Формування трансформаційного потенціалу розвитку суб'єктів туристичного бізнесу в туристських дестинаціях

Прогрес у досягненні сталого розвитку туризму значною мірою залежить від його комплексного методологічного забезпечення як системи за форматами моделі сталого розвитку суспільства. Підсис­темами методологічної інфраструктури сталого розвитку туристичної

системи є: теоретичні засади сталого розвитку, нормативно-правові, інституційні, кадрові, методичні, фінансові, інформаційні та ін.

На міжнародному рівні ефективність робіт залежить від різно­манітних міжнародних організацій. Актуальним завданням на сучас­ному етапі, яке постало перед міжнародною спільнотою, є реформу­вання ООН у напрямі вдосконалення інституційних механізмів сталого розвитку. На національному та регіональному рівнях потрібне також поліпшення управління сталим розвитком і визначення інсти­туційних структур з координації і моніторингу. Нагальним є питання щодо розвитку таких структур для посилення партнерства між приватним сектором, бізнесом і громадянським суспільством на всіх рівнях, а також забезпечення можливості участі мачих країн і тих, що розвиваються, у міжнародному процесі прийняття рішень [357].

Усвідомлення підприємцями необхідності дотримання меж навантаження як важливої передумови подальшого розвитку туризму обумовлює організацію їх діяльності з урахуванням природних і національних особливостей регіону, цілеспрямування діяльності на бажаний сегмент ринку.

Планування у процесі стратегічного управління розвитком туризму пов'язане з організацією робіт щодо передбачування майбутніх подій та їх впливу на дестинацію з урахуванням показників припус­тимих навантажень, підготовки до стратегічних змін. Тактичне управ­ління туризмом - це процес реалізації планів. Зміни у сфері технології обслуговування та управління безпосередню сприяють реалізації завдань, які пов'язані з плануванням і тактичним управлінням. Процеси планування і тактичного управління повинні з урахуванням взаємодії місцевих і зовнішніх факторів впливу на формати розвитку (припустиме навантаження) дестинації забезпечити ефективність функціонування дестинації та суб'єктів господарювання у ній.

Основні положення концепції припустимого навантаження можуть і повинні бути змінені відповідно до вдосконалених схем управління туристськими потоками, в основі яких може бути функція ряду факторів, які здійснюють вплив на дестинацію. Схему впливу факторів на припустиме навантаження дестинації наведено на рис. 5.5. У ній зовнішніми є фактори, що здійснюють зворотний вплив на місцеве населення і туристів.

Зміна місцевих і зовнішніх факторів у результаті запланованого та керованого розвитку туризму впливатиме на соціальну й еконо­мічну структуру та довкілля. Параметри цих факторів характеризують розміри та ступінь зміни припустимих навантажень форматів дестинації під впливом різних рівнів туристської присутності. Окремі

з них важко піддаються кількісній оцінці та можуть бути описані відповідними фахівцями-експертами (психологами, соціологами, еко­логами та ін.) шляхом співвідношення зміни рівнів туристської присутності з відповідними їм змінами в соціальних, культурних, природних (екологічних) і економічних форматах.

Рис. 5.5. Порядок і фактори визначення припустимого навантаження

на дестинацію

Стандарти сталого розвитку туризму пов'язані з методикою оцінювання відповідності та прийнятності змін у навколишньому середовищі вимогам нормативної документації щодо виміру шкоди, завданої туристами місцевому населенню та довкіллю.

Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) {Environmental impact assessment, EIA) на сучасному етапі ускладнена, оскільки не існує єдиної загальноприйнятої системи. У деяких країнах функціонує незначний перелік інституцій, які призначені на державному рівні вирішувати питання охорони природи з урахуванням розвитку туристського руху. Так, наприклад, у Папуа-Нова Гвінея, що є єдиним представником у Туристичній раді південної частини Тихого океану,

нині існує законодавство, яке регулює питання, пов'язані з оцінкою впливу на довкілля. Це закон про використання навколишнього середовища, який забезпечує механізм регулювання підприємницької діяльності шляхом надання офіційного дозволу на реалізацію бізнес -проекту в певній місцевості з визначенням можливого впливу на навколишнє середовище. Однак він не досить ефективний, оскільки вимога про надання довідки-дозволу за розпорядженням міністра не є обов'язковою, так само як і будь-яка вимога про затвердження плану природокористування до здійснення проекту.

У деяких дестинаціях здійснені спроби складання балансового звіту «туризм - довкілля», який дозволяє оцінити результат від розвитку туризму з урахуванням його впливу на природне навко­лишнє середовище. Такі дослідження виконані, наприклад, Шотланд­ською туристичною координаційною групою та Комітетом із зайня­тості населення Англії, свідчать, що при обґрунтованому управлінні дестинацією та суб'єктами господарювання проблеми взаємовідносин туризму із довкіллям можуть бути вирішені [172]. Однак така робота проводиться епізодично і не має системного характеру.

