Фінансове правопорушення як підстава фінансово-правової відповідальності: поняття, склад, види.

Фінансове правопорушення – це суспільно шкідливе (небезпечне), протиправне (таке, що порушує норми фінансового законодавства), винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатного суб’єкта (фізичної чи юридичної особи), яке зазіхає на фінансові інтереси держави і суспільства, що охороняються законом і за яке встановлена фінансово-правова відповідальність.

Класифікація фінансових правопорушень.

Залежно від міри суспільної шкідливості:

- фінансові злочини;

- фінансові проступки.

Залежно від конструкції диспозиції статті поділяються на дві групи:

- правопорушення з матеріальним складом;

- правопорушення з формальним складом.

Залежно від об’єкта правопорушення:

- приховання прибутку;

- заниження прибутку;

- відсутність обліку об’єкта оподаткування або ведення його обліку з порушенням встановленого порядку;

- несвоєчасна сплата податку;

- ненадання документів та іншої інформації тощо.

Отже, фінансові правопорушення можна диференціювати за ці­лим рядом ознак. Однак найсуттєвішими є ті, які розмежовують окремі підгалузі або інститути фінансового права. На останні нормативно-правовий вплив справляють положення спеціаль­ного законодавства - бюджетного, податкового, банківського, страхового, валютного тощо. Відповідно, і правопорушення у сфері фінансових відносин можна поділити на бюджетні, подат­кові, банківські, правопорушення у сфері готівкового грошового обігу, у сфері державних або муніципальних запозичень, у сфері здійснення фінансових операцій тощо. Оскільки в законодавстві здебільшого відсутні відповідні дефініції (хіба що Бюджетний кодекс України містить поняття бюджетного правопорушення та Податковий кодекс поняття податкового правопорушення), часто використовують такі терміни, як порушення податкового законодавства, банківського законодавства, валютного тощо.

Залежно від виду фінансових правовідносин:

І. Податкові правопорушення поділяються на такі види:

1) приховування (заниження) об’єкта:

- приховування доходу (прибутку);

- заниження доходу (прибутку);

- приховування (заниження) іншого об’єкта оподаткування;

2) порушення встановленого порядку обліку об’єктів оподаткування:

- відсутність обліку об’єктів оподаткування, що спричинило приховування або заниження об’єкта оподаткування за період, що перевіряється;

- ведення обліку об’єктів оподаткування з порушенням встановленого порядку, що спричинило приховування або заниження об’єкта оподаткування за період, що перевіряється;

3) порушення порядку подання документів до податкової служби:

- неподання до податкового органу документів, необхідних для вирахування та сплати податків;

- несвоєчасне подання до податкового органу документів, необхідних для вирахування та сплати податків;

4) порушення порядку сплати податку:

- затримка сплати податку;

- несвоєчасне утримання, утримання не повністю або неперерахування в бюджет суми податків зобов’язаною особою;

5) інші види правопорушень:

- невиконання банком рішення органу державної податкової служби про призупинення операцій платника податків та безспірне стягнення сум податків, недоїмок, фінансових санкцій та інших платежів;

- ненадання або порушення порядку надання Національним банком України, комерційними банками та їх установами інформації органу державної податкової служби;

- порушення установами банків та іншими кредитно-фінансовими установами встановленого порядку відкриття рахунків та порядку подання інформації про відкриті рахунки в банках.

Ст. 109 ПКУ визначає, що «Податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/ або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих орга­нів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених Податковим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим за­конодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України».

Деталізація податкових правопорушень закріплена в главі 11 ПК України «Відповідальність», де зокрема передбачаються такі їх види: ст. 117 «Порушення встановленого порядку взяття на облік (реєстрації) в органах податкової служби», ст.118 «Порушення строку та порядку подання інформації про відкриття або закриття банківських рахунків», ст.119 «порушення платником порядку подання інформації про ФО – платників податків», ст.120 «Неподання або несвоєчасне подання податкової звітності або невиконання вимог щодо внесення змін до податкової звітності», і т.д.

