Сутність та рівні історичного знання.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Юридичний факультет
Марія Мірошниченко
Історія українського права: Джерела.
Частина 1
(Навчально-методичний посібник до самостійної роботи)
Київ- 2015
Рекомендовано Вченою радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
( протокол № 1 від 28 серпня 2015.)
Рецензенти:
О.Й.ВОВК – кандидат юридичних наук, доцент кафедри історії права та держави Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
П.П.ЗАХАРЧЕНКО – доктор юридичних наук, професор кафедри історії права та держави Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
В.О.КОТЮК – кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мірошниченко М.І.
Історія українського права: Джерела : навчально-методичний посібник до самостійної роботи. – К.,КНУ імені Тараса Шевченка, 2015 – Ч.1. – 169 с.
Навчально-методичний посібник містить необхідний обсяг навчального матеріалу про предмет та періодизацію Історії українського права; про поняття «українське право», «джера права», «джерела історичних відомостей про право»; еволюцію джерел українського права від зародження праслов’янського етнічного масиву, що з часом посів провідне місце на українських землях (П-початок -1 тис. до н.е.) до епохи польської, коли почала зароджуватися козацька держава, легітимізована звичаєвим козацьким правом яке в наступну добу української національної революції та Гетьманщини набуло системних рис загального національного права і стало основою формування інтегрованої української національної правової системи. В тексті є загальні методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів з вивчення історії українського права.
Посібник рекомендовано студентам першого курсу, але він стане в нагоді магістрам, аспірантам і загалом усім, хто цікавиться історією українського права та історією його джерел.
©М.І. Мірошниченко, 2015
Зміст
ПЕРЕДНЄ СЛОВО…………………………………………………………….. 5
ВСТУП …………………………………………………………………………..9
1.Сутність та рівні історичного знання…………………………………………10
2.Місце та роль науки і навчальної дисципліни «Історія українського права»
в системі юридичної науки і юридичних навчальних дисциплін …………….13
3.Про поняття «українське право»……………………………………………….25
4. Про українську ментальність, український правовий менталітет і
гуманістичний потенціал українського права……………………………………31
5. Про східну і західну моделі соціонормативної регуляції,
колективістську і індивідуалістичну моделі правового порядку……………….35
6.Про поняття «періодизація» та про критерії періодизації історії українського
права………………………………………………………………………………….42
РОЗДІЛ 1.ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ЕВОЛЮЦІЇ ДЖЕРЕЛ ПРАВА………………57
1.1. Попередні зауваження ………………………………………………………….57
1.2. Про поняття «джерело права» та про джерела вивчення
історії права…………………………………………………………………………59
1.3. Про звичай як генетичне джерело принципів соціальних норм та про
правовий звичай, судовий прецедент, закон і нормативний договір як форми
об’єктивування норм права…………………………………………………………..70
1.4 Про звичаєве право, його ознаки і характерні риси……………………………82
РОЗДІЛ II ЗАРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВА ТА ЕВОЛЮЦІЯ
ЙОГО ДЖЕРЕЛ В СТАРОДАВНЮ ДОБУ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ …………...93
2.1. Диференціація первісного архаїчного права (протоправа) із системи
соціальних норм, зародження та розвиток механізму правового регулювання
на теренах України…………………………………………………………………..93
2.2.Про архаїчний етап еволюції українського права та про
ранньо-звичаєву правову систему«Закон Руський»………………………………105
РОЗДІЛ III.ДЖЕРЕЛА ТА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ПРАВА В ДОБУ
УКРАЇНСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ……………………………………………….....119
3.1. Попередні зауваження……………………………………………………………….119
3.2. Про джерела українського права Київсько-Галицького періоду історії України
(друга половина IX – 40-ві роки XIV ст.) ………………………………………………..121
3.2.1. Етап формування засад позитивного права: створення підвалин національної
правової системи українського народу (друга пол. Х – 30-ті рр. Х11 ст.)……………...124
3.2.2.Етап партикуляризації права ( 30-ті рр.Х11 ст. – ХIV cт.)………………….127
3.3. «Руська Правда» – збірник консолідованих норм українського права
доби раннього і розвиненого українського середньовіччя………………………..132
3.4. Трансформація українського права в умовах перебування українських
земель у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої…………138
( Х1У-ХУ1 ст.)
