Техніка прийому відвідувачів

При прийомі відвідувача слід дотримуватися наступних рекомендацій:

· не займайтеся одночасно іншими справами; якщо вам необхідно закінчити розмову по телефону або з іншим працівником, читання документу та ін., вибачтесь;

· вислухайте його до кінця і не переривайте; в разі потреби допоможіть викласти думку; дайте зрозуміти, що ви настроєні доброзичливо; пам’ятайте, що привітність, ввічливість, чемність, посмішка, стриманість повинні бути основними елементами вашої поведінки;

· намагайтеся не робити записів, коли він викладає сутність свого прохання, оскільки це не сприяє довірчій, відвертій бесіді; вислухавши відвідувача, задайте йому питання, що стосуються суті справи, фактів, деталей, обставин, і робіть при цьому замітки;

· свою відповідь не починайте з вказівок на недоліки і суперечності, з критики; починати треба з того, що найбільше цікавить співрозмовника, у чому найбільш вірогідна згода;

· не беріться за виклад і розв’язання проблем, які вам нав’язують, проте до яких ви байдужі, вважаєте їх другорядними, неконструктивними, беззмістовними; не говоріть про те, в чому ви не впевнені;

· якщо проблема, яка турбує відвідувача, виходить за межі вашої компетенції, направте його у відповідну організацію або до потрібного йому працівника, підкажіть шляхи розв’язання проблеми; відвідувач не повинен шкодувати про втрачений час; він може бути незадоволений результатом бесіди, проте повинен відчути, що йому прагнуть допомогти;

· намагайтеся відмовляти тактовно, проте твердо щодо будь-яких прохань або вимог, які не відповідають вашим цілям і завданням; вміння говорити “ні” - обов’язковий елемент управлінської майстерності;

· чітко сформулюйте причину відмови; співрозмовник повинен зрозуміти, чому його прохання не може бути виконане; в разі потреби вибачтесь, що не змогли йому допомогти;

· не відмовляйтесь від якось сказаних слів і відданих наказів, якими би неприємними наслідками це не загрожувало; зізнайтесь у помилці, якщо її припустили, не шукайте винних і тим більше не придумуйте їх; зізнайтеся, якщо неправі, - все це лише сприятиме зростанню вашого авторитету, поваги до вас;

· не допускайте нетактовності і тим більше грубості щодо себе, своєї організації, предмету розмови, колег; використовуйте у цьому випадку фрази типу “Вибачте, ви спокійніше можете говорити?”, “Прошу вас у такому тоні зі мною не розмовляти”, “Мене це не цікавить”, “Прошу вас утриматися від подібних оцінок” та ін.

 

ТЕЛЕФОННА РОЗМОВА – один з різновидів усного ділового мовлення. Має свої специфічні особливості, оскільки співрозмовники не бачать одне одного. Тому в ділових телефонних розмовах слід якомога ширше використовувати лексичні можливості української мови: багату синоніміку, точність термінології. Обов’язково уникайте елементів професійного жаргону, діалектизмів, елементів просторіччя (зневажливих слів, образливої іронії, негативних експресивних оцінок). Володіючи формулами ввічливості, не забувайте про інтонаційні можливості мовлення.

Оскільки ділові партнери часто спочатку знайомляться заочно, по телефону, дуже важливо справити на співрозмовника добре враження. Для цього слід дотримуватися ряду вимог:

1. Якщо ви телефонуєте в установу чи незнайомій людині, то спершу відрекомендуйтеся: з вами розмовляє такий-то (ім’я, по батькові, прізвище, представник якої організації, вкажіть посаду); після цього запитайте ім’я, по батькові й прізвище свого співрозмовника. Усе це говоріть без поспіху, розбірливо, щоб можна було записати. У великих установах подібні записи веде, як правило, секретар.

2. Завжди закінчує розмову той, хто телефонує, а не той, кому дзвонять, тому що іноді у вас може бути два питання. Перше ви вичерпали – вам відповіли й поклали трубку. А у вас ще одне питання, і тому ви змушені телефонувати повторно.

