Соціальні інститути, їх види і функції у суспільстві

Соціальний інститут – відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства.

Соціальні інститути, дають змогу створити міцну і стійку систему відносин між людьми у складному суспільному середовищі, сформувати соціальний порядок, необхідний для задоволення об'єктивних потреб щодо безпеки, збереження умов матеріального життя, соціальних благ, цінностей культури тощо.

Риси соціальних інститутів:

— соціальні інститути є комплексом формальних і неформальних правил поведінки, принципів, культурних норм, які регулюють різні сфери діяльності індивідів у суспільстві (сферу економіки, політики, освіти) і обмежують вчинки людей відповідно до суспільних інтересів;

— соціальні інститути охоплюють певну сукупність людей та установ, які покликані вирішувати важливі для розвитку суспільства завдання.

Інституціалізаціяпроцес виникнення і становлення соціальних інститутів як ключових структурних елементів суспільства. Як і будь-який інший складний суспільний процес, інституціалізація є тривалою і поступовою.

Умови здійснення інституціалізації:

1. Об'єктивна потреба, усвідомлювана в суспільстві як загальнозначуща, загальносоціальна.

2. Наявність особливого, притаманного конкретному інституту культурного середовища (субкультури) – системи цінностей, соціальних норм і правил.

3. Наявність необхідних ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових, організаційних), які суспільство повинне стабільно поповнювати шляхом капіталовкладень у них та підготовкою кадрів.

Види соціальних інститутів:

економічні (власність, гроші, банки, господарські об'єднання різного типу) — забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг;

політичні (держава, Верховна Рада, суд, прокуратура) — пов'язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей;

культурні (виховні) (наука, освіта, сім'я, релігія, різні творчі установи) — сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів;

соціальні– організовують добровільні об'єднання, регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки.

інститути стратифікації – визначають розміщення позицій і ресурсів.

 

За критерієм способу регулювання поведінки людей у межах певних інститутів виділяють формальні та неформальні соціальні інститути.

Формальні соціальні інститути: засновують свою діяльність на чітких принципах (правових актах, законах, указах, регламентах, інструкціях), здійснюють управлінські й контрольні функції на підставі санкцій, пов'язаних із заохоченням і покаранням (адміністративним і кримінальним). До таких інститутів належать держава, армія, школа тощо.

Неформальні соціальні інститути: не мають чіткої нормативної бази, тобто взаємодія у межах цих інститутів не закріплена формально. Соціальний контроль у таких інститутах встановлюється за допомогою норм, закріплених у громадській думці, традиціях, звичаях. До них відносять різні культурні і соціальні фонди, об'єднання за інтересами тощо.

Функції соціальних інститутів:

регулятивна функція (полягає у регулюванні за допомогою норм, правил поведінки, санкцій дій індивідів у межах соціальних відносин (забезпечується виконання бажаних дій і усунення небажаної поведінки);

функція відтворення, безперервності суспільних відносин (полягає у передаванні досвіду, цінностей, норми культури з покоління в покоління).

інтегративна функція (полягає у згуртуванні прагнень, дій, відносин індивідів, що забезпечує соціальну стабільність суспільства);

комунікативна функція (полягає у забезпеченні зв'язків, спілкуванні, взаємодії між людьми за рахунок певної організації їх спільної життєдіяльності).

Крім цих функцій соціальні інститути можуть виконувати конкретні економічні, управлінські, політичні та інші функції, які бувають явними та латентними.

Явні (формальні) функції – зафіксовані в нормативних документах, усвідомлені й прийняті причетними до певного інституту людьми, підконтрольні суспільству. До явних функцій інституту освіти можна віднести набуття грамотності, професійну соціалізацію тощо.

Латентні (приховані) функції – є офіційно незаявленими, але насправді здійснюються. Латентною функцією інституту освіти є, наприклад, так звана «соціальна селекція», що виявляється у закріпленні й досягненні через систему освіти (елітарні престижні вузи, які дають затребувану професійну кваліфікацію) соціальної нерівності. Інколи явні та латентні функції можуть збігатися, але за їх розбіжності виникає нестабільність, навіть дезорганізація суспільства.

Основні чинники функціональності соціального інституту:

—наявність соціальних норм, приписів, які регулюють поведінку людей;

—інтеграція інституту в соціальну систему суспільства, що забезпечує йому підтримку самого суспільства;

—можливість здійснювати соціальний контроль за дотриманням норм поведінки;

—наявність матеріальних засобів та умов для підтримки діяльності інституту.

Основні чинники дисфункційності соціального інституту:

—невідповідність інституту конкретним потребам суспільства (нечіткість інституціональної діяльності);

—розмитість, невизначеність функцій, вироджування їх у символічні, неспрямовані на досягнення раціональних цілей;

—зниження авторитету соціального інституту в суспільстві;

— персоналізація діяльності інституту, яка означає, що він перестає діяти відповідно до об'єктивних потреб, змінює свої функції залежно від інтересів окремих людей, їх особистих рис.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Баранівський А.О. Соціологія. Курс лекцій. – К.: Центр навч. літератури, 2005. – 328 с. (С. 125-188).

2. Герасимчук А.А., Палеха Ю.І., Шиян О.М. Соціологія: Навч. посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 246 с. (С. 44-68).

3. Дворецька Г.В. Соціологія: Навч. посібник. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 472 с. (С. 121-211).

4. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004. – 456 с. (С. 79-125; 145-161).

5. Павліченко П.П., Литвиненко Д.А. Соціологія. Навч. посібник. – К.: Лібра, 2002. – 256 с. (С. 54-116).

6. Примуш М.В. Загальна соціологія. Навч. посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 592 с. (С. 199-234; 284-322; 382-416).

7. Сірий Є.В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії / Навч. посібник. – К.: Атіка, 2004. – 480 с. (С. 44-123).

8. Соціологія: курс лекцій. Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів / За ред. В.М.Пічі. 3-тє видання, стереотипне. Львів: «Новий світ-2000», 2003. – 312 с. (С. 74-121).

9. Соціологія: Навч. посібник / За ред. С.О.Макеєва. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. – 455 с. (С. 130-184).

10. Соціологія: Підручник / За заг. редакцією проф. Андрущенка, проф. М.Горлача. – Харків–Київ, 1998. – 624 с. (С. 178-258).

11. Соціологія: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. В.Г.Городяненка. – К.: «Академія», 2003. – 560 с. (С. 113-184).

12. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навчальний словник-довідник. Укладачі В.М.Піча, Ю.В.Піча, Н.М.Хома та ін. / За заг. ред. В.М.Пічі. – К.: «Каравела», Львів: «Новий світ 2000», 2002. – 480 с.

13. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003. – 544 с. (С. 140-158).

14. Юрій М.Ф. Соціологія: підручник для студентів вищих навч. закладів. – К.: Дакор, 2004. – 552 с. (С. 137-341).

 

ТЕМА 4

ОСОБИСТІСТЬ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

 

 

1. Філософсько-соціологічне розуміння особистості

2. Соціологічна структура особистості та її компоненти

3. Соціологічні типи особистості

4. Статусний набір особистості

5. Соціальні ролі особистості

6. Соціалізація особистості