Відносини власності виникають між людьми з приводу при­власнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає відношення людей до певних речей, як до своїх.

Спочатку власність розглядалась як відношення людини до речі і можливість ії використання. Однак з розвитком суспільства та накопиченням наукових знань уявлення про власність змінювалось, ставало змістовнішим. З виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, які визначали, за якими правовими нормами привласнюється і розподіляється суспільне багатство між різни­ми суб'єктами (окремими громадянами, соціальними групами, класами, державою). Правові відносини власності виражаються в закріпленні за різними суб'єктами прав володіння, користуван­ня і розпорядження. Стаття 2 Закону України «Про власність» так трактує право власності: «Право власності — це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном». Власність – не лише юридична категорія. Річ стає власністю (тобто економічною категорією), лише тоді, коли з приводу ії привласнення люди вступають між собою в певні економічні відносини. Відповідно власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей. Власність в економічному сенсі являє собою складну систему господарських відносин, які існують у виробництві. Ця система включає в себе такі групи відносин:

а) відносини з приводу привласнення умов виробництва і його результатів;

б) відносини господарського використання майна;

в) економічні форми реалізації відносин власності.

Отже, власність – складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин: економічних, соціальних, правових, політичних, морально-етичних,релігійних тощо. Вона займає центральне місце в економічній системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання робітників з засобами виробництва, мету функціонування й розвитку економічної системи, визначає соціальну і політичну структуру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці. (Рис.2.6.)

Рис.2.6. Місце власності в економічній системі

Поняття власності має багато аспектів:

1) Як економічна категорія власність відображає відносини між людьми з приводу присвоєння капітальних благ (землі, засобів виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо) та спосіб поєднання праці із капітальними благами. Такий підхід дає змогу встановити:

- хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу;

- як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва;

- хто і як отримує доходи від господарської діяльності.

Отже, відносини власності охоплюють всю економічну систему, визначають характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту, його обмін та розподіл, впливають на інтереси різних верств населення. А інтереси мають суперечливий характер,що може призвести до конфліктів, і навіть війн. Це потребує надання економічним відносинам характеру правових.

2) Отже, як юридично-правова категорія власність відображає відношення «людина - річ», тобто майнові відносини, стосунки юридичних та фізичних осіб із приводу благ, закріплені системою прав власності. Тобто держава встановлює права власності з приводу привласнення та використання людиною матеріальних та духовних цінностей.

Привласнення – процес, що виникає у результаті поєднання об’єкта та суб’єкта привласнення (спосіб володіння річчю). Тобто це означає, що окремий індивід, група людей або держава здобуває право на володіння конкретними благами, розпорядження ними та їх використання. Вихідним моментом привласнення є сфера виробництва. Саме тут створюється об’єкт власності та його вартість. Кому належать засоби виробництва, той і привласнює результат виробництва. Після цього процес привласнення продовжується через сфери розподілу і обміну, які виступають як вторинна і третинна форми привласнення. Отже, головним об’єктом привласнення в економічній системі, якій визначає ії соціально-економічну форму, цілі та інтереси,є привласнення засобів виробництва і його результатів.

Юридичний аспект власності реалізується через право власності. Власність – це закріплення прав за окремими суб’єктами щодо володіння, розпорядження та використання благ.

Право власності – це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних та юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об’єктів власності. Завдяки цьому економічні відносини власності набувають характеру правовідносин, тобто відносин, учасники яких виступають як носії певних юридичних прав та обов’язків. Право власності визначається ще з часів римського права 3 основними правочинностями: володіння, користування і розпорядження. Це так звана триада власності.

Право володінняозначає, що певний об’єкт власності належить певному суб’єкту не обмежено в часі (тобто фізичний контроль над річчю). Право розпорядження – ухвалення управлінських рішень із приводу функціонування і реалізації об’єкта власності, яке здійснює власник або уповноважені ним інші економічні суб’єкти (тобто прийняття власником рішень про те, хто і як може використовувати певну річ). Право користування– використання у виробництві і споживання корисних властивостей об’єкта власності, а також створення за його допомогою благ (тобто застосування речі відповідно до ії призначення та на розсуд власника).

Одночасно з привласненням блага відбувається його відчуження – тобто позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об’єктом власності. Привласнення певного об’єкта власності одним суб’єктом одночасно означає відчуження його від іншого суб’єкта. Тобто поряд з власником завжди присутній невласник.

