Суб'єктивна гносеологія Дж. Берклі і Д. Юма

• Суперечливість поглядів, притаманних філософії Нового часу, недоско­налість відповідей на питання, які хвилювали науку того періоду, зумовили необхідність розроблення нових концепцій, нових підходів. Одним з таких напрямів став суб'єктивно-ідеалістичний, видатним представником якого є Джордж Берклі (1685-1753 pp.). Він народився в Ірландії, закінчив універ­ситет у Дубліні, був учителем теології. Мандрував по Європі, відвідав Пів­нічну Америку. Останні роки життя був єпископом в Ірландії. Основна пра­ця - «Трактат про принципи людського знання». Упродовж усієї творчої діяльності активно захищав релігію.

Дж. Берклі виступає передусім з критикою матеріалізму. В основі по­няття матерії, стверджує він, лежить припущення, начебто ми, відволіка­ючись від часткових властивостей речей, можемо створити ідею загального для них матеріального субстрату. Але це неможливо, оскільки у нас не­має і не може бути чуттєвого сприйняття матерії як такої. Наше сприй­няття кожної речі розподіляється без залишку на сприйняття певної суми окремих відчуттів ( «ідей»). Для речей «бути» завжди означає «бути у сприйнятті».

Наш розум може створювати загальну ідею речі, але не загальну ідею матерії, в якій взагалі не відчувають потреби наука і філософія, бо ідея матерії нічого не додає до властивостей речей понад те, що може дати чуттєве сприйняття. Існує тільки духовне буття, яке поділяється на «ідеї» - суб'єктивні якості, що сприймаються нами, вони — пасивні. Зміст наших відчуттів, їх сприйняття зовсім не залежать від нас, та «душі» — вони діяльні, активні. Всі «ідеї» існують тільки в душі (як думки і пристрасті, так і різні відчуття).

Суб'єкт, який сприймає, не існує ізольовано, і річ, яку перестав сприй­мати один суб'єкт, можуть сприймати інші суб'єкти. Але навіть якби всі суб'єкти зникли, речі і далі існували б як сума «ідей» у розумі Бога-суб'єкта, який існує вічно і «вкладає» у свідомість окремих суб'єктів зміст їхніх відчуттів. Отже, існує Дух, котрий кожної миті викликає у суб'єкта чуттєві враження, які ним сприймаються. А з їх розмаїття, порядку і особливостей можна зробити висновок, що Творець незмірно мудрий, могутній і добрий.

Гносеологічна концепція Дж. Берклі - ідеалістичний сенсуалізм. «Бути» завжди означає «бути сприйнятим». Ми не можемо сприйняти матерію як ідею загального, тому не можемо говорити про її існування. Наш розум може створювати загальну ідею речі, але не загальну ідею матерії. Наука і філософія не відчувають потреби в ідеї матерії, тому що вона нічого не додає до властивостей речей понад те, що може бути чуттєве сприйняття.

Мету людського життя Берклі вбачає в багатстві. Воно - не земля і не гроші, які є лише зовнішніми ознаками, виявом багатства, а не його рушійною силою. Шлях до ба­гатства лежить у розширенні сфери застосування праці та в підвищенні її продуктивності.

• Більш послідовним у від­стоюванні позиції суб'єктивного іде­алізму був інший англійський фі­лософ - Девід Юм (1711-1776 pp.). Народився, навчався і працював у Единбурзі (Шотландія), займав пост професора в університеті. Його філософія є органічним про­довженням ліній, що виходять з сенсуалізму Локка. Юм був знайо­мий з філософією Ж.-Ж. Руссо, а також з картезіанством, філосо­фією Спінози, Лейбніца, виявив за­цікавленість суб'єктивним ідеаліз­мом Берклі. Головна його праця - «Дослідження людського розуму» (1751 p.).

Головна проблематика — теорія пізнання, згідно з якою єдине (і беззаперечне), що існує, є враження. Вони поділяються на первинні - враження зовнішнього досвіду і вторинні — чуттєві образи пам'яті («ідеї») та враження внутрішнього досвіду (афекти, бажання, при­страсті). Прості ідеї (чуттєві образи пам'яті) залежать від зовнішніх вра­жень. Складні ідеї - це психо­логічні асоціації простих ідей од­на з одною. Поняття «субстан­ції» (і телесної, і духовної) — це лише зручна фікція нашої уяви. Вона цілком вільно (і довіль­но) комбінує враження, резуль­татом чого і є реальність. Із вражень або ідей пам'яті ми ство­рюємо свого роду систему, яка охоплює все те, що ми пам'ятаємо як сприйняття чи то внутрішнім сприйманням, чи то зовнішніми чуттями, і кожну частину цієї сис­теми, поряд з наявними вражен­нями, називаємо звичайною ре­альністю. Юм займає скептичну позицію щодо проблеми духу і матерії, яка теоретично не може бути вирішена.

Особливого значення у філо­софії Д. Юма набуває поняття досвіду. Він виключає з нього зовнішній світ, і весь досвід ґрунтується лише на сприйнятті та впорядкуванні вражень і уявлень. Тобто в сформульованому Юмом понятті досвіду розкривається відрив «світу свідомості» від зовнішнього світу, що об'єктивно існує.

У вченні про причинність Юм показує, що існування причинно-наслідкових зв'язків не доведено, тому що те, що вважається на­слідком, не міститься в тому, що вважається причиною, логічно з неї не виводиться і не схоже на неї. Психологічний механізм, що ви­ключає впевненість людей в об'єктивному існуванні причинності, базу­ється на сприйнятті регулярної появи і руху в часі події Б за подією А і сприймається як зумовленість цього наслідку причиною. Але це -помилка, яка в майбутньому призводить до постійного очікування і віри в те, що будь-яка поява А при­веде до Б.

Одним з центральних понять філософії Юма є віра. Оскільки ми не знаємо і не можемо знати, чи джерела вражень об'єктивно існують, чи вони просто довільні витвори нашої фантазії, ми мо­жемо в життєвих ситуаціях керу­ватися будь-якими уявленнями про їх статус. Специфіка людсь­кого життя є такою, що нам зручніше керуватися уявлення­ми про об'єктивне існування предметів і явищ світу. В цьому немає нічого неправильного, але слід постійно пам'ятати: наша впевненість в об'єктивному іс­нуванні світу, яка базується на вірі, не може претендувати на істинність.

Скептицизм і агностицизм Д. Юма не заперечують силу людського розуму. їх основою є критика природничо-наукового і філо­софського мислення, яке хоч і розвивалося, але здебільшого мало меха­ністичний характер.