприємствам. Підприємства потребують ресурсів, бо саме за допомогою останніх фірми виробляють товари і послуги. Взаємодія попиту й пропозиції на величезну кількість трудових і матеріальних ресурсів установлює ціну на кожен з них. Платежі фірм домогосподарствам за ресурси називають доходами. Ці доходи домогосподарства привласнюють у вигляді заробітної платні (оплата
праці), ренти (плата за землю), процента (плата за капітал) і прибутку (плата за підприємницький хист). Водночас платежі фірм за придбані ресурси є їхніми витратами. Схема кругопотоку містить два кола — внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє коло відображає рух ресурсів, товарів і послуг —потік проти годинникової стрілки. Зовнішнє коло віддзеркалює грошовий потік доходів, витрат і споживчих видатків — за годинниковою стрілкою.
У нижній частині схеми показано ринок продуктів. Грошовий дохід, який домогосподарства отримують від продажу ресурсів, вони спрямовують на купівлю товарів і послуг. Через видатки свого грошового доходу
домогосподарства виявляють свій попит на товари й послуги. Водночас підприємства використовують ресурси, які вони придбали, для виробництва, а отже для пропозиції товарів і послуг на тих самих ринках. Під час взаємодії попиту і пропозиції визначаються ціни продуктів. Зауважимо, що з точки зору підприємств видатки на товари і послуги становлять виторг, або надходження, від продажу товарів і послуг. Отже, у ринковій економічній системі домогосподарства як власники ресурсів продають їх підприємствам і як споживачі витрачають отриманий грошовий дохід для купівлі товарів та послуг. Для виробництва товарів і послуг підприємства купують ресурси, а свої готові продукти продають домогосподарствам.
15.Класифікація ринків за економічним призначенням обєктів купівлі-продажу.Найчастіше для класифікації ринкових структур застосовується критерій економічного призначення об'єктів ринкових відносин. За об'єктами купівлі-продажу ринок поділяється на такі види ринків (рис. 1): • товарний, який включає ринок предметів споживання і послуг, ринки засобів виробництва, інформації та інтелектуального продукту (науково-технічних розробок), нерухомості;• фінансовий, до якого належать ринок капіталів (інвестиційний ікредитний ринки), ринок цінних паперів (фондовий), грошовий (валютний) ринок;• ринок праці (робочої сили). Цей класифікаційний підхід подає ринки у вигляді секторів (сегментів), об'єднаних у коло, в якому всі сегменти ринку взаємозалежні і взаємодіють. Порушення у функціонуванні одного з них негативно позначається на всій системі. 
Кожен з названих ринків дуже різноманітний і поділяється, в свою чергу, на конкретніші. Наприклад, ринок товарів включає ринок предметів споживання і послуг, ринок засобів виробництва і ринок інформації та
науково-технічних розробок. У межах ринку предметів споживання і послуг розрізняють ринки продовольчих і непродовольчих товарів; побутових, комунальних, транспортних послуг. Ринок предметів споживання і послуг призначений для задоволення фізіологічних і соціальних потреб людини. Мета споживчого ринку — досягнення рівноваги між попитом і його товарним забезпеченням. Ринок засобів виробництва охоплює ринки машин, верстатів, нафтопродуктів, вугілля, металу та інших видів продукції виробничого призначення. Самостійність і свобода економічної діяльності господарюючих суб'єктів залежать від забезпеченості необхідними засобами виробництва, можливості вільної реалізації виготовленої продукції, встановлення на неї цін. Ринок нерухомості формується для торгівлі землею та об'єктами, що на ній збудовані, в тому числі житловими будинками. тановлення фінансового ринку включає формування ринку капіталів (інвестиційного ринку, ринку кредитів), ринку цінних паперів (фондового ринку) і грошового (валютного) ринку. Ринок праці посідає важливе місце в розвиненій ринковій системі. Для формування цього ринку в країні необхідні такі умови: • свобода пропозиції робочої сили, тобто вільний вибір професії або виду діяльності, вільний вибір між зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві; • наявність у того, хто наймає робочу силу, реальних прав наймати і звільняти працівників, звичайно, в межах трудового законодавства; • скасування будь-яких обмежень на формування заробітної плати та інших законних доходів за офіційно встановленого гарантованого мінімуму.
