Поняття та сутність діалектичного заперечення. Категорія зняття
Закон заперечення заперечення, як і закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, теж означає продовження і доповнення основного закону діалектики і виражає єдність і боротьбу сталого і змінюваного, стабільного й мобільного, постійного й мінливого. Суть його полягає в тому, що він виражає траєкторію руху в процесі розвитку; умовно кажучи, ця траєкторія являє собою спіраль, яка сама по собі є синтезом прямолінійного просування вперед і колоподібного повертання до начебто старого, але це повертання відбувається вже на новому витку спіралі. Невід'ємною ознакою дії закону заперечення заперечення є спадкоємність між новим і старим: старе в новому не знищується, а переходить в іншу форму свого існування, зберігаючи в собі самому все те, що є в ньому життєздатного. Тобто, як це і казав Геракліт, нове є старе, що змінилось.
Однак наголосимо, що саме так відбувається лише в тому разі, якщо перше заперечення не знищує потенціал дальших заперечень того, що заперечується. Гегель пояснює це на прикладі з ячмінним зерном: таке зерно може або бути розмолотим у ячмінне борошно (негативне, руйнівне, деструктивне заперечення), або ж бути посадженим у родючу землю (позитивне, життєдайне, конструктивне заперечення). Залежно від того, яким було перше заперечення, можливість здійснення другого або ж збережеться, або — ні. Для того щоб процес розвитку мав реальні позитивні перспективи, необхідно, щоб кожне заперечення «старого» «новим» не мало руйнівного характеру, не знищувало саму можливість дальшого заперечення. Саме тоді й відбуватиметься процес розвитку як зміна «новим» «старого» і далі — «найновішим» «нового», причому в «найновішому» знайдуть своє відображення певні риси «старого». Отже, закон заперечення — це завжди повернення до начебто старого, але на іншому витку спіралі.
Із вченням Гегеля про суперечність органічно пов'язане і його розуміння заперечення заперечення. Діалектичне заперечення ('"знят-тя") або перехід у інше як своє інше, є однією з найважливіших катего-рій логіки Гегеля. "Зняття" включає в себе три взаємодіючих момен-ти. Перший — власне заперечення, усунення, подолання. Другий — збереження того цінного, що було у заперечуваному. Третій — це "зняття", перехід на більш зрілий рівень розвитку. Своє вчення про заперечення заперечення Гегель зображав у вигляді тріади: теза — анти"еза (заперечення) — синтез (заперечення заперечення).
Розкрити взаємозв’язок категорій діалектики\вибрати один із запропонованих варіантів
Поняття про категорії
Будь-яка наука має свої категорії, тобто загальні поняття (маса, енергія, життя, війна, мир тощо). Філософські категорії — це найзагальніші (гранично широкі) поняття, що виражають універсальні характеристики та відношення матеріального й духовного світу, в яких і через які здійснюється філософське мислення й які служать вихідними принципами пізнання й духовно-практичного перетворення світу. Тому філософське знання має категоріальний характер.Категорії філософії відрізняються від будь-яких понять тим, що вони всезагальні. Це пояснюється тим, що об'єкт філософського дослідження не обмежується жодними рамками, як це буває в будь-якій іншій науці. Тому й філософські категорії не мають меж у своєму обсязі (як це трапляється в інших науках). Філософські категорії виникають і розвиваються разом із самою філософією. Особливою рисою співвідносних категорій є їх взаємозв'язок. Вони тісно пов'язані одна з одною, здатні переходити одна в одну. Зв'язки між ними є гнучкими, рухливими, релятивними. Об'єктивною основою таких взаємозв'язків є матеріальна єдність світу.Важливою особливістю філософських категорій є й те, що вони виступають вузловими пунктами, ступенями пізнання. Фіксуючи всезагальні властивості й зв'язки, виявлені на тій чи іншій стадії розвитку пізнання, вони відображають особливості кожної стадії й є "опорними пунктами" людського пізнання. Категорії філософії виступають і як всезагальні форми мислення. Будь-яка людина, незалежно від того, вивчала вона філософію чи ні, в процесі мислення використовує ці категорії. В першому випадку вона використовуватиме їх свідомо, в другому — стихійно.Знання категорій дає змогу усвідомити й цілеспрямовано досліджувати різні зв'язки й відношення в предметах, явищах, які ми вивчаємо, орієнтує щодо тих сторін і аспектів, на які необхідно звернути увагу для розкриття сутності предметів і явищ.