ІІ. Бюджетне правопорушення.Бюджетний кодекс України не містить визначення бюджетного правопорушення, а дає визначення терміну “порушення бюджетного законодавства”. Відповідно до статті 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених Бюджетним кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання. Порушення бюджетного законодавства є родовим поняттям по відношенню до бюджетного правопорушення. Бюджетне правопорушення є порушенням бюджетного законодавства, але не будь-яке порушення бюджетного законодавства є бюджетним правопорушенням. Бюджетним правопорушенням є тільки те порушення бюджетного законодавства, за яке передбачена відповідальність бюджетним законодавством (Бюджетним кодексом). Ознаками бюджетного правопорушення є:

- протиправність, яка виражається в двох аспектах

- карність – вчинення бюджетного правопорушення тягне для порушника негативні наслідки у вигляді застосування бюджетно-правових санкцій.

Стосовно винуватості, то Бюджетний кодекс України не називає вину в якості обов’язкової ознаки бюджетного правопорушення, тому бюджетні правопорушення можна віднести до правопорушень з усіченим складом, тобто, правопорушень, відповідальність за які настає незалежно від наявності вини або форми вини (умислу, необережності) порушника. Отже, можна виділити такий склад бюджетного правопорушення: суб’єкт правопорушення, об’єкт правопорушення, об’єктивна сторона правопорушення.

Суб’єктами бюджетних правопорушень є учасники бюджетних правовідносин: публічно-територіальні утворення, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, головні розпорядники та розпорядники бюджетних коштів, отримувачі бюджетних коштів. Посадові особи цих органів, з вини яких допущено порушення бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність. Порушення бюджетного законодавства, вчинене розпорядником чи одержувачем бюджетних коштів може бути підставою для притягнення до відповідальності згідно з законами України його керівника чи інших відповідальних посадових осіб, залежно від характеру вчинення ними діянь (стаття 121 Бюджетного кодексу України).

Об’єкт бюджетних правопорушень становлять суспільні відносини, які складаються з приводу складення і розгляду проектів бюджетів, затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за виконанням бюджетів. Об’єктом бюджетних правопорушень можуть бути бюджетна система України, перерозподіл коштів між бюджетами різних рівнів бюджетної системи України, бюджетний процес…

Об’єктивна сторона бюджетного правопорушення визначається умовами його настання, тобто, конкретним змістом протиправного діяння: саме діяння, шкідливе для суспільства, його наслідки, причинний зв’язок між діянням і наслідком, час вчинення правопорушення, способи, повторність.

Бюджетне правопорушення може бути скоєне різними способами і може виражатися як в дії, наприклад, нецільове використання бюджетних коштів, так і в бездіяльності – неподання бюджетних запитів. За наслідками скоєного діяння в теорії права виділяють два види складів правопорушень: матеріальні і формальні.

Матеріальним складом називається такий склад, об’єктивна сторона якого містить не тільки дію чи бездіяльність, але і наслідки, які знаходяться в причинному зв’язку з ними. Відсутність причинного зв’язку є підставою для звільнення особи від бюджетно-правової відповідальності. Прикладом правопорушення, склад якого матеріальний, є прийняття рішень, що призвели до перевищення граничних обсягів державного (місцевого) боргу чи граничних обсягів надання державних (місцевих) гарантій. Відповідно, якщо дії вказані в цій нормі, не спричинили вказаних в ній наслідків, то відповідальність за їх вчинення не застосовується.

При формальному складі об’єктивна сторона складається тільки з дії чи бездіяльності. Наприклад, порушення порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов’язань. У даному випадку відповідальність наступає незалежно від наслідків діяння.

Кожний елемент бюджетного правопорушення, передбачений нормами права, обов’язковий: за відсутності хоча б одного з них діяння не може бути визнане бюджетним правопорушенням, що виключає застосування заходів юридичної відповідальності до особи, яка вчинила таке діяння. Стаття 116 БК України містить відкритий перелік близько 40 складів бюджетних правопорушень:

1) включення недостовірних даних до бюджетних запитів;

2) порушення встановлених термінів подання бюджетних запитів або їх неподання;

3) визначення недостовірних обсягів бюджетних коштів при плануванні бюджетних показників;

4) планування надходжень або витрат державного бюджету (місцевого бюджету), не віднесених до таких Бюджетним кодексом чи законом про Державний бюджет України;

5) порушення встановленого порядку або термінів подання проекту закону про Державний бюджет України (проекту рішення про місцевий бюджет) на розгляд Верховної Ради України (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради);

6) порушення встановленого порядку або термінів розгляду проекту та прийняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);

7) прийняття рішення про місцевий бюджет з порушенням вимог Бюджетного Кодексу чи закону про Державний бюджет України (в тому числі щодо складання бюджету в частині міжбюджетних трансфертів, доходів та видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів);

