Західноукраїнські письменники. Хоча для літературного процесу у Західній Україні у 1930-х роках ХХ століття була характерна політизація
Хоча для літературного процесу у Західній Україні у 1930-х роках ХХ століття була характерна політизація, та він збагатився багатьма новими іменами.
Західноукраїнських письменників можна поділити на три групи:
І група – прихильники націоналістичного напрямку: У. Самчук, О. Бабій, Ю. Клен, Є. Маланюк, О. Ольжич, О. Теліга, Л. Мосендз.
ІІ група – «Пролетарські письменники» (орієнтація на СРСР): В. Бабинський,
О. Гаврилюк, Я. Галан, П. Козланюк, Я. Кондра, К. Пелехатий, С. Тудор.
ІІІ група – письменники ліберальної орієнтації: Ю. Шкрумеляк, Б.-І. Антонич, О. Турянський, І. Вільде, Б. Лепкий, Н. Королева, А. Чайковський.
Художньо-стильові напрямки: символізм, сюрреалізм, авангардизм, експресіонізм, імпресіонізм.
Літературні угруповання.
1)Група «Митуса», що виникає у Львові ( поети Р. Купчинський, О. Бабій,
В. Бобинський, Ю. Шкрумеляк, М. Матвіїв-Мельник, Б. Лепкий, художник П. Ковжун).
Назва «Митуса» походить від імені літописного співця, який прийняв смерть за вироком князя Данила Галицького, але своїх переконань не зрікся, і його слово правди залишилося жити у пам’яті народу. Для митців співець Митуса був символом незнищенності поетичного слова, яке вони присвятили боротьбі за свободу і незалежність України.
Естетичні засади групи:
· орієнтація на естетику українських символістів та європейських модерністів;
· захист самодостатності мистецтва слова;
· у поетичних і прозових творах переважає героїчна, зокрема стрілецька, тематика.
Поети «Митуси» Видавали однойменний літературно-мистецький місячник. Особливою популярністю користувалися їхні пісні («Ой видно село» Б. Лепкого, «За рідний край» Р. Купчинського та інших).
2) Група «Логос» (1927—1931), яка об’єднала українських письменників християнського спрямування, що пропагували гуманістичні ідеали любові до людини.
Представники: Г. Лужницький, О.-М. Мох, С. Семчук, В. Мельник, О. Назарук.
Естетичні засади:
· пропаганда гуманістичного ідеалу любові до людини;
· висока духовна енергетика Господнього слова;
· впровадження культурницької діяльності серед населення;
· у творчості перевага національно – патріотичних мотивів.
Назва символізувала безсмертя Господнього слова, його велику духовну енергію, що допомагає людині перебороти труднощі в житті.
«Логівці» видавали журнали «Поступ» і «Дзвони», друкувалися у видавництві «Добра книжка». Митці спиралися на засади символізму та імпресіонізму.
3) Об’єднання модерністів «Дажбог». Головна думка: Сонце – за найдавніших часів бог сонця, світла і добра.
Представники: Б.-І. Антонич, Б. Кравців, Є. Пеленський.
4) «Горно» (В. Бобинський, С. Тудор, М. Сопілка, Я. Кондра, О. Гаврилюк).
Естетичні засади:
· розгляд соціальних проблем, застосовуючи модерністську поезію;
· незвичайна образність;
· гуманістичний пафос;
· міфологічна концепція світу;
· поєднання орнаментальної живописності та поетики кубізму;
· яскравість зорових та звукових образів.
5)Богемне угруповання «Дванадцятка». Під цією ж назвою вийшла книга їхніх творів.
Представники: Б. Нижанківський, З. Тарнавський, А. Курдидик, Я. Курдидики,
В. Гірний, І. Чернява, В. Ткачук, В. Ковальчук, Р. Антонович, К. Мулькевич, Г. Павенцька і Б. Цісик.
Естетичні засади:
§ розширення тематичного діапазону літератури;
§ розвиток урбаністичної тематики (відтворення й опоетизування стихії вулиць, провулків, кав’ярень, магазинів Львова з його неповторною атмосферою. Образ Львова став головним персонажем новел та віршів);
§ протест проти знелюднення особи в антигуманному світі.
