Серединні помилки пристрілки Rд за дальністю при отриманні накриваючих груп з різним співвідношенням знаків розривів

Об'єднання спостережень великої кількості серії в одну групу вимагає багато часу і призводить до затримки стрільби. Тому Правила стрільби рекомендують під час визначення подальших коректур враховувати спостереження тільки попередньої серії методичного вогню і лише для випадку, коли ведеться стрільба на руйнування.

Як показують розрахунки, у тому випадку, коли після введення коректури дальності переважатимуть спостереження одного знаку (3:1 і більше), що протилежного знаку спостережень, що переважали на попередній установці, величина коректури буде дорівнювати приблизно половині попередньої.

До глави VIII

УРАЖЕННЯ РУХОМИХ НАЗЕМНИХ ЦІЛЕЙ

Ураження колон

До ст. 216, 217 та 222

Завданням ураження колон є затримка або заборона їх руху, а також нанесення ним збитків. Виконання зазначених завдань може бути досягнуте шляхом проведення за короткий час вогневого нальоту з високою щільністю вогню, що може бути досягнута під час стрільби по колоні роти (батареї) не менше ніж артилерійським дивізіоном.

Особливості, пов'язані з характером цілі (ціль є рухомою, має практично тільки один розмір (довжину) і рух її можливий в будь-якому напрямку відносно площини стрільби), викликають необхідність вироблення спеціальних рекомендацій щодо способу її обстрілу і вибору точок прицілювання.

Як показано в поясненнях до ст. 163-166, найвигідніший інтервал віяла під час стрільби по відкрито розташованих неброньованих цілях дорівнює 50 м. Це значення інтервалу віяла прийняте і при ураженні колон неброньованої техніки і піших колон. При ураженні колон броньованої техніки рекомендується для збільшення рівномірності і щільності розривів по кожній ділянці колони залучати не менше двох дивізіонів внакладку при збереженні тієї ж величини інтервалу віяла (50 м). Звуження ж інтервалу віяла до 25 м (що рекомендується при веденні вогню по броньованих цілях) призвело б до зменшення розміру площі обстрілу по фронту і, як наслідок цього, до зменшення ймовірності накриття колони областю розривів.

Вогневий наліт при ураженні рухомих цілей в одній точці зустрічі визначений тривалістю не більше 2 хв. Тривалість визначена, виходячи з розрахунку, що за цей час при середній швидкості руху, що дорівнює 15-20 км/год., колона вийде із зони обстрілу не менше, ніж на половину своєї довжини або розосередиться (збільшить дистанції між машинами), тому подальше ведення вогню по ній в тій самій точці зустрічі недоцільно. З цього також витікає, що вогневий наліт по колоні повинен вестися швидким вогнем.

Для підвищення ефективності вогневої дії по колоні вогневі нальоти по ній необхідно проводити в декількох точках зустрічі.

Колона батальйону (дивізіону) має в своєму складі не менше трьох ротних (батарейних) колон, довжина кожної з яких складає 500-1000 м і більше. Звідси витікає, що колона батальйону (дивізіону), як правило, має значну протяжність, тому для її ураження потрібно буде залучати декілька дивізіонів.

Мінімальні відстані між точками, по яких готується вогонь дивізіонів (точками прицілювання), повинні бути такими, щоб виключалося перекриття площ обстрілу сусідніми дивізіонами. Вони можуть бути розраховані з урахуванням прийнятого способу обстрілу цілі і значень зведених помилок розсіювання. При великих дальностях стрільби, характерних для ураження колон, значення зведених помилок розсіювання при стрільбі дивізіону складають 40-60 м за дальністю і 10-20 м за напрямком. Тоді довжина зони рівномірного розсіювання розривів снарядів незалежно від напряму руху колони (флангового або фронтального) складе 600-800 м (в середньому 700 м), що і записане в Правилах стрільби.

Ураження окремих рухомих спостережних груп мотопіхоти (живої сили)

До ст. 225

Окремі рухомі спостережні групи мотопіхоти (піхоти) є, як правило, невеликими за розмірами (фронт і глибина не більше 100 м) груповими цілями. Тому для їх ураження залучають, як правило, батарею.

