Процесуальні засоби захисту інтересів відповідача

Одним із процесуальних наслідків відкриття провадження у справі є виникнення у особи, до якої пред'явлено позов, право­вого статусу відповідача. Відповідач не є стороннім спостеріга­чем у цивільний справі, адже відповідно до принципів проце­суальної рівноправності сторін та змагальності йому надається можливість захищатися від пред'явленого позову. Для цього від­повідач може використовувати як загальні засоби, що надані за­коном всім особам, які беруть участь у процесі (ст. 27 ЦПК України), так і спеціальні, що визначаються його особливим про­цесуальним статусом (статті 31, 128 ЦПК України). До таких спеціальних засобів належать заперечення проти позову та зу­стрічний позов.

Заперечення проти позову - це доводи (пояснення) відповідача про необґрунтованість частини або всіх позовних вимог чи про неправомірність їх судового розгляду.

Доцільність подачі заперечень відповідача визначається тим, що це дозволяє йому доводити до суду та інших осіб, які беруть участь у справі, свої міркування з приводу позову, зокрема щодо його обґрунтованості та доведеності.

Відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову, яке приєднується до справи, після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви (ч. 1 ст. 128 ЦПК України). Під час попереднього судового засідання або по­дальшого судового розгляду можна заявити усні заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попередньо­го судового засідання у справі. Отже, якщо заперечення відповіда­ча проти позову містять посилання на докази, їх потрібно надати суду до або під час попереднього судового засідання.

Відповідач може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі.

Заперечення проти позову бувають повними (стосуються всіх заявлених вимог) або частковими (заперечуються лише деякі з вимог або їх обсяг).

Розрізняють матеріально-правові і процесуальні заперечення проти позову.

Матеріально-правові заперечення відповідача можуть, з одного боку, стосуватися обґрунтованості вимог позивача, а з іншого -їх недоведеності. Такі заперечення спрямовані на те, щоб домог­тися відмови у задоволенні позову або зменшення розміру позов­них вимог, які будуть задоволені. Відповідач може спростовувати підставу позову, вказати на неправильну кваліфікацію спірної ситуації позивачем, обґрунтовувати відсутність предмета позову тощо.

Процесуальні заперечення вказують на неприпустимість судо­вого розгляду даних позовних вимог, тобто на порушення проце­суального закону, які мали місце при пред'явлені позову і відкрит­ті провадження у цивільній справі (наприклад, справа є не підві­домчою суду, позивач не має права на позов тощо).

Крім заперечень проти позову, відповідач може у межах того ж провадження пред'явити до позивача самостійні вимоги для їх спільного розгляду з первісним позовом. Такі самостійні вимоги відповідача до позивача називаються зустрічним по­зовом.

Пред'явити зустрічний позов відповідач має право до або під час попереднього судового засідання (ч. 1 ст. 123 ЦПК України).

Самостійний характер вимог зустрічного позову передбачає, що пішення по ньому має бути винесено не залежно від того, ухвалить чи ні суд рішення по первісному позову. Отже, суд повинен при­йняти рішення по зустрічному позову навіть у тому разі, коли по­зивач відмовився від позову або первісну позовну заяву залишено без розгляду.

Забезпечення позову

Звернення з позовом до суду здійснюється у зв'язку з наявністю спору. Його вирішення не завжди означає, що та особа, на користь якої винесено рішення, зможе реально отримати вказаний у ньому позитивний матеріально-правовий результат.

Забезпечення дійсного і ефективного захисту порушених, оспо­рюваних чи невизнаних прав, свобод та інтересів передбачає ство­рення дієвих гарантій того, що у випадку винесення рішення на користь позивача воно буде виконане. Такі гарантії в цивільному процесі встановлює інститут забезпечення позову, основні поло­ження якого викладені у статтях 151-155 ЦПК України.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом на про­хання осіб, які беруть участь у справі, передбачених законом захо­дів, що спрямовані на реальне виконання майбутнього судового рішення. По суті, забезпечення позову є встановленням судом об­межень суб'єктивних прав, інтересів і свобод для гарантування реалізації в майбутньому актів правосуддя, а отже, і задоволення законних претензій позивача.

