Грошовий ринок: його суть та структура
1 Суть категорії “грошовий ринок”.
2 Ринок позичкових капіталів.
2.1 Суть кредиту і його види.
2.2 Банки, їх суть, функції та операції.
3 Ринок цінних паперів: об’єкти та суб’єкти, функції та інфраструктура.
3.1 Цінні папери: їх суть та види.
3.2 Фондова біржа: функції та принципи діяльності. Біржові посередники.
Суть категорії “грошовий ринок”. Грошовий ринок ‑ частина, структурний елемент національного ринку країни, на якому здійснюється купівля (продаж) грошей через купівлю-продаж боргових зобов'язань, інших цінних паперів. Акт купівлі-продажу грошей, по суті, є операцією кредитною, оскільки суб'єкт, який купує боргове зобов'язання, здобуває у такий спосіб боргову вимогу до того, хто видав зобов'язання, і можливість отримувати від нього відсотки. Таким чином покупці боргових зобов'язань фактично дають гроші в позику під відсоток.
За економічною суттю ринок грошей є сукупністю усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.
Грошовий ринок має складний механізм функціонування, на ньому застосовуються різноманітні інструменти та методи управління грошовими потоками. За видами інструментів грошовий ринок складається з двох взаємопов’язаних, проте окремо функціонуючих ринків:
- ринок позичкових капіталів;
- ринок цінних паперів.
Ринок позичкових капіталів. Ринок позичкових капіталів – це сукупність економічних відносин щодо організації та купівлі-продажу вільних грошових коштів і перетворення їх на грошовий капітал.
Суб’єктами цих відносин є підприємства різних форм власності, населення, комерційні банки, фінансово-кредитні інститути (страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, ощадні асоціації тощо) держава та ін.
Об’єкти ринку позичкових капіталів – особисті заощадження населення, тимчасово вільні кошти, що утворюються в процесі промислового і торговельного капіталу тощо.
Основними важелями цього ринку є попит, пропозиція на позичковий капітал та його ціна. Розрізняють коротко- і довготермінові ринки позичкових капіталів. На першому з них об’єктом купівлі-продажу є казначейські векселі (державні цінні папери з короткотерміновими зобов’язаннями держави до 12 місяців, які випускають центральні банки), на другому – довготермінові позики і цінні папери. Довготермінові ринки позичкових капіталів поділяють на ринок довготермінового кредиту і ринок цінних паперів. Основну масу коротко- і довготермінових кредитів надають великі комерційні банки. Також на ринку позичкових капіталів існують різні розміри позичкового відсотка для певних категорій позичальників.
Кредит—це система економічних відносин, яка виражається в формуванні позичкового фонду товариства і наданні його ресурсів юридичним і фізичним особам у тимчасове користування на умовах повернення.
Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні останніми позики, а й під час розміщення ними заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках.
Кредит виконує дві функції:
- перерозподільну ‑ за допомогою кредиту вільні грошові капітали та доходи підприємств, домогосподарств, держави акумулюються та трансформуються в позичковий капітал, який за плату надається в користування. Через кредитний механізм позичковий капітал перерозподіляється на основні повернення між галузями, переходячи в ті сфери, які забезпечують одержання більшого прибутку або яким надається перевага відповідно до національних програм розвитку економіки;
- регулюючу ‑ регулювання економіки здійснюється проведенням відповідної кредитної політики на державному рівні. Держава змінює обсяг і динаміку кредитів з метою впливу на господарські процеси, бере участь у процесі руху позичкового капіталу від джерел до сфер застосування, регулює доступ позичальників на ринок позичкових капіталів, полегшуючи або ускладнюючи отримання позик.
Кредит виступає як інструмент регулювання економіки. Суть форм кредитів викладено в таблиці 2.8.1.
Необхідність сплачувати відсотки спонукає вишукувати якомога ефективніші засоби використання одержаної позики, вдосконалювати методи господарювання, підвищувати рентабельність виробництва, оскільки джерелом сплачування боргу є прибуток.
