Семінар 1. Динаміка культури

Сам термін “динаміка” буквально означає сила, вчення про сили і спричинений ними рух. Динаміка культури – одна з найбільш значимих сфер культурологічної науки. Вона досліджує соціокультурні зміни виділяючи : типи культурної взаємодії, характер культурних змін, фактори соціокультурної детермінації, функції культури, розкриває характер, обставини, причини змін, що відбуваються у людському суспільстві, описує стадії еволюції культурно-історичного процесу, висуває критерії і на їх підставі оцінює дійсність. В якості головного мірила виступає гуманітарний вектор культури, який дозволяє простежити в будь-яких змінах ступінь приросту духовної складової людства.

 

План і основні моменти розгляду

Типи культурної динаміки.

Культурна динаміка описується наступними основними типами взаємодії : фазовим або етапним, циклічним, інверсійним.

Фазовий тип. Найбільш проста концепція культурного розвитку – традиційна теорія лінійного прогресу, тобто цілеспрямованого поступального руху культурних форм, руху, який слід розуміти як вдосконалення людського роду, суспільства, окремої людини, а також результатів його матеріальної і духовної діяльності. Метод історичної періодизації. Вплив критеріїв на схему періодизації.

Фундамент фазового типу культурної динаміки – соціокультурні перетворення.

Вони мають місце, коли інший стан з’являється в результаті зміни попереднього під впливом інтенсивних процесів суспільного оновлення. Вирізняють три основні види перетворень : реформу, трансформу ( трансформацію) і революцію.

Циклічний тип. Зміни в рамках циклу виявляються повторюваними, суспільства рухаються по подібним траєкторіям протягом багатьох поколінь. Сприйняття часу в них також циклічне, тобто таке, що періодично повертається до початку. Тому минуле поетизується в легендах про “золотий вік”, в якому для народів вміщується все краще, призначене для наслідування та відтворення.

Відображення циклічного сприйняття в міфології, ритуалах, календарях давніх народів, відповідно природно – біологічним ритмам : зміна дня і ночі, пір року, поколінь. Циклічне бачення ходу світобуду в стародавній індійській культурі та в індіанських культурах Доколумбової Америки. Переворот у сприйнятті часу в європейських культурах. Рецидиви циклічного світосприйняття в раціоналістичній європейській культурі Нового часу.( Теорії локальних цивілізацій, культурних кругів, культурно – історичних типів. Див. табл. № 1)

Інверсійний тип. Інверсія (від лат. Inversio- перестановка) описує зміни, які рухаються не по колу, а здійснюють маятникові коливання – від одного полюсу значення до іншого. Такий тип динаміки виникає в спільнотах, де не склалась стійка культурна серцевина. Інверсійні зміни можуть бути представлені як різкі переходи від одного типу суспільної регуляції до іншого, як зміна системи цінностей, культурної політики. Епоха Відродження звернулась до ідеалів античності, а її власні ідеї були подолані в період Реформації і зовнішньо нагадували повернення до світогляду Середньовіччя. Недоліки інверсійної моделі динаміки культури.

 

Характер культурних змін

Говорячи про характер культурних змін, мають на увазі напрями їх впливу на суспільство. З цієї точки зору розрізняють :

ü зміни, які ведуть до збагачення і диференціації культури,

ü зміни, які ведуть до послаблення диференціації і занепаду культури,

ü зміни, які можуть ніяк не проявляти себе протягом багатьох років, прирікаючи культуру на застій.

Збагачення культури – процес поглиблення диференціації її структури при збереженні фундаментальних частин системи, тобто духовно - морального спадку. Позитивні зміни завжди пов’язані з формуванням нових жанрів, напрямів, стилів мистецтва, запровадженням нових технологій, появою нових культурних центрів і т.д. Нове не завжди може служити синонімом прогресу, а лише в тому випадку, коли воно сприяє духовно – моральному вдосконаленню людини, допомагаючи їй розширяти зону свободи без шкоди для всього живого.

Процеси які ведуть до нівелювання фундаментальних елементів соціокультурних систем, і перш за все норм і цінностей, називають – культурною деградацією. Етапи культурної деградації : занепад і криза.

Культурний занепад як правилопов’язаний з послабленням ролі високих сфер культури, її примітивізацією, ростом прагматичних напрямів суспільної свідомості, тобто набором факторів, викликаних стандартизацією життя в умовах масового суспільства. Занепад також може бути вираженням втоми, реакції розслаблення на попередній бурхливий період розвитку культури, або незадоволення його результатами. Проте, занепад як соціокультурне явище не фатальний, він може змінитись новим злетом культури, і саме це відрізняє його від кризи.

Культурна криза супроводжується різким послабленням традиційних зв’язків між найважливішими елементами і інститутами культури. В результаті чого вся система розпадається. Криза може бути безповоротною, але може також дати початок формуванню інших, більш актуальних елементів і їх зв’язок, стати зародком нової культури.

Ситуація, коли протягом довгого часу зміни не відбуваються називається культурним застоєм. Суспільство демонструє схильність до традицій, орієнтується на повторюваність норм, цінностей, смислів, знань, поширює заборони на нововведення. В таких соціокультурних середовищах переважає циклічний тип динаміки, вирівняти який в лінію поступального прогресивного розвитку не в змозі навіть великі відкриття.