3. Розмовляти по телефону належить чітко й стисло. Інакше – тисячі й тисячі непотрібних телефонних дзвінків, перенавантаження телефонних ліній. Слід заздалегідь продумувати свою розмову, щоб замість кількох хвилин не розтягувати її на півгодини.

4. Правильне, раціональне використання телефону має і такий аспект – розміщення апарату. Треба ретельно обміркувати це питання ще тоді, коли установу обладнують. Для цього слід заздалегідь знати, де будуть робочі місця, які потребують телефонного зв’язку, щоб найдоцільніше розмістити телефонні апарати. Як показує досвід, потрібен телефон спільного користування, розміщений у зручному для всіх місці.

Ділове спілкування по телефону можна подати у вигляді схеми.

  1. Початковий етап спілкування – момент встановлення зв’язку.

2. Повідомлення мети дзвінка – виклад справи.

3. Завершення телефонного спілкування – закінчення розмови.

1. Встановлення зв’язку часом забирає багато часу й зусиль, особливо у людей багатослівних і неорганізованих.

Початкові фрази в службовій розмові мають вказувати не лише на те, що зв’язок між сторонами встановлено, а й визначити ці сторони. Службова особа, знявши трубку, зобов’язана одразу назвати своє прізвище, ім’я та по батькові, а також сказати, від чийого імені говорить (установа, службова особа та ін.) Звичайно, у відповідь теж називають себе й установу або себе й свою посаду (при цьому сторони вітаються).

Якщо той, хто телефонує, забув назвати себе, співрозмовнику слід перепитати. Так само не слід сподіватися, що ваш голос обов’язково впізнають: це може викликати непорозуміння й забирає час у ділової людини. На анонімний дзвінок можна не відповідати й покласти трубку.

Коли той, хто телефонує, не впевнений у правильності номера, він послуговується формулами ввічливості: “Пробачте, це...”, “Перепрошую...”.

В офіційній розмові по телефону неприпустиме звертання без привітання.

Ознакою особливої ввічливості вважають такі початкові фрази:

- Чи можна попросити...

- Чи не можна покликати...

- Ви можете покликати...

- Чи не могли б ви попросити...

- Вам не важко попросити...

2. Виклад справи – це введення в курс справи, постановка питання, обговорення ситуації, позитивна або негативна відповідь. Кожен із цих етапів слід будувати чітко, коротко, без зайвих подробиць. Обговорення певної ділової ситуації – найважливіший і найдовший за тривалістю етап будь-якої телефонної розмови. Отже, потрібен лаконізм. Він досягається за рахунок детально продуманого переліку головних і другорядних питань, які вимагають короткої конкретної відповіді.

Встановлено, що короткі фрази легше сприймаються на слух, ніж довгі та ще й ускладнені подробицями і повторами. Ведення надто довгих службових розмов – прояв безцеремонності та неповаги до тих, хто чекає звільнення телефону.

Розмову по телефону не можна перетворювати на монолог: викладаючи багатоаспектне питання, слід передавати інформацію частинами, по можливості частіше робити паузи, щоб міг включитися співрозмовник.

Коли співрозмовник зупиняється, він цим самим дає знак, що чекає підтвердження зрозумілості викладеного, а тоді продовжить думку. Пауза може означати, що якусь частину розповіді закінчено, думку завершено. Це створює певний ритм у розмові й дає можливість уникнути перебивання, переривання думки.

Трапляється, що з якихось причин зв’язок під час розмови переривається. Побутує правило, за яким під час розмови і по службовому, і по домашньому телефону знову набирає номер той, хто подзвонив.

3. Ініціатива закінчення розмови належить зазвичай тому, хто подзвонив, але якщо співрозмовник значно старший за віком або за службовим становищем, слід дати можливість закінчити розмову йому. Молодший за віком чи за становищем може лише повідомити старшому про те, що він уже з’ясував усі питання, які в нього виникли.

Якщо викликаний по телефону службовець – жінка, то співрозмовник має зачекати, щоб розмову закінчила вона.

