Карб відання Тіла, Душі і Духу
Тримайте в чистоті тіла і душі свої,
Світлом Сварожим наповнюючи, Богів славте,
І будете вічно жити з Богами у Триглаві,
зливаючись у єдину Правду і Силу
Тлумачення
Відайте, Вкраїнці-русичі, триєдність Рода Всевишнього у кожній людині проявляється. І має вона тіло людське, яке Богами Рідними за подобою Рода Великого творилось, бо є та подоба для людини найкраща. У ньому діють закони Прави, за якими світ снувався, від того пізнаючи тіло своє. Ми світ навколишній пізнати можемо, бо діють у ньому прояви усіх Богів наших Рідних. Розуміти треба, що тіло є єдине і багатопроявне – різні частини має, кожна з яких проявом певного Бога є; як людина до кожного Бога окремо звертається, єдність його відаючи, так само і до частин тіла свого при лікуванні звернутися можна; як хвороба станеться, силою духа свого просочуючи місце хворе, його на добро ладнати треба. Людина є прояв Божий у Яві силою духа свого, вона світ навколишній творити по волі своїй може, це і тіла стосується. Від того у Роду Русичів відаючи люди є, які на лікуванні добре знаються. З Богами і Духами спілкуючись, образ їх у тілі наснажують і тіло оздоровлюють. Тіло є прояв явний і речовий, який від Великої Матері Лади походить, бо вона народила Богів перших, а від них і ми свій рід ведемо, бо русичі Дажбожі онуки є. Воно людині від народження дається по заслузі її, – та людина, яка в минулому житті жила праведно, добре тіло отримує, а та, яка негідно жила, та все ж таки право на нове народження отримала – тіло може отримати з вадою. Вада та, її мудрішою робить, про сутність життя замислюватись змушує, щоб у наступному бутті людина кращою стала і в розвитку своєму підвищилась. Відайте: не тільки тіло, а й весь світ Явний і явища в нім сущі для того є, щоб людина єдність невидимого та видимого пізнала, від того Творцем стаючи. Коли хвороба тілесна приходить або труднощі всякі, знайте – причина в душі вашій, яка людину хворобою у коловерті життєвій зупиняє, щоб вона замислилась, чи вірно живе вона, призначення своє виконуючи, а чи йде вона шляхом вірним, мудрість Прави у собі збільшуючи чи твариною вона по світу рище, хлібожерцем будучи, що за черево своє лише дбає. Хворобу ще може принести вплив сили недоброї, сили чорної, яку люди злії через недомисле свій на тіло людське насилають, та не треба боятися тому, хто з Богами у Триглаві по Праву живе, він силою Рода Всевишнього захищений і інша сила перед ним ніщо. Щоб надалі з Богами жити у єдності, людина має завжди про тіло своє дбати, у чистоті тримаючи, для міцності має водою, вогнем, повітрям і землею укріплюювати. Відайте: тіло ваше – це теж Всесвіт, а дух ваш для нього і в ньому – Сила Божа, тож перш за все самі за себе подбати маєте Духом своїм, перед тим як допомоги Божої потребувати. Бо тіло – то святиня і храм душі вашої. Про Рід дбаючи, паруйтеся у пари шлюбні, світлі красою душевною і тілесною. Відайте: Душа людська від світлодихання Батька Сварога походить, світом невидимим у людині перебуваючи. Вона з Ока Рода – Алатиря Трисвітлого силу бере, брунькою Дерева Життя під Алатирем народжуючись. Від того вона має у собі два прояви, дві частини – Світлу, яка є Ведогонь Сварожий і Світло Прави та Темну частку, яка є порожнеча і безлад Нави. Двокінечність цю маючи, душа у образі яйця постає або інакше жолудем чи то зерном Дерева Роду, яке у тілі людини перебуває, її життям ведучи. Від Древа Роду зродившись, душа розвинутись і зрости має, під час зростання цього світ Божий та закони Прави пізнати, щоб самій могти його надалі творити, про нащадків своїх дбаючи. Для того їй потрібно тридев’ять земель пройти і три світи побачити – світ Нави, Яви і Прави. Життя за життям душа у цих світах народжується, спочатку у Наві, далі у Яві, а потім у Праві. У Наві душа визріває, світло у собі збільшуючи, до вищого прояву життя тягнучись. Через те душа спочатку у прахові народжується – каменем чи частиною грунту всякого, у тьмі предтворення і новоявлення перебуваючи, далі рослинкою стає, шлях у Яву торуючи, потім звіром по землі бігає, щоб цю частину життя пізнати попередньо, а після того в людину втілюється. Новоявлена людина душу незрілу має, яка зі світом тваринним поєднана, від того ще темною, непосвяченою є. Вона ще живе по-тваринному, лише про себе дбаючи та якщо живе вона чесно, то в