Антропологічне вчення Л. Фейєрбаха

• Німецьким філософом, який першим піддав розгорнутій критиці метод і систему Гегеля з матеріалістичних позицій, був Людвіг Андреас Фейербах (1804-1872 pp.). Філософія Фейербаха - закономірний наслідок нових істо­ричних умов, які склалися в 30—40-ві роки XIX ст. в Європі Німецький ради­кальний рух давно втратив націоналістичне забарвлення і все більше набу­вав демократичного характеру. У духовному житті, в якому Гегель посідав провідне становище, почала поширюватися критика його панлогізму. З нею виступили романтик Ф. Шлегель; брати Гумбольдти; Гете, який хоч і поважав філософію Гегеля, але ставився до неї критично; Шеллінг, який у 1832 р. склав систему нової, «позитивної» філософії; «ліві» гегельянці (Д. Штраус, Б. Бауер) - відкриті атеїсти і республіканці.

Л. Фейербах народився в Рехенберзі, неподалік від Нюрнберга, в сім'ї відомого юриста. Закінчивши гімназію, в 1823 р. вступив на теологічний фа­культет Гейдельберзького університету. Невдоволений догматичною орто­доксальністю, переїжджає до Берліна, де слухає лекції Гегеля. Після закін­чення університету в 1828 р. в Ерлангенському університеті захистив дисертацію, витриману в дусі гегелівського ідеалізму. Після захисту став приват-доцентом того ж Ерлангенського університету. В 1830 р. Фейербах анонімно публікує твір «Думки про смерть і безсмертя», в якому заперечує ідею безсмертя душі. Авторство було встановлено, книгу конфісковано, а Фейербаха було позбавлено права викладати. Але він не залишає наукової діяльності. У тритомній праці з історії філософії XVII ст. велику увагу при­діляє матеріалістичній філософії, високо оцінює її внесок у розвиток нау­кової думки. В 1836 р. Фейербах одружується і впродовж 25 років постійно проживає у селі Брукберг, де його дружина була співвласницею невеликої фарфорової фабрики. У 1859 р. фабрика збанкрутувала, і Фейербах пере­селився до Рехенберга, де провів останні роки життя у великій скруті. Ос­новна праця А. Фейербаха - «Сутність християнства».

Свою творчість Фейербах починає як ідеаліст, прихильник і учень Гегеля. Але надрукована в 1839 р. праця «До критики філософії Гегеля» свідчить про його розрив з прихильниками Гегеля («лівими» гегельянцями) і перехід на позиції матеріалізму й атеїзму. У праці «Думки про смерть і безсмертя» йдеть­ся про любов - земну і небесну, божественну і людську. Безсмертним, пише Фейербах, може бути тільки Бог, але Бог є любов, і любляча людина причетна до Бога. Біблія - не вічна мудрість, а всього лише епізод в «епосі людства»; справжнє «слово Боже» містить всесвітня історія. Фейербах не ви­знає індивідуального безсмертя, людина досягає його тільки в творчості.

Критикуючи Гегеля, він говорить про спорідненість його вчення з тео­логією, свідчення тому — наявність однакових категорій. Це зумовлено абстрагуванням і наділенням самостійної форми існування людської сут­ності найбільш загальними властивостями людського роду, такими як ро­зум, безсмертя, могутність, благо. Бог — об'єктивована абстракція, яка існує лише в головах людей. У свідомості здійснюється переворот дійсних відношень, і дійсний творець Бога - людина - стає залежною від нього. Зі збільшенням атрибутів, приписа­них Богові, все біднішою стає людина, оскільки всі ці атрибу­ти вона віднімає від себе. Отже, Фейербах прагне відродити в лю­дині необхідність самостверджен­ня і гідності. І це можливо, на його думку, тільки на основі ма­теріалістичного світогляду.

Сам Фейербах відмовляється використовувати поняття «мате­рія», «матеріалізм» через існуюче в суспільній свідомості негативне до них ставлення. Замість по­няття «матерія» він використовує поняття «природа». Тому найімовір­ніше його світогляд можна назвати «натуралізмом».

Фейербах відстоює в своїй філософії антропологічний принцип. Сут­ність його в тому, щоб завдяки людині звести все надприродне до природи, і завдяки природі все надлюдське звести до людини, спираючись на істо­ричні та емпіричні приклади. В центрі філософії повинна знаходитися людина як найвища істота природи. Звідси його твердження, що людська істота є ні матеріалізмом, ні ідеалізмом, ні фізіологією, ні психологією, вона - лише антропологія.

Сутність людини, за Фейербахом, — це сама людина, конкретний індивід. Ігноруючи соціально-природну сутність людини, Фейербах акцен­тує увагу на її природній сутності. Людина має три істотних принципи: розум, волю, серце.

Заперечуючи погляди класиків німецького ідеалізму на проблему людини, яка трактувалася насамперед як духовна істота, Фейербах по-новому осмислює поняття суб'єкта. Він для Фейербаха - не «абсолютний дух», не «світовий розум», а реальна цілісна людина в єдності її тілесних і духовних якостей. «Я» Фейербаха — не просто духовний і мислячий початок, а людина, наділена тілом і мислячою головою, реальна істота з усіма просторово-часовими характеристиками, завдяки чому здатна споглядати і мислити.

Суттєвою характеристикою суб'єкта в системі А. Фейербаха є чут­тєвість. Вона — синтетична, узагальнююча характеристика антропо­логічних властивостей «природи людини», її тілесності, розуму, волі, «серця». Чуттєвість розглядається не як натуральна і безпосередня, а як опосередкована спілкуванням з іншою людиною. Сутність християнст­ва полягає теж у почутті, переживаннях. Індивід, відірваний від природи, інших людей, від суспільства, є об'єктом християнської релігії. Насправді відношення людини і природи опосередковується відношенням людини до людини. Саме в сфері міжлюдського спілкування і здійснюється реаліза­ція людиною своєї родової сутності. В ході спілкування і спільної діяль­ності суб'єкта часткові визначення людської природи здатні підніматися до всезагальних об'єктивних визначень; у той же час індивідуальне життя, поєд­нуючись із родовим, утворює цілісність людських здібностей. Тобто люди­на, виконуючи «функції роду», перетворила сутнісні сили всього людст­ва, продукти культури на свої власні життєві сили, на цілісність своїх здібностей.

Позиція Фейербаха як атеїста полягає у відстоюванні релігії без Бога, релігії любові людини до людини. Любов є універсальним законом розуму і природи і тому повинна бути найвищим і першим законом людини. Люди­на людині Бог — така найвища практична першооснова, такий і поворот­ний пункт всесвітньої історії. Фейербах, обожествляючи прості закони людської спільності та моральності, прагне з цієї гуманістичної позиції упо­рядкувати людське суспільство, привести його до щастя. Саме тому етика Фейербаха - евдемонізм, тобто вчення, яке обґрунтовує прагнення до щастя.

А. Фейербах належить до тих мислителів, які, не створивши розгорну­тої системи поглядів, підготували ґрунт для подальшого руху теоретичної думки. Головна заслуга Фейербаха - критика ілюзорних форм свідомос­ті — ідеалізму і релігії — і ствердження реальної людини як конкретної індивідуальності.