Проблема метафори в лінгвістиці.
Метафора(від гр. metaphora - перенесення) є найпродуктивнішим креативним засобом збагачення мови, виявом мовної економії, семіотичною
закономірністю, що виявляється у використанні знаків однієї концептуальної сфери на позначення іншої, уподібненої до неї в якомусь відношенні. Метафора кваліфікувалася як фігура мовлення, стилістичний засіб на підставі
порівняння ще у працях Аристотеля. Для філософа гарною була лише логічно
ясна метафора, яка правильно співвідносить понятійні комплекси. Дослідники вважали метафору тропом художнього мовлення й визначали її як заміщення поняття, перенесення за схожістю. Протягом історії риторики метафора розглядалася як дещо на кшталт удалого виверту, що ґрунтується на гнучкості слів, як дещо доречне лише в певних випадках, що потребує особливого мистецтва й обережності [Ричардс 1990, 45]. Як зазначає Н. Арутюнова, «зростання теоретичної цікавості стосовно метафори стимульоване збільшенням її присутності в різних видах текстів, починаючи з поетичного мовлення й публіцистики та закінчуючи мовами різних галузей наукового знання [...]. Поширення метафори в різноманітних жанрах художнього, повсякденного й наукового мовлення сприяло спрямуванню уваги не стільки до естетичної цінності метафори, скільки до утилітарних переваг, які вона надавала» [1990, 6]. Отже, метафора поступово перетворювалася в лінгвістичній свідомості із тропа, поетичного засобу на засіб повсякденного життя людини, «фундаментальну ознаку мови» [Степанов 1985, 229], спосіб мислення людини [Ричардс 1990, 47]. Останню крапку в цьому поставили основоположники когнітивної семантики Дж. Лакофф і М. Джонсон, зокрема, у їхній широковідомій праці 1980 p., у якій дослідники проголосили тезу про те, що метафора є знаряддям поповнення знакових ресурсів мови, засобом буття людини [Lakoff, Johnson 1980].
Дискусійною проблемою семасіології є пояснення механізму метафори,
який розглядається в різних аспектах.
У лінгвістичному аспекті пояснення механізму метафоризації здійснюється на підставі семної динаміки: при метафоризації відбувається згасання інтегральної семи у структурі значення слова, яка поступається місцем диференційній чи потенційній семам. Концептуальне пояснення семних змін при метафорі подає М. Нікітін: «При метафоричному зв’язку значень спільну частину складають семи імплікаціоналу та інтенсіоналу вихідного значення, які у похідному значенні відіграють роль гіпосеми. Стосовно гіперсеми похідного значення, то як і при метонімії нею слугує поняття про клас, у якому виділено підклас на основі гіпосеми: ведмідь - інтенсіонал - вид тварини; імплікаціонал - волохатий, великий, ласун, сильний, небезпечний та ін.» [1997, 70].
Найсучасніше пояснення механізму метафори здійснюється в когнітивному аспекті. У метафорі вбачають ключ до розуміння основ мислення та процесів створення не тільки національно-мовного світобачення, а і його універсального образу.
У когнітивній лінгвістиці найбільш поширеною є діяльніша теорія концептуальної метафори, розроблена американськими мовознавцями Дж. Лакоффом і М. Джонсоном в аспекті постульованої ними досвідної (експірієнталістської) парадигми. Згідно з їхньою теорією, метафора є використанням знака однієї концептуальної сфери на позначення складника іншої, притаманна повсякденній мові й мисленню людини, а не лише художньому дискурсу, і керується набутим у процесі спільної діяльності етносу досвідом. Концептуальна сфера (домен), що постачає знаки, які переносяться до іншої сфери, названа джерелом (source domain), або донорською зоною, у термінах інших дослідників (зокрема, К. Рахіліна посилається на Б. Рудзка-Остін, яка запозичила donor domain і recipient domain у Kittay, Lehrer 1981 [2002, 381]). Сфера, яка запозичує знаки із джерела, є мішенню (target domain), або реципієнтною зоною [Lakoff, Johnson 1980; Rudzka-Ostyn 1988; Рахилина 2002]. Як зазначає Дж. Лакофф, «сфера джерела, можливо, структурується пропозиційною чи образно-схемною моделлю. У процесі переносу структура ідеалізованої когнітивної моделі сфери джерела переноситься на відповідну структуру сфери мішені» [1996, 181]. Сфера джерела є більш зрозумілою, конкретною й пов’язана з безпосереднім фізичним або просторово первинним досвідом