Важливо визначити можливий вплив розвитку туризму на навколишнє середовище на його ранній стадії: легше запобігти збитку для навколишнього середовища шляхом зміни чи відхилення планів розвитку бізнес-проекту, ніж відшкодовувати збиток, заподіяний у випадку невдалого здійснення цього проекту; проекти, що цілком засновані на експлуатації географічних територій дикої природи, можуть виявитися нежиттєздатними, якщо вони призводять до деградації навколишнього середовища.

Оцінка впливу на навколишнє середовище повинна бути постій­ним процесом, що дозволятиме дослідникам прогнозувати наслідки, пов'язані з будь-яким пропонованим бізнес-проектом.

Нині фахівцями запропоновано методи та методики для ОВНС, які можуть бути використані у процесі управління сталим роз­витком туризму на рівні дестинацій та окремих суб'єктів пурис­тичного бізнесу. До них належать: мережні системи та контрольні листки [172], балансовий метод (оцінка балансу вхідних-вихідних матеріально-енергетичних потоків щодо туристичної діяльності суб'єкта), інтегральна кваліметрична оцінка якості середовища для курортних і рекреаційних цілей [141], окремі елементи системи якості підприємств і процедури відповідності щодо нормативної документації та вимог міжнародних регламентів і стандартів у галузі охорони довкілля [395].

Для складання контрольного листка обліку впливу туризму на навколишнє середовище (дод. Ж.2) необхідно визначити потенційні наслідки бізнес-проекту, що можуть бути результатом туристичної діяльності у дестинації, та скласти контрольний листок базових еле­ментів ризику, який згодом можна використовувати для оцінювання ступеня впливу пропонованого бізнес-проекту по кожному з базових елементів ризику.

Система оцінки впливу на навколишнє середовище містить такі етапи: процедури моніторінгу проекту (періодична оцінка стану навколишнього середовища); дослідження ресурсного потенціалу дестинації та визначення допустимих меж навантаження (обмеже­ності природних ресурсів); вивчення проблем навколишнього середовища та протиріч, які можуть вплинути на життєздатність проекту; дослідження можливих аспектів небажаних впливів на людей, флору та фауну, ґрунт, воду, повітря, громадський порядок, ландшафт і визначні пам'ятки культури, які будуть знаходитися в зоні здійснюваного проекту або піддаватися його впливу. Типовий процес ОВНС наведено на рис. 5.6.

Адаптація та розвиток підприємств у ринковому середовищі може відбуватися за рахунок інтеграції та диверсифікації діяльності. Розглядаючи ці можливості як складові ргструктуризаційних заходів у контексті створення організаційних передумов переходу до сталого розвитку, пріоритетними для підприємств туристичної індустрії можуть бути такі: горизонтальна інтеграція, вертикальна інтеграція у формі створення готельних ланцюгів на основі франчайзингу, верти­кальна інтеграція у прямій та зворотній формах [240]; концентрична диверсифікація; конгломератна (латеральна) диверсифікація [85, 126].

Створення готельних ланцюгів на ринку туристичних послуг через механізм франчайзингових відносин є організаційною моделлю, яка сприятиме розвитку пріоритетних для економіки країни сегментів туристичної індустрії, більш активному впровадженню світових норм обслуговування у сфері послуг і стійкості сервісних підприємств.

Слід зазначити, що невизначеність франчайзингових відносин у правовому полі України гальмує цей процес. Однак підприємці готельного бізнесу вважають франчайзинг доцільним і розглядають його як один із основних чинників розвитку готельного господарства.

На користь успішності франчайзингу в готельному господарстві свідчить світовий досвід розвитку індустрії гостинності та позитив­ний досвід розвитку франчайзингових відносин на російському ринку готельних послуг.

Рис. 5.6. Структурно-логічна схема процесу оцінювання впливу туризму на навколишнє середовище

» Так, російські готелі, які мають торгову марку «Marriott», збільшили середньорічне завантаження на 20-25%, скоректували структуру реалізації (розширили спектр послуг для ділового, спортивного та спеціалізованого туризму), активно беруть участь у міжнародних туристичних виставках, реалізують спільні програми з відомими авіаком­паніями та туристичними підприємствами. Аналітики російського готельного бізнесу прогнозують збільшення частки ринку готельних мереж у Росії до 2012 р. на 20-25% (при нинішньому рівні - 15%),

зростання продуктивності праці в галузі впродовж 10 років - до 25% [62, с 21].

Польський досвід розвитку готельних підприємств свідчить, що після здійснення приватизації підприємств готельного господарства та проведення ринкових реформ кількість номерів у засобах розміщення збільшилась приблизно на 50% у результаті появи нових готелів саме у складі ланцюгів. Розширення мережі готельних ланцюгів сприяло також підвищенню продуктивності праці. Це відбулося за двох причин: по-перше, збільшення їх частки на ринку поліпшило структуру господарства; по-друге, розширення мережі ланцюгів витісняє готелі, які не входять до складу ланцюгів. Це обумовлює збільшення їх зусиль щодо підвищення ефективності й відмовлення від непродуктивних методів діяльності [397].