8) порушення вимог Бюджетного кодексу щодо затвердження державного бюджету (місцевого бюджету) з дефіцитом або профіцитом;

9) включення до складу спеціального фонду бюджету надходжень з джерел, не віднесених до таких Бюджетним кодексом чи законом про Державний бюджет України;

10) зарахування доходів бюджету на будь-які рахунки, крім єдиного казначейського рахунка (за винятком коштів, що отримуються установами України, які функціонують за кордоном), а також акумулювання їх на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету;

11) зарахування доходів бюджету до іншого, ніж визначено Бюджетним кодексом чи законом про Державний бюджет України, бюджету, в тому числі внаслідок здійснення поділу податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів між бюджетами з порушенням визначених розмірів;

12) здійснення державних (місцевих) запозичень, надання державних (місцевих) гарантій з порушенням вимог Бюджетного кодексу;

13) прийняття рішень, що призвели до перевищення граничних обсягів державного (місцевого) боргу чи граничних обсягів надання державних (місцевих) гарантій;

14) розміщення тимчасово вільних коштів бюджету з порушенням вимог Бюджетного кодексу;

15) створення позабюджетних фондів, порушення вимог Бюджетного кодексу щодо відкриття позабюджетних рахунків для розміщення бюджетних коштів;

16) порушення порядку або термінів подання, розгляду і затвердження кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету, затвердження у кошторисах показників, не підтверджених розрахунками та економічними обґрунтуваннями;

17) порушення порядку або термінів подання і затвердження паспортів бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

18) порушення встановлених термінів доведення документів про обсяги бюджетних асигнувань до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня або одержувачів бюджетних коштів;

19) порушення порядку та термінів відкриття (закриття) рахунків в органах Державного казначейства України;

20) взяття зобов’язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом чи законом про Державний бюджет України;

21) порушення порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов’язань, включаючи необґрунтовану відмову в реєстрації або несвоєчасну реєстрацію бюджетних зобов’язань;

22) порушення вимог Бюджетного кодексу при здійсненні попередньої оплати за товари, роботи та послуги за рахунок бюджетних коштів, а також порушення порядку і термінів здійснення такої оплати;

23) здійснення платежів за рахунок бюджетних коштів без реєстрації бюджетних зобов’язань, за відсутності підтвердних документів чи при включенні до платіжних документів недостовірної інформації, а також безпідставна відмова у проведенні платежу органами Державного казначейства України;

24) нецільове використання бюджетних коштів, тобто їх витрачання на цілі, що не відповідають:

- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (ішенням про місцевий бюджет);

- напрямам використання бюджетних коштів, визначених у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів);

25) порушення вимог Бюджетного кодексу при здійсненні витрат державного бюджету (місцевого бюджету) у разі несвоєчасного набрання чинності законом про Державний бюджет України (несвоєчасного прийняття рішення про місцевий бюджет);

26) надання кредитів з бюджету чи повернення кредитів до бюджету з порушенням вимог Бюджетного кодексу та/або встановлених умов кредитування бюджету;

27) здійснення бюджетними установами запозичень у будь-якій формі або надання бюджетними установами юридичним чи фізичним особам кредитів з бюджету всупереч Бюджетному кодексу;

28) здійснення видатків, кредитування місцевого бюджету, які відповідно до Бюджетного кодексу мають проводитися з іншого бюджету;

29) здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу чи закону про Державний бюджет України;

30) порушення вимог Бюджетного кодексу щодо виділення коштів з резервного фонду бюджету;

31) порушення встановлених вимог щодо застосування бюджетної класифікації;

32) включення недостовірних даних до звітів про виконання державного бюджету (місцевого бюджету), річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет), а також порушення порядку та термінів подання таких звітів;

33) порушення встановлених вимог щодо ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів;

34) порушення встановлених порядку або термінів подання фінансової і бюджетної звітності бюджетних установ, а також подання такої звітності у неповному обсязі;

35) невідповідність даних, наведених у фінансовій і бюджетній звітності бюджетних установ, даним бухгалтерського обліку;

36) включення недостовірних даних до звітів про виконання паспортів бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), а також порушення порядку та термінів подання таких звітів;

37) видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону;

38) здійснення видатків на утримання бюджетної установи одночасно з різних бюджетів всупереч Бюджетному кодексу чи закону про Державний бюджет України;

39) порушення вимог щодо оприлюднення та доступності інформації про бюджет;

40) інші випадки порушення бюджетного законодавства учасником бюджетного процесу.

