Безпосередня охорона та самооборона
Безпосередня охорона та самооборона артилерійських підрозділів організується з метою не допустити проникнення розвідки противника, ДРГ у райони вогневих позицій і на командно-спостережні (спостережні) пункти артилерійських підрозділів та виключити раптовий напад на них наземного противника, його повітряних десантів (аеромобільних груп).
Безпосередня охорона та самооборона в дивізіоні (батареї) організується командирами підрозділів і здійснюється в районах ВП спостережними постами (спостерігачами), із складу гарматних номерів; а на командно-спостережних (спостережних) пунктах – черговими спостерігачами.
Поблизу ПУВД виставляється хімічний спостережний пост. У районі розташування тягачів і автомобілів призначаються спостерігачі з водіїв.
Безпосередня охорона і самооборона ВП організується старшим офіцером батареї негайно після їх зайняття. На напрямку можливого прориву танків і піхоти противника у районі ВП на відстані від неї у межах зорового зв’язку виставляється спостережний пост у складі 2-3 спостерігачів (у тому числі одного хімічного спостерігача). Спостережний пост забезпечують приладами спостереження (бінокль), компасом, схемою місцевості, журналом спостереження, годинником, засобами зв’язку та подачі сигналів сповіщення, приладами радіаційної та хімічної розвідки і засобами для подачі сигналів сповіщення про радіоактивне, хімічне і біологічне зараження. Спостереження ведеться безперервно.
Чергові гарматні номери зобов’язані спостерігати за підступами до ВП та сигналами спостережного посту, сповіщати обслугу та готувати гармати до негайного відкриття вогню.
Крім того на кожній ВП для відбиття нападу противника готують площадки і прочищають сектори для ведення вогню прямим наведенням, обладнують окопи для кулеметів, гранатометів. Танконебезпечні підступи мінують, тобто встановлюють мінні поля на танконебезпених напрямках.
З метою швидкого відкриття вогню на ймовірних напрямках руху танків противника вибирають орієнтири та складають картки вогню кожної гармати.
Окопи для стрільби з особистої зброї підготовляються безпосередньо біля гарматних окопів. Позиції для ручних гранатометів підготовляються на відстані 150-200 м від гарматних окопів, як правило, на флангах, де можливе просування танків (БМП).
При організації безпосередньої охорони і самооборони на кожній ВП складається схема безпосередньої охорони та самооборони вогневих взводів на позиції.
Безпосередня охорона КСП (СП) здійснюється черговими спостерігачами із взводу управління. Для самооборони підготовляють окопи для ведення вогню із стрілецької зброї, призначають особовому складу сектори обстрілу, підготовляють вогонь батареї на ближніх підступах до пункту; встановлюють порядок освітлення місцевості при відбитті нападу противника вночі; організовують взаємодію з сусідніми КСП і загальновійськовими підрозділами. Особовий склад, який призначений в охорону, повинен знаходитися у постійній бойовій готовності до відбиття нападу противника, дотримуватися встановленого порядку бойового чергування та порядку відпочинку і маскування, проявляти високу пильність, рішучість та стійкість.
На кожну добу для розпізнавання своїх військовослужбовців у дивізіоні встановлюють пропуск та відгук.
Пропуск перевіряється у всіх осіб, які наближаються до розташування підрозділу або йдуть вздовж його розташування вночі, а відгук – в осіб, які передають накази командира. Особи, які не знають перепустки, – затримуються.
Безпосередня охорона у дивізіоні (батареї) організовується командиром дивізіону (батареї) на основі його рішення та вказівок старшого командира.
Вказівки з організації безпосередньої охорони та самооборони у районі КСП і ВП командир дивізіону віддає командирам батарей і начальнику штабу, а командири батарей – командирам взводів, як правило, на місцевості.
Радіоелектронна боротьба
Широке застосування при підготовці і в ході ведення бойових дій великої кількості радіоелектронних засобів викликало необхідність вести з ними організовану боротьбу і виділення її на рівень одного з видів бойового забезпечення військ.