РОЗДІЛ IV.ПРО МАСШТАБ І ЗНАЧЕННЯ ПЛИВУ РЕЦЕПЦІЇ ІНОЗЕМНОГО
ПРАВА НА ДЖЕРЕЛА ТА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ПРАВА В ДОБУ
РОЗВИНЕНОГО (Х1-ХШ ст.)ТА ПІЗНЬОГО(Х1У-ХУ1 ст.) ЄВРОПЕЙСЬКОГО
СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ……………………………………………………………………..146
3.1.Попередні зауваження………………………………………………………….144
3.2.Про вплив рецепції римського права на джерела та становлення українського
права …………………………………………………….………………………………147
3.3.Поширення магдебурзького права на терени України в контексті української політичної і правової традиції міського урядування……………………………...156
РОЗДІЛ V.ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО САМОСТІЙНОЇ
РОБОТИ………………………………………………………………………………….164
ПІСЛЯСЛОВО…………………………………………………………………………...169
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
Право належить до найбільш суперечливих і складних утворень соціальної дійсності. Юридична наука досліджує різні сторони й аспекти його становлення, розвитку та функціонування. Крім теоретичних поглядів на право існує, зрозуміло, й історія права. Причому, звичайно, теорія та історія тісно переплетені, взаємопов’язані: розвиток теорії дає нове розуміння історії, так само як і нові історичні факти зумовлюють перегляд або збагачення окремих теоретичних положень на основі певних світоглядних засад. Це дає підстави говорити про тісний зв'язок теорії та історії права, історії політичних і правових учень, які в єдності складають комплекс юридичних наук історико-правового циклу.
Ми маємо намір допомогти студентам сформувати історичний погляд на процес виникнення, еволюції та функціонування українського права. Він звернений до величезного масиву правового досвіду українського народу. Накопичений багатьма поколіннями, цей досвід є базою для пошуку оптимальних правових моделей врегулювання суспільних відносин, адекватних практичним потребам в сучасних умовах трансформації. Його освоєння допоможе майбутнім юристам зайняти чітку громадянську позицію, розібратися у складних ситуаціях правової і юридичної діяльності. Особливо це важливо в умовах політико-правової глобалізації, в процесі якої об’єктивно виникають суперечності між тенденцією до універсалізації правових міжнародних зв’язків і тенденцією до правової ідентифікації окремих народів і країн, збереження національних рис правової ідентичності.
Абсолютизація у навчальному процесі переваг першої тенденції – це хибний шлях до нівелювання національно-етнічного, що є нічим іншим як утвердженням у правовій свідомості «цінностей» ідеології юридичної експансії яка є нічим іншим, як нав’язуванням одним суспільством (частиною суспільства, державою, соціальною групою тощо) своєї правової системи іншому суспільству Істотно, що ідеологія юридичної експансії – це осучаснена імперська ідеологія зведення культур усіх етносів і народів до єдиного «спільного знаменника», формування наднаціональних систем правового регулювання. ЇЇ поширення в умовах глобалізації загрожує послабленню конкурентних позицій тих країн і держав, які в результаті системної кризи кінця ХХ ст. опинились у складній соціально-економічній ситуації. До таких відноситься і Україна.
Абсолютизація у навчальному процесі преваг другої тенденції загрожує, або «замкнути» пізнавальну діяльність на винятково етнічному матеріалі, що характерно для істориків права культурно-народницького напряму в історіографії або, що характерно для істориків-державоцентристів, постійно піддавати сумніву потребу й необхідність у викладанні історії українського права у вищих юридичних закладах України із-за надуманої імперської ідеології «бездержавності» української нації. Останні відмовляють українським студентам у плеканні історичних знань про майже двохтисячолітній неперервний процес становлення та розвитку українського права (як об’єктивного феномену правової дійсності з низкою ідентифікаційних ознак) на протязі всієї історії людства - стародавньої, середньовічної та новітньої.
Істотно – найбільш адекватною сучасному розвитку історико-правового пізнання є антропоцентристська орієнтації усієї пізнавальної діяльності. Вона націлена на розкриття механізму культурної взаємодії різних народів отже, на реалізацію основної функції історичного знання – репрезентацію власної ідентифікації для цілих народів і окремих людей, що сприяє інтеграції суспільства, дає змогу усвідомити загальнолюдську цінність етнічного стосовно окремих індивідів, невеликих людських груп і цілих народів, сформувати уявлення про їх спільну історичну долю, що є важливим у формуванні ідеології держав, політичних, правових поглядів і доктрин та умовою правової ідентифікації. Центральною ідеєю правової ідентифікації є духовне відродження. ЇЇ реалізація передбачає знаходження в минулому моральних і правових підстав та соціально-культурних, економічних і політичних можливостей на шляху історії, які були не реалізовані, втрачені, або свідомо знищені.