В умовах розвитку вітчизняної індустрії гостинності може існувати дві альтернативні моделі впровадження відносин франчай­зингу. Перша - купівля відомої світової торгової марки готельного ланцюга (у теперішній час виключно закордонного походження). Друга - формування вітчизняної готельної мережі, певний досвід якого в Україні уже існує (мережа «Premier Hotels»).

Перший варіант передбачає подальший розвиток співробіт­ництва за схемою, що її вже відпрацював франчайзер. Однак, недостатні знання та досвід роботи персоналу підприємств готельного господарства України не можуть гарантувати дотримання встанов­лених франчайзером стандартів обслуговування споживачів. У результаті процес входження на український ринок закордонних готелей-франчайзерів є повільним.

На сучасному етапі актуальними для вітчизняних підприємців готельного бізнесу є обидва шляхи. Формування власних мереж і готель­них ланцюгів на основі франчайзингу сприятиме концентрації вітчиз­няного капіталу в цій сфері, створенню передумов підвищення якості сервісу. Однак не слід заперечувати необхідність поліпшення рівня підготовки кадрів відповідно до вимог кращих світових шкіл гостинності. Такі передумови створюють на підприємствах відомих мереж, які розпочали діяльність на українському ринку готельних послуг.

У зв'язку з відсутністю достатнього досвіду та методичних підходів з питань формування вітчизняних готельних ланцюгів ви­никає необхідність розробки загальних організаційно-економічних рекомендацій щодо використання франчайзингу підприємствами готельного господарства України. Порядок створення вітчизняного франчайзингового готельного ланцюга складається з етапів, наведених на рис. 5.7.

Етап 1. Прийняття рішення про створення франчайзингового ланціоі а

1.1. Маркетингові дослідження потенціалу ринку готельних послуг

1.2. Розробка корпоративної торгової марки франчайзера

1.3. Розробка пілотного проекту франчайзера

1.4. Оцінка виробничого потенціалу франчайзера

1.5. Резюме бізнес-плану франчайзера

\

>і,ш»ттт-еАнтт»іь^швліхтга^тхіяіуФ^

Етап 2. Впровадження та експериментальна перевірка пілотного проекту франчайзера

2.1. Діагностика фінансового стану франчайзера

2.2. Внесення коректив в проект франчайзера

2.3. План фінансово-господарської діяльності франчайзера

3.1. Вироблення принципів відбору потенційних франчайзі

3.2. Розробка умов фінансових взаємовідносин франчайзера та франчайзі

3.3. Визначення розмірів і порядку здійснення платежів між франчайзером та франчайзі

3.4. Внесення поправок до схем фінансово-господарських взаємовідносин між франчайзером та франчайзі

3.5. Навчання і консультація персоналу

4.1. Розробка кінцевого варіанта пакета документів: перелік документів.

ціна пакета документів 4.2 Визначення роялті

4.3. Укладання договору франшизи

4.4. Контроль виконання планових завдання 4.5 Аналіз результатів

Рис. 5.7. Модель створення франчайзингового ланцюга українським готелем

Франчайзинг - це один із способів організації бізнесу на основі довгострокового співробітництва. Тому приєднання до франчайзин-гового ланцюга потребує глибокого організаційно-економічного обґрунтування. Не менш важливими у цьому процесі є дії майбут­нього франчайзі. Схема дій керівництва підприємства готельного господарства, яке вирішує питання щодо приєднання до франчай-зингового ланцюга, може бути такою, як наведено на рис. 5.8.

■вквнияяии»

Етап 1. Вибір франчайзингу як форми тривалого ділового співробітництва

яшттттйшштвшшянтвтиюяттвяяят

Етап 2. Самооцінка українського готелю щодо відповідності вимогам корпоративних відносин франчайзера

/2.1. Самооцінка керівника стосовно корпораивних відносин 2.2. Бенчмаркинг спеціалізації підприємства, технології надання послуг, кваліфікації персоналу

4.1. Представлення бізнесу українського готелю франчайзеру

4.2. Укладання договору франшизи

4.3. Реалізація договору франшизи

Етап 5. Контроль та виконання умов франчайзингової угоди

Рис. 5.8. Модель приєднання українського підприємства готельного господарства до франчайзингового ланцюга

Запропоновані моделі функціонування українських підприємств готельного господарства, об'єднаних на основі франчайзингу (ство­рення власної франчайзингової мережі, приєднання до світових готельних ланцюгів) потребують розробки організаційно-еконо­мічного механізму та нормативно-правового забезпечення.

