Структура темпераменту в теорії В.М. Русалова
В.М. Русалову структурі темпераменту виділяє два плани – соціальний і предметний, які стосуються соціальної поведінки та предметної діяльності людини. Компоненти темпераменту, що відповідають за психофізіологічне забезпечення активності індивіда, можуть бути поділені на такі групи: соціальна і предметна ергічність (витривалість сенсорних систем людини у соціальних стосунках і предметних діях); соціальна і предметна пластичність (здатність до гнучкого програмування поведінки та зміни планів дій); соціальний і предметний темп (ретельність у виконанні актів поведінки, дій); соціальна і предметна емоційність (характер переживань у соціальній поведінці та предметній діяльності). Синтез індивідуально-психологічного та соціально-психологічного підходів є важливим для цілісного розуміння природи особистості, створення адекватного психологічного уявлення про неї [20].
Найбільш теоретично довершеною із сучасних концепцій, на думку багатьох вітчизняних дослідників, є вчення про темперамент, що розвивається школою В.М. Русалова [19]. Згідно з цим підходом, темперамент – психосоціобіологічна категорія, одне з незалежних базових утворень психіки, що визначає все багатство змістовних характеристик людини. Темперамент, проте, не збігається з індивідуальністю і особистістю в цілому, оскільки остання складає сукупність усіх форм соціальних зв’язків і відносин людини. Він формується під впливом загальної конституції в процесі тих конкретних діяльностей, у які людина була включена з самого дитинства. І якщо раніше існуючі теорії темпераменту ґрунтувалися або на гуморальній детермінації (подібно до Гіппократа), або на соматичній (прив’язаній до особливостей будови тіла, як це робили Кречмер, Шелдон, Лазурський), то нині частіше говорять про психобіологічну детермінацію, оскільки темперамент задається властивостями нервової системи і виражається в психологічному вигляді людини.
Від природи людина одержує норми реакції біохімічних, біомеханічних, нейрофізіологічних та інших властивостей, внаслідок чого у неї формується індивідуальний рівень обміну, м’язового розвитку тощо. Ці властивості включаються у виконання різних видів діяльності – від смоктальних і хапальних рефлексів до гри, учіння і т. д. У міру дозрівання людини, завдяки генетичній стійкості, у неї складається якась властива їй узагальнена швидкість, узагальнена пластичність, узагальнена емоційність та інші характеристики темпераменту. Ці характеристики не тільки замальовують діяльність, але і задають межі, оберігають організм від надмірно великого або малого витрачання енергії, зберігаючи його здатність виживати. Таким чином, головне пристосувальне завдання темпераменту полягає в енергетичному регулюванні.
Виходячи з цього розуміння суті темпераменту, зрозуміло, що до темпераментальних проявів можна віднести тільки ті психологічні властивості, які задовольняють певні вимоги [19; 21; 29].
Темперамент:
1) відображає формальний аспект діяльності і не залежить від її мети, значення, мотиву;
2) характеризує індивідуально-типову міру енергетичної напруги і ставлення до світу і себе;
3) універсальний і виявляється у всіх сферах життєдіяльності;
4) може виявлятися вже в дитинстві;
5) стійкий протягом тривалого періоду життя людини;
6) високо корелює з властивостями біологічних підсистем (нервової, гуморальної, тілесної і т. д.);
7) передається по спадковості.
В.М. Русалов при створенні своєї теорії темпераменту спирався на вчення П.К. Анохіна про акцептор дії (функціональної системи породження і корекції будь-якого поведінкового акту) ідані нейропсихофізіології [19]. Нові теоретичні уявлення дозволили потрактувати темперамент як систему формальних поведінкових вимірювань, що відображають найфундаментальніші особливості різних блоків функціональної системи, як її розумів Анохін. Якщо розглядати всю людську життєдіяльність у вигляді континууму поведінкових актів, то кожний з них можна представити як структуру з чотирьох блоків: аферентного синтезу (збору сенсорної інформації по всіх каналах), програмування (прийняття рішення), виконання і зворотного зв’язку. Оскільки темперамент і є результатом системного узагальнення біологічних властивостей (про що детально мовилося в спеціальній теорії індивідуальності), то повинна існувати відповідність між блоками теорії функціональних систем і формальними аспектами поведінки людини, тобто складовими темпераменту.
В.М. Русалов наполягає на тому, що взаємодія з предметним світом (суб’єкт-об’єктне) і світом соціальним (суб’єкт-суб’єктне) наділена абсолютно різним значенням і змістом, у зв’язку з чим ці аспекти людської активності можуть мати і різні формально-динамічні характеристики. Тому чотирьом блокам П.К. Анохіна пропонується ставити у відповідність не чотири, а вісім блоків, які створюють структуру темпераменту [18; 19].
Охарактеризуємо стисло середній рядок таблиці. Перший блок (аферентний синтез) описує ступінь напруженості взаємодії організму з середовищем. Другий відображає ступінь складності переключення з одних програм поведінкина інші. Третій показує ступінь швидкості виконання тієїабо іншої програми поведінки. Четвертий блок відображає зворотний зв’язок –чутливість до можливого незбігу реального результату дії з тим, який передбачався (акцептором).
В узагальненому вигляді вчення про темперамент подано в таблиці4.5.
Про що говорять відповідні шкали темпераменту? Предметна ергічністъ характеризує бажання розумової і фізичної напруги, надлишок або нестачу сил. Соціальна ергічністъ визначає відкритість для спілкування, широту контактів, легкість у встановленні зв’язків. Предметна пластичність означає в’язкість або гнучкість мислення, здатність переключатися з одного виду діяльності на інший, прагнення до різноманітності. Соціальна пластичність – це стриманість або розгальмованість у спілкуванні, широта соціальних програм, природність взаємодії. Предметний темп –це швидкість моторно-рухових операцій. Соціальний темп – мовно-рухова активність, здатність вербалізації. Предметна емоційність – це міра чутливості до розбіжності реального результату і бажаного. Висока чутливість до незбігу проявляється у переважанні негативних емоцій, а низька чутливість – у присутності позитивних емоційних переживань. Соціальна емоційність характеризує відчуття упевненості в процесі спілкування, емоційну сенситивність, міру тривоги з приводу невдач у спілкуванні.
Таблиця 4.5