І. Сутність та теоретичні основи перестрахування

 

З фінансово-економічної точки зору перестрахування- це система економічних відносин, згідно з якою страховик, беручи на страхування ризики щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, частину відповідальності за ними з урахуванням своїх фінансових можливостей передає на узгоджених умовах іншим страховикам (перестраховикам) з метоюстворення збалансованого страхового портфеля, забезпечення рентабельності страхових операцій, фінансової стійкості та платоспроможності.

Необхідність перестрахування походить з об'єктивної неможливості однієї, навіть найбільшої та потужної, страхової компанії взяти на страхування особливо небезпечні та значні за обсягом ризики.

Згідно з Положенням про порядок здійснення операцій з перестрахування останні є необхідною умовою для забезпечення платоспроможності страховиків та надійності, безпечності та диверсифікованості розміщення страхових резервів страховика у разі, якщо:

· страховик бере на себе страхові зобов'язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок власних активів;

· страхова сума за окремим об'єктом і видом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і створених страхових резервів на останню звітну дату;

· перестрахування є передумовою здійснення інших видів діяльності (міжнародні перевезення, експлуатація об'єктів підвищеного ризику, великомасштабні інвестування тощо).

Виходячи з суті перестрахування, можна визначити основні його цілі:

1. Вирівнювання страхових сум, прийнятих на страхування ризиків.

2. Приведення потенційної відповідальності за сукупною страховою сумою у

відповідність з фінансовими можливостями страховика.

Перестрахування походить і залежить від страхування. Враховуючи реальні обставини страхування, воно є майже ідеальним способом відшкодування збитків шляхом перерозподілу страхового фонду. Страхове товариство, передаючи одному або декільком перестраховикам ту частину ризику, яка перевищує його фінансові можливості, досягає розумної однорідності ризиків і забезпечує збалансованість свого страхового портфелю. Збалансований страховий портфель означає, що страховик уклав велику кількість договорів страхування з вигідною для нього і, за змогою, однорідною відповідальністю по кожному прийнятому ризику. Ця міра відповідальності повинна бути адекватною його фінансовим можливостям таким чином, щоб виплата відшкодувань по одному або по декількох страхових договорах не порушила фінансовий стан компанії.

Головна функція перестрахування полягає у вторинному розподілі ризику, завдяки чому досягається кількісна та якісна збалансованість страхового портфеля.

Одночасно перестрахування виконує допоміжні функції:

· дає змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики;

· сприяє запровадженню та поширенню нових видів страхування;

· створює умови для формування однорідного збалансованого портфеля.

 

Розглянемо детальніше механізм перестрахування.

В основі перестрахування лежить договір, за яким одна сторона -страхова компанія (цедент) - передає повністю або частково страховий ризик (групу страхових ризиків певного виду) іншій стороні - страховій або перестрахувальній компанії (перестраховику),яка у свою чергу, бере на себе зобов'язання виплатити цеденту відповідну частину страхового відшкодування при виникненні страхового випадку. Слід зазначити, що передаючи перестраховику частину відповідальності з прийнятих на себе страхових ризиків, цедент віддає йому й певну частину отриманих страхових премій. Механізм передачі страхового ризику можна зобразити такою схемою:

 

 

 

Процес, пов'язаний з передачею ризику, отримав назву цедування ризикуабо перестрахувальної цесії.Страхова компанія, що віддає ризик, називається цедентомабо перестрахувальником,а перестраховик, що приймає ризик - цесіонаріємабо цесіонером.

Проте ризик, що прийнятий певним конкретним перестраховиком від цедента, досить часто піддається подальшій передачі повністю або частково іншому перестраховому товариству, яка отримала назву ретроцесії.У такому випадку перестрахова компанія, що віддає ризик у перестрахування третьому учаснику, називається ретроцедентом,а та, що приймає ретроцедований ризик - ретроцесіонарієм.

Крім розглянутих вище понять, що відтворюють в основному подвійний стан суб'єктів перестрахувальних економічних відносин, використовується ряд інших, пов'язаних з обслуговуванням цих відносин через договір перестрахування. Найважливішими серед них є поняття: "власне утримання", "комісія", "тантьєма".Розглянемо їх детальніше.