Відповідно до ст. 152 ЦПК України видами забезпечення по­зову є:

1) накладення арешту на майно або грошові кошти, що нале­жать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. Це найпоширеніший спосіб забезпечення позову. Він використовується для забезпечення позовних вимог майнового характеру, хоча закон встановлює деякі обмеження щодо його застосування. Так, відпо­відно до ч. 4 ст. 152 ЦПК України не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соці­альному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагіт­ністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею три­річного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допо­могу по безробіттю. Однак ця заборона не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, завданої калі­цтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, завданих злочином. Крім того, не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються.

2) заборона вчиняти певні дії або встановлення обоє в’язку вчи­нити певні дії. Ці способи забезпечення позову застосовуються. Для позовів будь-якого характеру.

3) заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання. Вказаний спосіб використовується лише щодо вимог майнового характеру. Дотримання зазначеної заборони покладається на тре­тіх осіб;

4) зупинення продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або про виключення його з опису. Та­кий спосіб спрямований на органи Державної виконавчої служби і застосовується лише для забезпечення позовів про визнання права власності та (або) виключення майна з опису;

5) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку. Цей спосіб забезпечення притаманний позову про визнання недійсним вико­навчого документа (ст. З Закону України «Про виконавче провад­ження») і також спрямований на органи Державної виконавчої служби, в проваджені яких знаходиться відповідний виконавчий документ;

6) передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам (секвестр). Цей спосіб забезпечення позову застосовується в разі вирішення спору про право на певну річ. Матеріально-правові питання щодо нього урегульовані загальними положеннями про договір зберігання (гл. 66 ЦК України) та ч. 2 ст. 976 ЦК України. Зокрема законодавець передбачає, що зберігач, яким є особа, призначена судом, має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір.

Вказаний перелік заходів забезпечення позову не є виключним, оскільки у разі необхідності суд може застосувати й інші види за­безпечення позову. Дозволяється одночасне застосування кількох видів забезпечення позову (ч. 2 ст. 152 ЦПК України).

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. В окремих випад­ках, а саме з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності, за заявою заінтересованої особи суд може забезпечити позов до подання позовної заяви (частини 3, 4 ст. 151 ЦПК України), тобто у такому разі має місце забезпечення майбутнього позову.

Заходи забезпечення позову можуть вживатися як стосовно від­повідача (відповідачів), так і відносно третіх осіб, які знаходяться з відповідачем у певних відносинах, що можуть вплинути на вико­нання рішення суду.

Вжиття заходів забезпечення позову допускається щодо будь-яких позовних вимог із дотриманням встановлених у законодавстві обмежень, якщо сутність спірних правовідносин передбачає мож­ливість застосування відповідних заходів (у тому числі допуска­ється вжиття заходів забезпечення позову про компенсацію мораль­ної шкоди).

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЦПК України види і розмір забезпе­чення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Вбачається, що вказане положення слід розуміти як ре­комендацію законодавця для суддів при вжитті заходів забезпе­чення позову виходити із принципів розумності та справедливості, а також при можливості максимально співвідносити забезпечення позову і інтереси відповідача.

Суб 'єктом права вимагати забезпечення позову може бути будь-яка особа, яка бере участь у справі. ЦПК України 2004 р. не передбачає тако­го права суду (а тим паче обов'язку). Це означає, що заходи забез­печення позову можуть бути вжиті лише за клопотанням (заявою) осіб, які беруть участь у справі, і суд не може бути ініціатором їх встановлення. Таке положення більше відповідає одному з головних принципів цивільного процесу - принципу змагальності.

Для забезпечення позову уповноважені особи звертаються до суду із заявою. Вона має відповідати загальним вимогам, які став­ляться до документів, що подаються до суду. В такій заяві обов язково потрібно зазначити: 1) причини, у зв'язку з якими потріб­но забезпечити позов; 2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провад­женні якого перебуває справа, в день її надходження протягом трьох днів. Якщо така заява подана під час судового засідання, вона розглядається у цьому ж судовому засіданні при особах, присутніх на ньому.

