Третій етап: останнє слово опонентів
ПАМ’ЯТКА
КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ ПІД ЧАС ДИСКУСІЇ
Дискусія (від латинського discussion – рассмотрение, расследование) це публічне обговорення якого-небудь питання, проблеми, полеміка. Найголовніше у дискусії – передання вашого повідомлення якомога зрозуміліше, водночас апелюючи до повідомлення опонента, тобто під час дискусії ваше завдання – переконати опонентів і слухачів у правильності ваших поглядів.
Усі промовці намагатимуться залучити на свій бік якомога більшу кількість людей, тому дебати завжди мають характер змагання. Оскільки у змаганнях є певні правила, то повинен бути і той, хто забезпечуватиме дотримання цих правил: у дискусії – це голова засідання, який стежить за тим, щоб поведінка всіх учасників дискусії не порушувала певних регламентованих норм.
Голова під час дискусії повинен простежити, щоб кожен промовець ефективно використав відведений йому час, а також захистити доповідача від неправомірних атак опонентів.
Тому дуже важливо, щоб учасники дебатів узгодили правила й форму дискусії із головою до їх початку.
Зазвичай дискусія складається з таких трьох етапів:
1. Кожен промовець висловлює, обґрунтовує свій погляд на обговорюване питання.
2. Промовці обмінюються репліками. На цьому етапі присутні мають можливість ставити запитання.
3. Заключне слово промовців.
Перший етап: формулювання та обґрунтування
Власного бачення проблеми
На цьому етапі дуже важливо справити сильне враження, адже перший удар – половина виграної битви. Викласти власний погляд чітко і зрозуміло упродовж обмеженого часу – справжнє мистецтво, головним для якого є чотири чинники: увага аудиторії, актуальність питання, аргументація та сприйняття присутніми.
Увага аудиторії.Привернути й утримувати увагу – девіз першого етапу. Для цього треба вільно володіти усним мовленням: треба розповідати а не читати з написаного. Речення мають бути простими і стосуватися суті проблеми. Говорити треба здебільшого в теперішньому часі намагаючись уникати дієслів у формі пасивного стану. Важливе значення для утримання уваги аудиторії має зоровий контакт – дивіться безпосередньо в очі слухачам, використовуючи такі питання і ствердження: Чи ви розумієте? Ви також помітили, що… Разом ми повинні зробити вибір.
Актуальність питання. Порушуючи актуальні питання, підтверджуйте, що ви – сучасна людина, яка розмовляє мовою аудиторії. Якщо тема дискусії Вам заздалегідь відома необхідно підготуватись: переглянути останні підшивки періодики, зосередивши увагу на статтях, що стосуються теми; вивчити наукову та іншу літературу; і звичайно поспілкуватись з людьми, добре обізнаними з темою дебатів.
Аргументація. Аргументи повинні бути переконливими, стосуватися суті й передбачати активну дію, а також демонструвати причинно-наслідковий зв’язок.
Недоцільно відразу перераховувати всі аргументи. Якщо опонент атакуватиме вас, ви матимете можливість скористатися ще не виголошеними аргументами. Доречними будуть такі запитання, поставлені опонентові: Ви й досі не відповіли на моє запитання…, Я так розумію, що Ви й досі не визнали факту, що…, Чи не були б Ви так люб’язні відповісти…
Сприйняття присутніми. Під час дискусії потрібно уважно стежити за тим, як присутні сприйматимуть Вас і вашого опонента. Підтримуйте контакт з аудиторією, але час від часу треба поглядати на опонента: як звучить його голос, наскільки він є переконливим.
Щоб вас сприйняли слухачі, потрібно:
ü Бути доброзичливим і відвертим;
ü Не применшувати своїх можливостей, але й не перебільшувати їх;
ü Залишитися діловитим, не ображаючи при цьому інших;
ü Не дозволяти собі ставитись зверхньо як до присутніх, так і до опонентів. Подібна поведінка викликає антипатію;
ü Демонструвати інтерес до свого опонента, поважати його думки, навіть якщо вони різко протилежні вашим.
Другий етап: обмін аргументами й запитання із залу
Це етап, на якому доповідачам дозволяється перебивати одне одного також передбачені запитання із залу.
Як правильно перебивати опонента. Якщо ви помітили, що опонент в чомусь помилився, реагуйте на це. Перебивати опонента слід коректно, тобто якщо ви точно визначили слабкі місця в аргументації опонента, помітили не точності і можете повідомити нові факти – досить грізна зброя і тому є важливим чинником у дебатах.
Як діяти, коли вас перебивають. Є два основних підходи до цієї ситуації.
- Ви знаєте, що відповідати. У цьому випадку зберігайте спокій і детально дайте вичерпну, ґрунтовну відповідь. Можна скористатися властивим вам почуттям гумору.
- Ви не знаєте відповіді. Тоді спробуйте запитати:
здивовано: Невже я недостатньо зрозуміло пояснюю?
з обуренням: Отже, Ви хочете сказати, що Вам нічого не відомо про?...
затримувальна тактика: Можливо Ви дасте мені закінчити думку? Я ще повернуся до Вашого питання.
наступальний маневр: Чи не могли б ви точніше сформулювати своє запитання і сказати, що саме Вам не зрозуміло?
Третій етап: останнє слово опонентів
Третій етап дебатів є найкоротшим: кожному з опонентів надається ще одна можливість висловитися. Все, що ви маєте сказати занотуйте на папері. Дуже ризиковано імпровізувати на цьому етапі дебатів.
Щоб ця промова була дієвою, необхідно ще раз наголосити на суті свого виступу.
Наукова дискусія – це обговорення будь-якого спірного наукового питання.
Наукові дискусії мають свою специфіку. Дуже важливо формулювати свої думки однозначними й точними словами; терміни й абстрактні слова, важливі для дискусії, слід витлумачити попередньо.
Висуваючи якусь тезу, обов’язково стежать за тим, щоб у ній не було двох питань, якщо для кожного з них потрібні свої докази.
Найважливіше в науковій дискусії – точно визначити головну проблему й навколо неї зосередити увагу.
Виступаючий має подати слухачам ту інформацію, яка потрібна для того, щоб правильно зрозуміти й оцінити запропонований спосіб вирішення проблеми. При цьому треба дібрати такі аргументи, які б свідчили на користь запропонованого рішення. Добре, якщо виступаючий уміє передбачити можливі контраргументи і вже у своєму виступі спробує спростувати їх.
У середовищі вчених надзвичайно високо цінують час. Тому в аудиторії фахівців треба бути гранично лаконічним: уникати довгих преамбул, подробиць, про які можна сказати лише тоді, коли виникнуть питання або хтось спеціально ними зацікавиться.