Синаптична передача збудження в автономній нервовій системі.

Тема№4. АВТОНОМНА (ВЕГЕТАТИВНА) НЕРВОВА СИСТЕМА.

План.

1. Особливості структурно-функціональной організації автономної нервової системи. Автономний (вегетативний тонус).

2. Синаптична передача збудження в авнотомній нервовій системі.

3. Вплив автономнії нерової системи на функції тканин та органів. Автономні (вегетативні) рефлекси.

4. Адаптоційно-трофічна функція симпатичної частини автономнії нервової системи.

Особливості структурно-функціональной організації автономної нервової системи. Автономний (вегетативний тонус).

Дуга автономного рефлексу як і соматична рефлекторна дуга, складається із трьох ланок: чутливого (аферентного, сенсорного), асоціативного (вставного) і ефекторного. Розрізняють місцеві, або ганглионарні, спинальні, бульварні рефлекторні дуги. Поряд із загальним для обох (автономної й соматичної) систем ланкою існує й власний аферентний шлях автономної нервової системи, називаний особливим, або вісцеральним. Він створює основу для шляхів місцевих рефлексів, здійснюваних незалежно, без участі ЦНС. По локалізації клітинних тіл чутливих нейронів, по ходу й довжині відростків їх розділяють на три групи. У першу групу об'єднані клітини, тіла яких локалізуються у вузлах сонячного й нижнього брижеечного сплетень. У клітин другої групи довгий відросток іде до робочого органа, короткі розподіляються в самому ганглії й синаптичних і контактують із вставним або еффекторним нейронами. У клітин третьої групи тіла й короткі відростки розташовуються в інтрамуральних вузлах, довгі ж відростки досягають симпатичних вузлів, де й відбувається перемикання на асоціативний і моторний (еферентний) нейрон. Вісцеральна чутливість обумовлена активністю п'яти окремих типів интероцепторов: механо-, хемо-, термо-, осмо- і пропріорецепторів.

Всі ці види вісцеральної чутливості передаються в центри по волокнах трьох основних нервових шляхів: блукаючого, чревного (великого, малого поперекових) і тазового.

Автономний (вегетативний) тонус.

У природних умовах симпатичні й парасимпатические центри автономної нервової системи перебувають у стані безперервного збудження, що одержало назву «тонус». Характерною рисою тонічного впливу є тривала підтримка зовнішнього ефекту, що найбільше виражено відбивається на функціональному стані судинної стінки, серцевого м'яза, вісцеральних органів у цілому.

Перевага парасимпатичного тонусу звичайно оцінюється на підставі частоти серцевих скорочень. Тонічна импульсація, що виходить із центрів довгастого мозку по волокнах блукаючого нерва, діє на серце, знижуючи частоту серцевих скорочень. Навпроти, ослаблення тонусу веде до частішання серцевого ритму.

Виняткова роль симпатичної частини автономної нервової системи й у створенні загального судинного тонусу. Симпатична частина автономної нервової системи часто взаємодіє з мозковою речовиною наднирок. У цьому випадку судинозвужувальні реакції підсилюються викидом адреналіну. Перевага тонічних впливів парасимпатичної і симпатичної частин автономної нервової системи послужило підставою для створення конституційної класифікації. Тонус парасимпатичної частини автономної нервової системи називається ваготонією, яка характеризується вповільненим пульсом, схильністю до почервонінь, пітливістю, шлунковими розладами. Симпатична – симпатикотонія характерним є прискорений пульс і т.д Таким чином, у цілому тонус автономної нервової системи розглядається як один із проявів гомеостатичного стану й одночасно один з механізмів його стабілізації.

Синаптична передача збудження в автономній нервовій системі.

У хребетних тварин в автономній нервовій системі є три види синаптичної передачі: електрична, хімічна й змішана. В автономній нервовій системі нараховують більше десяти видів нервових клітин, які продукують різні медіатори: ацетилхолін, норадреналін, серотонін й інші речовини. Залежно від того, який основний медіатор виділяється закінченнями аксонів автономних нейронів, ці клітини прийнята називати холінергичними, адренергічними, серотонінергичними нейронами.

Ацетилхолін виділяється в закінченнях всіх прегангліонарних симпатичних і парасимпатичних нейронів, а також більшості постгангліонарних парасимпатичних закінчень. Частина постгангліонарних симпатичних волокон, що іннервують потові залози здійснюють передачу за допомогою ацетилхоліну. У свою чергу норадреналин є медіатором у постгангліонарних симпатичних закінченнях (за винятком нервів потових залоз і симпатичних вазоділататорів) - судин серця, печінки, селезінки.

Залежно від чутливості до різних катехоламинів адренорецептори ділять на α-адренорецептори й β-адренорецептори. Їхнє існування встановлене за допомогою фармакологічних препаратів, що вибірково діють на певний вид адренорецепторів.

Класичні медіатори виконують не тільки функцію передавачів збудження, але володіють і загальбіологічною дією. До ацетилхоліну найбільш чутлива серцево-судинна система, він викликає й посилену моторику травного тракту, активуючи одночасно діяльність травних залоз, скорочує мускулатуру бронхів і знижує бронхіальну секрецію. Під впливом норадреналінавідбувається підвищення систоличного й діастолічного тиску без зміни серцевого ритму, підсилюються серцеві скорочення, знижується секреція шлунка й кишки, розслаблюється гладка мускулатура кишки й т.д. Більше різноманітним діапазоном дій характеризується адреналін. У тканинах всіх видів тварин виявлений серотонин (5-окситриптамин). Серотонин є одним з медіаторів автономної нервової системи, що бере участь переважно в нейроефекторній передачі. Серотонин бере участь у здійсненні коронарних і легеневих хеморефлексів, здатний діяти на гладку мускулатуру. При прямій дії скорочується мускулатура бронхів, при рефлекторному - змінюються дихальний ритм і легенева вентиляція. Особливо чутлива до серотоніну травна система. Вона реагує початкової спастичною реакцією, що переходить у ритмічні скорочення з підвищеним тонусом й активністю.

Крім класичних медіаторів у регуляції діяльності виконавчих органів беруть участь місцеві гормони. Вони регулюють тонус, впливають на діяльність автономної нервової системи, їм належить істотна роль у координації нейрогуморальної передачі, у механізмах виділення й дії медіаторів.

Видне місце займають простагландини, яких багато у волокнах блукаючого нерва. Їхня основна дія - збудження гладких м'язів, гноблення шлункової секреції, релаксація мускулатури бронхів.