Джерела варіативності інтелекту
У зв’язку з тим, що фактори – найпопулярніша характеристика інтелекту, широко обговорюється питання про їх природу – оскільки цей вираз кореляцій поведінкових (у тому числі й інтелектуальних) характеристик, то вони описові, а не сутнісні. Як вони виникають і чи є результатом досвіду чи вродженими здібностями?
Для відповіді на це питання звертаються до дослідів з формування установок у приматів: після того, як мавпи навчилися розрізняти трикутник і круг, інші форми вони також стали розрізняти набагато швидше. Тому можна зробити висновок, що фактори – результат узагальненого досвіду, і поки розрізнятимуться поведінкові прояви і форми досвіду індивідів, у них з’являтимуться нові фактори інтелекту.
Досліджувалася також успадкованість інтелектуальних здібностей, яка розуміється як відношення генотипічної дисперсії до фенотипічної (спостережуваної в експерименті). Проте коректніше було б говорити про роль спадковості в міжіндивідуальній мінливості й усвідомлювати факт можливості середовищних впливів на неї. Все це спонукає розглядати отримані результати вельми обережно [17]. Були виявлені вельми неоднозначні та суперечливі закономірності [8; 17]. Так, було показано, що у міру дорослішання дітей виявляється збільшення коефіцієнта кореляції показників інтелектуальності дітей і батьків. Причому ця закономірність посилюється з підвищенням економічного статусу сім’ї (тобто у фінансово благополучних сім’ях діти ближче до батьків за інтелектом, ніж у сім’ях бідних). Останнє, проте, ніяк не стосується сімей з прийомними дітьми (що дивно, оскільки економічне благополуччя – чинник явно середовищний). Зате якщо в сім’ї живуть разом діти рідні і прийомні, то усередині групи останніх теж спостерігається інтелектуальне зближення, але тільки між собою, а не з названими батьками або їх біологічними дітьми. Таким чином, в прийомній (фостерній) сім’ї формуються дві групи схожих одна на одну за інтелектом дітей – група рідних і група прийомних; а вплив середовища і спадковості приводить різними шляхами до подібних результатів.
Найбільш значущим серед внутрісімейних чинників мінливості виявляються статус сиблінга, стать дитини, інтервали між народженням дитини і найближчих до неї сиблінгів і т. д. Так, вивчаючи багатодітні сім’ї, різні автори стикалися з тим, що рівень інтелекту дитини має тенденцію зменшуватися у міру зростання кількості її старших братів і сестер, хоча ця тенденція також змінюється залежно від соціально-економічного рівня сім’ї і особливостей культури [8; 17].
Якщо ж батьки мають якісь особливості, відхилення інтелекту в ту або іншу сторону від середньої величини, то у біологічних дітей ця особливість компенсується за допомогою зворотного зсуву у напрямі середньої величини (це правило має назву генетичного регресу). Генетична теорія пояснює регрес тим, що чим більше відхилення, тим менша вірогідність збереження генної комбінації, що відповідає за цей рівень інтелекту.
У ряді сучасних досліджень, проведених завдяки вивченню близнят, було показано, що кореляції інтелекту дітей з характеристиками сімейного середовища (освітою, структурою сім’ї, економічним статусом) починають збільшуватися з віку двох років. Близнюки ростуть в особливій ситуації у порівнянні з одиночно народженими дітьми, тому на всіх отриманих результатах може позначатися і ця обставина; важливо, що молодші з близнят часто відчувають менш сприятливе ставлення до себе з боку батьків, що також позначається на їх інтелекті. Що ж до психопатології батьків (шизофренії, параної і психопатії у матерів), то це не впливає на схожість їх інтелекту з інтелектом дітей [16].
Узагальнюючи дані (якщо тільки це можна назвати узагальненням),
Д. Хорн запропонував так звану “модель шляхів”: на підставі 28 емпірично отриманих коефіцієнтів кореляції було виділено 9 основних параметрів, “шляхів”, що ведуть від факторів до інтелекту дітей. Ці шляхи від генетичних відхилень домінантності, від адитивної (пов’язаної з додаванням) складової генотипу, від загального сімейного середовища, від середовищних особливостей, які визначаються інтелектом батьків, від соціально-економічного статусу сім’ї і т. д. [17].
Отже, на думку ряду дослідників, вивчення психогенетики інтелекту приводить до висновків про більш низький, ніж це передбачалося раніше, рівень успадкованості інтелектуальних ознак, і про високу зумовленість варіативності показників сімейним середовищем.