Радіоелектронна боротьба – це сукупність взаємозв’язаних за ціллю, завданнями, місцем і часом заходів та дій військ з виявлення систем та засобів управління військами та зброєю противника, їх вогневого ураження, захоплення (виведення зі строю) та радіоелектронного подавлення і протидії технічним засобам розвідки противника, а також радіоелектронного захисту своїх систем та засобів управління військами та зброєю.
Основними завданнями РЕБ є: дезорганізація управління військами противника; зниження ефективності ведення розвідки, застосування зброї і бойової техніки противника; забезпечення надійної роботи систем і засобів управління своїми військами і зброєю.
Складовими частинами РЕБ є: розвідка РЕЗ противника; ураження, виведення зі строю пунктів управління та інших радіоелектронних об’єктів; радіоелектронне подавлення систем і засобів управління і розвідки; радіоелектронний захист систем і засобів розвідки і управління своїми військами і зброєю; протидія технічним засобам розвідки противника.
Її значущість отримала підтвердження у ході локальних війн у Південно-Східній Азії та на Ближньому Сході і Югославії, де успішне вирішення завдань радіоелектронної боротьби безпосередньо впливало на хід та результат бойових дій.
Інженерне забезпечення
Інженерне забезпечення бойових дій артилерійських підрозділів організується і здійснюється для забезпечення їм найкращих умов для ведення вогню і управління вогнем, прихованого розташування підрозділів на місцях, підвищення захисту особового складу, озброєння і техніки від усіх засобів ураження, а також для їх своєчасного і прихованого висування та переміщення. Воно вміщує: перевірку місцевості на наявність мін; інженерне обладнання ВП, місць КСП (СП) постів і позицій підрозділів артилерійської розвідки; прикриття позицій і районів інженерними загородженнями; підготовку під’їзних шляхів і розвідку шляхів маневру (переміщення); проведення інженерних заходів з маскування; добування, очищення води і обладнання пунктів водопостачання [17].
Завдання інженерного забезпечення артилерійські підрозділи виконують, як правило, своїми силами, застосовуючи для цього навісне бульдозерне обладнання до артилерійських систем (тягачів) та бойової техніки, місцеві матеріали, інженерні боєприпаси, засоби маскування, добування та очищення води, шанцевий інструмент та інше майно. У деяких випадках для виконання найбільш важливих і трудомістких завдань артилерійські підрозділи можуть бути посилені підрозділами інженерних військ.
Інженерне забезпечення бойових дій артилерійських підрозділів організується безпосередньо командиром дивізіону (батареї) на основі розпорядження (вказівок) старшого командира.
Командир дивізіону (батареї) при організації інженерного забезпечення оцінює місцевість і умови виконання завдань з інженерного забезпечення, визначає характер і послідовність інженерного обладнання і маскування ВП і КСП, віддає розпорядження щодо інженерного забезпечення і контролює хід його виконання.
В артилерійському дивізіоні (батареї) проводять інженерне обладнання ВП (основних, а за наявності часу запасних і тимчасових), КСП і району зосередження. У районі ВП дивізіону для кожної батареї вибирають та обладнують одну або декілька вогневих позицій.
Інженерне обладнання ВПвключає: розчищення секторів обстрілу; обладнання гарматних окопів, погрібців для боєприпасів, окоп для машини старшого офіцера батареї та окоп для командира вогневого взводу, щілини для особового складу, укриття для тягачів та автомобілів, окопи для ведення вогню із стрілецької зброї та підготовку під’їзних шляхів. Поблизу гарматних окопів обладнують майданчики для стрільби прямим наведенням по танках противника у разі їх прориву в район ВП.
В обороні за наявності часу для особового складу споруджують одне-два сховища та всі споруди з’єднують ходами сполучень.
У місцях розміщення тягачів та автомобілів для їх укриття, в першу чергу, використовують складки місцевості, а за наявності часу обладнують укриття котловинного типу. Для водіїв відривають щілини, а за наявності часу – бліндажі.
Для прикриття підступів до ВП на танконебезпечному напрямку можуть встановлюватися протитанкові міни.