Сутність і явище
У системі категорій матеріалістичної діалектики "сутність" і "явище" займають особливе місце. Це обумовлюється тим, що процес пізнання дійсності починається саме з вивчення явищ і далі йде до розкриття їх сутності. Під явищем ми розуміємо зовнішню сторону об'єктивної реальності, яка безпосередньо дається нашим органам чуття. Об'єктивна дійсність має і внутрішню сторону, недоступну для її прямого сприймання органами чуттів. Ця сторона дійсності називається сутністю. Вона є як внутрішній, повторюваний і відносно тривалий зв'язок речей і явищ. Це внутрішня основа явищ, загальне і повторюване в них. Явище ж є виявленням (проявом) сутності.Отже, сутність — це внутрішня природа, внутрішній спосіб існування предметів і явищ дійсності, основне відношення, що існує в предметі й між предметами, внутрішня суперечність — тобто те, що являє собою джерело руху й розвитку предмета чи предметів. Явище — це зовнішня, більш рухома сторона об'єктивної дійсності, яка є формою вираження сутності.Ці категорії — це взаємопроникаючі сторони процесу розвитку, де сутність є основою, а явище — його конкретною реалізацією через перериви поступовості. Разом ці категорії становлять діалектику втілення в речах взаємопроникаючих сторін єдиного процесу їх розвитку. Сутність і явище — об'єктивні. Вони становлять собою нерозривну єдність, хоча й мають суперечливий характер. Ця суперечливість проявляється у взаємодії двох сторін дійсності. Сутність, яка виражає внутрішню сторону дійсності, стабільніша, загальніша. Явище виражає сутність, воно одиничне, зовнішнє, рухоміше від першої.Знання законів розвитку світу, розуміння сутності явищ природи й суспільства сприятимуть зменшенню залежності людини від природи, сприятимуть становленню її справжньої свободи.
Причина і наслідок
Всесвіт являє собою суцільний взаємозв'язок предметів і явищ. Процес його пізнання здійснюється від абстрактного розуміння причинності (як зв'язку всього) до пізнання конкретних причинних залежностей у різних сферах дійсності й до дослідження самої категорії причинності. Цим самим було встановлено, що світ — це не хаос предметів, процесів і явищ, а впорядковане, взаємопов'язане й вза-ємообумовлене ціле. Ця впорядкованість світового цілого виступає як закономірність. У світі жодне явище, жоден зв'язок не виходить за межі цієї закономірності.Взаємозв'язок і взаємообумовленість предметів і явищ різноманітні. Категорії "причина" й "наслідок" узагальнюють і виокремлюють одну із конкретних і специфічних форм цього взаємозв'язку, зокрема ту, яка свідчить про те, що кожне явище чи група, які взаємодіють між собою, породжує інші. Тобто, явище, яке викликає до життя інші явища, виступає стосовно другого як причина. У свою чергу результатом дії причини є наслідок. При цьому необхідно відрізняти причину від приводу. Привід — це подія, яка безпосередньо передує іншій події, створює можливості для її появи, але не породжує і не визначає її.Причинно-наслідковий зв'язок має свої особливості, завдяки чому його можна виявити й дослідити. Однією з них є певне слідування явищ у часі: причина передує наслідку. Це пояснюється тим, що між причиною і наслідком існує "генетичний" зв'язок. На певному ступені розвитку причина породжує наслідок. Проте не можна вважати, що причинно-наслідковий зв'язок установлюється лише на основі послідовності явищ у часі.У розвитку природи і суспільства необхідно відрізняти основні та неосновні, головні й неголовні, внутрішні й зовнішні та інші причини. Головні причини визначають хід розвитку в основних, вирішальних моментах. Другорядні — окремі сторони, нюанси наслідку. Наукова філософія надає вирішального значення не зовнішнім, а внутрішнім причинам. Зовнішні причини можуть прискорювати або гальмувати хід розвитку, але не визначають його.Взаємозв'язок причини і наслідку передбачає їх взаємоперехід, оскільки в процесі загального розвитку причина може виступати як наслідок попереднього (того, що його породило) явища, а наслідок — причиною, яка породжує інші дії.
Принцип причинності породив течії філософії:детермінізм(випадковостей не існує, всьому є пояснення), індетермінізм(існують тільки випадковості.
Детермінізм – світоглядний і методологічний принцип, згідно якого, з того факту, що усе в світі взаємопов*язане слідує можливість пізнання, пояснення і передбачення подій, які мають як однозначно-визначену, так і можливу природу.