Власне утримання- це визначена частина страхової суми, яку страхова компанія залишає або "утримує" на власній відповідальності і в межах якої вона вважає доцільним відшкодувати ймовірні збитки. Ця сума визначається окремо за: страховим полісом, одному ризику, ряду ризиків. Частки ризиків, що перевищують визначений рівень, передаються в перестрахування.

Страховик сам вирішує, яку частину ризику передати в перестрахування, а яку залишити на власному утриманні. Для кожного виду ризиків страхові компанії складають таблиці лімітів власних утримань, які часто коригуються. Рівень власного утримання повинен бути економічно обґрунтованим та може бути більшим при:

· високій дохідності та низькій збитковості за окремими об'єктами або видами страхування;

· великому територіальному розподілі об'єктів страхування (менша ймовірність кумуляції збитків);

· більшому обсягу зібраної премії при незначних коливаннях порівняно з прийнятими ризиками

На визначення величини власного утримання також впливає наявність висококваліфікованих андеррайтерів.

Комісіяє частиною страхової премії, яка закладена в тарифну ставку в розмірі витрат на ведення справи і яка залишається у цедента, оскільки він:

· відповідає перед страхувальником за всю страхову суму;

· обслуговує увесь договір перестрахування;

· передає перестраховику відповідну частину премії;

· виконує (опосередковано) функцію посередника, надаючи можливість цесіонеру працювати.

 

Комісія може бути трьох видів:

Оригінальна - визначається вирахуванням із страхової премії на користь цедента за передачу ризику (усього або частини) у перестрахування цесіонеру. (Може досягати 20 — 49% премії).

Перестрахувальна - сплачується при третинному розміщенні ризику, тобто при ретроцесії. її отримує ретроцедент від ретроцесіонера за переданий останньому ризик. (Частка цієї комісії коливається в межах 10 - 15% від загального розміру премії.)

Брокерська - визначається як вирахування із страхової премії на користь брокера, який є посередником на ринку перестрахування. (Складає 1,5 - 15% нетто-премії).

Тантьема(додаткова комісія) - комісійна винагорода цеденту з прибутку перестраховиків за ризиками, що передані їм цедентом. У професійних перестраховиків витрати значно нижчі, ніж у страховиків, тому рентабельність їх діяльності вища. На цій основі страховик-цедент обумовлює тантьему у договорі перестрахування.

Перестраховики, погоджуючись на тантьему цеденту, обу­мовлюють добросовісне обслуговування ним цього договору.

Виплачується тантьєма один раз на рік на основі суми чистого прибутку, отриманого перестраховиком. Розмір тантьєми коливається від 10 до 90% та має різноманітні способи визначення, що обов'язково обумовлюється в договорі перестрахування.

Перестрахувальний договірє юридичним документом, що визначає взаємовідносини перестрахувальника та перестраховика, і встановлює їхні права й обов'язки. З розвитком перестрахування були вироблені певні вимоги та визначені стандартні умови договорів, до яких, залежно від методу перестрахування, вносяться певні зміни та доповнення, однак при цьому зберігаються базові умови основних договорів.

Найважливішим правиломдля перестрахувальних договорів є чітке формулювання умов перестрахування. Охарактеризуємо в основних рисах договір перестрахування.

Слід зазначити, що уніфікованого договору перестрахування на сьогодні не існує. Проте при різних їх варіантах міжнародною практикою відпрацьовані деякі загальновизнані підходи. Перш за все, це стосується послідовності викладення умов договорів перестрахування, що мають бути, а саме:

1. Повне найменування та юридичне місцезнаходження сторін.

2. Визначення предмета перестрахування та відповідальності

перестраховика.

3. Початок дії договору та його припинення.

4. Виключення, які не охоплюють захисту.

5. Оригінальні умови.

6. Документообіг і розрахунки.

7. Комісія, тантьєма.

8. Обов'язки й права страховика.

9. Оплата збитків.

10. Депозит резерву премії та збитковості.

11. Портфель премії та портфель збитковості.

12. Валюта.

13. Умови укладання, вступання в силу, дія та розірвання договору

перестрахування.

14. Арбітраж.

 

Виходячи з умов договору перестрахування, можна визначити специфічні риси,притаманні перестрахуванню:

• страховик не зобов'язаний інформувати страхувальника про свої наміри передати

в перестрахування повністю або частково прийнятий ризик;

• перестраховик не несе зобов'язання за укладеними цедентом договорами

страхування.

