Затримання особи, що вчинила злочин. Ознаки правомірного затримання злочинця.
Затриманням особи, що вчинила злочин, розуміються насильницькі дії, спрямовані на короткочасне позбавлення волі особи, яка вчинила злочин, з метою її затримання та достав-
лення відповідним органам влади, якщо-при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи (ч. 1 ст. 38 КК України).
Єдиною і достатньою умовою для застосування затримання визнається вчинення особою злочину, тобто суспільно небезпечного винного діяння, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, яке містить склад злочину. У разі відсутності такої підстави, дії особи за наявності певних умов потрібно кваліфікувати за ст. 146 КК України, тобто як незаконне позбавлення волі.
Затримання особи, що вчинила злочин, має свої об'єктивні
та суб'єктивні ознаки.
Об'єктивні ознаки затримання особи, що вчинила злочин:
— характер та спрямованість дій при затриманні;
— необхідність спричинення шкоди злочинцю як умова затримання;
— своєчасність затримання;
— співрозмірність шкоди, що заподіюється особі, при затриманні.
Суб'єктивні ознаки затримання особи, що вчинила злочин:
— спрямованість умислу при затриманні;
— мета затримання.
1. Характер та спрямованість дій при затриманні. Вказані дії зовні схожі з об'єктивною стороною окремих злочинів, зокрема, незаконним позбавленням волі, знищенням або пошкодженням майна, нанесенням тілесних ушкоджень, однак, маючи свою спрямованість на затримання злочинця, являють собою соціальне корисне та правомірне діяння.
2. Необхідність спричинення шкоди злочинцю, як умова затримання. Затримання особи, яка вчинила злочин, може бути пов'язане із заподіянням йому фізичної шкоди, шкоди його майну тощо. Заподіяння шкоди під час затримання характеризується вимушеністю. Тобто особа, яка затримує, вимушена вчиняти насильницькі дії і заподіювати шкоду злочинцю, внаслідок відмови останнього підкоритися законним
вимогам.
Характер та обсяг дозволеної шкоди, що може бути заподіяна злочинцю при затриманні залежить від:
1) тяжкості вчиненого злочину;
2) ступеня активності опору з боку особи, яка підлягає затриманню
3) зовнішніх умовах затримання (місце, час, наявність інших громадян, застосування особою, яка вчинила злочин, зброї чи інших предметів, кількість осіб, що вчинили злочин, тощо).
3. Своєчасність затримання. Затримання особи, яка вчинила злочин, повинно бути здійснене безпосередньо після вчинення злочинного посягання (ч. 1 ст. 38 КК України). Таким чином, початком виникнення права на затримання особи треба визнавати момент завершення злочинного посягання. Завершення злочинного посягання може відбуватися як на стадії закінченого, так і незакінченого злочину. Наприклад, особа затримує злочинця, який здійснив замах на вбивство, однак не довів злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі і намагався залишити місце злочину.
Неправомірним слід вважати затримання особи, яка вчинила злочин, через деякий проміжок часу. Право на таке затримання існує тільки у окремих осіб, на яких покладений обов'язок щодо запобігання злочинів та затримання злочинців, зокрема, працівників правоохоронних органів.
4. Співрозмірність шкоди, що заподіюється особі під час затримання. Заподіяння шкоди при затриманні має вимушений (необхідний) характер. При цьому розмір шкоди повинен мати певні межі і за загальним правилом не мати тяжкий характер.
Ці межі визначаються, по-перше, — небезпечністю посягання і, по-друге, — обстановкою затримання особи, яка вчинила злочин.
Небезпечність посягання характеризується цінністю блага, на яке здійснюється посягання, та видом, розміром шкоди, яка заподіюється злочинним діянням.
Обстановка затримання особи, яка вчинила злочин, поділяється на:
— відносно сприятливу для затримання;
— несприятливу.
Відносно сприятлива обстановка має місце там, де особа, яка здійснює затримання, усвідомлює і розуміє свою перевагу над особою, яка вчинила злочин, і тому може її затримати без заподіяння тяжкої шкоди.
Несприятлива обстановка затримання свідчить про те, що особа, яка здійснює затримання, перебуває у невигідному по
відношенню до особи, яку затримує, положенні, і тому заподіяння тяжкої шкоди є виправданим та обґрунтованим. В останньому випадку особа, яка здійснює правомірне затримання особи, що вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин, не підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння такої шкоди останньому:
У разі заподіяння особі, що затримується, невиправданої, надмірної шкоди треба говорити про перевищення меж заподіяння шкоди при затриманні особи, яка вчинила злочин. Так, відповідно до ч. 2 ст. 38 КК України, перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 чинного КК України.
До суб'єктивних ознак правомірного затримання особи, яка вчинила злочин, відноситься спрямованість умислу при затриманні та мета затримання.
5. Спрямованість умислу при затримані. Діяльність особи, яка здійснює затримання завжди відбувається умисно. Особа, яка здійснює затримання, усвідомлює факт скоєння особою, яка затримується, злочину і бажає її затримання, переслідуючи спеціальну мету — доставити зазначену особу відповідним органам влади.
6. Мета затримання. Мета затримання сформульована у самому законі. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК України, можна виділити дві мети. Перша (найближча) — затримання особи, що вчинила злочин шляхом обмеження її волі. Друга (кінцева) — доставлення її відповідним органам влади, зокрема, в органи внутрішніх справ, прокуратури тощо. Лише наявність зазначеної мети робить затримання особи, що вчинила злочин, обставиною, що виключає кримінальну відповідальність, при умові, якщо не було перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.