Жанрово-тематичне розмаїття творів
Лірика
1. Філософська лірика, основана на міфологічній концепції світу.
2. Пейзажна (мариністична) лірика.
3. Інтимна лірика.
4. Громадянська лірика.
Представники: Б.-І. Антонич, С. Гордянський, В. Бобинський, В. Гаврилюк,
Р. Купчинський, Я. Цурковський, Б. Кравців, Ю. Косач.
Проза
1. Модерністська проза, основана на ідеї духовної місії жіноцтва (І. Вільде).
2. Історична проза (повісті О. Назарука, Ю. Опільського, А. Чайковського).
3. «Табірні повісті» О. Гаврилюка, А. Зегерса, О. Турянського.
Драматургія.Символістські і неоромантичні п`єси на християнсько-символістську, історико-релігійну тематику (В. Пачовський «Гетьман Мазепа», Ю. Липа «Поєдинок», «Вербун», К. Поліщук «Тривожні дні», Г. Лужицький «Самсон», «Ірод Великий»).
Справжнім художнім досягненням була сюрреалістична повість «Я вернусь до мого міста» Б. Нижанківського та його збірки новел «Вулиця», «Актор говорить», «Свято на оселі». У новелах він відтворив міські настрої героїв, їхні важкі умови життя, мрії і розчарування («Дні Степана Гайди», «Собача справа»). Прозаїк протестував проти знелюднення особи в антигуманному світі.
Особливо інтенсивно розвивалася лірика, яку представляли Б.-І. Антонич,
В. Бобинський, В. Гаврилюк, С. Гординський, Р. Купчинський, Я. Цурковський,
Б. Кравців, Ю. Косач та інші. Особливе захоплення у читачів викликали новаторські поезії Б.-І. Антонича, які відзначалися незвичайною образністю, гуманістичним пафосом.В основі лірики поета була міфологічна концепція світу, тобто міф про вічне повторення, оновлення, єдність світу і людини. З виходом перших збірок «Привітання життя», «Три перстені» Антонич став кумиром молодого покоління.
Знаковими були збірки С. Гординського «Барви і лінії», «Буруни», «Слова на каменях», «Римські ямби», «Вітер над полями», де була представлена філософська, пейзажна, риністична, інтимна та громадянська лірика. В основі багатьох творів Гординського лежить міф мандрів ліричного героя. Поет оспівував морську романтику («Морські вовки», «Моряцькі дороги»), відтворював враження від подорожей. Зокрема, викликають захоплення його витончені малюнки вулиць Парижа, мерехтіння нічних вогнів реклам, проникливі образи Шарля Бодлера, собору Паризької Богоматері. Ліричний герой — мандрівник, для якого Париж є центром сучасної культури, а Рим — минулої. Він із захопленням читає вірші Рембо, Аполлінера, Валері — це «світ бажань, уяв, світ культури». На цьому тлі змальовано Львів — «український Париж», в якому вирує цікаве мистецьке життя.
Гординський був учнем відомого художника О. Новаківського. У своїй ліриці він органічно поєднав неокласичну, орнаментальну живописність та поетику кубізму, яскравість зорових та звукових образів. Гординський прагнув за допомогою «переливів барв і динамічності ліній» відтворити неповторний світ ліричного героя, показати його з несподіваного боку. Поєднані в одному ритмі і динамічному малюнку образи передають усю палітру барв мінливого простору, моделюють світ загадковий, допомагають проникнути в сутність життя. Його вірші насичені культурологічними образами, враженнями від подорожей до Греції, Риму, Константинополя. Він створив оптимістичну картину світу і багатогранний образ ліричного героя, який мужньо переносить житейські випробування.