Різноманітні довідки по телефону дають чітко, діловито, водночас спокійно, ввічливо й не припиняють розмови доти, поки співрозмовник не зрозуміє всього того, що йому було сказано.

Є декілька найважливіших правил телефонного етикету.

Якщо ви не запам’ятали прізвища чи імені та по батькові вашого співрозмовника, краще вибачитися й перепитати ще раз, ніж користуватися займенником Ви та безособовими конструкціями.

При розмові про третю особу її слід називати на ім’я та по батькові або на прізвище (говорити він неввічливо.)

Тільки близьких друзів і знайомих можна поздоровляти по телефону зі святом чи сімейною подією, запитувати про стан здоров’я хворого члена родини. Людей, з якими ви підтримуєте офіційні стосунки, поздоровляти слід особисто.

Не слід телефонувати на роботу з особистих питань чи з приводу приватної справи, якщо це не зумовлено крайньою потребою.

Просити про послугу по телефону можна лише у людини, близької вам або рівної за своїм службовим становищем.

Перш ніж зателефонувати комусь додому, треба ретельно продумати час (не занадто пізно чи рано).

Висловлювати співчуття по телефону неприпустимо (лише особисто або листом).

Телефоном не користуються для вирішення складних і відповідальних питань. Така заочна розмова може зашкодити справі.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Ділова українська мова: Навч. посіб./ О.Д. Горбул, Л.І. Галузинська, Т.І. Ситнік, С.А. Яременко; За ред. О.Д. Горбула. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 226 с.

 

  1. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне й непрофесійне спілкування — Донецьк: ТОВ ВКФ "БАО", 2004. — 480 с.

 

 

ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

 

Навчальні завдання Рекомендації до виконання завдань Результати
Тема: Мовленнєвий етикет спілкування 1. Опрацювати теоретичний матеріал. 2. Зробити конспект 3. Виписати моделі звертання, ввічливості, вибачення, погодження, подяки, прощання 1. Зробити конспект за планом: 1) Вітання; 2) Знайомство і представлення; 3) Форми звертання. 2. Записати моделі звертання, ввічливості, вибачення, погодження, подяки, прощання

 

 

Студенти повинні знати: мовленнєвий етикет спілкування.

 

Студенти повинні вміти:доречно використовувати моделі звертання, привітання, ввічливості, вибачення, погодження , подяки, прощання.

 

МОВЛЕННЄВИЙ ЕТИКЕТ СПІЛКУВАННЯ

 

Усне ділове спілкування передбачає всілякі способи взаємодії з людьми, використання різних комунікативних засобів – вербальних (словесних) і невербальних (несловесних). Вербальне ділове спілкування може здійснюватися за дуже неоднакових обставин: одні вимоги ставить перед нами розмова з однією людиною, інші – спілкування з кількома людьми, ще інші – з цілим залом слухачів. Неоднаково ми будуємо розмову, якщо діловий партнер сидить перед нами і якщо він звертається до нас по телефону.

У будь-якому разі, щоб досягти мети спілкування, ділова людина повинна мати не тільки певний фізичний та інтелектуальний потенціал, навички комунікації, а й знати правила ділового спілкування, або, інакше, - правила ділового етикету.

Вітання. Здавна в Україні живе добра традиція: вітатися з людьми незалежно від близькості знайомства. Якщо з діловим партнером у вас не буде дальшої розмови, то своє вітання ділова людина може супроводити легким поклоном, жінка – нахилом голови, а молодь має трохи нижче вклонятися старшим.

Сьогодні набули певного поширення такі форми вітання: Доброго дня (ранку, вечора), Вітаю Вас, Олександре Степановичу, або Доброго здоров’я, пані Галино. За сучасним діловим етикетом першим вітається молодший із старшим, підлеглий з керівником, студент з викладачем.

Чоловік завжди має вітатися з жінкою першим. Жінка вітається першою зі старшою за себе жінкою. За традицією вітає начальника підлеглий, а руку для потиску першим подає керівник. Але є виняток: жінку зобов’язаний вітати першим саме керівник, навіть якщо вона – його секретар.