До інших випадків порушення бюджетного законодавства можна віднести, наприклад, склади бюджетних правопорушень, передбачені статтею 123 БК України, за вчинення яких відповідальність несуть органи Державного казначейства України:

1) невиконання вимог щодо ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів;

2) несвоєчасність подання звітності про виконання бюджетів;

3) здійснення витрат з перевищенням показників, затверджених розписом бюджету;

4) порушення в процесі контролю за бюджетними повноваженнями при зарахуванні надходжень бюджету та здійсненні платежів за бюджетними зобов’язаннями розпорядників бюджетних коштів відповідно до бюджетних асигнувань;

5) недотримання порядку казначейського обслуговування державного і місцевих бюджетів.

Керівники органів Державного казначейства України несуть персональну відповідальність у разі вчинення ними порушення бюджетного законодавства та невиконання вимог щодо казначейського обслуговування державного і місцевих бюджетів, встановлених Бюджетним кодексом.

ІІІ. фінансові правопорушення у сфері валютного регулювання:

- здійснення операцій з валютними цінностями без одержання генеральної чи індивідуальної ліцензії Національного банку України;

- порушення порядку розрахунків у валютних операціях за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) тощо.

ІV. фінансові правопорушення у сфері публічних банківських відносин:

- відсутність в уповноважених банках, інших фінансових установах документів, що підтверджують правомірність проведення ними валютних операцій своїх клієнтів;

- несвоєчасне подання, приховання або перекручення встановленої Національним банком звітності про валютні операції тощо.

Правда, наслідки щодо таких правопорушень інколи «непередбачуванні». Наприклад, з початку очищення банківської системи навесні 2014 року в правоохоронні органи було передано 2400 заяв про порушення, які передували банкрутству банків. Ці заяви передав Фонд гарантування вкладів, оскільки саме в його компетенції знаходяться неплатоспроможні фінансові установи. З них до Міністерства внутрішніх справ надійшла 2 151 заява, в Службу безпеки України − 15, в Генеральну прокуратуру − 178.

Згідно з інформацією джерела Forbes у Генпрокуратурі, загальна сума порушень, зазначених у цих заявах, − 160 млрд гривень. По суті, це і є збиток, завданий махінаціями на фінансовому ринку. Суб'єктами виявлених кримінальних правопорушень найчастіше є власники і топ-менеджери. З усіх 2400 справ про порушення на 159 млрд гривень в українських банках, за 2014-2015 роки до судів направлено – 5 (!), в одній справі винесено виправдувальний вирок. Обвинувального не прозвучало ні в одній зі справ

У частині заяв про виявлені порушення закону − а саме 882 − силовики поки що взагалі не відповіли. Щодо 647 справ триває слідство в МВС, прокуратура розслідує 61 справу, ще 6 продовжує розглядати НБУ.

З усіх 2400 справ про порушення на 159 млрд гривень в українських банках до судів направлено − 5 (!) на суму в 7,9 млн гривень.

В одній справі винесено виправдувальний вирок. Обвинувального вироку не прозвучало ні в одній зі справ.

V. фінансові правопорушення у сфері грошово-касових операцій:

- перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах;

- порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу тощо.

VІ. фінансові правопорушення у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування:

- несвоєчасна сплата єдиного внеску на обов’язкове державне страхування страхувальниками або неповна їх сплата;

- ухилення страхувальника від реєстрації або несвоєчасна реєстрація в територіальних органах Пенсійного фонду тощо.

Інші види правопорушень фінансового законодавства у сфері розподілу та перерозподілу ВВП та НД.

 


[1]Принцип «ne bis in idem» відомий ще з античних часів. Він закріплений в ряді міжнародних актів, таких як: Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків, Хартія Європейського Союзу про основні права тощо; та національному законодавстві практично усіх цивілізованих країн світу.

В Україні такий принцип закріплений на конституційному рівні, зокрема ст. 61 Конституції встановлює: «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення».

Цікаво, що в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – «Конвенція») від 04.11.1950 року цей принцип і власне право не бути «судимим двічі» взагалі не згадувалися. Лише згодом, у 1988 році, з прийняттям Протоколу 7 до Конвенції у ст. 4 цього Протоколу кожній особі було гарантовано, що:

«Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.»