На додаток до цього студент має врахувати, що основним критерієм правової ідентифікації є міра гуманності стосунків між людьми, історично досягнута висота цінності кожної окремої людини у суспільстві та характер співвідношення між індивідуальними та ковітальними (сім’я, етнос, нація тощо) суб’єктами, які мають реальний вплив на правоутворення і яким притаманні невичерпні змагальні спонуки до життя у вигляді соціонормативних регуляторів – традиційно-звичаєвої системи, системи позитивного права (законодавства), комплексів моральних, етичних, естетичних цінностей, етикетної поведінки тощо
Ключовим чинником зародження, еволюції і функціонування права розглядається потреба людей в утвердженні, за посередництвом публічної влади, унормованого порядку відношення, який би сприяв задоволенню індивідуальних і суспільних потреб та реалізації інтересів в умовах справедливого правового порядку. У цьому разі, вивчення права в історичній динаміці ( неперервність в часі) має засновуватися на аналізі його функціонального зв’язку з потребами суспільства і публічною владою (як функцією суспільства), яка матеріалізується в різних історичних формах державності. Процес вивчення слід розпочинати з джерел права, які містять «генетичну» інформацію про природу права, про суттєві його ознаки і властивості. Інформація важлива для створення моделі правового порядку, адекватної ментальним уявленням українського народу про справедливість та ефективної в умовах реального життя.
Аналіз та узагальнення проблем, які порушуються у цьому посібнику, здійснено з урахуванням основних положень і висновків, якими керуються юридичні науки історико-теоретичного циклу, філософія права, соціологія права та міжгалузеві юридичні науки.. У ньому зосереджено увагу на джерелах, які використовуються і можуть бути використані для вивчення історії українського права. У посібнику також, певною мірою, торкаємося питання про те як бачили і реалізовували своє бачення наші предки про справедливий устрій, висвітлено уявлення українського народу про найважливіші для людини правові інститути, сутність цих інститутів та їх соціальну роль.
Сподіваємося, що запропонований навчально-методичний посібник, певною мірою, допоможе оволодіти історико-правовою і юридичною термінологією (до кожної з тем додаємо перелік та розтлумачуємо необхідні для засвоєння матеріалу терміни й поняття. В тексті вони позначаються зірочкою.), навичками ведення дискусії, у величезному масиві історико-правового знання знаходити головне.
Рекомендована до кожної теми література підібрана таким чином, щоб можна було самостійно і поглиблено аналізувати ключові питання історії українського права, як на історичному, так і на теоретичному рівнях. Звісно, наведений перелік джерел не вичерпує список рекомендованої літератури до кожної з навчальних тем курсу, але дає можливості для поглибленого опанування навчальним матеріалом. Він може бути суттєво розширений (або змінений у певних позиціях) викладачем, який читає лекції, чи проводить семінарські заняття.
Необхідно зазначити, що запропонований посібник не дублює матеріал інших навчальних посібників і підручників з історії українського права. Він побудований на авторській концепції розуміння права та його ролі в реалізації сенсу людського буття (Докладніше ознайомитися з нашою точкою зору на історичний процес виникнення, еволюції і функціонування українського права можна у авторських монографіях: «Державність і право України: генезис у європейському контексті (з найдавніших часів до початку Х1Х ст.)»- К.: Атіка 2006.- 544 с.; «Генезис національних правових систем: теоретико-методологічний аспект»- К.: Ун-т «Україна», 2007. - 271 с.). Так, зокрема, ми зауважуємо своєрідну інерцію у вивченні функціонування права, його джерел в культурних межах додержавного періоду розвитку суспільства. Такий стан речей, на наше переконання, значно збіднює як саму історію права, так і заважає теоретичному правознавству поглиблено вивчати та переосмислювати змістові і формальні критерії, субстанційні риси права, давати вичерпну відповідь на питання: чому з появою авторизованої форми права – закону – продовжує своє неперервне існування звичаєве право, яке, як відомо, функціонує і в наші дні? Якими підставами керуються сучасні юристи, називаючи звичаєве право правом, а право - законом? Чи можна виокремити профілюючі якості, загальні для правовідносин, які складаються на основі як правового звичаю, так і закону? Чому в умовах кризових станів суспільство, в основному, покладається на традиційні (місцево-общинні) способи регулювання суспільних відносин? До якої із правової традиції тяжіє правова система України? Таких питань багато…
З огляду на викладене, ми вважали за можливе і доцільне привернути увагу студентів до важливого і актуального питання передісторії і ранньої історії джерел українського права , яке майже не висвітлюється у навчальній літературі, але є важливим у розумінні природи українського права, часу його зародження та власне виникнення, а на рівні загальних закономірностей його розвитку усвідомити, що домінуюча роль позитивного права (законодавства) у сучасному правовому житті не є винятковою прерогативою правотворчої діяльності держави. Воно є лише однією з фаз у неперервній еволюції права як системного явища у різних історичних формах вияву.