Незалежно від статі, віку й посади першим вітається той, хто обганяє знайомого чи проходить повз нього. Перш ніж звернутись із запитанням до незнайомого, слід з ним привітатися.

Вітаючись чи знайомлячись, старший першим подає руку молодшому, жінка чоловікові, начальник – підлеглому, викладач – студентові. Не потиснути руку у відповідь вважається образливим.

Не подають руку для потиску через стіл. Якщо підлеглий зайшов до кабінету керівника, то керівник має вийти з-за столу і привітатися рукостисканням, або ж обмежитися кивком голови.

Якщо ваш діловий партнер – жінка, то вітаючись, вона може не знімати рукавичок. У свою чергу чоловік, вітаючись із жінкою в рукавичках, подає руку без рукавички.

Знайомство і представлення. Залежно від рівня офіційності процедура знайомства набирає дедалі більше формальної вагомості. Найчастіше, коли вам конче потрібно встановити ділові контакти, вдаються до послуг третьої особи – до посередника, який представить вас діловому партнеру.

Коли посередника немає, а вам терміново потрібно вирішити певне питання, слід представитися самому. Діловий етикет радить: першим відрекомендовується той, хто став ініціатором зустрічі, молодший – старшому, підлеглий – керівникові, а ось жінці, незалежно від віку, не належить першою відрекомендовуватися чоловікові, хіба що вона студентка й хоче щось з’ясувати у викладача. Зрозуміло, жінці краще скористатися допомогою третьої особи.

Ритуал знайомства слід здійснювати спокійно, стримано, з гідністю і без ніяковості. Якщо хочете справити добре враження на ділового партнера чи нового знайомого – дивитися (непильно) йому в вічі, а для посилення можете ще й посміхнутися. Приємні емоції, що виникли у партнера по спілкуванню, сприяють доброзичливому сприйманню ним інших людей – зрозуміло, у першу чергу вас самого; поліпшують здатність людини до спілкування, а найголовніше – сприяють успішному закінченню ділової зустрічі. Украй нечемно не дивитися на того, з ким ви розмовляєте. Не обов’язково говорити: “Дуже приємно”. Якщо ви це кажете, то можете пояснити причину свого задоволення знайомством: ”Рада познайомитися з вами! Читала ваші дотепні оповідання і нариси”.

Чоловіки, знайомлячись, мають підвестися, бо вклонятися сидячи незручно. У свою чергу жінка не встає з місця, за винятком тих випадків, коли її знайомлять зі старшою за віком жінкою чи вона сама хоче виявити особливу повагу до людини, з якою її знайомлять.

Знайомлячись із чоловіком, перша для потиску подає руку жінка, якщо вважає за потрібне, а коли ні – обмежуються кивком голови. В усіх випадках, як уже зазначалося, перший простягає руку для потиску старший за віком (у товаристві) чи за службовим становищем (в установі, на виробництві, в навчальному закладі тощо).

Знайомлячись і називаючи себе. Чітко вимовляйте своє прізвище, ім’я й по батькові (чи тільки ім’я), тобто називайте себе так, як би ви воліли почути звернення до себе від особи, яку вам представляють. Жінка теж називає себе під час знайомства – зрозуміло, якщо її попередньо не відрекомендували: “Познайомтесь! Це – наш найвправніший менеджер Марія Степанівна”.

Незалежно від службового становища чоловік (хай він навіть генеральний директор міжнародного концерну), коли жінка заходить до його кабінету, має підвестися і, вийшовши з-за столу, чекати, поки вона не представиться й не подасть йому руку. Себе він може не називати, бо відвідувачка, певне, знає, до кого з’явилася на прийом. Коли процедура знайомства завершилася, можна викладати суть справи.

На зустрічі, що має суто діловий чи комерційний характер, жінка може підійти до чоловіка, подати руку для потиску і називати себе.