Зміст і форма
Названі категорії відображають об'єктивний світ, оскільки всі предмети, процеси і явища природи та суспільства мають свій зміст і свою форму.Зміст — це сукупність елементів, процесів, зв'язків, притаманних певному предмету чи явищу. Це визначення майже ідентичне поняттю "сутність", оскільки категорія "зміст" тісно пов'язана з ним. Проте останнє абстрактніше, ніж категорія змісту. Ним визначають головний, вирішальний, внутрішній зв'язок предметів, що є його основою. Поняття "зміст" дещо вужче. Воно також відображає внутрішній і вирішальний зв'язок, але не в його найзагальнішому вигляді, а в такому, що реалізується в кожному окремому предметі (групі предметів) на певному етапі розвитку, за певних умов. Наприклад, сутністю життя у найзагальнішому вигляді є процес обміну речовин у білковому тілі. Конкретний прояв цього зв'язку в будь-якій клітині чи організмі буде різним. У цьому разі зміст — це прояв сутності в даній специфіці, як внутрішній зв'язок в окремому.
Форма є вираженням змісту, його обумовленням. Це внутрішня та зовнішня організація змісту, спосіб його існування, який має певну визначеність, стабільність і самостійність.Форма нерозривно пов'язана зі змістом, а через нього — з сутністю. Згідно з діалектикою, "зміст" і "форма" перебувають в органічній єдності, є співвідносними поняттями, які відображають дві взаємозалежні, суперечливі сторони буття предмета, явища, процесу.Основою взаємозв'язку змісту і форми є положення про визначальну роль змісту. Саме він є провідним, вирішальним чинником у єдності форми та змісту. Зміна й розвиток предмета чи процесу зачіпає зміст. Зі зміною змісту змінюється й форма. Сама ж зміна змісту є, звичайно, результатом внутрішніх протиріч. Зміст, змінюючись, здійснює формоутворюючий вплив. Особливо це яскраво проявляється в біології. В живих організмах основну роль відіграють функції, які виконують морфогенетичну діяльність. У розвитку суспільства під впливом праці теж відбувалися зміни форм органів людини. Форма руки, її будова змінювалася під впливом зміни її функцій, які постійно ускладнювалися під впливом нових трудових операцій. Про домінуючу роль змісту щодо форми свідчить увесь розвиток суспільного життя.Отже, зміст і форма є невід'ємними сторонами речей, процесів, явищ об'єктивного світу. При цьому зміст відіграє визначальну, провідну роль щодо форми. Самій же формі притаманна певна самостійність і вона впливає на розвиток змісту. Будь-який зміст може проявлятися в різноманітних формах.
Можливість і дійсність
"Можливість" і "дійсність", як і інші категорії діалектики, виводяться з принципу руху й розвитку матеріального світу, оскільки в ньому завжди щось виникає, розривається, а щось відживає свій вік і відмирає. Звідси логічно припустити, що нове спочатку виступає в зародковій, недосконалій формі як можливість. Тому розвиток і є, власне, процесом перетворення можливості в дійсність. Отже, категорії "можливість" і "дійсність" є відображенням у нашій свідомості цих сторін об'єктивного процесу.У перетворенні можливості в дійсність важливу роль відіграють умови. Саме вони й спричиняють можливість, тобто роблять те чи інше явище можливим або неможливим. Отже, можливості можуть бути реальними й нереальними.Реальною можливістю називають те, що випливає з внутрішніх законів розвитку предмета, явища чи сукупності певних конкретно-історичних явищ. Реальна можливість — це те, що може за наявності певних умов перетворитися в дійсність. Наприклад, у будь-якій насінині є реальні можливості для її перетворення в рослину. За наявності таких умов, як ґрунт, волога, тепло й мінеральні речовини, насінина обов'язково, з необхідністю повинна прорости.Проте є й абстрактна (формальна) можливість. Вона теж має об'єктивну природу, оскільки випливає із загальних умов розвитку об'єктивного світу. Коли відсутні необхідні конкретні умови, ця можливість залишається лише абстрактною.Категорія "дійсність", перебуваючи у зв'язку з "можливістю", відображає у свідомості людини другу сторону об'єктивної реальності (в широкому розумінні — всю реальність). Якщо можливість існує в своїх умовах, через них, то дійсність існує безпосередньо, як самі явища зовнішнього світу, що нас оточує. Іншими словами, дійсність є реалізованою можливістю.Діалектичний метод не лише встановив зв'язок категорій можливості й дійсності, а й розв'язав питання про те, як і за яких умов, яким чином відбувається перетворення можливості в дійсність. Таке перетворення потребує певних умов, які діють в тому ж напрямі, що й об'єктивна закономірність, яка лежить в основі можливості. Умови — це зв'язок явищ, які дають простір, сприяють дії тих сил, що перебувають всередині конкретного процесу. Знання категорій можливості й дійсності, вміння користуватися ними в повсякденному житті має практичне й пізнавальне значення.