наступному житті вона господарем народжується. Господарем будучи, здатна людина своє життя наладити та родині своїй допомогти, а відтак, по правді живучи, у наступному житті воїном родиться. Воїном будучи, людина за Рід і державу свою дбає, а потім відаючим народжується, людей вчить і Віру-Веду проповідує. Душі людей, які по Праві жили, після життя у Праву відходять, у Вирії від трудів Яви відпочивають і мудрості набираються, після чого у Яву приходять, праведниками великими, воями і волхвами стаючи. Відаючими вчителями побувши, душі у Світ Прави відходять Світлими Духами стаючи. Відтак у Праві живучи, ці душі з часом Богами стають, їм Рід Всевишній призначення дає, від того вони світами іншими опікуються і самі світами стають. Коли ж людина неправедно живе, закони світу Прави пізнати не прагнучи, від того світло Ведогню в душі її не збільшується, а, тьмою прикрите, пригасає, тому вона в Наву знову повертається, щоб з неї знову шлях з попередньої сходинки розпочати. Якщо у світі жити невідаючи, призначення кожної речі несприймаючи, людина, знову і знову народжуючись, нещасливою себе почуває, важко їй життям іти, бо кривдить вона сама себе. Від того, коли Ведогонь-Птиця Світла з Тьмою Мороку в душі її бореться, Тьма перемагає. Від боротьби тої, якщо людина твердо православною залишається, переконанням Віри-Веди тверднучи, душа її в собі дух витворює. Відайте: Тьма душі – то є її Нави частина, посередині є Явна її частина, се місце, в якому битва протилежних сторін душі твориться, а зверху Ведогонь, Птиця Віща, Світло Прави Святеє. У Світлій частині шлях душі є записаний та Святість найсвятіша, якої вона прагнути має, а Темна – то від попередніх утілень залишок, який людині зростати заважає. Дух у душі від переконання у шляхові вірному твориться, се точка тая, яка для душі Алатирем є, усі частки і прояви душі у собі збирає, бо лиш завдяки духу і прагненню жити душа вічно існувати може. Дух душу улагоджує, в єдине ціле складає, вищу якість їй надаючи. Коли людина у потойбіччя йде, то наскільки її Дух міцний і скільки Світла Ведогню в собі має, туди він душу і веде – чи то в Наву, чи то в Праву. Відайте: усе суще в собі має душу і дух, як камінчик всякий, рослинка, так тварина з людиною, так і тіла небесні. Знаючи це, не потрібно темного боку душі своєї лякатися, маєте любов’ю і радістю, світлом тихим у неї спускатися, переляки і утиски душевні відсторонено розглядаючи, причину їх пізнавати. Тоді темнота ця розсіюється і душа стає цільною та радощами буття і відчуттям Бога наповненою. Потрібно ясно розуміти те, що немає білого без чорного, і чорне те сприймати треба спокійно, себе за те не караючи. Та дрібна частка чорна, яка залишається, сама по собі з тілом відійде. Світлі Духи Предків у Вирій світу Прави відходять, там на Луках Сварожих у благості і радості перебувають, Роду своєму захист і оберіг творячи. У час скрути вони з волі Роду Всевишнього в Яву повертатися можуть, провідниками і правителями славними серед Роду Русичів народжуватись, особливо це Темної Доби стосується, коли люди Світла Істини не відають, від роду свого відмовляються, чужою вірою одурені. Щоб безладдя це на правду направити, Світлі Духи провідників тих, Праву у собі маючи, несуть Роду своєму Дар Відання, завдяки якому правду у будь-чому побачити і почути можуть, тому вчинки вірнії роблять, навіть коли вони іншим безглуздими здаються. Від того Волхви могутні, тілом у Яві, будучи при потребі як у Наву, так і Праву ходити душею можуть. Вони, у Яві живучи, справу Божу творять, бо їх Світлий Дух надихає до того. Від того не можуть вони померти і в потойбіччя відійти, призначення свого не виконавши. Навіть коли тіло їх зношується, то Дух вічно живе, і передають вони його нащадкам у спадок через дотик тілесний, погляд чи річ особисту, від того в разі потреби люд кличеться, щоб у стелі дірку пробити, аби душа до світла повернулась. Відайте: з множинності душ людських народу нашого душа Роду Українців-Русичів складається, а з множинності усіх душ у Всесвіті – Душа Рода Всевишнього складається і, навпаки, з Єдиної Душі Рода, яка є суть Див складаються усі інші Душі. Усі вони після смерті до Триєдиного джерела свого повертаються, єдність у трьох світах творячи, та завдяки духу й окремими залишаються, бо Рід Всевишній є Дух Ладу, Правди і Справедливості.
