Характер як відповідь особистості на фрустрації
У зв’язку з цим необхідно уточнити ряд понять, важливих для викладу подальшого матеріалу. Кожна людина час від часу перебуває у стані тривожності. Тривожність –це схильність переживати реальні і уявні небезпеки. Якщо небезпека реальна, тривожність допомагає мобілізуватися і сконцентрувати зусилля, виконуючи адаптивну задачу. Якщо ж людина опиняється в цьому стані частіше, ніж того вимагають об’єктивні обставини, психіка виснажується, а продуктивність падає. Тривожність у цьому випадку переживається як внутрішній неспокій, заклопотаність, почуття необхідності якихось пошуків, лихоманка, схвильованість, що переходить у збудження, часто має непродуктивний і демобілізуючий характер. Тому, дотримуючись не зовсім вірної, але такої, що історично склалася, форми опису здорової особистості через патологію, ми можемо сказати, що характер – це сукупність проявів особистості на фруструючі ситуації, індивідуальний спосіб вирішення тривожності (фрустрація – це відсутність можливості задовольнити потребу) [3; 11; 14; 16].
Проте відомо, що складність ситуації – явище суб’єктивне; тому одним людям важко знайомитися (це буває у астенічних осіб), іншим – розлучатися (їх називають застрягаючими), одним важка монотонна праця, іншим – необхідність діяти в екстремальних ситуаціях. Решта ж задач виконується легко, і в цілому життєвий шлях людини цілком продуктивний.
Якщо характер видозмінюється і якась риса виявляється в ньому надмірно вираженою, то людина набуває особливу чутливість до деяких сторін дійсності; в цьому випадку говорять про наявність у неї акцентуації характеру [11; 14]. Акцентуація – варіанти норм, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, унаслідок чого виявляється вибіркова уразливість відносно до певного роду психогенних дій при добрій стійкості до інших (А.Є. Лічко). Виділяють явну акцентуацію – крайні варіанти норми, які у разі дії чинників, що адресуються до “місця якнайменшого опору”, можуть приводити до дезадаптації особистості. Що ж до прихованої акцентуації, то це швидше звичайні прояви норми.
К. Леонгард склав класифікацію акцентуації характеру, яку він розумів як крайні варіанти норми, тому опис типів справляє враження швидше переліку недоліків людини, ніж вказівки на її сильні сторони [11]. В цьому полягає особливість підходу, але, звичайно, його жодною мірою недостатньо для того, щоб намагатися поставити медичний діагноз. Сам К. Леонгард, увівши нове поняття, спочатку виділяв 4 акцентуації характеру і 6 акцентуацій темпераменту. Відповідно до розуміння К. Леонгарда нижче ми помітимо цю акцентуацію буквами X або Т.
Зараз, особливо в рамках вітчизняних підходів, це розділення має швидше історичну цінність: як ми вже не раз підкреслювали, саме поняття “вибірковість” непридатне до категорії темпераменту як тотальної формально-динамічної якості. Ось ці типи [11].
Мал. 5.3.1. Якщо намалювати гіпотетичну особистість, абсолютно позбавлену особливостей, у вигляді п’яти концентричних кіл, що позначають задатки, здібності, темперамент, характер і спрямованість, то можна так представити місце акцентуації в клініці і психології.
Мал. 5.3.2. При прихованій акцентуації особливості задатків або здібностей згладжуються правильним вихованням, акцентуація не проявляє себе в зовнішній поведінці, проте особистість зазнає певних труднощів, при зіткненні з якими компенсація слабне, і ознаки акцентуації можуть вийти назовні.
Мал. 5.3.3. При явній акцентуації особливості особистості виявляються в тих ситуаціях, які належать до ділянки вразливості.
Мал. 5.3.4. За несприятливих обставинах може відбутися деформація особистості, що нагадує психопатію, яка називається патохарактерологічним розвитком.
Мал. 5.3.5. У разі тотальної деформації, яка призводить до порушення соціальної поведінки людини (можливості працювати або мати сім’ю), говорять про психопатію.