Загороджувальний вогонь

До ст. 231-234

Рухомий загороджувальний вогонь (РЗВ) ведуть по броньованих цілях (танкам, бронетранспортерам, бойовим машинам піхоти). Стрільба по таких цілях осколково-фугасними снарядами калібру 100 мм і більше достатньо ефективна при інтервалі віяла розривів, що не перевищує 25 м.

Відстані між рубежами РЗВ визначаються за глибиною площі обстрілу і бойового порядку противника, що атакує, швидкістю його атаки і часом перенесення вогню з рубежу на рубіж.

Відстань між рубежами РЗВ d може бути визначена за формулою:

_,

де – глибина кращої частини площі обстрілу дивізіону під час ведення вогню на одній установці прицілу;

– глибина бойового порядку противника, що атакує;

–шлях, пройдений противником, що атакує, за час перенесення вогню з рубежу на рубіж.

На дальностях стрільби, характерних для ведення РЗВ, дивізіону складає 40-45 м ( = 160-180 м). Глибина бойового порядку атакуючого противника може сягати
150-250 м, а швидкість його атаки – 8-15 км/год (130-250 м/хв). Час перенесення вогню з рубежу на рубіж з урахуванням польотного часу снаряда складає в середньому 1 хв. За цей час противник просунеться на 130-250 м.

Для прийнятих умов відстань між рубежами РЗВ складе 390-595м. Тому Правила стрільби рекомендують відстань між рубежами РЗВ призначати в межах 400-600 м.

До глави IX

СУПРОВОДЖУВАЛЬНИЙ ВОГОНЬ

Рухома вогнева зона

До ст. 240-242

При реально досяжній в даний час щільності артилерії на ділянках прориву до артилерійської підтримки атаки може бути залучено не більше 3-5 дивізіонів на кожен кілометр фронту ділянки прориву. Тому природним є прагнення найраціональніше використовувати цю артилерію при плануванні і проведенні артилерійської підтримки атаки тим або іншим методом (зокрема, методом РВгЗ).

Параметрами, від яких залежить кількість артилерії, необхідна на 1 км ділянки прориву при проведенні артилерійської підтримки атаки методом РВгЗ, є:

кількість рубежів К, по яких вогонь ведеться одночасно, і відстань між рубежами ;

величина інтервалу віяла розривів на рубежі .

При визначенні оптимальних значень і виходять з того, щоб, по-перше, потрібні глибина РВгЗ і ефективність ураження цілей (необхідна щільність вогню) усередині зони досягалися мінімальною кількістю артилерії і, по-друге, забезпечувалася зручність планування вогню артилерії і управління ним в ході артилерійської підтримки атаки.

З теорії стрільби відомо, що в умовах, коли місцезнаходження цілей на площі, що обстрілюється, точно не встановлена максимальна ефективність ураження цілей при заданій витраті снарядів досягається при рівномірному розподілі розривів снарядів по фронту і за глибиною цієї площі. Але рівномірний розподіл розривів снарядів усередині РВгЗ може бути досягнутий за різних значень і (наприклад, при = 100 м і = 25 м; при = 150 м і = 38 м). З урахуванням необхідності максимального використання вогневих можливостей артилерії слід зупинитися на максимальних значеннях і , за яких забезпечується рівномірний розподіл розривів снарядів. Цій вимозі, як показали проведені розрахунки, відповідає відстань між рубежами, що дорівнює 150-200 м, та інтервал віяла розривів, що дорівнює 50 м.

З метою якнайповнішого використання вогневих можливостей артилерії вогонь по рубежах РВгЗ ведуть з максимальним темпом, що допускається режимом вогню, який для першої години ведення вогню (артилерійську підтримку атаки зазвичай планують за режимом першої години ведення вогню) складає 2 (1,5) снаряди за хвилину для гармат 122-мм (152-мм) калібру, коли застосовуються осколково-фугасні снаряди, і 1,5 снаряда за хвилину (незалежно від калібру), коли застосовуються снаряди з дистанційною трубкою.