16.Інфраструктура ринкової економіки та її основні елементи.Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних приватних громадських інститутів(організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію.Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково дослідницьку інфраструктури ринку. До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмаркиФінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій. Це – всі ті, хто здатен займатися мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладенняНауково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові інститути з вивчення ринкових прблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади
17.Суть конкуренції та її види.Конкуренція – це економічне змакгання господарюючих суб’єктів за більш вигідні умови вир-ва та отримання більшого прибутку. Залежно від режиму конкурентної боротьби розрізняють досконалу(чисту) і недосконалу конкуренцію. Досконала(чиста) конкуренція означає, що на ринку діють багато покупців і продавців, вільний доступ фірм на ринок тощо. Жоден продавець або покупець за цих умов не в змозі якимось чином серйозно вплинути на ринкову ціну товару. Цей вид конкуренції є найсприятливішим для оптимального функціонування ринкового механізму. Недосконала конкуренція виступає у формах монополістичної та олігополістичної конкуренції. Монополістична конкуреція виникає, коли застосовується широка диференціація продукту, пов’язана або з його особливостями(якість, марка, упаковка), або з місцезнаходженням продавців чи особливими послугами, що супроводжують продаж товару. Зменшуючи цінову еластичність попиту за допомогою диференціації продукту, продавець одержує певну монополістичну владу над ним, тобто він може до якоїсь межі підвищувати ціну товару без ризику скорочення обсягу його продажу. Олігополістична конкуренція виникає, коли однорідну продукцію(або близькі субститути) продають декілька(два-три) продавців. За цих умов кожен з них здійснює свою власну ринкову стратегію(визначає обсяги продажу, ціну тощо), але при цьому мусить враховувати стратегію і дії конкурента. Конкурентна боротьба зовсім зникає, коли певний товар виробляє і продає тільки одна фірма. В даному випадку має місце монополія.
18.Антимонопольне законодавство та необхідність антимонопольної політики.Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки. Існує позиція, що у великих підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а також, пристосуватися до розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. Проте ніхто не заперечує, що недоліків у монополій значно більше, і перший практика встановлення монопольних цін. Такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам, а покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку. Це зростання цін спостерігається головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли ціни на внутрішньому ринку вищі ніж на зовнішньому. Для закріплення такого становища створюється, хоч і не великий, проте штучний дефіцит на товари чи послуги. Існує і така точка зору, що монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденцію до стримування запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності. Монополія, як економічне явище, має результатами своєї діяльності певні наслідки. І негативні, нажаль, набагато переважають позитивні. Одним із найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку. Щоб запобігти деяким із цих негативних наслідків, держава була змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфери впливу монополістичних об'єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників від економічних (штрафи) до кримінальних (тюремні ув'язнення). Антимонопольна політика сукупність заходів держави щодо припинення зловживання монопольним становищем з однієї сторони (тобто нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з іншої сторони створення нових монополій та монополістичних об'єднань. Основними обов'язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали анти конкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію. Ще однією функцією держави в цьому напрямку є створення органу або органів, які б слідкували за дотриманням законодавства, а також вносили пропозиції щодо змін законодавства даного напрямку. Антимонопольна політика, безумовно, дуже важлива для економіки. Добре продумані заходи по регулюванню монополій сприяють розвитку конкуренції, стабілізації ринку і вдосконалення економіки в цілому.
19.Класифікація підприємств за формами організації та розмірами.Підприємство – первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності самоокупності. Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств. Їх можна класифікувати за різними критеріями: 1. формами власності; 2. формами організації; 3. розмірами; 4. сферами діяльності. Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів: Індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику. Сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім’ї; Приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили; Колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного виробництва, громадської та релігійної організації; Державне, засноване на загальнодержавній власності; Комунальне, засноване на власності адміністративно-територіадьних одиниць; Спільне, засноване на об’єднанні підприємств різних форм власності;
Орендне – підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам. є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці. За розміром підприємства розрізняються як малі, середні та великі. Перехід до ринкової економіки передбачає оптимальне поєднання великих, середніх і малих підприємств. До малих підприємств українським законодавством віднесено підприємства з кількістю зайнятих 15—200 осіб залежно від галузі або виду діяльності. Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях. Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабільного асортименту, здійснюють великомасштабне фінансування у розробку науково-технічних проектів
20.Суть, суб’єкти, принципи та умови підприємницької діяльності.Підприємництво – ініціатива людей в господарській діяльності на свій страх і ризик; П - ініціативна, самостійна господарська діяльність людей, направлена на отримання прибутку шляхом організації та використання ресурсів з метою вир-ва та реалізації товару. Суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці) — громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності які здійснюють діяльність метою якої є отримання прибутку; юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про власність». принципи: вільний вибір діяльності; самостійне прийняття рішень; розпорядження на свій розсуд одержаними доходами; вілне наймання робочої сили певні правові гарантії: юридичний захист, , законодавче забезпечення свободи конкуренції; Підприємництво як явище господарського життя завжди розвивається у певному соціально-економічному та історичному середовищі. Саме тому для його безперервного відтворення необхідні певні передумови, а саме: економічні, політичні, правові, психологічні. Економічні передумови підприємництва полягають у створенні в суспільстві умов для функціонування багатосуб'єктних (приватних, колективних, державних) власників. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використаная майна, продукції, прибутків, вибору господарських контрагентів Політичні передумови підприємництва передбачають створення у країні сприятливого політичного клімату для підприємництва. Така політика має надати всім господарюючим суб'єктам гарантії щодо збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, експропріації. Правові передумови підприємництва грунтуються на законодавстві, нормативних актах, розроблених у країні. Нормативні акти мають створити для всіх учасників ринкових відносин однакові «правила гри», тобто надати однакові права і повну свободу, не допускати втручання органів державного управління в господарську діяльність будь-якого суб'єкта, за винятком законодавче обумовлених випадків.