Це пов'язано з тим, що у межах існуючого правового поля в Україні (Господарський кодекс України, розділ «Про торговельні концесії» [1]) реалізація таких моделей розвитку є досить проблематичною, а Законів України або інших нормативних актів, які б забезпечували регулювання правовідносин суб'єктів господарю­вання на основі франчайзингу, поки що немає. Тому доцільно прийняти Закон України «Про франчайзинг» (із внесенням змін і доповнень до нього), що сприятиме підвищенню якості обслуго­вування та ефективності ведення бізнесу в індустрії туризму.

Діалектика вчить, що будь-яке загальне виявляється в особ­ливому, особливе - в конкретному. Туризм - це особливий вид діяльності людини та специфічна сфера національного господарства. У зв'язку з цим загальні закономірності економічного розвитку в сфері туризму набувають своїх специфічних рис. Ці закономірності виявляють себе через особливе, а особливе - через конкретну діяльність певної туристичної організації.

Успішний бізнес у туристичній діяльності залежить від вмілого управління організаційно-виробничою діяльністю, тобто від еконо­мічно обґрунтованої програми виробництва і реалізації туристичного продукту та туристичних послуг. Від обсягів та асортименту пропо­зиції туристичних послуг, номенклатури туристичного продукту, їх відповідності платоспроможному попиту споживачів на цільовому туристичному ринку та ресурсному потенціалу підприємства залежать фінансові результати господарської діяльності підпри­ємства, його конкурентоспроможна позиція на видовому регіо­нальному ринку.

Управління економічними процесами на рівні підприємства у напряму організаційно-економічної діяльності потребує вирішення комплексу завдань, етапність і змістовну логічність виконання яких зображено на розробленій нами схемі (рис. 5.9) [290].

Ринкові дослідження. План маркетингу

Формування портфеля замовлень на туристичний продукт

j Замовлення груп
споживачів і замовлення І споживачів

Продуктова (виробнича) програма (проект)

Обгрунтування обсягів необхідних ресурсів (факторів виробництва) Г

Зменшення обсягів формування туристичного продукту

Звільнення працівників

Продаж сформованих

турів за пільговими цінами, або

анулювання бронювання послуг

у виробників

Надання надлишкових

фінансових ресурсів іншим

підприємствам у кредит

(7 ■ Кінець 'У

Рис. 5.9. Структурно-логічна блок-схема управління продуктовою

(виробничою) програмою туристичного підприємства

У зв'язку зі специфічною особливістю туристичної послуги щодо невід'ємності процесу її виробництва та реалізації управління виробничо-економічною діяльністю здійснюється шляхом планування обсягів туристичного продукту на основі результатів маркетингових досліджень ринкового попиту. Цей процес супроводжується укладанням угод туроператора з контрагентами по господарських операціях -підприємствами-виробниками послуг (засоби розміщення, транс­портні організації, заклади ресторанного господарства, розваг тощо) та турагентами; складанням продуктової (виробничої) програми, здійсненням економічного аналізу обсягів реалізації за результатами реального надходження грошових коштів у касу і на поточний рахунок підприємства; моніторингом за дотриманням параметрів продуктової програми; оперативним корегуванням її при змінах кон'юнктури ринку та іншими факторами.

Туристична діяльність, на відміну від інших, найбільш чутлива до впливу багатьох факторів зовнішнього та внутрішнього середо­вища діяльності підприємств, прогнозованих і непередбачуваних (форс-мажорних) обставин (рис. 5.10).

Характерно, що практично всі фактори зовнішнього середовища однаковою мірою важливі для врахування підприємствами нерези­дентами в країнах-імпортерах (виїзний туризм) і резидентами в країнах експортерах (іноземний, в'їзний туризм) туристичних послуг.

Якість процесу управління обсягами реалізації туристичного продукту підприємством значною мірою залежить від повноти його інформаційного забезпечення. Основою інформаційної бази даних є показники статистичної і фінансової форм звітності, оперативного бухгалтерського обліку, зовнішні джерела (дод. Ж.З).

Передумовою планування обсягу реалізації туристичного продукту є його економічний аналіз, який рекомендується проводити за етапами, що наведені у дод Ж.4. Кількісні характеристики результатів комерційної діяльності підприємства можуть бути допов­нені якісними щодо достатності та відповідності запитам споживачів таких позицій продуктової програми: асортимент туристичних послуг, номенклатура та повнота програмного забезпечення турів за окремими напрямами, виявлення проблем організаційно-управ­лінського характеру в роботі колективу в цілому й окремих працівників щодо дотримання стандартів обслуговування туристів.

ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ОБСЯГИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ ПІДПРИЄМСТВА

Якість

Туристичного

продукту та

обгрунтування

обсягів його

реалізації:

І

• асортимент туристичних послуг, номенклатура турів, сформо-ваність турис­тичних пакетів

• диверсифікація портфеля пропозиції турис­тичного продукту за регіональною та видовою ознакою, варіативність турпродукгу

• кваліфікація персоналу, якість та стиль обслуговування, вік та освіта персоналу

• цінова політика підприємства

• наявність методики управління продуктовою (виробничою) програмою

J V.