Карб відання Крові і Раси
Бо кров є свята.
А кров наша про те каже,
що ми русичі всі.
Мусимо Родів Слов’янських триматися,
щоб Покон не загубити
Тлумачення
Відайте, Русичі-вкраїнці! У Всевишньому Роді все поєднано у багатоманітності і многоназивності своїй, менші Роди складають більші, а більші Роди складають ще більші. Усе народжене, яке зовні різне, внутрішньо є одне, а те, що зовні одне, у середині може бути різне – на те у Батька Всевишнього причина своя. На прикладі тварі всякої можемо бачити, що кожна має чотири кінцівки, одну голову, червону кров, мозок, серце та інші органи, але зовні вони дуже різняться. Від того усе в світі посідає своє місце, своє положення. Собака і Вовк одного роду-племені – і зовні подібні, і внутрішньо, та коли замість собаки ми залишимо охороняти овече стадо вовка, то замість спокою біду будемо мати. Так і люди: усі є кревні родичі, та роди мають різні, а роди є добрі, а є злі. Знати мусите, що навіть серед добрих родів зустрічаються злі люди, так і серед злих родів зустрічаються добрі. До добра тягніться, з чистими людьми справу майте. Перед тим, як з якимось родом справу мати, мусите знати, чи добрий це рід, чи ні, і як він з нашим родом протягом часу живе. Із злими родами справ намагайтесь не мати і до гостини не запрошувати, краще справи у своєму роді робити, своїм побратимам і посестрам допомагати. Як на роботу кого брати, то дивіться, чи він русич, чи православний, бо легше працювати з людиною, у рідних чеснотах вихованою, за нього громада ручиться, бо знає про шляхетність її роду. Краще з рідним втратити ніж із чужим знайти. Чужий знайдене собі буде прагнути, кривду народжуючи, і від того біду мати будете. А як з рідним втратиш, знай: то на Боже, бо працюєш ти на Рід свій і він тобі від того віддячить у житті явному і потойбічному.
Усі роди живих істот, зважаючи на внутрішню близькість, різними є, і наділені вони своїми рисами особливими. Коли візьмеш з собою на полювання замість мисливської собаки собаку бродячу, вона лише дичину сполохає, нічого корисного не зробивши. Так само і люди різні у родах своїх і расах. Різність ця у справах проявляється та у ставлення до життя та чеснот праведних.
"Раса" або "роса" – се Вода Богів, Жива Вода, Чиста Вода. Людська раса є тією Живою Водою (Кров'ю) Богів. Є раса молодша, є давніша, а є ще давніша. Усі вони одна з одної виходять. Від того людські раси відрізняються одна від одної не так зовнішньо, як внутрішньо. Рід русичів-вкраїнців Боги Прави започаткували, на землю зійшовши, і дали нам Покон Рода і відання Прави, запаливши у душах дітей своїх Ведогонь Святий. Про те нам через батька Ора заповіт даний, що у Святі Книги родові записаний: "Це мовив Ору Сварог наш:"Як мої творіння створив вас од перст моїх. І хай буде сказано, що ви – сини Творця, і поводьтесь, як сини Творця. І будете, як діти мої, і Дажбог буде Отець ваш. Того мусити слухатись, і Той вам скаже, що маєте діяти. А як мовить, так і творіть." Відайте, Русичі, що сотворені ми були з блискавки, що від Алатиря взявши, майнув через Сонце на Землю Сварог, від того Дажбог є батько отцям нашим, а Мокоша мати. Через подобу людську Слави і Богу мира, проявилися Мати Лада і Батько Сварог, на Землю спустившись. І батько від того, до Богів волаючи, кликав чоловіків для доньок своїх і прийшли до нього Утренник, Полуденок і Вечерник як Триглав менший Триглава Великого. Маючи в собі вогонь божеський, ми світлими є, і світло се Вогню Божого Вірою-Ведою іншим родам нести маємо, Покон утвержуючи. Від того є ми серед слов'ян найперші, бо інші роди слов'янські це діти наші. Істинно відаємо ми Покон Рода, який усім знанням основа. Єство кожного роду змушує його по-іншому розуміти Покон, тому і творяться звичаї і віри різні. Кожна раса і рід у світі займає своє місце і своє становище, визначене Родом Всевишнім. Для виконання призначення свого їм і сила дається. Коли рід не своє місце на землі займає чи не свою роботу виконує, лад на землі втрачається від цього: народи гинуть, раси вироджуються, зв'язок з Богами втрачається і родове коріння гине.