Структура посібника зорієнтована на методику проблемно-хронологічного вивчення матеріалу навчального курсу.
ВСТУП
Для чого юристові вивчати історію українського права? Ствердну чи заперечну відповідь на це запитання для себе має дати кожний, хто вирішив присвятити себе юридичній професії. Наша відповідь проста: «Задовольняйте одну із головних потреб Homo sapiens– потребу у знанні коріння власного буття – і тоді вам відкриється істина».
З чого розпочати? Із з’ясування питання про взаємодію науки «Історії українського права» з іншими юридичними науками, про підстави їх відокремлення, про шляхи інтеграції та синтезу юридичного знання; визначення мети історичних досліджень права, їх значення у поглибленні уявлень юристів про системний і об’єктивний характер зв’язку права, суспільства, держави; про значення й ефективність історико-правових знань в збагаченні й розвитку загальної теорії держави і права та інших юридичних дисциплін, у прогнозуванні шляхів розвитку права і правових систем в сучасних умовах політико-правової глобалізації (майбутнє правових інститутів їх теперішнім і минулим станами),у формуванні юридичного мислення та загальної юридичної культури і, насамкінець, у вирішенні дискусійного для юридичної науки питання щодо можливості використання результатів досліджень історії українського права у вітчизняній юридичній практиці, розрахованій на досягнення конкретного (кон’юнктурного, але ефектного) результату. Російський історик В.О.Ключевський писав, «…Історія вчить навіть тих, хто не має бажання вчитися в неї ; вона їх проучує за невігластво і зневагу».
Сутність та рівні історичного знання.
Історія – це величезний масив духовного, морального, культурного та соціального досвіду, накопичений багатьма поколіннями людей. Історична наука дає можливість проникнути в глибину цього досвіду.
Осмислення історії відбувається у двох вимірах – вертикальному (хронологічному)
і горизонтальному (етнологічному).
Хронологічний вимір характеризується тим, що всі події суспільного розвитку розглядаються у хронологічній послідовності з моменту виникнення суспільства.
Етнологічний вимір передбачає, перш за все, вивчення реального процесу змін і подій, яких зазнав певний етнос* на певній території від часу свого виникнення до сьогодення, в усій своїй багатоманітності й повноті. Безумовно, що мова йде, по-перше, про процес у сукупності його найбільш значимих подій та зрушень, які збереглися у народній пам’яті, а також знайшли відображення у різних писемних джерелах і, по-друге, враховується, що в історії людства абсолютно «чистих» в етнічному відношенні народів* не існує.
В структурі* історичного знання виокремлюють такі рівні.
– Перший – елементарний рівень – це буденна форма знання, притаманна кожній людині, розвивається на основі безпосереднього життєвого досвіду, під впливом художньої літератури, преси, кіно, радіо, телебачення. Таке знання не є науковим. Воно складає сукупність в основному хаотичних, неупорядкованих загальних уявлення, переконань, заснованих на міфах і легендах.
– Другий– базовий рівень – формується у шкільному віці шляхом засвоєння суми історичних фактів і подій в хронологічній послідовності. Знання , отримані в школі, формують певну життєву позицію, ставлення до історичних подій, орієнтують її на певну систему цінностей тощо. На основі набутих знань, конструктивно мисляча молода особа здатна адекватно оцінити перебіг різних подій, їх причини, передбачити наслідки.
– Третій(вищий)– науковий рівень – формується на основі теоретичного осмислення минулого, яке дає можливість пояснити складну і суперечливу історію людства, тенденції та закономірності його розвитку в логіці понять, змоделювати перспективні напрями розвитку, відповідно до уже існуючих об’єктивних реалій.