Рис. 5.10. Фактори впливу на обсяги реалізації туристичних послуг

підприємства

У процесі економічного аналізу результатів господарської діяльності за напрямом комерційної її складової необхідно викорис­товувати показники: обсяг реалізації туристичного продукту (у зістав-них цінах), середні темпи зміни обсягу реалізації туристичного продукту за період, поріг безпечності підприємства щодо обсягу реалізації туристичного продукту, обсяг реалізації туристичного продукту у точці беззбиткової діяльності, запас фінансової стійкості підприємства щодо обсягу реалізації туристичного продукту, частка підприємства на туристичному ринку, коефіцієнт рівномірності,

коефіцієнт варіації та середньоквадратичне відхилення реалізації туристичного продукту, індекс сезонності реалізації туристичного продукту. Алгоритм розрахунку цих показників наведений у дод. Ж.5. Методику здійснення економічного аналізу кількісної оцінки впливу факторів, у тому числі сезонних коливань висвітлено у працях автора [290, 302].

У системі управління господарською діяльністю виробничі функції - планування, організаційна, мотиваційна, контрольна, координаційна взаємопов'язані й однаково значущі. Разом з тим, дієвість економічного механізму обумовлюється, насамперед, науково обґрунтованим використанням планувальної функції.

Продуктова (виробнича) програма туристичного підприємства -це розгорнутий план його виробничо-комерційної діяльності, спрямованої на формування і реалізацію туристичного продукту та формування доходів (виручки) від надання основних, додаткових і спеціалізованих туристичних послуг і товарів відповідно до платоспроможного попиту споживачів при повному використанні ресурсного потенціалу підприємства та отримання максимального результату при мінімальних витратах.

Комплексною цільовою функцією управління обсягом реалізації туристичного продуту повинні стати: найбільш повне задоволення попиту споживачів на туристичний продукт за загальним обсягом, структурою та якістю; взаємоузгодженість темпів збуту туристичного продукту та розвитку ринку споживчих товарів і послуг, зміни його кон'юнктури; забезпечення: цільової суми прибутку в плановому періоді; повного й ефективного використання ресурсного потенціалу підприємств; конкурентоспроможної позиції та високого іміджу підприємства на ринку туристичних послуг.

Основними завданнями розробки продуктової (виробничої) програми туристичного підприємства є : збільшення темпів зростання обсягу реалізації туристичних послуг (у натуральних і вартісних показниках); планування номенклатури й асортименту основних, додаткових і специфічних послуг відповідно до потреб ринку; підви­щення якості туристичного продукту й окремих послуг із враху­ванням вимог споживачів і нормативних документів зовнішнього та внутрішнього характеру; найбільш повне використання матеріальних, фінансових, людських та інформаційних ресурсів.

Процес управління обсягом реалізації туристичного продукту передбачає дотримання основних принципів: програмно-цільовий підхід => дотримання цілей економічної стратегії функціонування підприємства; комплексність => узгодження з іншими видами плану

Таблиця 5.2 Алгоритм розрахунку туроператором обсягу реалізації туристичного продукту на плановий

Примітка. Умовні позначення : т/о - туристичний оператор, т/а - туристичний агент, KB - комісійна винагорода.

Продуктову програму туристичного підприємства потрібно роз­робляти й узгоджувати із загальною економічною стратегією підпри­ємства, реалізація якої повинна передбачати розрахунок ефективності окремих комерційних угод, дослідження причин відхилення показ­ників продуктової програми від запланованих параметрів, розробку та здійснення заходів поточного корегування продуктової програми на основі моніторингу впливу факторів виробництва та реалізації туристичних послуг і факторів зовнішнього середовища.

Розробка й управління продуктовою програмою є базою еконо­мічного обґрунтування кінцевих показників фінансово-господарської діяльності підприємств. Економічний механізм управління підприємством обов'язково повинен враховувати важелі регулювання допустимого його впливу на навколишнє середовище, раціональне використання обмежених природних і культурно-історичних туристичних ресурсів.

Одна з необхідних умов забезпечення сталого розвитку туризму -збільшення виробництва екологічно чистої продукції та збереження довкілля. Разом з тим практично у кожному регіоні України функ­ціонують підприємства промислових галузей, які є одним із основних джерел забруднення навколишнього середовища, що несумісне з принципами сталого розвитку в цілому. Недостатнє врахування екологічних факторів при обґрунтуванні стратегії розвитку вироб­ництва туристичного продукту спричиняє збільшення навантаження на довкілля, за рівнем якого Україна займає одне з перших місць у світі, та призводить до виникнення додаткових витрат як самих підприємств, так і бюджетів різних рівнів на запобігання і компен­сацію екологічного збитку. Ці фактори є вагомим обмежуючим фактором розвитку туризму.