Оскільки цивільний процес будується на принципах змагально­сті і рівноправності сторін, суд, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову, яка вноситься на депозитний рахунок суду. Розмір застави визначається судом з урахуванням обставин справи, але не пови­нен бути більшим за розмір ціни позову (ч. 4 ст. 153 ЦПК України). Предмет застави повертається позивачеві, якщо набрало законної сили рішення суду про задоволення позову або якщо сторони уклали мирову угоду (ч. З ст. 155 ЦПК України).

Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов пов­ністю або частково. При вирішенні цього питання враховується сутність спору між позивачем і відповідачем, вартість і вид конк­ретних речей, матеріальне становище відповідача тощо.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в поряд­ку, встановленому для виконання судових рішень. Так, накладення арешту на майно проводиться державною виконавчою службою відповідно до п. 5.6 Інструкції про проведення виконавчих дій, за­твердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5.

У процесі розгляду справи може виникнути потреба замінити спосіб забезпечення позову (наприклад, випадково знищено або пошкоджено річ, на яку було накладено арешт). У такому разі суд може за заявою однієї із сторін, і зважаючи на пояснення другої сторони, допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим. Заява про заміну способу забезпечення позову розгляда­ється судом не пізніше двох днів з дня її подання.

На заміну способу забезпечення позову за заявою відповідача потрібна згода позивача, за винятком випадку, коли відповідач з дозволу суду замість певного виду забезпечення позову про стяг­нення грошових коштів вносить на депозитний рахунок суду суму, зазначену в позовній заяві (ч. 2 ст. 154 ЦПК України). Такий спо­сіб забезпечення є найбільш прийнятним, оскільки в разі задово­лення позову дозволяє у найпростіший спосіб задовольнити вимо­ги позивача, стягнувши на його користь суму, що знаходиться на депозиті суду.

Про заміну виду забезпечення позову суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у апеляційному порядку окремо від рішення суду. Оскарження такої ухвали автоматично зупиняє її виконання.

Суд, який розглядає справу, може також скасувати заходи забез­печення позову. їх скасування є можливим за заявою особи, щодо якої вжито заходи забезпечення позову без її повідомлення. Така за­ява має бути подана протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали про забезпечення позову і розглядається судом протягом двох днів. Питання про скасування заходів забезпечення позову вирішу­ється в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про скасу­вання заходів забезпечення позову (частини 4, 5 ст. 154 ЦПК України).

Як уже зазначалося вище, в одному випадку процесуальний за­кон допускає вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви. Названа в ч. 4 ст. 151 ЦПК України обставина (не­обхідність запобігти порушенню права інтелектуальної власності) -єдина підстава забезпечення майбутніх позовних вимог.

Забезпечення майбутнього позову ґрунтується на загальних нор­мах про забезпечення позову, однак має такі особливості:

1) звертаючись до суду з вимогою про забезпечення позову до подання позовної заяви особа має додати до заяви документи та інші докази, які підтверджують, що саме вона є суб'єктом відповід­ного права інтелектуальної власності і що її права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову. Крім того, до заяви обов'язково додаються її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких заявник просить вжити заходи забезпечення позо­ву (ч. 4 ст. 151 ЦПК України);

2) суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви, може вимагати від заявника подати додаткові до­кументи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпе­чення позову (ч. З ст. 153 ЦПК України);

3) така заява розглядається судом не пізніше трьох днів з дня її подання. У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про забезпе­чення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову (ч. 2 ст. 153 ЦПК України);

4) у випадку подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановления ухвали про забезпечен­ня позову .(ч. 5 ст. 151 ЦПК України);

 

Питання для самоконтролю

12. Поняття забезпечення позову.

13. Види (заходи) забезпечення позову.

14. Процесуальний порядок забезпечення позову.

15. Особливості вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви.

1. Які основні процесуальні дії вчиняються судом і учасниками процесу під час провадження у справі до судового розгляду?

2. В чому полягає мета і завдання цього провадження?

3. Процесуальний порядок провадження у справі до судового розгляду.

4. Особливості проведення попереднього судового засідання.

5. За допомогою яких процесуальних засобів відповідач може захистити свої інтереси в цивільному процесі?

6. Що таке «заперечення проти позову» і який порядок їх подання до суду?

 

 


Тема 18

СУДОВИЙ РОЗГЛЯД