Історичне знання сприяє формуванню національної самосвідомості; дозволяє зрозуміти витоки національної культури; на основі образів минулого впливає на відбір і формування суспільно значимих норм, сприяє пізнанню традицій та звичаїв; формує уявлення про роль особистостей в історії; спонукає до набуття нових знань та аналізу минулого, задовольняючи у такий спосіб одну із важливих потреб людини - знання коренів власного буття та усвідомлення історично досягнутої висоти цінності кожної окремої людини. Отже, звернення до історії пробуджує національні та громадянські почуття, формує духовні підвалини суспільства*, посилює історичну відповідальність.
Посилення процесів політико-правової глобалізації стало визначальним у необхідності переосмислення світового історичного процесу, створення на основі широкого кола історичних і наукових джерел сучасних, неупереджених праць, які б з найбільшою часткою об’єктивності пояснили особливості сучасних тенденцій розвитку людства. У цьому контексті відбувається переосмислення теорій і концепцій, які пояснювали походження, еволюцію та розвиток права і держави у зв’язку з еволюцією суспільства, але, головним чином, крізь призму класової боротьби (марксистська, ліворадикальні теорії, неотомізм, ісламський фундаменталізм тощо).
На сучасному етапі розвитку науки історії у цілому і історії права, зокрема, утверджується тенденція до антропоцентристської орієнтації усіх історичних досліджень права. Для історичної антропології головне –людський вимір, резонанс правових явищ і процесів в аспекті відношення «людина –право» *.
Таким чином, як попередній підсумок, можна відзначити, що історичне знання є результатом історичного пізнання дійсності та адекватного її відображення в свідомості людини у вигляді уявлень, суджень, понять, теорій, доктрин.
Засвоєння історичного досвіду допоможе майбутнім фахівцям-юристам зайняти чітку громадянську позицію, розібратися у складних подіях сучасності, продовжити кращі світові традиції утвердження панування справедливості в правовому житті.
Історична наука цілеспрямовано вивчає всю сукупність фактів, що характеризують життя суспільства як в минулому, так і в сучасному з метою визначення закономірностей і особливостей єдиного суперечливого процесу розвитку людства. Знаючи закономірності й особливості історичного поступу, можна уникнути безлічі прогалин в історичній пам’яті, реально оцінювати будь-яку кризову ситуацію, адекватно вирішувати практичні проблеми та в ідеалі прогнозувати майбутнє.
РАДИМО ПРОЧИТАТИ:
1 Зашкільняк Л.О. Вступ до методології історії. – Львів, 1996.
2. .Роль истории в современном мире или чему учит нас история // [Електронний ресурс] – режим доступу : http://www.gylymordasy.kz/rus/stat-i/rol-istorii-v-sovremennom-mire-ili-chemu-uchit-nas-istoriya/
3.Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. / Пер. с англ..- М, 1992.
4. Том Джон. Стремление к истине. Как овладеть мастерством историка. – М., 2000.
5. Ясперс К. Смысл и назначение истории / Пер с нем.- М.,1991.
Терміни і поняття
Відношення «людина-право» - Філософська категорія «відношення» характеризує взаємозв’язок елементів певної системи. Відношення «людина-право» відображає суттєве в праві: його зв'язок з триєдиною природою людини ( біологічною, соціальною і духовною). Людина не може реалізувати поза правом свою найсуттєвішу потребу свободи, а суспільство – ствердити умови справедливого правового порядку, особливою якістю якого, відповідно до сучасних цивілізаційних стандартів, є гарантія і захист прав людини.
Етнос- це культурно-духовна спільність людей, споріднених між собою походженням, мовою, теперішньою або колишньою територією (іноді й державністю), ментально-архетипними та іншими ознаками ( О.Нельга).
Народ - це поліетнічна, культурно-історична спільність людей, яка об’єктивно склалась в межах певної території на основі корінного (титульного) етносу ( М.Мірошниченко). Істотно – народ - конкретне поняття , яке відображає динаміку змін, яких він зазнає в процесі свого розвитку, зумовлених культурно-духовними, соціально-історичними і політико-правовими процесами.
Структура –це тісний зв'язок між елементами системи, який забезпечує її цілісність.
Суспільство –це сукупність суспільних відносин.Суспільні відносини – це зв’язки що виникають між людьми з приводу задоволення потреб та реалізації інтересів. Ці зв’зки мають об’єктивний характер, але на відміну від зв’язків у природі, здійснюються через свідому діяльність людей. Істотно – суспільство – абстрактна категорія, яка відображає динаміку змін, яких зазнає людство в процесі свого розвитку, зумовлених культурно-духовними, соціально-історичними і політико-правовими процесами.