Мал. 5.3. Розвиток акцентуації [за 17]
Демонстративний (істероїдний) (X) тип проявляється, коли людина найбільше прагне бути в центрі уваги, при цьому забуваючи і про те, що вона робить, і про те, як вона це робить. Для демонстративного типу характерна висока здатність до витіснення і залежність від соціального оточення, навіюваність.
Педантичний (надпунктуальний) (Х) тип має схильність довго переживати дрібні образи, надавати надважливого значення незначним подіям. Він схильний дотримуватися зразка поведінки, традиційний, з обмеженою креативністю і надвідповідальністю. Застрягаючий (X) тип має складнощі з переходом від одного стану до іншого, а найбільш виражена його риса – це формування так званих надцінних ідей, яким він надає виняткового значення і на службу яким готовий поставити власне життя і життя інших людей. Оскільки позитивні емоції можуть легше проявлятися в повсякденності, ніж негативні, застрягаючі схильні довго фіксуватися на невідреагованих почуттях образи, ненависті, провини.
Збудливий (некерований, епілептоїдний) (X) тип насилу контролює свої потяги, висловлювання і поведінку в цілому. Схильний несподівано вибухати і відповідати неадекватно сильною реакцією на незначний подразник. Схильний повертатися до образ і мстити через великий проміжок часу.
Гіпертимний (Т) тип завжди перебуває у піднесеному настрої, одержимий жаданням діяльності, у зв’язку з чим не завжди уважний до оточуючих і насилу контролює свій власний стан. Дитина – майбутній гіпертим, прокидаючись, починає усміхатися, і позитивне ставлення до світу не завжди зумовлене об’єктивними досягненнями.
Дистимічний (Т) тип, навпаки, характеризується пониженим настроєм, фіксується на похмурих сторонах життя. Прокидаючись, частіше починає плакати, а в дорослому віці рідко усвідомлює і визнає світлі сторони життя, викликаючи в оточуючих неадекватне почуття провини, у зв’язку з чим має не дуже високий статус у групі (зануд ніхто не любить).
Тривожно-боязливий (Т) тип схильний до страхів, переживає тривогу навіть у зв’язку з нескладними життєвими завданнями.
Циклотимічний (Т) тип, об’єднуючи недоліки двох вище перелічених, схильний до зміни високого тонусу пригніченим станом. У разі патологічного розвитку особистості виявляється маніакально-депресивний психоз.
Емотивний (Т) тип живе почуттями, переживаючи весь діапазон емоційних станів, легко заражаючись настроєм інших людей і відчуваючи вплив творів мистецтва.
Афективно-екзальтований (Т) тип включає людей тонких і вразливих, яким ілюзорний світ нерідко замінює реальність.
Ознаки, які ми перерахували, присутні при значній вираженості обговорюваної акцентуації, при невеликих же значеннях вони можуть бути вельми корисними – так, наявність стероїдної акцентуації є необхідною передумовою для будь-якої публічної професії, шизоїдна акцентуація сприяє творчому мисленню і продукуванню оригінальних рішень, параноїдна – цілеспрямованості поведінки.
Очевидно, що ця типологія не повністю відповідає вимогам, які пред’являються до складання наукової класифікації. К. Леонгард прагнув позначити лише ті риси характеру, які викликають у людей проблеми у житті.
У вітчизняній психології підхід К. Леонгарда ґрунтовно розвивається А.Є. Лічко, який виділив 12 акцентуацій, частково пересічних з виділеними Леонгардом [14; 16]. Найчастіше класифікацію К. Леонгарда використовують при роботі з підлітками, у яких характер ще не повністю сформувався.
І, нарешті, С. Хатуей і Дж. Маккінлі, творці відомого клінічного тесту MMPI, який часто використовується для виявлення акцентуації характеру, виділяють три шкали так званої невротичної тріади і чотири шкали психотичної тетради [3; 16].