Під час ведення РВгЗ повинні бути створені умови, що виключають або істотно ускладнюють застосування зброї, живою силою противника (стрілками, розрахунками гармат і установок ПТРК), що опинилася усередині РВгЗ, а також заборонити протитанковим засобам противника ведення вогню по атакуючих через РВгЗ із глибини наших військ. Ураження живої сили і вогневих засобів противника усередині РВгЗ досягається уражаючою дією снарядів і пилодимовими перешкодами, а заборона вогню далекобійних протитанкових засобів через РВгЗ із глибини – пилодимовою завісою, що не проглядається, яка утворюється при веденні вогню осколково-фугасними снарядами.

При застосуванні снарядів із радіопідривником особливу увагу слід звертати на виконання вимог безпеки для своїх військ, наведених в Таблицях стрільби.

Внаслідок дуже обмеженого часу ведення вогню на кожному рубежі РВгЗ не є можливим завдати істотного ураження живій силі противника (математичне очікування безповоротних втрат стрільців, що приготувалися до стрільби з окопу, і тим більше – укритої живої сили, не перевищує 10 %). Тому ефективність РВгЗ в основному визначається морально-психологічною дією розривів снарядів на живу силу, яка залежить від щільності вогню. З досвіду Великої Вітчизняної війни відомо, що щільність вогню для снарядів 152-мм (122-мм) калібру, при якій жива сила противника виявлялася подавленою, складала 2-3 (3-4) сн./хв.га. Зазначену щільність слід розглядати як мінімально необхідну і для РВгЗ. Якщо підрахувати щільність вогню в РВгЗ, що отримана при = 150-200 м, = 50 м і допустимому режимі вогню гармат, то виявиться, що в середньому вона близька до зазначеної вище мінімально необхідної щільності. Отже можна вважати, що при відстанях між рубежами 150-200 м і інтервалі віяла розривів 50 м забезпечується необхідна ефективність вогню при максимальному використанні вогневих можливостей артилерії.

Розглянемо тепер, як вплине на величину інтервалу віяла вимога зручності управління. При нерівномірному просуванні батальйонів можливі випадки, коли на ділянці прориву полку перенесення вогню необхідно буде здійснювати перед фронтом якого-небудь одного з батальйонів, що атакують. Таке перенесення важко здійснювати, якщо дивізійна ділянка РВгЗ більше або менше фронту наступу батальйону. Крім того, при цьому істотно ускладниться планування вогню. Щоб уникнути цього, фронт дивізійної ділянки РВгЗ приймають таким, що дорівнює фронту наступу батальйону, який не перевищує 1 км. При цьому величина інтервалу віяла для гармат дивізіону не перевищуватиме 55 м, що добре узгоджується з величиною І_В = 50 м, яка забезпечує рівномірний розподіл розривів снарядів за фронтом.

Що стосується кількості рубежів РВгЗ, за якими вогонь повинен вестися одночасно, то вона залежить в основному від створюваної на ділянках прориву щільності артилерії і практично не може бути більше трьох–п’яти. При цьому глибина зони одночасного ведення вогню може змінюватися у діапазоні від 400 до 600 м і більше. Таким чином, зоною (як це і потрібно) перекриватиметься дальність ефективного вогню протитанкових засобів ближнього бою противника.

Вогневий вал

До ст. 243-248

При веденні вогневого валу ураження живої сили і вогневих засобів противника перед фронтом підрозділів, що наступають, здійснюється постановкою суцільних вогневих завіс, які послідовно переносяться з рубежу на рубіж. У системі вогневого валу призначаються основні і проміжні рубежі. Основні рубежі вибираються так, щоб вони проходили за опорними пунктами, траншеями поза опорними пунктами, позиціям вогневих засобів тощо. Вогневий вал для артилерійської підтримки атаки, як правило, застосовують при прориві підготовленої і розвиненої в інженерному відношенні оборони противника.

Відстані між основними і проміжними рубежами визначаються залежно від планованого темпу атаки і мінімально необхідного часу ведення вогню на кожному рубежі, а між основними рубежами, крім того, і від розташування позицій, які займає жива сила і вогневі засоби противника.