Належність до Роду визначається кров'ю і вірою. Кров без Віри – як піхви без меча, бо Віра – то є Меч Духу, який тіло роду свого захищає і життя його впорядковує. Народи, які загубили Меч Духу, втративши Віру Рідну, стають кровно тими, чию віру вони сповідують. Вовка на ланцюг посадивши, охороняти дім ми не змусимо, і помре він у неволі, або переродиться, псом вірним господарю ставши. Так само народ, іншу віру прийнявши, втрачає подобу свою і гине, в неволі жуючи, чи перероджується в раба покірного. Вкраїнці – русичі суть працьовиті і горді люди, які чужого не забирають, але і свого не віддають, а у бій ідуть, коли потреба є Рід берегти. Русичі суть Рід Волхвівський і Військовий, се ми роди інші Покону научаємо, Мудрість Вічну нам Богами заповідану розповідаючи, бо се наш Дід-Всевід Род Всевишній. Кожен русич для інших вчителем може буть, бо по Праву народження він – Син Сонця, і мудрість складає єство його. Щоб світло і мудрість у Роді зберегти, мусимо за чистоту крові родової дбати, бо, змішуючись з родами іншими, ми собі згубу творимо, корінь Роду підрізаючи. Кожен Рід земний себе у чистоті тримати має, щоб добре виконувати призначення своє, бо інакше безладдя твориться, що до смерті Роду людського веде. Батьки дітей своїх учити повинні, щоб пару собі лише вкраїнського роду брали, бо разом вони Рід наш творити мають, разом посвяти проходячи, бо як негідний хто з пари буде, від того кривда стається і душа праведна занепадає, безлад навколо ширячи. Молоді мають добре знати дороговкази родові, як життя будувати і Рід ширити. Перед тим як родину творити, батьки молодих одне до одного не менше як з рік приглянутися мають. Батько Велес та Мокоша вчать нас тримати кров і расу в чистоті. Виконуючи їхні заповіти, ми, як і тисячі років тому, отримуватимемо наших отрочат з рук Велеса. Се єсмо ми, Онуки Дажбожі. Шануймо Покон Рода та Богів наших, і Рід наш буде незнищенним у віках.
Карб відання Посвяти
Як Дажбог оновлений народжується
Так і Русич до світу Прави по Сварзі йде,
Посвятою на коло вище піднімаючись
Тлумачення
Відайте, Русичі-вкраїнці! Рідні Боги, що принесли Роду Вкраїнському Покон відання Прави, просочили ним Праотців наших, започаткувавши Роди, що несуть людям мудрість Божу. Се була перша Посвята Роду нашого, Посвята народженням. Нам заповідано інші роди научати, і Світло Рода у світи дикі нести. Праотці мудрість цю предвічну Отцям передали та людей жити по Праві научили. Се вони заповідали русичам берегти Покон і Рід свій у чистоті духовній і тілесній, щоб Боги могли до людей при Посвяті приходити і Мудрості Рода научати Духом Божественним Рода Великого просочуючи. Кожна людина, яка приходить у Яву, від народження належить до певної варни. Та для того, щоб її люди прийняли і варну її визнали, вона має пройти ряд випробувань та Святих таїнств Посвяти. Посвята – це пізнання людиною суті своєї, відкриття в собі світів невидимих і сили несказанної, яких вона раніше не відала і бачити не бачила. Посвята – то перехід людини з одного стану в інший. Є Посвяти, які переводять людину з одного віку в інший, а є ті, що людину у варні утверджують. Людина на кожному рівні свого розвитку є різною і не може сама перейти з одного стану в інший. Для того, щоб здійснити перехід, потрібно вмерти і народитися новим. Так, людина народжується як дитина, настає час – і вона вмирає як дитина, щоб народитись як юнак, після чого вмирає як і народжується як чоловік. Світло Ведогню свідомості людини розвивається значно повільніше, ніж тіло, і зростання це протягом багатьох життів тілесних відбувається, і в кожному житті творча сила душі збільшується і усвідомлення Прави поглиблюється. Від того Душа людська є її особистим Деревом Рода, у якому дерево вічне, а листя – тлінне. Кожне тіло людське – це як листя нове, яке росте й опадає, саме ж дерево щоразу збільшується. Та щоб Дерево Рода душі людської вічним було, потрібно, щоб в основі його Алатир із законів Прави був витворений та Ведогонь свідомості на ньому палав постійно. Від буття того в розвитку сутності людської періоди різні є, які через смерть долаються – так багато смертей на одне безсмертя обмінюються. Іншого шляху нема, якщо людина хоче людиною бути, бо ми є Рід Божеський у Яві. Мусите знати, що Посвята ще й іспитом є, який громаді показати мусить, що той, хто йде на посвяту, є гідним рівня, на який претендує, що можна покласти на людину обов'язки певні, бо володіє вона знаннями і вміннями. Не пройшовши Обряду Посвяти, незалежно від віку людина залишається дитиною. Без Посвяти Божої люди суть навичі, раби і нелюди. Той, хто прийшов у цей світ через лоно Матері, є навич (людина, що з Навою пов'язана), доки не пройшли належних Посвят вікових та варнових. І ніколи варна не визнає непосвяченого в неї, якщо він здатність свою не виявить, Право своє життям не підтвердивши. Внаслідок того, що людина є істотою, яка складається з тіла і душі та має у собі свідомість творення, вона відрізняється від усіх інших. Як Трисвітлий Рід є найвищою свідомістю Всесвіту, так і свідомість Роду людського на землі найвища. Рід Всевишній у собі певні рівні пізнання дійсності має, по яких людину веде, тому, коли людина рівня певного або періоду у житті своєму досягає, вона повинна бути готовою сутнісно змінитися, щоб піднятись на вищий щабель до Світла Всемилостивого Рода. Коли і як Посвяти здійснювати – Волхви відають.