Перестрахуванням ризиків досягається:

1. Вихід страхової компанії на нові сфери бізнесу та розширення спектра страхових

послуг.

2. Збільшення обсягу страхового ринку.

3. Зниження ціни страхового поліса.

4. Захист страхового портфеля від впливу на нього наслідків великих страхових

ризиків.

5. Диференційований підхід до різноманітних груп страхувальників.

6. Забезпечення гарантій страхових виплат.

Вітчизняний досвід.

Українська акціонерна страхова компанія "АСКА", відповідно до умов перестрахувального договору, здійснила виплату страховій компанії "ДАСК" (Дніпропетровськ). Страхове відшкодування становило еквівалент $40 тисяч за страхову подію - загибель супутника "Зеніт", що сталася 9 вересня 1998 р. За висновками українсько-російської комісії причиною катастрофи був послідовний збій двох каналів бортової цифрової обчислювальної машини, що кваліфікувалися як випадкові, не мали конструктивного характеру і не були наслідком неправильної експлуатації.

 

За час свого існування перестрахування, спираючись на багаторічний досвід страхових відносин і традицій, випрацювало своєрідні базові принципи:

1. Пропорційності - перестраховик зобов'язаний виплатити цеденту відшкодування пропорційно до частки своєї участі в утриманні ризику і тільки в тому випадку, якщо цедент виплатив необхідну суму страхового відшкодування страхувальнику.

2. Відкритості - страховик зобов'язаний інформувати перестраховика протягом усього терміну дії договору страхування про ступінь ризику, який мають застраховані об'єкти.

Перестрахувальні компанії можуть брати ризики у перестрахування:

· безпосередньо від перестрахувальників;

· як члени об'єднання страхових компаній, які забезпечують своїх учасників узгодженими частками ризиків на автоматичній основі;

· за допомогою брокера, який виступає посередником між перестрахувальником та перестраховиком і здійснює підготовку всієї необхідної інформації для пропозиції та розміщує ризик оптимальним способом.

Практично кожна страхова компанія, яка займається перестрахуванням та ретроцесією, має спеціалізований відділ перестрахування. Основними видами страхування, відповідальність за якими в Україні сьогодні перестраховується, є страхування майна юридичних осіб, страхування вантажів, транспортне каско (авіа, морських суден, авто), цивільна відповідальність.

На ринку перестрахування сьогодні існує ряд проблем, що вимагають особливої уваги.

 

1. Невеликий обсяг внутрішнього страхового ринку зумовлює часткове перестрахування великих ризиків у нерезидентів, що викликає відплив капіталу за кордон, а це є небажаним процесом як для окремої компанії, так і для держави загалом. Більшість українських страховиків орієнтовані саме на іноземних перестраховиків.

2. Недосконалість правових основ перестрахувальної діяльності часто призводить до непорозумінь при врегулюванні страхових випадків.

Розвиток перестрахувальних операцій надає шанси виходу страховим товариствам України на міжнародний страховий ринок та включення їх у сферу міжнародного співробітництва. Надійними та стабільними перестраховими компаніями, які діють в межах світового страхового та перестрахувального ринку є Munich Re (Німеччина), Swiss Re (Швейцарія), General Re (США), Tokio Marine & Fire (Японія), АХА Re (Франція) та ін.

Найбільшими ринками перестрахування у світі вважаються лондонський, європейський та американський, основними тенденціями розвитку яких є інтернаціоналізація на основі обміну ризиками та інформацією. Наприклад, LIMNET (мережа Лондонських ринків страхування), RINET (система страхування та перестрахування, Брюссель), BRMA (Асоціація маклерів і ринків перестрахування, США), RAA (Американська асоціація перестраховиків) працюють разом за допомогою робочої групи у справі розвитку міжнародного електронного взаємообміну даними.

 

3 українськими страховиками працюють перестраховики з таких країн світу як Росія, Латвія, Англія, ФРН, Польща, США, Угорщина, Франція, Литва, Естонія, Кіпр, Фінляндія.

 

 

Методи перестрахування

 

У процесі тривалого розвитку перестрахувальних відносин сформувалися певні методи передачі ризиків у перестрахування та оформлення правових взаємовідносин сторін, які застосовуються на національному та міжнародному рівнях.