Мінімально необхідну тривалість стрільби по основному і проміжному рубежах можна встановити за допомогою аналізу завдань і умов ведення вогневого валу. Вогневий вал ведуть з метою заборонити противникові ведення вогню по підрозділах, що атакують, і спостереження за ними з укриттів, а також знищити відкриту живу силу і вогневі засоби, що відходять в глибину оборони або маневрують між позиціями.

Встановлено, що для подавлення відкрито розташованої живої сили з її індивідуальною зброєю необхідно вести вогонь тривалістю не менше 2 хв. і з високою щільністю. Це важливо враховувати при плануванні вогню по проміжних рубежах, коли дане завдання є найбільш характерним.

Що стосується ведення вогню по укритих цілях (цей випадок найбільш характерний для стрільби по основних рубежах), то тут умови дещо інші: по цих цілях, як правило, вже вівся вогонь у період артилерійської підготовки атаки; завдання стрільби більш обмежене – заборонити противнику ведення вогню і спостереження на час, протягом якого відбувається просування підрозділів, що атакують, до об’єктів противника, яких атакують. Якщо вогонь для укритого противника є раптовим, то значний збиток його живій силі, вогневим засобам і засобам управління завдається вже в першу хвилину ведення вогню, тобто у період, коли захоплений зненацька противник не весь надійно укритий, оскільки зайнятий ліквідацією наслідків попередніх вогневих нальотів і відновленням боєздатності об’єкту.

Приблизно через одну хвилину жива сила противника, що залишилася неураженою, зуміє сховатися в оборонних спорудах і подальший збиток їй може бути завданий тільки у результаті прямих попадань в ці споруди і при розривах снарядів в безпосередній близькості від них, що вимагає тривалого ведення вогню. Завдання ж вогневого валу, що полягає у позбавленні противника можливості вести вогонь і спостереження, повинне і може вирішуватися в коротший час. Вважається, а досвідом Великої Вітчизняної війни підтверджується, що під час обстрілу з необхідною щільністю і деякий час після його закінчення противник буде не в змозі вести прицільну стрільбу по військах, що атакують, і вести безперервне спостереження за їх діями.

Ґрунтуючись на викладеному, Правила стрільби рекомендують вести вогонь по проміжних рубежах протягом 2-3 хв., а по основних – до сигналу (команди) на перенесення вогню, але при цьому мається на увазі, що його тривалість повинна бути не менше 2 хв.

Час ведення вогню по основних рубежах залежить від темпу атаки, відстані між основними і проміжними рубежами та часу ведення вогню по кожному проміжному рубежу.

Ширина дивізійної ділянки вогневого валу визначається вогневими можливостями дивізіону і прагненням досягти приблизно рівномірного розподілу точок падіння снарядів за фронтом.

Тривалість ведення вогню по основних і проміжних рубежах вогневого валу незначна, також незначна і відстань між сусідніми рубежами, тому обстріл рубежів вогневого валу на декількох установках прицілу вести недоцільно.

Ширина батарейної ділянки вогневого валу для батареї шести-гарматного складу зазвичай не перевищує 150 м, тобто інтервал віяла складає не більше 25 м. За такої величини інтервалу віяла (4Вб₀ і менше) стрільбу на ураження доцільно вести на одній установці кутоміра з віялом за шириною батарейної ділянки вогневого валу. Крім того, стрільба на одній установці прицілу і кутоміра дозволяє створювати велику щільність вогню за фронтом, що дуже важливо для заборони противникові спостереження і ведення прицільного вогню по підрозділах, що атакують.

Щоб скоротити час на визначення установок для ведення вогневого валу, установки доцільно розраховувати тільки для основних рубежів. Установки для ведення вогню по проміжних рубежах рекомендується визначати інтерполяцією установок між сусідніми основними рубежами вогневого валу.

• ⇐ Назад
• 36
• 37
• 38
• 39
• 40
• 41
• 424344
• 45
• 46
• 47
• 48
• 49
• 50
• 51
• Далее ⇒