Коли ви приходите на нове місце роботи, то маєте представитися самі співробітникам або вас має представити їм керівник. Під час виконання службових обов’язків ви теж можете потрапити в ситуацію, коли потрібно представитися незнайомим людям. За етикетом, слід спочатку привітатися, а потім сказати: “Я – Криворучко Людмила Іванівна, ваш дільничний лікар”, або: “... ваш новий співробітник”. За потреби представити когось товариству треба говорити: “Я хочу вам представити нового викладача, кандидата історичних наук Івана Петровича Орла”, або: “Сьогодні консультацію проведе Володимир Андрійович Буряк, він фахівець у галузі...”.

Якщо ділове знайомство відбулося, і ви хочете, щоб воно стало тривалим і приємним, тоді слід дотримуватися ще й таких правил:

1) коли ви не можете згадати, як звуть вашого ділового партнера, перепитайте ще раз: це краще, ніж ламати голову над якимось особливим звертанням;

2) у товаристві не слід перешіптуватися потай від інших, плескати долонею по столу і надто енергійно виражати своїх емоцій, довго говорити про власне самопочуття;

3) розповідаючи про відсутнього, не можна казати він чи вона – треба називати людину на ім’я;

4) в установі обов’язково слід дочекатися запрошення господаря сісти.

Дедалі ширше для представлення застосовують візитні картки. З привілею дипломатів, державних і політичних діячів візитки перетворилися на предмет чи не повсякденного вжитку під час ділового спілкування бізнесменів, журналістів, учених, службовців – будь-якої людини. Знавці міжнародного етикету авторитетно заявляють, що найбільшого поширення візитки набули в Японії. Здається, немає жодного японця, в якого б не було візитної картки, а процес обміну ними перетворився на ще одну національну церемонію.

На візитних картках, виготовляють з білого цупкого паперу (звичайно розміром 9х5 см), зазначають ім’я й прізвище. А нижче, під ними, - посаду власника картки. У лівому нижчому куті візитки друкують адресу установи, в якій працює її власник, а в правому – номер службового телефону. На зворотному боці може бути вказано аналогічно домашню адресу й номер домашнього телефону.

Візитні картки можна вручати безпосередньо під час знайомства, передавати через інших осіб і надсилати поштою. За правилами етикету, відповідь на одержані візитки слід давати також візитками: оптимальний термін - протягом доби.

Доцільність використання візитних карток зумовлюється двома обставинами: по-перше, вони стисло й чітко представляють її власника; по-друге, є підтвердженням його наміру в майбутньому підтримувати ділові контакти.

Форми звертання. Кожен народ має свої традиційні форми звертання. Ольга Корніяка у книзі “Мистецтво ґречності” наводить такі цікаві приклади. У Румунії є три форми звертання. В англійців цієї проблеми майже немає. Граматична форма звертання на ти у них не вживається. Звертатися на ти можна лише до Бога. У Швеції й Польщі вважається не зовсім ввічливим звертатися до незнайомих, а особливо до старших й керівництва на ви, тому й вживають як компромісний варіант третю особу, приміром: “Чи дозволить пані її провести?”; “Чи не хоче пан редактор залагодити справу?”.

В українській мові, щоб надати звертанню ґречної форми, до займенника ви додають прізвище, ім’я, по батькові чи титул, скажімо: “Леоніде Федоровичу, вас просять до телефону”.

Ввічливим вважається звертання на ви:

- до малознайомої людини;

- до свого друга чи приятеля в офіційних обставинах спілкування (на зборах чи на вченій, у присутності офіційних осіб тощо);

- до рівного й старшого за віком чи становищем;

- за підкреслено чемного, стриманого ставлення.

Звертання на ти у ділових контактах – вельми складна проблема. З одного боку, це ознака особливого довір’я, близькості, симпатії однодумців. З іншого – коли, скажімо, начальник говорить ти своїм підлеглим, - це принизливо для обох сторін, таке звертання особливо ображає старших за віком.

Останнім часом услід за радикальними політичними й економічними змінами в суспільстві звузилася до мінімуму сфера вживання таких поширених раніше форм звертання до незнайомих (і знайомих), як: товаришу, громадянине. На зміну їм прийшли: добродію, пане, панове, шановне зібрання. Але якщо форми звертання вам не до вподоби, вживайте безособові конструкції на зразок: “Даруйте, я зробив це не навмисне”, “Будь ласка, зробіть мені послугу...”