Головних посвят є вісім. Перша посвята є ім'янаречення і здійснює її Волхв до 9 дня від народження. Друга Посвята проводиться близько трьох – п'яти років, третя – у сім років, четверта – у 13-15 років, п'ята – посвята у варну – у 18-21 рік, шоста – одруження, сьома – народження дітей і восьма народження онуків і гідна смерть. Кожна Посвята – це певний іспит, перевірка готовності людини займати те місце в суспільстві, на яке вона претендує. Після Посвяти людина отримує вищу якість, силу і можливості, своє значення у роді підвищує. Отже, завдяки ряду Посвят впорядковується Рід земний Русичів-вкраїнців. Тільки пройшовши через смерть, людина здатна переродитися і досягнути вищої якості; зрештою, під час Посвяти вона обмінює велику кількість смертей на одне безсмертя своєї Душі. Смерть – це те місце, де немає ніяких обмежень і границь, тому вона необхідна, щоб подолати обмеження віку чи варни. Кожна Посвята відбувається у визначений день і час, коли Небесна Брама відчиняється і на землю сходять Рідні Боги і Світлі Предки. Під час таїнства вони освячують новоприведеного через Провідників Духа. Таким чином кожен русич єднається з духом Сонця, і як Дажбог живе, вмирає і знову народжується. Не пройшовши належних посвят, людина не вважається повноправним членом суспільства і не може вважатися русичем чи русинкою. Посвяти проводяться у відокремленому місці, без сторонніх людей. Перед Посвятою Волхв проводить випробування того, хто прагне пройти посвяту. Це випробування часто межує зі смертю. Під час Посвяти освячуваний зливається у своїх діях з Богами, повторюючи їхній шлях смерті і народження, дістаючи вічність душі своєї. Пам'ятай, Русичу: Душа людини, яка не проходила посвят – смертна! Не закріплена у своїй подобі Посвятою, Духом не вишколена вона може бути розлісована і розчинена Навою. Посвяту не можна заслужити чи домогтися її, потрібно йти певним шляхом, щоб дійти до якоїсь якості, яка сама змусить випробувати себе у Посвяті. Посвята змушує людину жити у відповідності із законами своєї варни, які у Поконі Рода і в дороговказах закладені, бо від того її права і становище залежать. Коли ж вона звичай порушує, то Варною своєю засуджується і з неї виключена може бути. Перехід з однієї Варни до іншої відбувається тільки внаслідок великої праці над собою протягом всього життя, а де в кого – одномоментно під впливом Сили Божої, яка забезпечує внутрішнє перетворення людини та її духовне зростання. Миттєве перетворення можливе лише в тих, хто готуючись до неї, терпляче накопичував знання, здатність і віру у це перетворення. Для зовнішнього перетворення часто Духовний Наставник або Вчитель потрібен, який веде за собою, власним прикладом необхідні вміння і спосіб сприйняття життя утверджуючи. Відайте, що до кожної посвяти потрібно готуватися, навчатися і вдосконалюватися, бо посвята у варну є своєрідним "другим народженням", після якого людина знаходить своє місце у Роді. Тому вчитель є другим батьком, людиною, яка готувала "друге народження". Завдяки численним посвятам твориться засіб для виживання Роду, адже завдяки посвятам відбувається самоструктурування і його організація.