Поняття технології та види технологічних змін. Критерій вибору найкращої технології та його обгрунтування
Технологія – це спосіб впливу засобів праці (обладнання) та живої праці (робітників) на предмети праці (матеріали, енергію та інформацію) з метою створення кінцевого продукту (послуги).
За більшістю продуктів виробництво одного і того самого натурального обсягу їх виготовлення може здійснюватися за рахунок різної комбінації виробничих ресурсів, зокрема засобів праці та живої праці. Це зумовлено тим, що один вид ресурсів може частково заміщуватися іншим. Це являє собою одну з причин технологічних змін, що відбуваються в економіці.
Технологічна зміна називається капіталозберігаючою, якщо витрати інвестицій на виробництво одиниці продукції за новою технологією є меншими ніж за старою.
Технологічна зміна називається працезберігаючою, якщо витрати праці на створення одиниці продукції за новою технологією є меншими ніж за старою.
Існують також інші види технологічних змін: матеріалозберігаюча, енергозберігаюча тощо.
Нехай існують кілька альтернативних технологій виготовлення одного і того самого продукту. Введемо такі позначення:
Сі – собівартість річного випуску продукції за і-тою технологією:
Кі – потрібні інвестиції у впровадження і-тої технології;
Ен – нормальна річна прибутковість інвестицій у частках одиниці (така їх прибутковість, за якої інвестори погоджуються інвестувати свої кошти);
Оі – річний натуральний обсяг виробництва продукції за і-тою технологією;
сі=Сі / Оі – собівартість одиниці продукції за і-тою технологією;
kі=Кі / Оі – питома капіталомісткість продукції за і-тою технологією.
Тоді в умовах конкурентного ринку оптимальною буде та технологія, за якої досягається мінімум питомих приведених витрат (ППВ):
ППВі = (Сі + Кі × Ен) / Оі = сі + kі × Ен → min (12.1)
Якщо за усіма варіантами технології річний натуральний обсяг виробництва продукції є однаковим, то ділити на Оі не обов’язково і отримується формула приведених витрат (ПВ):
ПВі = Сі + Кі × Ен (12.2)
Добуток Kі × Ен у формулі питомих приведених витрат – це фактично нормальний річний прибуток за і-тою технологією. Якщо його поділити на Оі, то отримуємо нормальний прибуток на одиницю продукції - kі × Ен. Якщо додати до нього сі, то отримуємо рівноважну ціну одиниці продукції, за якої попит на неї дорівнює пропозиції і прибутковість інвестицій у її виробництво становить Ен. Таким чином, питомі приведені витрати – це рівноважна ціна одиниці продукції, і та технологія, за якої ця ціна є найменшою, є найбільш конкурентноспроможною, так як за фіксованої функції попиту вона забезпечує максимальний сукупний обсяг виробництва продукції.
Формулу приведених витрат як критерій вибору найкращої технології виробництва продукції можна обґрунтувати також і таким чином: нехай існує дві альтернативні технології виробництва продукції; при цьому натуральні річні обсяги виготовлення продукції за обоматехнологіями є однаковими. Введемо такі позначення:
С1, С2 - собівартість річного випуску продукції відповідно за першою та другою технологіями (при цьому С1 > С2 );
К1, К2 – потрібні інвестиції відповідно у першу та другу технології ( при цьому К1 < К2 ).
Тоді впровадження другої технології порівняно з першою дозволить отримати річну економію на собівартості продукції (і, відповідно, приріст річного прибутку) у розмірі С1 - С2 , але таке впровадження потребує додаткових інвестицій у сумі К2 – К1 . За таких умов другатехнологія буде кращою ніж перша, якщо буде виконуватися така умова
( С1 - С2 ) / ( К2 – К1 ) > Ен ,
або
С1 + Ен × К1 > С2 + Ен × К2 . (12.3)
Приклад. Існує дві альтернативні технології виробництва продукції. Натуральні річні обсяги виготовлення продукції за обоматехнологіями є однаковими і становлять 120 тис.шт. Витрати енергоносіїв на 1 шт. продукції: за першою технологією – 5 кг умовного палива, за другою технологією – 3 кг умовного палива. Ціна 1 кг умовного палива – 10 грн. Потрібні інвестиції: у першу технологію - 20 млн.грн.; у другу технологію - 44 млн.грн. Собівартість річного випуску продукції без урахування витрат на енергоресурси за обома технологіями – 15 млн.грн. Нормативна річна прибутковість інвестицій Ен = 0,15.
Тоді річні вирати на енергоресурси у грошовому виразі будуть становити:
- за першою технологією:
120 × 5 × 10 = 6000 тис.грн.;
- за другою технологією:
120 × 3 × 10 = 3600 тис.грн.
Повна собівартість річного випуску продукції буде становити :
- за першою технологією:
15000 + 6000 = 21000 тис.грн.;
- за другою технологією:
15000 + 3600 = 18600 тис.грн.
Таким чином, впровадження другої технології порівняно із першою дозволить отримати приріст річного прибутку у розмірі 21000 -18600 = 2400 тис.грн. Однак, таке впровадження потребує додатково 44 - 20 = 24 млн.грн. інвестицій. Тобто, прибутковість цих додаткових інвестицій становить 0,1 і є меншою від Ен = 0,15. Отже, у данному випадку впровадження енергозберігаючої технології не є доцільним. Але, якщо б ціна на енергоносії зросла б більш ніж у 1,5 раза, то за інших незмінних умов впровадження енергозберігаючої технології стало б доцільним.
Слід відзначити, що за умовою даного прикладу розміри інших складових собівартості продукції за обома технологіями припускалися рівними. Однак, впровадження другої більш капіталомісткої технології могло б викликати зростання розміру амортизаційних відрахувань у собівартості продукції. Тому при проведенні реального обгрунтування вибору найкращого варіанту технології виробництва продукції необхідно ретельно обчислити повну собівартість цієї продукції за усіма її складовими.