3) В історичному аспекті інститут власності розглядається під кутом зору з‘ясування його особливостей у різних країнах у різні епохи. юридичний, економічний, історичний, морально-психологічний тощо.

Відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі 3 види відносин:

- відносини з приводу привласнення об’єктів власності; - відносини з приводу економічних форм реалізації об’єктів власності (тобто одержання від них доходу); - відносини з приводу господарського використання об’єктів власності.

Власник може сам використовувати свій об’єкт власності в господарських цілях. У такому випадку він одночасно виступає у 2-х особах: як власник і як суб’єкт гос-подарювання.Нині, коли виробництво надзвичайно ускладнилось і набуло значно-ного суспільного характеру, головною особою господарського життя стає не влас-ник, а суб’єкт, який використовує для виробництва чужу власність на правах оренди, лізингу, концесії, кредиту. Таким чином, з’являється 2 суб’єкта: суб’єкт – власник і суб’єкт – господарювання, які розподіляють повноваження та функції.

Відносини власності виявляються через суб’єкти та об’єкти власності.

Система відносин власності

Об’єкт власності – це все те, що можна привласнити чи відчужити:

- засоби виробництва в усіх галузях народного господарства;

- майно (рухоме та нерухоме: ( будинки, споруди, відокремлені водні об’єкти, транспортні засоби,багаторічні насадження тощо); - природні ресурси (земля, ії надра, ліси, води тощо); предмети особистого споживання та домашнього вжитку; - гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них; - інтелектуальна власність, інформаційні ресурси та продукти (твори літератури і мистецтва, досягнення науки та техніки, відкриття, винаходи, інформація, комп’ютерні програми, технології тощо); - культурні та історичні цінності; - робоча сила.

Суб’єкт власності – це персоніфіковані носії відносин власності:

- окрема особа - людина як носій майнових і немайнових прав та обов’язків

- юридичні особи (організації, підприємства, установи, об’єднання осіб усіх організаційно-правових форм); - держава в особі органів державного управління, муніципалітети (органи місцевого самоврядування; - декілька держав або всі держави планети; - гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них; - інтелектуальна власність, інформаційні ресурси та продукти (твори літератури і мистецтва, досягнення науки та техніки, відкриття, винаходи, інформація, комп’ютерні програми, технології тощо); - культурні та історичні цінності; - робоча сила.

Відносини,що виникають між суб’єктом та об’єктом власності, характеризують одночасно міру володіння об’єктом з боку суб’єкта його прав на об’єкт та вид функції, яка реалізується суб’єктом в процесі практичного втілення відносин власності, міру та характер використання суб’єктом своїх прав.

Економісти розрізняють тип власності і форму господарювання як метод ії реалізації (тобто форму власності).

Форми власності характеризує найбільш узагальнені принципи ії функціонування. Виділяють 2 основних типи власності:

1) приватну – яка функціонує і реалізує себе через такі організаційні форми, як індивідуальна (фермерське господарство, майстерня), пайова (товариства з обмеженою відповідальністю), акціонерну – АТ або корпоративну, та громадських організацій (власність профспілок та політичних партій).

2) державну (суспільну) – через загальнодержавну (власність народу) — це майно органів влади й уп­равління: майно державних підприємств; оборонні об'єкти; енергетична система; системи транс­порту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету; дер­жавні банки; підприємства і народногосподарські комплекси; резервні та інші фонди; культурні та історичні цінності народів; вищі й середні навчальні заклади та інше майно, що ста­новить матеріальну основу суверенітету України й забезпечує її економічний та соціальний розвиток та комунальну (власність окремих колективів) форми - це власність адміністративно-територіальних утворень (краю, області, району). Сюди належать власність органів влади й управління, кошти місцевого бюджету, житловий фонд, комунальне господарство. У віданні місцевих органів можуть знаходитися підприємства сільського господарства, торгівлі, побутового обслуговування, транспорт, промислові, будівельні та інші підприємства й комплекси, заклади на­родної освіти, культури, охорони здоров'я та інше майно.

Власність спільних підприємств, іноземних громадян, організацій і держав

Спільні підприємства, що створюються на території України у формі акціонерних та інших господарських товариств, мають власне майно, необхідне для здійснення діяльності, передбаченої засновницькими документами.

Також іноземні юридичні особи мають право на території Ук­раїни мати у власності промислові й інші підприємства, будівлі, споруди та інше майно, необхідне для здійснення ними госпо­дарської діяльності.