 

Вітання та побажання

Доброго ранку (добрий ранок)!

Доброго дня (добридень, здрастуйте, здорові будьте)!

Доброго вечора (добривечір)!

Доброго здоров’я! Привіт! Вітаю!

Хай живе... З приїздом Вас! Поздоровляю Вас!

Зі святом Вас! Вітаю з днем народження!

З Новим роком! З Різдвом Христовим!

Бажаю (зичу) Вам здоров’я, щастя, успіхів!

Щасливих Вам свят! Дозвольте вітати Вас від імені...

Наше щире вітання... Прийміть мої співчуття!

Хай збудуться всі Ваші мрії!

 

Звертання

Дорогі друзі! Дорогий друже! Громадянине (громадянко)!

Пане (добродію)! Пані (добродійко)! Панове!

Товаришу (товаришко)! Товариші!

Високоповажний... Вельмишановний...

Шановна громадо! Шановні добродії! Люди добрі!

Мамо! Тату! Дідусю! Бабусю! Тітонько! Дядечку! Юначе! Дівчино! Діти!

Дорогий (милий, любий)! Друзі! Господарю!

Вибачте, що турбую Вас! Послухайте, будь ласка!

Можна Вас на хвилинку!

 

Прощання

До побачення! Вибачте, мені час (пора)

На все добре! Бувайте здорові!

Усього найкращого! Бувайте!

Вітайте своїх батьків (від мене).

Хай Вам щастить! Щасливої дороги!

Сподіваюсь, ми скоро побачимось.

Бажаю Вам добре провести час! До завтра!

На добраніч! Прощавайте!

Щасливо! До скорої зустрічі!

Передавайте мої щирі вітання! Бувай, друже.

 

Запрошення та прохання

Ласкаво просимо! Приходьте, будь ласка (прошу, приходьте)!

Я хочу Вас запросити до себе.

Підійдіть, будь ласка, ближче!

Прошу, сідайте (сідайте, будь ласка).

Дозвольте запросити Вас... Чи не хотіли б Ви...

Чи не бажаєте Ви... Чи не могли б Ви...

Я хочу попросити Вас зробити мені послугу.

Прошу допомогти мені... Скажіть, будь ласка...

Будьте ласкаві, напишіть... Будьте такі ласкаві, поясніть...

Дозвольте мені увійти (вийти, запитати Вас, відповісти, потурбувати Вас).

Чи можу я попрохати?

 

Подяка

Дякую (велике спасибі). Щиро дякую.

Дуже вдячний за Вашу турботу. Дякую Вам.

Дуже вдячний (вдячні) за щиросердний прийом (за Вашу допомогу, за все).

Я Вам дуже зобов’язаний (вдячний).

Дякую Вам від усього серця. Це дуже люб’язно з Вашого боку.

Не знаю, як Вам дякувати. Ви зробили мені велику послугу.

Мені дуже приємно, спасибі. Я у великому боргу перед Вами.

Як же мені віддячити Вам за вашу допомогу?

 

Згода, підтвердження

Згоден. Я не заперечую. Домовилися.

Ви маєте рацію. Це справді так (правильно).

Авжеж (звичайно; певна річ, що), можна.

Чудово. Так. Саме так. Напевно.

Обов’язково. Безперечно. Безсумнівно.

Безумовно. Звичайно. Ми в цьому впевнені.

Будь ласка (прошу). Гаразд (добре). З приємністю (із задоволенням).

Ще б пак.

Заперечення, відмова

Ні, дякую. Дякую, не треба. На жаль, ні!

Ні, це не так. Нас це не влаштовує. Я не згодний (згоден).

Ні, я не можу. Це неможливо. Ви не маєте рації.

Ви помиляєтесь. Я не поділяю Вашої думки.

Я іншої думки. Шкодую (шкода), але я мушу відмовитися.

Це марнування часу. Про це не може бути й мови.

Не варто про це нагадувати. Нічого подібного. Це виключено.

Цього бути не може. Я заперечую це.

Як попросити вибачення

Пробачте! Вибачте! Пробачте, що турбую Вас.