Таблиця 2.8.1 – Характеристика форм кредиту
| Форма кредиту | Характеристика |
| Комерційний кредит | має товарну форму і надається одним суб'єктом господарювання (підприємством) іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем. Мета комерційного кредиту — прискорити реалізацію товарів |
| Банківський кредит | надається володарем грошових коштів позичальникам у вигляді грошових позик. Об'єкт банківського кредиту — грошовий капітал. Позичальником може бути підприємець, держава, сектор домогосподарства, кредитором — володар грошових коштів, насамперед банк |
| Споживчий кредит | надається приватним особам. Його об'єктом є товари довгострокового користування (меблі, автомобілі, холодильники, телевізори і ін.), різноманітні послуги. Споживчий кредит виступає у формі комерційного і банківського. Різновидом споживчого кредиту є довгострокові позики приватним особам на купівлю або будівництво житла |
| Державний кредит | сукупність кредитних відносин, в яких позичальником або кредитором є держава чи місцеві органи влади. Вони позичають кошти на ринку позичкових капіталів шляхом випуску позик через фінансово-кредитні установи. Цей кредит може виступати у вигляді натуральних позик, облігацій внутрішньої позики і інших документів кредиту |
| Міжнародний кредит | рух і функціонування позичкового капіталу між країнами, одна із форм міжнародного руху капіталу |
За користування кредитом сплачується відповідний відсоток. Відсоток за кредит — це самостійна економічна категорія, що виникає на основі кредитних відносин. Види відсотків представлено на рисунку 2.8.1.
Рисунок 2.8.1 – Види відсотків
Оскільки одними з найпоширеніших є банківські кредити, то доцільно зупинитись на їх характеристиці більш детально. Банківські кредити—це згруповані за різними ознаками банківські позики. Ці позики можна класифікувати за рядом ознак:
1 За призначенням виділяють:
- позики торговельним і промисловим підприємствам під нерухомість, будівництво;
- позики приватним особам;
- позики фінансовим установам.
2 За терміном погашення позики поділяють на:
- короткострокові (надані на 1 рік і менше);
- середньострокові (від 1 до 7-8 років, а в Україні до 5 років);
- довгострокові (тривалий період).
3 За методами погашення банківські кредити поділяються на такі, що погашаються:
- одночасно (це робиться на певну кінцеву дату, а проценти — через певні проміжки часу або по закінченні терміну позики);
- у розстрочку (здійснюється періодичне погашення основної суми рівними частинами: щомісяця, щоквартально).
Також умовно банківські кредити можна поділити на:
- внутрішній і міжнародний;
- кредит центрального банку і комерційного банку;
- виробничий і споживчий (поточні і капітальні витрати);
- забезпечений і незабезпечений;
- застрахований і незастрахований;
- відновлюваний і невідновлюваний.
Забезпечені кредити — це позики під заставу. Вони зменшують ризик збитків у разі неспроможності боржника повернути вчасно позику.
На сьогоднішній день одними з найпоширеніших є відновлювальні кредити. Відновлювальний ‑ це такий кредит, коли протягом фіксованого терміну і в межах максимальної суми кредиту позичальник може використати весь кредит, повернути його і використати повторно.
Банківські позики поповнюються з таких джерел:
- за рахунок безпосередніх постачальників;
- придбання векселів у дилерів з продажу автомобілів та інших споживчих товарів;
- придбання векселів у дилерів з операцій з комерційними паперами.
При наданні кредиту існують певні обмеження. Розмір кредиту одному позичальнику не повинен перевищувати 10 % суми акціонерного і резервного капіталу банку.
Кредитні відносини надають обороту грошей динамізму, прискорюють всі економічні процеси в народному господарстві. Значне місце в цьому посідають банки. Сучасний банк — це акціонерне товариство, власний капітал якого є основою для здійснення фінансових операцій.
Банки‑це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених законодавством про банки і банківську діяльність. Банки є юридичними особами.
Головними ланками банківської системи є:
- центральний банк;
- комерційні банки;
- спеціалізовані фінансово-кредитні інститути.
Комерційні банки—це ділові фінансово-кредитні підприємства, які мають дозвіл на банківську діяльність і здійснюють фінансові операції з метою одержання прибутку.
Функції комерційних банків:
- акумулювання безстрокових депозитів і оплата чеків, виписаних на ці банки;
- надання кредитів промисловим підприємствам, фермерам.
До спеціалізованих кредитних установ можна віднести страхові компанії, ощадні установи, інвестиційні банки, фінансові компанії, кредитні і будівельні кооперативи.
Центральний банк— центр фінансово-кредитної системи національної економіки, головною функцією якого є контроль та регулювання пропозиції грошей у країні.
В Україні, як і в більшості країн світу, сформувалась дворівнева системи, представлена, з одного боку, НБУ, а з іншого — мережею комерційних банків і банківських інститутів. Останні, будучи економічно незалежними(не відповідають за зобов'язання держави), повинні на засадах здорової конкуренції задовольняти потреби населення та народного господарства у банківських послугах, створити умови для стабілізації та зростання економіки України.