21.Організаційно-правові форми бізнесу у світі та в Україні.Основні форми підприємництва набувають конкретних організаційно-правових форм господарювання, їх правовий статус, регламентація діяльності визначаються законами України "Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про селянське (фермерське) господарство", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про споживчу кооперацію", "Про об'єднання громадян", "Про банкрутство" та низкою інших законодавчих і нормативних актів із внесеними до них відповідними змінами. Серед різноманітних організаційно-правових форм підприємництва потрібно виокремити приватне підприємство. Воно засновується на власності окремого громадянина нашої держави з правом найму робочої сили. Колективне підприємство засновується на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства громадської чи релігійної організації. Кооператив являє собою вид підприємства, створеного громадянами України, що добровільно об'єдналися на основі членства для спільного здійснення господарської та іншої діяльності. У процесі трансформації адміністративно-командної економіки в ринкову в нашій та Інших країнах СНД значного поширення набули господарські товариства В законі України "Про господарські товариства" дається їх визначення, окреслено умови І правила створення, діяльності, права та обов'язки учасників І засновників До господарських товариств належать підприємства, організації, установи, які створюються на засадах угоди юридичними особами та громадянами через об'єднання їх майна та спільну підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку До їх складу входять акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства
22.Майнові доходи в ринковій економіці.Споживання домашніх господарств (сім'ї) відбувається завдяки доходам. У ринковій економіці доход домашніх господарств склада-ється з кількох надходжень: самостійної праці у домашньому господарстві; залежної праці як найманого робітника - зароблений доход; майнових доходів - прибутки з відсотків, найму, оренди, ренти, дивідендів, невиплачених зисків, гонорарів тощо. Рента – це ціна за використання землі й інших природних ресурсів, кількість яких обмежена. Попит стає основним фактором, який визначає розмір земельної ренти.Проте сам попит на землю (та на інші природні ресурси) залежить від якості землі. Землі розрізняються за своєю родючістю, розташуванням щодо ринків збуту продукції, кліматичними умовами місцевості.Витрати на одиницю продукції на крашіх, середніх і гірших землях неоднакові.На товарних ринках (ринок зерна, ринок картоплі тощо) одна й та сама продукція реалізовуватиметься за однаковою ціною.При цьому виробник – підриємиць, який працював на крашіх землях, одержить більший доход, ніж той, хто виростив урожай на гіршій землі. Позичковий процент є винагородою, яку дістає власник грошей за те,що надав їх підприємцям або приватним особам для користування.Грощі самі по собі не є продуктом, тобто не можуть виробляти товари чи послуги.Але за грощі підприємці купують засоби виробництва, наймають робочу силу, орендують землю і як наслідок одержують готову продукцію.Оскільки частину готової продукції одержано завдяки використанню позичених грошей, підриємець має не лише повернути борг, а й заплатити за користу-вання грошима.Ціна, яку сплачують за користування грошима,називають ставкою або нормою позичкового процента. Довгострокові позички даються під вищий процент, ніж короткострокові, оскільки кредитори можуть мати фінансові збитки, відмовляючись на довго від користування своїми грошима. Джерелом підприємницького доходу є досконалість організації виробництва та квалфікації управління.Завдяки цьому підприємець може навіть без додаткових інвестицій скоротити витрати на виробництво, підвищити продуктивність праці.Частка прибутку в ціні продукції збільшеться.Реалізація нових ідей у процесі виробництва сприяє зниженню витрат, поліпшенню якості товарів і послуг, появі на ринку нової продукції, збільшенню обсягів продажу, що забезпечує додатковий доход фірмі. Коливання ринкової ціни спричиняє коливання величини прибутку.