Поблизу ВП однієї з батарей обладнують окопи для пункту управління вогнем і метеорологічного посту дивізіону.
Під’їзні шляхи підготовляють від основних доріг до ВП, а також для маневру підрозділів у середині району ВП.
Місце командно-спостережного пункту дивізіону (батареї) за характером інженерного обладнання може бути закритого або відкритого типу. Інженерне обладнання його включає: розчищення секторів спостереження, облаштування споруди для спостереження, укриття для особового складу і техніки.
Командирську машину, в якій розміщується командно-спостережний пункт, приховують в окопі або в складинах місцевості. Для особового складу обладнують перекриту щілину (бліндаж, сховище).
Виконання завдань щодо інженерного обладнання бойових порядків артилерійських підрозділів може бути ефективним тільки при широкому використанні засобів механізації.
Маскування
Масове забезпечення армій передових у військовому відношенні держав сучасними засобами розвідки, радіоелектронної боротьби, ураження (особливо високоточною зброєю) висуває підвищені вимоги до такого виду бойового забезпечення, як маскування.
Маскування повинно здійснюватися безперервно в усіх видах бойових дій і має на меті приховувати дійсне розташування, склад і озброєння дивізіону (батареї) від усіх видів і засобів розвідки противника.
Це досягається: збереженням військової таємниці; прихованим розміщенням і переміщенням підрозділів, шляхом вмілого застосування табельних маскувальних засобів і місцевих матеріалів; фарбуванням озброєння, бойової та іншої техніки під фон навколишнього середовища, а також використанням їх маскувальних властивостей, темний час доби та інших умов обмеженої видимості; обладнання фальшивих ВП, пунктів і постів з імітацією дій підрозділів; своєчасним повідомленням підрозділів про дії засобів розвідки противника; введенням обмежень у роботу радіо і радіолокаційних станцій; дотриманням правил прихованого управління підрозділами і раніше встановленого режиму діяльності; застосуванням способів і засобів маскування від радіотехнічної, повітряної, оптичної, радіолокаційної, звукової та інших видів розвідки противника; суворим виконанням вимог маскувальної дисципліни; негайним відновленням порушеного маскування; своєчасним виявленням і встановленням демаскувальних ознак.
Сутність способів і прийомів маскування бойових порядків артилерійських підрозділів полягає у приховуванні демаскувальних ознак дійсних об’єктів і відтворенні їх при створенні фальшивих об’єктів.
Основними способами маскування бойових порядків артилерійських підрозділів є приховування, імітація та демонстративні дії. Вони спрямовані на усунення або послаблення демаскуючих ознак, характерних для техніки, озброєння і місць їх розташування (ВП, КСП); створення фальшивих ВП з макетами гармат і техніки; проведення демонстративних дій артилерійських підрозділів шляхом переміщення, ведення вогню із залученням незначних сил для створення у противника фальшивого уявлення про істинні наміри наших підрозділів.
Важливе значення при здійсненні маскування маневру артилерійських підрозділів має своєчасне проведення організаційних та інженерно-технічних заходів. До організаційних заходів можна віднести: використання маскувальних властивостей місцевості, використання для приховування дій нічних умов та інших умов обмеженої видимості; розосередження підрозділів у районах розташування і на ВП; періодичну зміну районів розміщення; дотримання правил і вимог маскувальної дисципліни.
Інженерно-технічні заходи маскування маневру вміщують: застосування штучних масок і маскувальних чохлів; застосування деформуючих масок і приладів; використання світломаскувальних пристроїв; застосування димових завіс. Виконання підрозділами вищеназваних заходів значною мірою знижує ефективність застосування розвідувальних засобів противника.
Під час організації маскування командир дивізіону (батареї) зазначає: основні заходи щодо маскування, обсяг, термін і порядок їх виконання; сили і засоби, які виділяються для здійснення маскувальних заходів; порядок дотримання маскувальної дисципліни. При цьому організація маскування здійснюється на основі вказівок старшого командира. Відсутність вказівок старшого командира не звільняє командира дивізіону (батареї) від організації маскування.