Об'єднання і роз'єднання позовів

Можливість об'єднати чи роз'єднати декілька позовів пов'язана із забезпеченням ефективного і швидкого вирішення судом спору між сторонами.

Об'єднання позовів дозволяє досягти єдності судових рішень за відповідними вимогами, а також зекономити час і засоби цивіль­ного процесу. В одному провадженні можуть бути об'єднанні де­кілька вимог одного позивача до одного відповідача, одного пози­вача до декількох відповідачів, декількох позивачів до одного від­повідача.

Вимоги, що об'єднуються в одному провадженні, мають бути однорідними. Однорідність вимог випливає із особливостей тих спірних матеріально-правових відносин, які породжують позов. Це означає, що позови, які об'єднуються, випливають із одного і того ж правовідношення або з різних правовідносин, пов'язаних між со­бою. На встановлення однорідності вимог не впливає їх зміст, тоб­то допускається об'єднання навіть різних за своїм характером ви­мог (наприклад, в одному провадженні можуть бути об'єднані по­зов про визнання договору недійсним і позов про стягнення заподіяних при цьому збитків).

Об'єднання позовів може бути здійснене як позивачем (позива­чами), так і судом. Найчастіше пов'язані між собою вимоги об'єд­нує позивач, викладаючи їх в одній позовній заяві відповідно до ч. 2 ст. 118 ЦПК України.

Якщо в проваджені суду знаходиться декілька справ з однорід­ними позовами, сторони можуть клопотати перед судом про їх об'єднання в одне провадження. Суд може об'єднати позови і за власною ініціативою, адже відповідно до ч. 1 ст. 126 ЦПК України суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи До судового розгляду або суд під час її розгляду мають право поста­новити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох одно­рідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача. Ухвала про об'єднання позовів, як і ухвала про відмову в такому об'єднанні, не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Роз'єднання позовів полягає у виділенні судом в самостій­ні провадження об'єднаних в одному проваджені вимог. Таке роз'єд­нання залежить від обставин справи і пов'язується з тим, що спільний розгляд об'єднаних позовів ускладнює вирішення спра­ви (наприклад, необхідно призначити складну експертизу по окремих вимогах, один з позивачів поїхав у тривале відрядження тощо).

Зміни у позові

Звертаючись з позовом до суду позивач може не знати реальну підставу чи предмет позову або внаслідок юридичної некомпетент­ності дати їм неправильну характеристику. Також не завжди мож­ливо на етапі формування позовних вимог чітко визначити їх роз­мір. Ці та подібні обставини зумовили необхідність закріплення в процесуальному законодавстві можливості позивача виправити недоліки позову, з яким він звернувся до суду, внісши зміни до нього.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України позивач має право про­тягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову.

Зміна підстави позову полягає в переході від гіпотези однієї правової норми до іншої, тобто замінюються первісно покладені у підставу позову юридичні факти. За своєю суттю зміна підстави позову є процесуальною дією, що означає відмову позивача від позову за первісною підставою, але не відмову від позову в цілому.

Потреба у заміні підстави позову виникає у разі встановлення невідповідності між фактами, покладеними в підставу позову, і фактами, на підставі яких позовні вимоги можуть бути задоволені. В порядку зміни підстави позову позивач може включити до неї також ті обставини, які виникли після подання позовної заяви. На­ведемо приклад заміни підстави позову.

Зміна підстави позову може полягати не лише у доданні до під­стави позову нових фактів, а й виключенні первісно вказаних (на­приклад, первісний позов про відшкодування шкоди було пред'явлено до кількох солідарних боржників, а потім лише до одного з них). Також може відбутися повна заміна всіх фактів, що утво­рювали первісну підставу позову, іншими новими обставинами. Так, позичкодавець спочатку вимагав розірвання договору позич­ки і повернення речі у зв'язку з тим, що в результаті недбалого по­водження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена (п. 4 ч. 2 ст. 834 ЦК України), але в подальшому змінив підставу позову на те, що користування річчю не відповідає призначенню та умо­вам договору (п. 2 ч. 2 ст. 834 ЦК України).

Також в цивільному процесі допускається зміна (збільшення або зменшення) розміру позовних вимог. При цьому позивач по­винен обґрунтувати їх новий розмір. Інколи при пред'явленні по­зову не можна чітко визначити розмір позовних вимог (наприклад, необхідно призначити товарознавчу експертизу). В такому разі позивач вказує у позові приблизний розмір вимог, а в подальшому їх уточнює - збільшує або зменшує.

Право на зміну позову (зміну підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог) має позивач або його уповноважений представник. Процесуальне законодавст­во не вказує на необхідність спеціального уточнення в довіреності повноважень представника щодо зміни позову, але в ній можуть бути застережені обмеження таких повноважень (ст. 44 ЦПК України). Правом на зміну позову володіють також органи та осо­би, що звернулися до суду з позовом на захист прав, свобод чи ін­тересів інших осіб (статті 3, 45, 46 ЦПК України).

 

Стаття 31. Процесуальні права та обов'язки сторін

1. Сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки.

2. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.