Іноземні держави й міжнародні організації мають право мати на території України майно, необхідне для здійснення диплома­тичних, консульських та інших міжнародних відносин відповідно до міжнародних договорів і законодавства України.

Власність завжди передбачає суб’єкт та об’єкти:

- суб’єктами приватної власності є - індивіди, домогосподарства, корпорації, кооперативи, релігійні, громадські об’єднання, трудові колективи тощо.

- суб’єктами державної власності є: урядові інституції, НБУ, міністерства, комунально-муніціпальні служби, інші органи місцевого самоврядування тощо.

Об’єктами загальнодержавної власності є майно органів влади, збройних сил, оборонні об’єкти, єдина енергосистема, система транспорту загального користування, зв’язку, інформації загальнодержавного значення, НБУ, кошти державного бюджету,майно державних підприємств,земля, ії надра, рослинний та тваринний світ.

Об’єктами комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад, кошти місцевих бюджетів, об’єкти ЖКГ,майно закладів освіти,охорони здоровя, культури, місцеві енергетичні системи, транспорт, система зв’язку та інформації тощо.

Об’єкти приватної власності: У власності громадяни­на можуть знаходи-тися: житлові будинки, квартири, дачі, гаражі, предмети домашнього господарства й особистого споживання; грошові кошти; акції, облігації та інші цінні папери; засоби масової інформації тощо;

Кожному типу цивілізації притаманний панівний об’єкт власності. Для до цивілізаційного етапу розвитку людства таким об’єктом було природне середовище – земля з ії флорою і фауною, які привласнювала первісна людина. В умовах аграрної цивілізації, коли землеробство і скотарство стали основними видами діяльності людини, панівний об’єкт власності становила земля. Після Промислової революції таким об’єктом стали капітальні блага. В умовах постіндустріального суспільства на дедалі важливіший об’єкт власності перетворюється інформація, яка є результатом затрат кваліфікованої праці. У розвинутій ринковій економіці одночасно співіснують різні типи власності і держава гарантує їм законодавчу рівність. Це означає, що суб’єкти власності діють в однаковому правовому полі прав, обов’язків та відповідальності.

У сучасній економічній науці та практиці розвинених країн застосовується наступна система прав власності, яка запропонована англійським юристом А.Оноре. Вона складається з 11 елементів:

1. Право володіння. 2. Право користування. 3. Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ). 4. Право на дохід (право на володіння результатами використання благ). 5. Право суверена на капітальну вартість (право на використання, відчуження, зміну чи знищення блага). 6. Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження в навколишньому середовищі). 7. Право на передачу благ у спадок. 8. Право на безстроковість володіння благом. 9. Заборона на використання шкідливим способом. 10. Право на відповідальність (можливість стягнення блага на сплату боргу). 11. Зворотний характер прав власности, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення терміну угоди або достроково у випадку порушення ії умов тощо.

Така деталізація юридичних прав власності має не самодостатній характер, а має на меті гарантувати суб’єкту необхідні й достатні права для прийняття оптималь-них управлінських рішень. Отже, між власністю як економічною та юридичною категоріям є тісний взаємозв’язок. Власність не є назавжди даною. Упродовж всієї історії спостерігались переходи між типами власності,між ії формами. Ці переходи можуть відбуватися еволюційним шляхом на основі конкуренції і змагання, коли перспективніші та здоровіші форми власності витісняють менш життєздатні. Вод-ночас застосовують і насильницькі способи зміни форм власності, коли той або інший тип або форма власності силою насаджають у суспільстві. Насильницька зміна форми власності обов’язково означає зміну економічної системи в країні, в той час як еволюційні зміни у формах власності можуть відбуватись в межах однієї економічної системи.

ПРАКТИЧНА РОБОТА ЗІ ЗМІСТУ ЗМ 2

«ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА»

Навчальні цілі заняття:

1.Зрозуміти сутність категорій «система», «економічна сис­тема»

2.З'ясувати сучасні підходи до класифікації економічних систем;

3.Виявити особливості та відмінності чистого капіталізму, адміністративно-господарської, змішаної та традиційної економічних систем;

4.З'ясувати особливості моделей змішаної економіки.

5.Виявити характер можливих зв'язків та залежностей між різними економічними системами.

6.Вивчити сутність економічної ролі держави в ринковій системі.

7.Розкрити зміст особливостей перехідної економіки Укра­їни.

• ⇐ Назад
• 1
• 234
• Далее ⇒