На відміну від комерційних банків, центральні банки:
- звичайно є державними, націоналізованими інститутами;
- не ставлять перед собою традиційну мету комерційних банків — отримання максимального прибутку;
- керують діяльністю комерційних банків;
- виконують емісійну функцію;
- не конкурують у сфері бізнесу з комерційними банками;
- ведуть банківські рахунки уряду, в останні роки дедалі більш виражають його інтереси та цілі, хоча й зберігають статус незалежних;
- виконують стосовно інших банків роль "кредитора останньої надії".
Банки здійснюють ряд операцій, а саме:
- залучення і розміщення грошових вкладів і кредитів;
- здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків - кореспондентів та їхнє касове обслуговування;
- ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;
- фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів;
- випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів, тощо );
- купівля, продаж, зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними;
- видавання доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їхнє виконання у грошовій формі;
- придбання права вимоги до поставки товарів і надання послуг прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг);
- придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);
- купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти, що перебуває на рахунках і вкладах;
- купівля і продаж в Україні та за кордоном дорогоцінних металів;
- залучення та розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з коштовностями відповідно до міжнародної банківської практики;
- довірчі операції (залучення і розміщення коштів, управління цінними паперами та ін.) за дорученням клієнта;
- надання консультаційних послуг;
- проведення операцій, пов'язаних з касовим виконанням державного бюджету за дорученням Національного банку України;
- здійснення інших банківських операцій.
Ефективність використання банком його капіталу характеризується нормою його прибутку, яка визначається як відношення його прибутку до його власного капіталу, виражена у відсотках.
Платоспроможність банку‑ це здатність банку, вірніше здатність власних коштів банку для захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку. Розраховують його як співвідношення власних коштів і активів, у тому числі зважених за ступенем ризику.
Ліквідність‑ це здатність банку забезпечити своєчасне виконання грошових зобов'язань. Її визначають за збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку.
Показники достатності капіталу та ліквідності є оцінюючими показниками банку і встановлюються з метою оптимального регулювання активних і пасивних операцій банку з точки зору підтримки необхідного рівня ліквідності.
Ринок цінних паперів: об’єкти та суб’єкти, функції та інфраструктура. Ринок цінних паперів – сукупність економічних відносин між різними суб’єктами цього ринку (комерційними, інвестиційними банками, фондовими біржами та інвесторами – страховими компаніями, пенсійними та інвестиційними фондами) щодо організації та купівлі-продажу акцій, облігацій та спеціальних цінних паперів.
Цінні папери – документи, які засвідчують право володіння і довготермінові зобов’язання емітентів щодо виплати їх власникам доходів, грошові й товарні документи, що засвідчують майнові права. До цінних паперів належать акції, облігації, векселі, чеки, депозити, інвестиційні сертифікати, комерційні папери та інші.
Історично першими цінними паперами були векселі (пов'язані з виконанням грошима функції платежу. Вексель – цінний папір (а також вид кредитних грошей), який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити у встановлений термін і в певному порядку визначену суму грошей власнику векселя ‑ векселетримачеві) і чеки (пов'язані з виникненням кредитних відносин і документальним їх оформленням). Поява нових видів цінних паперів зумовлена розвитком ринку позичкового капіталу. До таких цінних паперів відносять лише грошові документи, що є об'єктом купівлі-продажу і джерелом разового або регулярного доходу: акції, облігації, казначейські векселі, іпотечні облігації та ін. Однотипні цінні папери регулярно продаються й купуються на відповідному ринку, який обслуговують відповідні інститути і який має певне коло учасників. Так, купівля-продаж акцій здійснюється на фондових біржах, учасниками яких є передусім великі компанії. Облігації реалізуються переважно через банківську систему, а іпотеки ‑ через спеціальні іпотечні банки (учасниками їх купівлі-продажу є страхові компанії, пенсійні фонди та ін.).
Розрізняють первинний і вторинний ринки цінних паперів. На первинному розміщують уперше випущені цінні папери, переважає позабіржовий оборот. Основними покупцями на ньому є страхові та інвестиційні компанії, пенсійні фонди; здійснюється монополізація грошових коштів акціонерними компаніями і залучення таких коштів державою. На вторинному ринку цінних паперів продаються й купуються раніше і додатково випущені цінні папери. Центральною на ньому є офіційна фондова біржа, на якій відбувається зміна власника цінних паперів. У свою чергу, вторинний ринок поділяють на централізований і децентралізований. Перший представлений фондовою біржею, на ньому здійснюються купівля-продаж цінних паперів, допущених біржовими комітетами. Децентралізований ринок представлений брокерсько-дилерськими фірмами, на ньому обертаються переважно недопущені до обігу на фондових біржах цінні папери, а також частково й допущені. Для сучасного ринку цінних паперів характерним є значний обсяг позабіржового обороту з використанням телефону і телекса.