Мені дуже шкода. Пробачте, що примусив Вас чекати.

Забудьте про нашу розмову. Не згадуйте про це.

Пробачте, що я запізнився! Даруйте за клопіт.

Я цілком розумію Вас. Хай Вас це не турбує.

Вибачте мені. Я повинен просити вибачення.

Чи варто про це згадувати? Сподіваюсь, що я Вас не потурбував.

Перепрошую. Вибачтеся за мене, що я завдав стільки клопоту.

Вам нема чого хвилюватися. Вибачте, будь ласка!

Прошу вибачення! Пробачте, що Ви сказали?

 

ЛІТЕРАТУРА:

Ділова українська мова: Навч. посіб./ О.Д. Горбул, Л.І. Галузинська, Т.І. Ситнік, С.А. Яременко; За ред. О.Д. Горбула. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 226 с.

 

 

ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

 

 

Навчальні завдання Рекомендації до виконання завдань Результати
Тема: Типи термінологічних словників (відповідно до фаху). 1. Опрацювати теоретичний матеріал. 2. Дати відповіді на питання (усно) та виконати завдання. 1. Що таке словник? Які функції виконують словники? Які розрізняють словники? Що таке термінологічний словник?   2.Виконати вправу.

 

 

Студенти повинні знати:правила вживання термінів свого фаху, правила правопису слів-термінів та слів іншомовного походження.

Студенти повинні вміти:працювати з термінологічним словником, правильно використовувати терміни свого фаху.

 

Словник – зібрання слів або словосполучень, розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому, тематичному та ін.), в якому з’ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову чи подаються відомості про предмети, що визначаються словами.

Словники відіграють велику роль у духовній культурі народу, в них відображені знання, якими володіє суспільство в певну епоху.

Словники виконують функції: інформативну (дають змогу прилучитися до знань) і нормативну (допомагають оволодіти мовними нормами).

Залежно від призначення, лексичного матеріалу, способів його опрацювання, розрізняють словники енциклопедичні і лінгвістичні, або філологічні.

Користування словниками різних типів не тільки підвищує грамотність і знання мови, а й розширює кругозір людини, підносить загальний рівень її культури. Словники розширюють світогляд людей. У них представлено знання, якими володіє людство у певну епоху, з різних галузей науки, техніки, мистецтва, Їх заслужено називають супутниками цивілізації.Словники відіграють значну роль у нормалізації мови, поширенні мовних норм, у піднесенні мовної культури. Вони служать довідниками про те, як правильно вимовляти і писати слова, як тлумачити значення слів, як виникло це значення, якого походження слово.Цінну пораду користуватися словниками для поповнення знань, для піднесення культури мовлення образно висловив М.Т. Рильський: Не бійтесь заглядати у словник -Це пишний яр, а не сумне провалля.Плекайте, як дбайливий садівник,Достиглий овоч у Грінченка й Даля.Не майте гніву до моїх порадІ не лінуйтесь доглядать свій сад.

Термінологічний словник – один із різновидів лінгвістичного словника, у якому подано термінологію галузі (кількох галузей) знань. Теорією і практикою укладання словників займається термінологічна лексикографія.

 

ВИКОНАЙТЕ ВПРАВУ

 

Користуючись словником іншомовних слів, замініть запозичені слова українськими:

 

Анемія, агонізувати, адаптація, баланс, вібрація, генезис, дезінфекція, еквівалентний, ідентичний, адекватний, конвульсії, локальний, ординарний, симптом, дантист, стоматологія, лабораторія, фактор, агент, мікроб, мікстура, шприц, фермент, колба, анамнез, каталізатор, інгібітор, інструкція, регламентувати, епідемія, процес.

 


ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

 

Навчальні завдання Рекомендації до виконання завдань Результати
Тема: Правила правопису слів-термінів та слів іншомовного походження 1. Опрацювати теоретичний матеріал 2. Зробити конспект 3. Виконати вправу 1. Зробити конспект за планом: 1) Латинізми; 2) Грецизми; 3) Правила правопису слів іншомовного походження. 2. Дати відповідь на питання: чому слова латинського і грецького походження посідають особливе місце в українській мові? (усно) 3. Перевірка виконаної вправи

 

Студенти повинні знати: слова, запозичені з латинської і грецької мов; фонетичні і морфологічні ознаки слів латинського і грецького походження; правопис слів іншомовного походження.