Розширила свої тематичні і стильові горизонти й проза. Її жанровий репертуар — від оповідання й повісті до роману-епопеї («Волинь» Уласа Самчука; «Мазепа» Богдана Лепкого). Яскравим епіком була Ірина Вільде(1907—1982). У річищі модернізму вона написала свої повісті «Метелики на шпильках», «Б’є восьма», «Повнолітні діти», що були помітним явищем у тогочасній прозі, а їх авторка опинилася в центрі уваги преси. Письменниця захищала ідею: «Через родину до могутності нації». Жінці вона виділила рівноправне місце з чоловіком. Отож у повістях стверджується ідея духовної місії жіноцтва, ідея сильної героїні. Дбаючи про повнокровність характерів персонажів, авторка наділила їх інтелектом і глибокими почуттями, оповила елегійними настроями. Проте свою героїню Дарку Попович письменниця приводить у стан борців за волю Вітчизни. Дивує художня майстерність Ірини Вільде, яка застосовує прийоми імпресіонізму, вихоплює фрагмент картини світу, яскраву деталь, відтворює мінливість душевних переживань, настроїв, щоб на їх основі подати свою візію світу. У художніх шуканнях вона спиралася на традицію українських класиків, які приділяли чималу увагу «психологічному реалізму».
У цей період особливо щедрою була історична белетристика, зумовлена відродженням історичної пам’яті народу. Масовими тиражами виходили історичні повісті та романи О. Назарука: «Князь Ярослав Осмомисл», «Проти орд Чингісхана», «Роксолана». Ю. Опільський у своїх творах реконструював історію давніх народів та Київської Русі. Образ князя Святослава він змалював у повісті «Іду на ви». Плідно працювала в літературі К. Гриневичева, авторка повістей «По дорозі в Сихим», «Непоборні», «Шоломи на сонці».
Особливою популярністю користувалися історичні твори А. Чайковського,якого сучасники назвали «козацьким батьком». Він створив низку історичних повістей, оповідань, нарисів: «Козацька помста», «Олексій Корнієнко», «Петро Конашевич- Сагайдачний», «Сонце заходить», «Богданко», «Полковник Михайло Кричевський», «Перед зривом» та інші. У повісті «За сестрою» змальовано часи татарських набігів на Україну. Ідилічними фарбами оповідач зображує село Самару: ряди білих хатин, городів, садків, посередині Майдан із церквою, довкола частокіл, вартові, бочки зі смолою, український степ, Дніпро. В образах родини Судаків відтворено героїчні характери українців, що ставали січовиками. У пригодницькій повісті «За сестрою» події розвиваються бурхливо. Після набігу на село татар Павлусь втікає до козаків, а його сестра і батьки потрапляють у полон. Незабаром хлопець вирушає рятувати сестру. Отже, створюється ланцюг пригод, випробувань, герой потрапляє у різні скрутні ситуації. Врешті, все закінчується щасливо.
Одним із перших творців «табірної повісті» був О. Гаврилюк, який в автобіографічній повісті «Береза» (1939) описав сумнозвісну польську тюрму — Березу Картузьку, в якій перебував політв’язень Гаврилюк. Своїм пафосом осудження фашизму повість перегукується з романом німецької письменниці А. Зегерс «Сьомий хрест» (1941). Персонажі обох авторів витримали іспит на чесність і людяність.
Тематичним, жанровим і стильовим багатством відзначається драматургія. У річищі символізму і неоромантизму написано п’єси «Гетьман Мазепа» В. Пачовського, «Поєдинок», «Вербуй» Ю. Липи, «Тривожні дні» К. Поліщука. П’єси «Посол до Бога», «Голгофа» Г. Лужицького, «Самсон», «Ірод Великий» Д. Николишина створені у форматі християнсько-символічного, історико-релігійного сценічного мистецтва. Спостерігається їх тісний зв’язок з драматургією радянської України, з творчими шуканнями Я. Мамонтова, М. Куліша, І. Кочерги.
Українська література на західноукраїнських землях між двома світовими війнами була відкритою до нових художніх тенденцій, що розгорталися в Україні та на Заході.Суцвіття митців і розмаїття їхніх творчих шукань свідчать про пошуки нового, нетрадиційного змалювання світу й людини. З одного боку, митці слова відбили біль і розчарування від втрати Україною соборності, а з другого — оспівували вольову людину, спроможну на активні дії для відродження народу і держави.
Питання для самоконтролю:
1. Історичні умови розвитку літератури Західної України до 1939 р.