Погоджуючись з науковцями [365], які розглядають проблему екологізації виробництва, зазначимо, що заходи, спрямовані на підви­щення його екологічного рівня шляхом створення нових очисних споруд кардинально не вирішують проблеми, оскільки не усувають причин виникнення екологічної кризи. Нереальними також є цілко­вита ізоляція населення від виробничих і природних прЬцесів. Найбільш ефективним шляхом вирішення цього питання є впро­вадження у виробництво технологічних процесів з екологічними характеристиками, що задовольняють сучасним стандартам безпеки навколишнього середовища [144, 185, 258].

Слід однак зазначити, що існуючі методики техніко-еконо-мічного обгрунтування інноваційної діяльності в Україні недостатньо враховують екологічний фактор. Це не дозволяє ефективно

впроваджувати нові технологи, що одночасно задовольняють економічним і екологічним вимогам.

Отже, подальший розвиток науково-методичних підходів до врахування екологічних факторів при техніко-економічному обґрун­туванні виробництва та його технологічної складової, а також розробка механізмів фінансового забезпечення екологізації вироб­ничих (операційних) процесів у промисловому та сервісному секторі економіки є важливою передумовою забезпечення сталого розвитку туризму. Це потрібно враховувати під час розробки національних, регіональних і галузевих програм розвитку.

Еколого-економічна оцінка виробництва спрямована на визна­чення економічних показників, що пов'язані з досягненням певного екологічного рівня виробничого процесу. При цьому під екологічним рівнем виробництва (ЕРВ) чи окремої технології (ЕРТ) розуміють ступінь відповідності їх екологічних характеристик (природо-місткості, відходомісткості та екологічності товарної продукції, граничні рівні антропологічного навантаження) сучасним вимогам до якості навколишнього середовища (згідно з міжнародними стандар­тами системи ISO 14000) з одночасним забезпеченням необхідних техніко-економічних показників [135, 136]. Виробництва, екологічний рівень яких відповідає чинним стандартам, можна назвати еталон­ними. Слід зазначити, що при визначенні ЕРВ та ЕРТ вони розглядаються в чистому вигляді, тобто без застосування додаткових природоохоронних заходів.

Загальна сума екологічних витрат, пов'язаних із виробничими процесами, визначає еколого-економічну місткість виробництва (ЕЕМВ), яка залежить від еколого-економічної місткості окремих його технологій (ЕЕМТ).

Екологічні витрати, що формують ЕЕМВ, необхідно врахо­вувати за напрямами їх виникнення: ресурсні витрати, пов'язані з залученням у виробництво природних ресурсів; превентивні витрати, пов'язані з попередженням забруднення навколишнього середовища; компенсаційні витрати, пов'язані з компенсацією збитку у зв'язку з забрудненням навколишнього середовища.

З метою забезпечення умов порівнянності варіантів визначення екологічних витрат доцільно здійснювати за весь період виробництва продукції в розрахунку на її одиницю. Для зіставлення екологічних витрат, здійснених у різні періоди часу, необхідне їх приведення до одного періоду, для чого можуть застосовуватися методики дисконтування вартості.

Ресурсні екологічні витрати притаманні практично всім виробничим процесам формування і реалізації туристичного продукту й окремих його складових. До них можна віднести плату за користування природними ресурсами (земля, водойми) та витрати на придбання природних ресурсів з метою використання їх у вироб­ництві (вода, деревина тощо), в тому числі у процесі експлуатації природоохоронного устаткування.

Превентивними екологічними витратами можуть бути витрати на проведення заходів щодо зменшення і запобігання надходженню відходів у навколишнє середовище. Як правило, такі заходи спря­мовані на герметизацію технологічного устаткування, організацію контролю за викидами в навколишнє середовище, будівництво різних очисних споруд та ін. [135, 136].

Слід зазначити, що високий рівень превентивних витрат, харак­терний для підприємств, які використовують технології з низьким екологічним рівнем. Для технологій з високим екологічним рівнем превентивні екологічні витрати в основному зводяться до витрат на проведення періодичного моніториніу навколишнього середовища.

Компенсаційні екологічні витрати виникають у результаті впливу забруднення навколишньої середовища на реципієнтів як на території підприємства - внутрішні компенсаційні витрати, так і за його межами - зовнішні компенсаційні витрати. Вони спричиняють економічний збиток від забруднення навколишнього природного середовища. Методичні підходи до визначення валових витрат та їх обліку розглядають у своїх працях вчені В. Кислий, Є. Лапін, М. Трофименко, В. Глухов, Т. Лісочкіна, Т. Некрасова.