 

Студенти повинні вміти:знаходити в тексті і доречно використовувати слова іншомовного походження; визначати фонетичні і морфологічні ознаки латинізмів і грецизмів.

 

ЛАТИНІЗМИ І ГРЕЦИЗМИ

Так слова старогрецького походження частково засвоєні ще до прийняття християнства внаслідок безпосередніх зв'язків східних слов'ян з Візантією та її колоніями в Криму. У словниковому складі української мови особливе місце посідають запозичення грецького походження. Вони означають:

назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит, крокодил;

назви побутових предметів: парус, миска, ванна;

поняття церковно-релігійного вжитку: вівтар, архангел, ангел, демон, амвон, антихрист, ікона, келія, ієрей, ладан, ідол, літургія, келар, канон, монастир, піп;

терміни науки, культури, мистецтва: апостроф, граматика, діафрагма, логіка, математика, філософія, кафедра, ідея, театр, музей, корал, бібліотека, комедія, хор, сцена, планета, магніт, іподром, гігант.

З грецької мови засвоєно чимало власних імен людей, наприклад: Софія, Олена, Василь, Петро, Степан, Федір, Олександр, Олексій.

У сучасній українській мові, крім прямих запозичень, використовуються грецькі корені, префікси, суфікси. Наприклад, із грецьких коренів утворена термінологічна лексика: аероплан, мікроскоп, спектроскоп, термометр, термостат, антитоксин. Корені -філ, -фоб поширені у складних словах, другим елементом яких є корінь не грецького походження: радіофоб, радіофобія, слов'янофіл, ситіофобія.

Поширені префікси анти-, архі-, пан-, суфікси -іт (-ит): антисанітарний, архіскладний, синусит, плеврит.

Грецьким лексичним запозиченням властиві фонетичні ознаки:

- голосний (а) на початку слова (архів, алфавіт);

- (е) на початку, приголосний (ф) (фаланга, епоха, етика);

- сполучення приголосних кс, пс, мв, мп, ск (лексика, психіка, олімпіада);

- префікси а-, ан-, ев- (анабіоз, анестезія, евкаліпт);

- суфікси -ад, -ид, -ід, -іск (тріада, обеліск).

Слова латинського походження входили до української мови в різні часи. Деякі засвоєні давньоруською мовою через грецьке посередництво в X-XI ст. (коляда, фортуна), але більшість латинізмів зайшла пізніше, коли латинська мови, яка була надзвичайно поширена в Західній Європі, стала вивчатися в школах України (XV-XVI ст.)

В українській мові чимало слів латинського походження, вони належать переважно до понять науки, техніки, мистецтва, політичних, суспільних відносин, медичної, юридичної термінології. Наприклад: індустрія, реакція, мотор, меридіан, аргумент, префікс, ангіна, операція, ординатор, консиліум, юстиція, юрист, прокурор, нотаріус, ректор, декан, екзамен, студент, університет, гумор, цирк, екскурсія, експедиція, депутат, консул, секретар, адміністрація.

З латинської мови запозичені деякі власні імена людей, наприклад: Юлія, Клавдія, Валерій, Віктор, Віталій, Павло.

З латинської мови запозичені суфікси, префікси: -ист, -іст, -изм, -аці, тор-, контр-: моделіст: ботулізм, вакцинація, медитація, контрудар.

Словам латинського походження властиві фонетичні та морфологічні ознаки:

- приголосний ц перед е, и (целюлоза, церемонія, циркуляр);

- префікси де-, екс-, ім-, ін-, інтер-, ре-, ультра- (ревакцинація, інтерпретація, іммобілізований, ультрафіолетовий);

- суфікси -аці, -ент, -тор, -тур, -ій, -ум, -ус (резонатор, ультиматум, санаторій).