Перестрахування може здійснюватися необов'язковим та обов'язковим методом, тобто факультативно та облігаторно. Існує також факультативно-облігаторний або змішаний метод перестрахування. Ці методи відрізняються один від одного обов'язками сторін, які витікають з умов договорів перестрахування, які - відповідно до методів передачі ризику поділяються на:

· факультативні;

· облігаторні;

· факультативно – облігаторні;

 

Історія перестрахування починалася саме з епізодичних передавань найбільш небезпечних ризиків у перестрахування. Логічно, що найбільш ранньою формою договорів, які отримали подальший розвиток, були договори саме факультативного перестрахування.

Факультативний метод перестрахування вирізняється повною свободою потенційних сторін договору перестрахування: цеденту - у вирішенні питання, яку частину ризику залишити на власному утриманні; перестраховику - у вирішенні питання прийняття ризику в тому чи іншому обсязі. З урахуванням наданої свободи прийняття рішень при укладенні договору перестрахування кожен ризик може бути передано та оцінено окремо.

Договір факультативного перестрахування - це індивідуальна угода, що у більшості випадків стосується одного ризику.

 

Страховик, пропонуючи ризик у факультативне перестрахування, повинен надати перестраховику якомога повнішу інформацію про цей ризик. Він готує для перестраховика сліп (документ-пропозицію, який містить основні характеристики ризику) і передає його безпосередньо або за допомогою брокера одному або кільком перестраховикам. Ця інформація дозволяє перестраховику скласти чітке уявлення про ризик, що пропонується, та детально визначити умови перестрахувального договору. Далі перестраховик повинен повідомити про своє рішення страховика і, якщо необхідно, запропонувати внести до договору окремі зміни, а також коригувати ставку премії. Крім цього, важливою для" перестраховика є можливість детального вивчення ризику для оцінки потенційного проходження договору та його результатів.

Зверніть увагу!

Для перестрахувальника цей метод дає змогу вибрати найбільш прийнятні для себе умови перестрахування, які пропонуються різноманітними перестраховиками, а також розмістити ризик у кількох перестраховиків.

Факультативний метод перестрахування використовується страховими компаніями в усіх галузях страхування в таких випадках:

1. При страхуванні великих ризиків.

2. Ризик виходить за межі діючих перестрахувальних договорів.

3. Окремі ризики не перестраховані.

4. Необхідне перестрахування визначеної частки відповідальності власного

утримання.

 

Зазначимо переваги факультативного методу перестрахування:

• можливість вибору для компанії-цедента якомога сприятливіших умов перестрахування;

• використання цедентом перестрахування в тих випадках, коли він повинен розширити свою діяльність у сфері несприятливих для нього видів страхування.

Характерною особливістю цього методу є можливість регулювання цедентом розміру власного утримання.

Слід відмітити також недоліки факультативного методу перестрахування:

перестрахувальник не має права без згоди перестраховика змінювати умови страхування;

• витрати з оформлення факультативного перестрахування досить великі, особливо, якщо воно пропонується декілька разів;

• надання достатньо повної інформації перестраховику про ризик при частому факультативному перестрахуванні дає додаткову інформацію конкурентам про андеррайтерську політику компанії-цедента, тобто втрачається конфіденційність;

• неможливість автоматичного поновлення факультативного захисту обмежує свободу цедента при продовженні дії договорів страхування, тому цедент повинен якомога раніше повідомити перестраховика про своє бажання продовжити договір;

• перестраховик у більшості випадків має невеликий проміжок часу для детального аналізу отриманого на перестрахування ризику.

Наявність великої кількості ризиків, які перевищують ліміти власного утримання, необхідність зниження витрат на ведення справи, жорстка конкуренція, невпевненість страховиків у перестраховочному захисті зумовили розвиток договірного (облігаторного) перестрахування.

Облігаторне перестрахування зобов'язує цедента передати перестраховику в межах певної частки усі ризики одного й того ж характеру, взяті на страхування. Передача таких часток відбувається тільки в тому випадку, коли їхня страхова сума перевищує визначену раніше власну участь страховика. З іншого боку, цей метод накладає зобов'язання на перестраховика прийняти запропоновані йому в перестрахування частки цих ризиків.

Зверніть увагу!

Договір облігаторного перестрахування -угода, що охоплює увесь страховий портфель страховика або його значну частину; визначає ліміти відповідальності, які будуть автоматично захищені; узгоджує обмеження та винятки.