Акція – вид цінного папера без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства (АТ). Акція підтверджує право на участь в управлінні АТ, дає право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду і на участь у розподілі майна у разі його ліквідації. Також акції виступають як джерело здійснення інвестиційного процесу, фінансування капіталовкладень, пов’язаних з технічним розвитком підприємств. Грошові кошти, отримані з допомогою випуску акцій, стають фінансовими ресурсами і через банківську систему інвестуються в народне господарство. Акції виконують і контрольну функцію. Її суть полягає в тому, що людина, яка володіє акціями, має право контролю і участі в справах АТ.
Сума зазначена в акції є її номінальною вартістю, а фактична продажна ціна називається курсом акції, що перебуває у прямій залежності від розміру виплачуваного дивіденду і в оберненій – від рівня позичкового відсотка.
(2.8.1)
Розрізняють такі види акцій:
1) за способом ведення реєстру власників акцій:
- іменні (вказується повне ім’я власника);
- на пред’явника;
2) за розміром отримуваного дивіденду:
- привілейовані своїм власникам гарантують першочергову виплату дивідендів у фінансових процентах до номінальної вартості акцій. Вони забезпечують також пріоритетну участь у розподілі майна на випадок ліквідації акціонерного товариства. Водночас власники цих акцій не мають права голосу на зборах акціонерів;
- прості дають право участі їх власнику в справах акціонерного товариства. Міра участі акціонера в роботі товариства визначається кількістю акцій, якими він володіє. Кожна акція дає право на один голос. Прості акції дають право своєму власникові отримати дивіденди, але після виплати їх по привілейованих акціях. При ліквідації акціонерного товариства претензії власника простих акцій задовольняються останніми.
Облігація – один з найпоширеніших видів цінних паперів на пред’явника, що є борговим зобов’язанням позичальника (емітента облігації) повернути кредитору (покупцю облігації) в обумовлені терміни позичену суму і виплатити певний дохід.
Між акціями і облігаціями існують певні відмінності, а саме:
- акції не підлягають викупу; облігації після закінчення певного строку викуповуються;
- по акціях виплачуються дивіденди, величина яких залежить від прибутку підприємства; по облігаціях виплачується певний, заздалегідь встановлений процент;
- власник акцій є співвласником акціонерного товариства, має право брати участь у зборах акціонерного товариства; власник облігацій такого права не має, бо він є лише кредитором.
Фондова біржа – установа, організований, постійно діючий ринок, на якому здійснюють купівлю-продаж цінних паперів.
Головний посередник на фондовій біржі ‑ “спеціаліст”, інші посередники, що пов’язують його з покупцями або продавцями, ‑ брокери. За свої посередницькі операції брокери отримують винагороду за домовленістю між зацікавленими сторонами – клієнтами, або відповідно до такси, встановленої біржовим комітетом. Посередники, які купують цінні папери за власні кошти або за рахунок отриманих кредитів, а відтак продають їх за вищою ціною називаються дилерами. За успішного ведення посередницьких операцій брокер може накопичити кошти і стати дилером.
В процесі економічного розвитку основними функціями біржі стали:
- мобілізація ресурсів для фінансування капіталовкладень;
- здійснення структурних зрушень в економіці та перебудова виробничих структур;
- розвиток колективних форм господарювання при дотриманні демократичних принципів та ефективності виробництва.
В країнах з розвинутою ринковою економікою фондова біржа – “барометр” економічного життя. Основоположними принципами функціонування фондової біржі є:
- особиста довіра між брокерами і клієнтами;
- гласність;
- регулювання діяльності біржових фірм через застосування адміністрацією суворих фінансових, адміністративних, торговельних і бухгалтерських правил.
Запитання та завдання для контролю:
1 Розкрийте суть категорії “грошовий ринок”. Яка його структура?
2 Що таке ринок позичкових капіталів? Які об’єкти та суб’єкти функціонують на цьому ринку?
3 Розкрийте суть кредиту та його функції.
4 Охарактеризуйте кожен з видів кредиту: комерційний, банківський, споживчий, державний і міжнародний.
5 Що таке відсоток за кредит та які його види?
6 Охарактеризуйте банки, їх суть і походження. Які функції та операції виконують банки?
7 В чому полягає суть дворівневої банківської системи, яка її роль у функціонуванні ринкової економіки?
8 Розкрийте суть цінних паперів. Назвіть та охарактеризуйте види цінних паперів?
9 Дайте характеристику діяльності фондової біржі.
10 Розкрийте особливості становлення ринку цінних паперів в Україні.