Психопатії, на відміну від невротичних порушень, наділені трьома відмітними ознаками (за П.Б. Ганнушкіним):
по-перше, вони тотальні (тобто зачіпаютьі емоційно-афективну, і когнітивну сфери, і поведінку людини), тоді якневроз має локальний характер (наприклад, енурез, заїкання, тики);
по-друге, психопатії відносно стабільні в часі і довше лікуються(тоді якпри неврозах спостерігаються і випадки самолікування – так звана спонтанна ремісія;
по-третє, психопатії супроводжуються соціальною дезадаптацією, тобто виражаються в порушенні прийнятихнорм поведінки, критичності щодо себе (тоді як у невротиків звичайно надмірно виражене почуття провини). Тому іноді говорять, що психопат – це людина, з якою важко іншим, а невротик –людина, якій важкоз самою собою.
Не дивно, що клієнтами психотерапевта в основному виявляються невротики, а психопати переважно приходять зі скаргами на інших людей [5; 17].
Дотримуючись класифікації Ф.Б. Берьозіна, що ґрунтується на типовому способі звільнення від тривожності, можна виділити три невротичні розлади [3]:
1) депресія (виражена тривога, страх, зниження рівня спонукань, відчуття невідворотності катастрофи, шкала № 2 опитувальника);
2) іпохондрія (соматизація тривоги, турбота про стан здоров’я, шкала № 1 опитувальника);
3)істерія (витіснення чинників тривоги, емансипація від фактів, шкала № 3 опитувальника).
Психотичні розлади складають наступну групу:
1) асоціальна психопатія (реалізація напруженості в безпосередній поведінці, шкала № 4);
2) паранояльний синдром (ригідність афекту, “розгойдування” ситуації, застрявання, нав’язливість, марення, шкала № 6);
3) тривожно-фобічний синдром, психастенія(фіксація тривоги, обмежувальна поведінка, шкала № 7);
4) шизоїдний синдром(аутизаціятривоги, відчуження, збільшення “психічної дистанції”, шкала № 8).
Таблиця 5.1
Зіставлення акцентуацій характеру(за [16, с. 101])
| № п/п | С. Хатуей, Дж. Маккінлі (MMPI) | К. Леонгард (опитувальник X. Смішека ) | А.Є. Лічко (опитувальник ПДО) |
| (1) Іпохондрія | – | Астеноневротичний | |
| (2) Депресія | Дистимічний | – | |
| (3) Істерія | Демонстративний | Істероїдний | |
| (4) Психопатія | – | Нестійкий | |
| (5)Жіночість | – | – | |
| (6)Паранояльність | Застрягаючий | – | |
| (7) Психастенія | Педантичний | Психастенічний | |
| (8) Шизоїдність | – | Шизоїдний | |
| (9) Гіпоманія | Гіпертимний | Гіпертимний | |
| (10) Інтроверсія | – | – | |
| – | Збудливий | Епілептоїдний | |
| – | Тривожно-боязливий | Сензитивний | |
| – | Циклотимічний | Циклоїдний | |
| – | Афективно-екзальтований | Лабільний істероїд | |
| – | Емотивний | Лабільний | |
| – | – | Конформний | |
| Разом 10 |
Формування характеру
Характер – явище динамічне, він по-різному може проявляти себе, особливо у підлітків.
По-перше, акцентуації заявляють про себе за допомогою гострих афективних реакцій, які бувають декількох видів. Види афективних реакцій:
1) інтрапунітивні (розряд афекту шляхом нанесення собі пошкоджень);
2) екстрапунітивні (розряд афекту шляхом агресії на оточуюче);
3) імпунітивні (нерозсудлива втеча з афектогенної ситуації);
4) демонстративні (афект розряджається у “спектакль”) [14].
По-друге, це скороминущі психопатоподібні порушення поведінки. Види скороминущих порушень поведінки:
1) делінквентність (дрібні правопорушення);
2) токсикоманічна поведінка;
3) втечі з дому і бродяжництво;
4) транзиторні сексуальні девіації (раннє статеве життя, швидкоминучий підлітковий гомосексуалізм) [14].
По-третє, на фоні акцентуації можуть розвиватися психічні розлади, що переводять особистість на рівень хвороби.