На підприємствах туристичної індустрії при оцінці внутрішніх екологічних компенсаційних витрат, пов'язаних із виробничими процесами, необхідно враховувати витрати: на проведення поточного та капітального ремонту основних засобів унаслідок їх передчасного фізичного зносу; пов'язані з недоодержанням доходів, через простої номерного фонду та інженерної інфраструктури під час проведення ремонту; на прибирання прилеглих територій об'єктів туристичної інфраструктури внаслідок забруднення їх відходами; пов'язані з підвищеною захворюваністю працівників, зайнятих у виробництві послуг, і які використовують технології та засоби з низьким еколо­гічним рівнем; пов'язані з втратами сировини і товарів у результаті впливу екологічних факторів під час їх збереження і транспортування.

Зовнішні компенсаційні екологічні витрати для підприємства являють собою платежі та збори за забруднення як у межах лімітів,

що належать до собівартості продукції, так і штрафи за понадлімітне забруднення, що сплачуються з прибутку підприємства.

Вплив підприємства на реципієнтів, які знаходяться за його межами, зумовлює появу зовнішніх компенсаційних екологічних витрат, так званих витрат переливу [107, 158]. Причому в більшості випадків зовнішні компенсаційні витрати значно перевищують вели­чину екологічних зборів за забруднення, що сплачують підприємства. Це пояснюється низьким рівнем базових ставок зборів за забруднення, а також приховуванням підприємствами реальних його масштабів. Тому основні витрати щодо компенсації за забруднення навколишнього середовища здійснюють бюджети різних рівнів, які змушені збільшувати видатки на охорону здоров'я, комунальні витрати та ін.

Зниження обсягів усіх розглянутих видів екологічних витрат можливе при підвищенні екологічного рівня виробництва та окремих його технологій як у промисловості, так і в сфері послуг. З іншого боку, таке підвищення пов'язане з додатковими технологічними витратами, здійснення яких доцільне для підприємства до певної межі, в якій сумарні технологічні й екологічні витрати на інновації будуть мінімальними. Величина екологічного рівня виробництва туристичного продукту, що відповідає цим витратам, у більшості випадків знаходиться нижче рівня еталонного значення. Цей факт пояснюється тим, що при існуючій системі еколого-економічної відповідальності підприємству більш вигідно компенсувати збитки, що заподіяні навколишньому середовищу, через систему зборів, платежів, штрафів, ніж вкладати кошти в підвищення екологічного рівня власного виробництва.

Така ситуація негативно впливає на рівень екологізації вироб­ничих процесів у туристичній індустрії, тому виникає необхідність розробки відповідного фінансово-економічного механізму, який сприяв би природоохоронній мотивації.

Залежно від способу реалізації фінансово-економічні інстру­менти раціонального природокористування можна класифікувати за певними ознаками [365], які можна застосовувати для суб'єктів господарювання у туристичній індустрії: а) адміністративний пере­розподіл коштів - вилучення коштів в основному у вигляді штрафів і компенсацій у разі аварійного забруднення навколишнього середо­вища та їх адресне застосування разом із виділеними субсидіями на попередження заподіяння шкоди та збереження довкілля; б) фінансові трансферти, які являють собою систему перерозподільних механізмів у вигляді податків, кредитів, платежів, що спрямовані на стимулювання екологізації виробництва туристичного продукту (частково на регіональному та частково на національному рівнях);

в) вільні ринкові механізми перерозподілу коштів, засновані на системі продажу прав на забруднення навколишнього середовища (на міжнародному рівні); г) сприяння застосуванню на ринку негрошових форм екологічного стимулювання - безкоштовна реклама, екомарку-вання та інші (на рівні підприємства, регіональному, національному).

Для підвищення рівня екологізації виробництва туристичного продукту доцільно рекомендувати комплексне використання як адміністративних (примусових), так і економічних стимулюючих еколого-економічних інструментів. Це дозволить, з одного боку, обмежити застосування екологічно недосконалих виробництв товарів і послуг туристського призначення, а з іншого, - сприяти інноваційним перетворенням, спрямованим на впровадження виробництв з високим екологічним рівнем.

Основну роль у підвищенні екологічного рівня виробництва може зіграти система фінансування, заснована на перерозподілі коштів. Система перерозподілу коштів може бути створена на внутрішньому та зовнішньому рівні стосовно господарської діяльності суб'єкта. Внутрішній рівень являє собою систему фінансових відносин на підприємстві, а зовнішній - передбачає взаємодію підприємства з об'єктами ринкової інфраструктури. Схема фінансового забезпечення екологізації виробництва, запропонована О. Захаркіним, у цілому має універсальний характер і може бути використана в туристичній індустрії (рис. 5.11).