 

Перестрахувальні платежі за договором облігаторного перестрахування завжди визначаються у відсотках від суми страхових платежів, отриманих страховиком при укладенні первинного договору страхування. До переваг облігаторного методу перестрахування можна віднести:

• універсальний характер - використання в усіх галузях і видах страхування, на усіх страхових ринках світу;

• рівномірний розподіл сприятливих і несприятливих ризиків між цедентом і цесіонарієм;

• автоматичність передачі та приймання ризиків вимагає значно менших витрат, пов'язаних з обробкою ризиків для обох сторін;

• можливість розвитку довгострокових відносин між сторонами;

• гарантія підтримки перестраховика надає більшої свободи цеденту при здісненні страхових операцій;

• сприяння удосконаленню техніки перестрахування та розробки системи договорів у різних галузях та видах страхування.

З точки зору впевненості в перестрахувальному захисті перевага надається саме облігаторному перестрахуванню, але, в той же час, існують певні недоліки цього договору:

· можливість виникнення потреби в додатковому факультативному перестрахуванні (у випадку, коли ризик, що підлягає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору або страхова сума перевищує ліміт відповідальності за договором);

· невизначении термін дії з правом взаємного припинення шляхом завчасного повідомлення сторін про прийняте рішення, що не завжди вигідно одній із сторін.

Зарубіжний досвід.

У практиці міжнародного перестрахувального ринку найчастіше зустрічається форма договору облігаторного перестрахування, за умовами якого страховик повинен передавати в перестрахування усі ризики:

· у Німеччині — страхування від вогню та супроводжуючі його ризики;

· у Великобританії та Німеччині — ризики автотранспортного страхування;

· у Франції - ризики морського страхування.

Вітчизняний досвід.

За ініціативою ВАТ "Українська перестрахувальна Компанія" 16 вересня 1999 р. було створено Перестрахувальний пул, до засновників якого увійшли ще такі страхові компанії України: ЗАТ СК "Галицька", АСК "Дністер", ЗАСТ "Львів-терен", ACT "Терен", СК "Цесія", СК "Рарітет" та ін. Пул займається страхуванням та перестрахуван-ням засобів наземного транспорту. Всі умови страхування та механізм перестрахування зазначені в облігаторному договорі про співпрацю в галузі страхування, перестрахування та ретроцесії, який укладається між координатором Пулу (ВАТ "УПК") і кожним з його учасників. Текст даного договору однаковий для всіх учасників Пулу, незалежно від того, чи є вони активними чи пасивними членами даного об'єднання, така схема роботи дозволяє вступати у Пул компаніям із різним страховим портфелем за даним видом страхування.

 

На практиці також зустрічається змішана (перехідна) форма договору перестрахування - факультативно-облігаторна, названа договором "відкритого захисту", яка передбачає поєднання факультативного та облігаторного методів перестрахування (тобто поєднання права вибору з обов'язком). Вона дає цеденту свободу прийняття рішень: які ризики і в якому розмірі слід передати перестраховику. У свою чергу, перестраховик зобов'язаний прийняти цедовані частини ризиків на завчасно визначених умовах. Таким чином, факультативність передбачається для страховика, а облігаторність - для перестраховика. Перестрахувальні платежі визначаються на індивідуальній основі за згодою сторін або пропорційно страховим платежам, отриманим при укладенні первинного договору страхування.

Факультативно-облігаторні договори застосовуються для особливо великих та небезпечних ризиків у тих випадках, коли ймовірність настання збитків велика і слід, якщо можливо, знизити розмір власного утримання. Укладення таких договорів доцільно здійснювати при можливій кумуляції ризиків.

Для перестраховиків такий договір може бути невигідним і навіть небезпечним, оскільки передач по ньому не може бути багато, а відповідальність достатньо велика, і цедент, здійснивши аналіз ризиків у страховому портфелі, може передати в перестрахування лише найнебезпечніші ризики.

Зверніть увагу!

Договори "відкритого захисту" укладаються перестраховиками тільки з такими цедентами, які користуються повною довірою, на основі багаторічної практики їхньої взаємної співпраці. Крім цього, на прийняття таких ризиків великий вплив, порівняно з нормальними ризиками, має кон'юнктура ринку.