А.Е. Лічко визначив напрями динамічної зміни акцентуації (тим самим підтвердивши можливість розвитку характеру), віднісши до них перехід з явної форми у латентну (вікову компенсацію), перетворення акцентуації в “межову психопатію” і трансформацію, що виражається в приєднанні акцентуації близького змісту (наприклад, перетворення гіпертима в циклоїда).
Оскільки характер (з його акцентуаціями) завершує своє формування до підліткового віку, то основним чинником його розвитку є сімейне виховання [23]. Е.Г. Ейдеміллер і B.B. Юстіцкіс встановили зв’язок між деякими спотвореннями стилю батьківського виховання і тими акцентуаціями (та іншими спотвореннями поведінки і особистості), які з високою вірогідністю з’являються.
Так, у разі потураючої гіперпротекції (коли високий контроль і немає заборон) часто розвивається істероїдність або гіпертимність, а при домінуючій гіперпротекції (коли при високому контролі надмірно багато заборон) у психастеніків, сензитивів і астено-невротиків посилюються астенічні риси, а гіпертими проявляють прагнення емансипуватися від батьків (наприклад, втечі з дому).
У разі емоційного відторгнення з бокубатьків формується епілептоїдна акцентуація; а на фоні початкової емоційно-лабільної, сензитивної або астено-невротичної акцентуації посилюється декомпенсація, приводячи до появи стійких невротичних розладів. Підвищена моральна відповідальність (при якійвисокі вимоги до підлітка поєднуються із зниженою увагою до нього) призводить до появи психастенічної акцентуації. А стиль бездоглядності (коли ослаблені і контроль, і заборони, і вимоги,і задоволення потреб дітей батьками) приводить або допояви гіпертимної акцентуації, або у дітей більш слабкого психічного складу – до нестійкої або конформної акцентуації.
Сформувавшись більш-менш остаточно, акцентуація не закінчує на цьому свого розвитку. Поки живе особистість, може змінюватися і акцентуація. П.Б. Ганнушкін відзначав, що до 25–30 років навіть психопатична натура може змінитись у бік більшої психічної стійкості, а деякі люди, опинившись у сприятливих умовах, можуть вести нормальне трудове життя, не викликаючи у навколишніх ніяких підозр в їх психічному нездоров’ї [5].
Зрозуміло, що кожну окрему людину не можна повністю звести до якогось із типів характеру. Більшість (майже половина людей) належить до типів змішаних, серед яких можна виділити два основні різновиди: проміжні (зумовлені ендогенними чинниками, як, наприклад, лабільно-циклоїдний, конформно-гіпертимний) і амальгамні (що формуються як наслідок нашарування рис одного типу на ендогеннеядро іншого, як, наприклад, гіпертимно-нестійкий, конформно-нестійкий) [14].
Виникає закономірне питання: а чи існують у природі люди з нормальним характером? Описуючи який-небудь характер, психологи зосереджуються на якомусь одному найвиразнішому аспекті, тим самим підкреслюючи зсув психічної рівноваги. “Але якщонавіть допустити, що дійсно зустрічаються люди, у яких почуття, думки і дії знаходяться в повній рівновазі, то чи не є це знищення всякого характеру, всякого індивідуального відтінку?” – писав Рібо (за [5, с. 268]). Таким чином, “безхарактерна людина” є теоретичним домислом, а видатні психіатри, подібно П.Б. Ганнушкіну, вважають неможливим існування людини без акцентуації.
Дослідження внеску середовища і спадковості у формування характеру, проведені за допомогою опитувальника MMPI і його модифікацій, показали відсутність психогенетичних впливів на формування як окремої акцентуації, так і профілю показників в цілому; виняток становить лише шкала соціальної інтроверсії. Причому найбільш пов’язаною з генотипом виявилася група ознак, що визначають поведінку в ситуації спілкування (“мене лякає навіть сама думка про публічний виступ”) [20].
Отже, характер – якість дуже різнорідна і невичерпна, і ми ще повернемося до нього у розділі, присвяченому типологічним підходам у вивченні особистості.