Для підвищення екологічного рівня виробництва та окремих його
технологій необхідно передбачити збалансоване застосування внут­
рішніх і зовнішніх джерел фінансування. Внутрішніми джерелами
фінансових ресурсів можуть бути: чистий прибуток, амортизаційний
фонд у разі прискореної амортизації, частина екологічних зборів, які
можуть акумулюватися у фонді екологізації виробництва підпри­
ємства. Зовнішні джерела - це кошти позабюджетних регіональних
фондів охорони навколишнього природного середовища, екологічні
кредити комерційних банків, послуги лізингових компаній, що
надають екологічно безпечне устаткування. «

Для підвищення зацікавленості підприємств і комерційних фінансово-кредитних інститутів у фінансуванні екологічної діяль­ності можливе спільне застосування механізмів фінансового кредиту й інвестиційного податкового кредиту. Критерієм вибору цього джерела фінансування є перевищення розміру збитку від забруднення природного середовища, якого вдалося запобігти, над вартістю фінан­сових ресурсів на екологізацію виробництва. Вибір оптимального варіанта фінансування заходів щодо екологізації виробництва здій­снюється за мінімумом сукупних екологічних і технологічних витрат.

Зовнішні джерела фінансування

Регіональний фонд

охорони

навколишнього

середовища

Лізингові підприємства

Фінансування витрат на

підвищення екологічного рівня

виробництва та реалізації

туристичного продукту

Фонд екологізації виробництва та реалізації туристичного продукту

Податки та збори за

використання природних

ресурсів

Внутрішні джерела фінансування

Рис. 5.11. Схема фінансового забезпечення екологізації виробництва та реалізації туристичного продукту

Отже, врахування екологічних факторів при формуванні економічної стратегії розвитку виробництва і реалізації туристичного продукту базується на основі комплексного розрахунку інноваційних і поточних витрат, пов'язаних зі здійсненням виробничого процесу й екологічних заходів, що дозволяє забезпечити необхідний рівень природоохоронних вимог. При цьому застосування більш дешевих і менш екологічно безпечних виробничих технологій, що вимагають значних ресурсних, превентивних і компенсаційних природоохо­ронних витрат, може виявитися менш привабливим порівняно з застосуванням більш дорогих, але екологічно безпечних технологій.

З метою підвищення зацікавленості підприємств в екологізації виробництва необхідна розробка фінансового механізму, що буде сприяти природоохоронній мотивації підприємств. Для цього, насамперед, потрібне вдосконалення нормативно-иравової бази в галузі природоохоронного та податкового законодавства, що зумов­лює актуальність і перспективність подальших досліджень у цьому напрямі.

Екологічні податки та платежі - важливий економічний важіль регулювання впливу людини на довкілля. їх цільове призначення - збереження, раціональне використання і відновлення природних ресурсів, формування свідомості людини стосовно бережливого ставлення до ресурсів навколишнього середовища як природних, так і культурно-історичних і соціальних. Доцільність використання екологічних податків і платежів обумовлена необхід­ністю акумуляції коштів і використання їх на попередження та ліквідацію наслідків екологічних катастроф, відшкодування втрат, які виникають унаслідок забруднення довкілля, підвищення мотивації туристів щодо етичної поведінки та бережного ставлення до ресурсів навколишнього середовища. Кошти можуть бути використані також на упорядкування рекреаційних територій, охорону, поліпшення і контроль якості туристичних ресурсів дестинації.

Слід погодитися з думкою американського науковця Г. Дейлі про нові підходи до оподаткування в економічній моделі сталого розвитку. Автор пропонує змістити базу оподаткування з доходу (доданої вартості) на потік ресурсів (те, до чого вартість додається), що стане потужним стимулом для підвищення ефективності використання ресурсів і не обов'язково призведе до скорочення бюджетних надходжень [114].

Концептуальні основи формування екологічно стійкого підпри­ємництва, зокрема екологічного менеджменту, екологічного марке­тингу, екологічного обліку й аудиту стосовно національної економіки у цілому розглянуто українськими вченими [261, 265, 358].

Серед різних пропозицій заслуговують на увагу наукові праці X. Мефферта і М. Кірхгеорга [403] з проблематики впливу навколишнього середовища та екологічної діяльності підприємства на фінансово-економічні результати. У туристичній індустрії цим проблемам присвячені дослідження В. Хопфенбека, П. Ціммера [394], І. Єнджейчик [128].

В управлінському обліку підприємств туристичної індустрії зарубіжні науковці пропонують розробляти матеріально-енергетич­ний баланс, що складається з двох частин - вхід (input) і вихід (output). У складі вхідного потоку реєструються потреби підпри­ємства туристичної індустрії у природних матеріальних і енерге­тичних ресурсах (воді, енергії, землі та ін.). У складі вихідного потоку продуктів виробничо-господарського процесу реєструються готові продукти, тверді відходи та викиди у навколишнє середовище.

Загальну структуру матеріально-енергетичного бапансу, яку запроваджено для підприємств туристичної індустрії І. Єнджейчик [128], удосконалено нами та наведено в табл. 5.4.

Таблиця 5.4

• ⇐ Назад
• 25
• 26
• 27
• 28
• 29
• 30
• 31
• 32
• 333435
• 36
• 37
• 38
• 39
• 40
• Далее ⇒