Нація як найбільш розвинений тип етнічних спільнот. Націогенез

Нація – особлива історична сукупність людей, що характеризується спільністю походження, мови, території, економічного становища, психічного стану та культури, що виявляються в єдиній етнічній свідомості та самосвідомості.

Ознаки нації:

– спільність походження від нащадків;

– спільність мови;

– спільність території;

– спільність економічного життя;

– спільність інтересів людей, які до неї входять.

Вагомий внесок у розвиток соціологічних концепцій нації зробили українські вчені, особливо у період між Першою і Другою Світовими війнами.

З приводу суті нації точаться наукові дискусії і виникають різноманітні концепції:

Об'єктивістська (атомістична) концепція– розуміння нації як суми, як збірної назви для певної кількості людських одиниць-атомів, що відрізняються від інших спільними, притаманними їй прикметами чи ознаками (мова, культура, територія, історичні традиції, економічне життя)

Найбільш відомим прихильником цієї концепції був український вчений М.Шаповал.

Суб'єктивістська концепція – розгляд нації як єдність, самоусвідомлювану людьми. Основна сутнісна характеристика нації – це національна свідомість, воля і бажання належати до певної спільноти. Джерелом творення національної спільноти виступає стремління до політичної самодіяльності і самостійності, боротьба за суверенність і створення власної незалежної держави.

Найбільш відомими прихильниками цієї концепції були українські соціологи В.Старосольський та О.-І.Бочковський.

Синтезовані концепції нації – характеризуються пошуками якогось проміжного підходу до нації, її нового, синтетичного поняття, яке включає комбінацію елементів суб'єктивістської та об'єктивістської концепцій, спроба поєднати певні об’єктивні характеристики нації (насамперед систему культурних вартостей і символів) з суб'єктивним прагненням належати до цієї спільноти.

Найбільш відомим прихильником цієї концепції був український вчений О.Мотиль.

 

Відповідно до розглянутих підходів розуміння нації існують і основні концептуальні схеми її розвитку (націогенезу), тісно пов’язані з соціальною практикою.

З приводу суті націй точаться наукові дискусії і виникають різноманітні концепції. Вагомий внесок у розвиток соціологічних концепцій нації зробили українські вчені, особливо у період між Першою і Другою Світовими війнами. Переважна більшість з них працювала в еміграції, оскільки в радянській Україні будь-які спроби дослідження національної проблематики мусили здійснюватися лише в межах марксизму-ленінізму. У середовищі ж українських соціологів в еміграції були розповсюджені і представлені майже всі відомі з західної науки концепції нації та націогенезу.

 

В межах об'єктивістської концепції прибічники однофакторності перебільшують роль і значення одного чинника, зазвичай економічного. Це приводить до тверджень, що в сучасну добу економічне життя має тенденцію до інтеграції та створення світової економічної системи, де національні явища поволі втрачають своє значення і нація поступово відмирає. Прикладом такого роду процесів часто слугує створення Європейської Спільноти з руйнацією кордонів, об'єднанням економічного і політичного життя, запровадженням єдиної валюти тощо.

На думку вчених, які визнавали однаково важливу роль декількох факторів у національному розвитку, з часом переважна більшість об'єктивних ознак нації втрачає своє значення і у своєму розвитку людство прийде до якихось безнаціональних форм об'єднання.

Погляди представників суб'єктивістської концепції щодо розвитку і майбутнього націй є більш послідовними:

По-перше, націогенез передбачає проходження нацією певних етапів розвитку і переходу від культурницької фази свого існування до державницької.

По-друге, створення національної держави не є тією висхідною точкою, від якої починається занепад нації чи її розчинення серед інших етнічних організмів.

Основний мотив концепції О.-І.Бочковського збігається з положеннями В.Старосольського про визначальну роль психічного чинника – національної свідомості, який об’єднує і перетворює первісний народ у новітню націю. У зв’язку з цим представники цієї концепції розрізняють етногенез (тобто процес творення європейських народів з VШ по ХVШ ст.) та націогенез (тобто процес творення націй, розпочатий з часу Французької революції 1789 р.). Націогенез завершується утворенням новітньої нації. Ним особливо підносяться національна свідомість і воля як вирішальні сутнісні ознаки нації.

Синтезована (символічна) концепція щодо націогенезу наголошує на тому, що національний розвиток відбувається з використанням як традиційних символів і знакових мереж, так і виробництвом нових. У такий спосіб нація створює стимули до спільного життя своїх представників, адаптуючись до нових, змінених обставин. Особливу роль у співжитті членів нації нині відіграють різного роду політичні події, які набувають значення символічної вартості. В якості такої події для консолідації нової української нації, наприклад, виступає грудневий (1991 р.) референдум з питання про незалежність України.