Психоаналітична діагностика Ненсі Мак-Вільямс
Ще одна типологія особистості за змістом ближче до клінічного розгляду і спрямована на використання типологічних особливостей в клінічному процесі, тобто явно припускає необхідність пом’якшення і корекції тих або інших якостей [9]. Типологія ця носить суто прагматичний характер. Побудована, подібно до більшості сучасних робіт з психотерапії, на еклектичних посиланнях, вона тяжіє до психоаналізу, використовує його термінологію і тому як основу для класифікації вводить зміст несвідомого (зокрема, психологічних захистів).
З класичного психоаналізу до типології Н. Мак-Вільямс увійшли три положення: 1) існуючі психологічні проблеми є відображенням своїх дитячих попередників; 2) взаємодії у ранні роки (названі після робіт Малер об’єктними взаєминами)створюють шаблон більш пізнього сприйняття життєвого досвіду; 3) ідентифікація рівня розвитку особистості – це основа розуміння характеру.
Характер розуміється в рамках даного підходу як спосіб осмислення існування, властивий кожній людині. Характер достатньо стійкий: його можна модифікувати в процесі психотерапії, але трансформувати в інший не можна. Структура характеру утворюється двома вимірюваннями: по-перше, рівнем розвитку особистісної організації і, по-друге, переважанням захисного стилю усередині цього рівня. Чим раніше дитина пережила травму, тим значнішими виявляються наслідки, визначаючи психотичний рівень, і, навпаки, чим пізніше наступає фіксація, тим більш зрілою є структура особистості. При цьому зберігається внутрішньоіндивідуальна варіативність: абсолютно здорова людина може поводитися як психотик в умовах стресу, а хвора на шизофренію – здатна до періодів абсолютно ясного бачення. Послідовність опису типів розташована по порядку від більш ранніх спотворень до більш пізніх і, відповідно, спирається на більш зрілі захисні механізми [12].
Н. Мак-Вільямс запропоновано 3 рівні розвитку особистості.
1. Рівень від здоров’я до неврозу (3–4 роки – 6 років).
Інтеграція ідентичності і константність об’єкта.
Едіпів рівень за Фрейдом.
Ініціативність або провина за Еріксоном.
2. Прикордонний рівень (18–24 місяці – 3 роки).
Сепарація-індивідуація.
Анальний рівень за Фрейдом.
Автономія або сором і невпевненість за Еріксоном.
3. Психотичний рівень (0–18 місяців).
Симбіоз.
Оральний рівень за Фрейдом.
Базова довіра або недовіра за Еріксоном.
Психологічні захисти в рамках даної типології – це глобальні, закономірні, здорові, адаптивні способи переживання світу, які необхідні для того, щоб: 1) уникнути або оволодіти могутніми загрозливими почуттями і 2) зберегти самоповагу. Захисти є результатом взаємодії темпераменту, природи стресів, що переживались у ранньому дитинстві, захистів, засвоєних за зразками значущих інших та індивідуально вироблених захистів, що підтвердили свою ефективність. Первинні (примітивні) захисти, згідно з психоаналітичною традицією, мають справу з межами між власним “Я” і зовнішнім світом, а вторинні захисти (вищого порядку) – з внутрішніми межами (між Его, Суперего, Ід та ін.). Поява психологічних проблем нерідко розглядається психотерапевтами як результат недостатності захистів.
Традиційно серед первинних захистів виділяють примітивну ізоляцію, заперечення, всемогутній контроль, примітивну ідеалізацію (і знецінення), проекцію, інтроекцію і проективну ідентифікацію, розщеплювання Его і дисоціацію, а серед вторинних – репресію (витіснення), регресію, ізоляцію, інтелектуалізацію, раціоналізацію, моралізацію, компартменталізацію (роздільне мислення), ануляцію, поворот проти себе, зсув, реактивне утворення, реверсію, ідентифікацію, відреагування, сексуалізацію (інстинктуалізацію) і сублімацію, всього – 7 примітивних і 16 вторинних захистів (визначення кожного з них наведені в глосарії).
Таблиця 6.5