ПИТАННЯ 23. Філософія екзистенціалізму XX ст. (К.Ясперс, М.Хайдегтер, Ж.-П.Сартр).

 

 

Екзистенціалізм або філософія існування — ірраціоналістичний, один з найвпли­вовіших напрямів світової філософії ХХ ст. Попередником сучасного екзистенціалізму вважаєть­ся датський філософ Сьорен К’єркегор (1813–1855), хоча екзистенціалізм, як самостійний напрям, виник на початку 20-х років ХХ ст. у Німеччині та Франції.

В умовах гли­боких потрясінь, що спіткали людство у XX ст., екзистенціалізм звернувся до проблем критичних, кризових ситуацій, прагнучи зрозуміти поведінку люди­ни в жорстоких, граничних ситуаціях, які показали нестійкість, слабкість і невідворотну кінечність будь-якого людського існування.

Головна увага в екзистенціалізмі приділяється духовній витримці людини, яку доля закинула в ірраціональний (нерозумний) потік подій і яка глибоко розчарувалася в історії. В цих умовах, єдиною справжньою дійсністю стає лише буття людської особи­стості. Це буття, в якому людина спочатку існує — думає, відчуває, живе, а уже потім визначає своє місце в світі і є предметом філософського аналізу екзистенціалізму.

Основний зміст екзистенціалізму надзвичайно складно визначити. Майже в кожній країні екзистенціалізм на­був специфічних рис. Але, не дивлячись на це, все-таки можна виокремити деякі основоположні філософської позиції екзистенціалізму.

Людині здається, що оточуючий її світ є раціональ­ним, що є якісь загальні закони світу, історії, культу­ри. Але в дійсності світ абсурдний, чужий, безглуз­дий, як і все людське життя. Буття людини — це дра­ма. Людина одинока у своїх почуттях, вона знахо­диться в пустоті. У спілкуванні ж з іншою вона або підкоряє її волю собі або сама підкоряється її волі.

Характеризуючи людину, екзистенціалізм ігнорує соціальне середовище, в якому людина живе. На дум­ку екзистенціалістів, у світі існують лише окремі, конкретні особистості з автономною свідомістю, яка не залежить від зовнішнього світу. Колектив, суспіль­ство протистоять особистості, прирікають її на по­всякчасне безособове існування, що викликає страх, відчуття невпевненості, приреченості, безсилля.

Центральною проблемою для екзистенціалізму є конфлікт особистості і суспільства.В сучасному суспільстві спостерігається деперсо­налізація індивіда, яка проявляться в тому, що науко­во-технічний прогрес, монотонність праці, ускладнен­ня соціальних структур, об'єднання великих мас лю­дей на виробництві, бюрократизація та стандартиза­ція життя поглинають особистість, нівелюють людей, призводять до дегуманізації суспільства.

Шлях до подолання цього конфлікту прибічники екзистенціалізму вбачають не в перебу­дові суспільних відносин, а у втечі в світ екзистенції, в світ, так званого, істинного існування особистості. Людина така, якою вона сама себе хоче бачити. Вона сама себе визначає, прагне до своєї індивідуальної мети, тво­рить себе, вибирає своє життя.

Життя людини суперечливе. З одного боку, люди­на відчуває свою силу, здатність змінити світ, зіншо­го — безпорадність, уразливість, самотність у світі. Для подолання цього відчуття необхідно чітко з'ясу­вати, яким є світ сьогодні і яке місце людина займає у цьому світі. Аналізуючи підходи представників екзистенціалізму до вирішення цього питання, в сучасній філософії умовно виділяють його дві основні форми:

1) релігійну – Карл Ясперс (1883–1969, Німеччина) та Габріель Марсель (1889–1973, Франція).

2) атеїстичну – Жан-Поль Сартр (1905–1980, Франція), Альбер Камю (1913 – 1960, Франція) та Мартін Хайдеггер (1889–1976, Німеччина).

К. Ясперсробить наголос на не­завершеності, відкритості розумового процесу усвідомлення дійсності, в яко­му питання переважають над відповідями. Головна мета філософії — допомогти людині зрозуміти, усвідо­мити своє місце в світі, зрозуміти важливість любові, навчитися бути самим собою, досягти свободи. Філо­софія має поставити перед людиною життєві орієнти­ри. Причому, істинне буття не пізнається наукою, а усвідомлюється душею за допомогою філософії, цен­тральне місце в якій, стверджує К. Ясперс, займає релігійна віра, яка ґрунтується на роздумах, на Божественному одкровенні.

Ж.-П. Сартрсенс людського буття вбачає в свободі. Кожна людина, вказує він, в своїх природно-біологічних, соціальних, політичних характеристиках повторна, подібна іншим людям. Але разом із тим їй властива неповторність, яка про­являється в її цілях, задумах, що спрямовують люди­ну в майбутнє. Майбутнє представлене розмаїттям можливостей і тому завжди багатозначне. Це постійно ставить людину в ситуацію вибору, а значить — свобо­ди, яка, за Ж.-П. Сартром, є універсальною характе­ристикою людського існування.

Інший французький філософ-екзистенціаліст і також знамени­тий письменник А. Камю (1913 - 1960) створив свій варіант філо­софського осмислення переживання людиною свого буття. Людині в цьому світі немає на що сподіватися, окрім себе самої, проте в самій собі вона може знайти силу про­тистояти абсурду, відносності, безнадії. Тому в своєму творі про Сізіфафілософ пише, що єдиним і найпершим питанням філософії може бути лише питання про самогубство, яке він формулює так: чи варте життя того, щоби бути живим? Це питання кожна людина може вирішити лише сама наодинці із собою.

М. Хайдеггер вважав, що сучасна йому філософія втратила головне своє питання — питання про сут­ність буття, взагалі. Щоб розв'язати його, слід з'ясу­вати сутність людського буття. В чому ж полягає сутність людини? Вона полягає в особливому способі існування, а саме — існування в страхові. Відчуваючи страх, людина стає одинокою, її перестає цікавити світ, вона звертається до себе і починає розуміти себе. Страх — основне переживання і спосіб буття, що дає змогу точно і всебічно зрозуміти людину. Об'єктом страху не є щось конкретне. Страх належить до невизначеної небезпеки, до світу як такого, невідомої долі в житті, а смерть є остан­ньою, вирішальною і справжньою можливістю буття.

Окреслені ідеї основних представників екзистенціалізму мали ве­ликий вплив на громадську думку середини та другої половини XX ст., на мистецтво, навіть політику. Ця філософія справді поставила лю­дину обличчям до найперших питань життя, зробивши внутрішній світ людини єдиним вихідним пунктом для розуміння всіх аспектів життя. В кінцевому підсумку ця філософія закликала людину бути гідною своїх власних якостей, боротися за свою гідність та збережен­ня своєї індивідуальності.

Таким чином, екзистенціалізм вказує, що для вирішення головних проблем – самопізнання особистості та подолання протирічь між особистістю і суспільством існує два шляхи. Перший знаходиться поза філософією – це небезпечні для життя моменти ризику при зіткненні з суспільними проблемами та війни, хвороби і смерть. Другий – це вирішення вказаних проблем за допомогою його філософії, яка розкриває сутність буття людини, її можливості в суспільстві, підштовхує до свободи і до життя. Стати вільним — це означає подолати кризи, прий­ти до пізнання себе, побачити дійсні зв'язки реального буття і визначити свою долю.