Практика ЄСПЛ щодо застосування принципу ne bis in idem
ЄСПЛ розглянув уже декілька справ щодо Фінляндії та Швеції, що стосувалися правомірності одночасного застосування податкових донарахувань із штрафами за податковим законодавством і застосування санкцій за кримінальним законодавством та стверджуваного порушення принципу ne bis in idem – неможливості притягнення до відповідальності двічі за одне й те ж правопорушення, передбаченого ст. 4 Протоколу 7.
Останньою та чи не найбільш показовою справою щодо цього, розглянутою ЄСПЛ, була справа «Остерлунд проти Фінляндії» від 10.02.2015 року.
Податкові органи Фінляндії донарахували заявнику – фізичній особі податкові зобов’язання. За результатами адміністративного перегляду справи, у січні 2013 року Вищий адміністративний суд Фінляндії підтвердив законність донарахування. Одночасно з таким донарахуванням проти заявника була відкрита кримінальна справа за шахрайство з податками. Усі три інстанції, в тому числі і Верховний суд, в жовтні 2010 року визнали заявника винним у вчиненні злочину. За таких умов заявник звернувся до ЄСПЛ та стверджував, що він був покараний двічі за одне і те ж саме діяння, шляхом визнання його винним у кримінальному провадженні та шляхом податкового донарахування у адміністративному провадженні.
При розгляді даної справи ЄСПЛ дослідив чотири ключові питання, визначальні для правильного вирішення спору:
· чи були такі провадження «кримінальними» за своєю природою?
· чи були правопорушення однакові – одне і те ж («idem»)?
· чи було остаточне рішення у справі?
· чи мала місце повторність проваджень?
ЄСПЛ встановив, що провадження у кримінальній справі однозначно є кримінальним у розумінні ст. 4 Протоколу 7.
Ситуація щодо податкових донарахувань дещо складніша. Суд неодноразово звертав увагу у своїй практиці на те, що класифікація та характеристика тих чи інших заходів і відповідальності за національним законодавством країни-учасниці Конвенції не має вирішального значення для Суду при визначенні виду відповідальності та можливості застосування ст. 4 Протоколу 7.
Формально, податкові донарахування не є кримінальними, разом з тим, Суд зауважив, що за своєю суттю такі донарахування із значними штрафами мають характер санкцій, а не відшкодування шкоди, а тому їх теж слід розглядати як кримінальні санкції.
Так, Суд зазначив, що «відповідно до фінського законодавства, податкові донарахування здійснювалися не з метою грошової компенсації завданої шкоди, а як покарання для запобігання повторному вчиненню правопорушень. Тобто податкові донарахування відігравали такий собі стримуючий фактор і мали каральний характер.» За таких обставин Суд встановив, що податкові донарахування носили кримінальний характер для цілей застосування ст. 4 Протоколу 7.
Суд також встановив, що ст. 4 Протоколу 7 забороняє повторне ведення кримінального провадження відносно правопорушення, щодо якого вже винесене остаточне рішення. Вказана стаття охоплює не тільки право не бути покараним двічі, але і право не піддаватися переслідуванню або провадженню двічі. ЄСПЛ вказує, що ст. 4 Протоколу 7 містить три різні гарантії та передбачає, що ніхто не може бути (I) судимим, (II) засудженим або (III) покараним за один і той же злочин.
При цьому вказані гарантії та ст. 4 Протоколу 7 по-різному застосовуються ЄСПЛ при так званих послідовних та паралельних провадженнях.
Щодо послідовних проваджень – позиція Суду однозначна: ст. 4 Протоколу 7 прямо забороняє послідовні провадження, зокрема, у випадку, коли у першому провадженні вже прийнято остаточне рішення, а друге провадження тільки розпочинається. Тобто у випадку, коли щодо певного правопорушення вже винесено остаточне рішення у певному провадженні, не можна розпочинати (ініціювати) друге провадження щодо того ж правопорушення.
Позиція ЄСПЛ щодо паралельних проваджень не така категорична. Так, Суд вважає, що ст. 4 Протоколу 7 не забороняє вести декілька паралельних проваджень. Це пов’язано з тим, що у випадку з паралельними провадженнями не можна говорити про те, що заявник переслідується двічі «за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено», адже остаточного рішення в жодному з проваджень ще не прийнято. Тому ведення двох паралельних проваджень є допустимим, але тільки до того моменту, коли в одному з них не буде прийнято остаточного рішення суду. Як тільки одна зі справ буде остаточно вирішена, провадження в іншій паралельній справі повинно бути невідкладно закрито. У тих випадках, коли такі провадження не закриваються, ЄСПЛ знаходить порушення принципу ne bis in idem.
Оскільки у даній справі Суд встановив, що кримінальне провадження щодо заявника було остаточно завершено 19 листопада 2010 року, подальший після цієї дати розгляд паралельної справи (щодо законності податкових донарахувань судами адміністративної юрисдикції) був незаконним, оскільки мав бути припинений на підставі остаточно прийнятого рішення у кримінальній справі.
Тому ЄСПЛ встановив, що Фінляндія порушила права заявника на недопущення притягнення його до відповідальності двічі за одне й те ж правопорушення відповідно до ст. 4 Протоколу 7.