Карб відання Родового Вогнища
Бережіть Вогнища Родові,
У них Дух Предків перебуває,
Силу вам дає,
І з Богами Прави єднаючи.
Тлумачення
Відайте, Русичі-вкраїнці! Домівка кожної родини, яка має дітей, – це храм Рода. Розуміючи це, для праведності і благості сім'ї своєї творіть Божницю (покуття, овин) – Родинне вогнище Богів і Предків Рідних та Віри Православної. На покутті зберігайте Образи рідних Богів, обереги і хатні святощі. У хаті обов'язково має бути Піч, час від часу розпалюйте в ній вогнище – це святе, особливо у зимову пору на свята. Русичі – суть огнищани, тому що Рід у Диві перше проявився вогнем – Вогнем Розуму, Вогнем Знань, Вогнем Творення, тому споконвіку вогні палимо і до них пожертву Богам кладемо, тож допоки світу, палити будемо. Се Батько Сварог створив перше вогнище і послав на землю блискавку, яка принесла Небесний Вогонь Всевишнього Рода. Від тої блискавки зродилась душі перших людей – Синів Вогню та Води. І призначив нам Трисвітлий Рід берегти Родовий Вогонь як Дух Божий і Святість велику, а від того родину й господарство мати і треби Богам Рідним класти, рекучись огнищанами. Святий Вогонь Роду Небесного горить у душі кожного русича, якщо він живе по Праву, світло від його душі навколо ллється добром, радістю і благодаттю. Є цей вогонь душі Ведогнем – вогнем розуму, знань і творення. Хто за життя цей Вогонь Душевний збільшує, той до світу Прави йде і світить нащадкам зіркою з Іру. У радості і в горі пам'ятайте, що найстарший батько для родини є жриець, а мати – жриця Роду, батько запалює, а мати береже Родинне Вогнище. Вони являють собою Рід у вигляді Сварога і Лади, а діти їхні – то Сварожичі. Святкуйте усією родиною свята Кола Сварожого – від цього сила Роду зростає, сім'я міцніє, покон і звичай зберігається. Виховуючи дітей, пам'ятай: Батько для хлопчиків, а Мати для дівчаток – живий приклад, як життя родинне берегти і господарство утримувати. Старшим у Роді є Праотець (дід, прадід) і Прамати (баба, прабаба), молодші у Роді на свята мають збиратися у них, особливо коли вони запрошують, з цього вогнища родина починається. У справах родинних дружина мусить йти за чоловіком, бо рід чоловіка – то і її рід. Святий Вогонь-Сварожич нас гріє, охороняє і захищає, душу очищує і тіло молодить, з Богами Рідними єднаючи. Вогонь Рода несе силу всемогутню і нездоланну, бо Родинне вогнище, це не тільки Божниця – це і той дух, який родину докупи єднає і сили Предків додає. Як ми Рід шануємо, так Всевишній нас і береже, тому важливо Рід свій до сьомого коліна знати і на святах поминальних згадувати. На вісім головних свят у році йдемо з родиною до Родового Вогнища громади, у храми чи на капища, в Гаї Священні чи Ліси Заповітні. На святинях роди з родами єднаються, бо вони одна громада суть, одне плем'я, один Рід Огнищанський, Сварожий. У разі потреби допомогу слід шукати серед своїх і не має права кревник кревнику відмовити та у скруті не допомогти – за це Рід жорстоко карає, Карну посилаючи кривду виміряти. Не сміє у святому місці бути сварці чи слову недоброму, бо у Роді кожен кожному брат чи сестра, а як так, то пробачити має, а як є біда, Відаючих просити, щоб розсудили. Для славлення Богів і складання пожертви громада може обрати жерця чи жрицю. Вони мають бути поважними людьми, з доброї родини. Обираючи, громада мусить знати, що в родині жерця панує лад і злагода, діти доглянуті, а сам він відомий справами добрими. Це свідчить про те, що милий він Богам і живе він по Праву, така людина жертви Богам з помислами добрими буде приносити, отже, почують вони його і дадуть громаді прохане. Щоб проводити Славлення Богів, він добре має знати обряди, Покон Рода, Карби відання Віри Православної, Звичаї та Свята Кола Сварожого. Перед тим як до громади вийти, він має постійно приймати участь в Обрядах Святих, Волхву помагаючи. Чоловіки і жінки у служінні Роду рівноважливі, але жінкам більш до лиця займатись духовною працею, внутрішні духовні бесіди ведучи, доброю порадою помагаючи, а чоловікам славлення проводити, веду ректи, хоча, і навпаки буває. Займаючись слуханням Богів, пам'ятайте: жінка краще Наву чує, а чоловік – Праву, тож допомагати мусять одне одному в Таїнствах Святих. Жрець громади стає дійсним жерцем, коли отримує посвяту у Волхвів. Пройшовши навчання Мудрості Волхвів, він може стати Відаючим – відуном. Відаючі глибоко знаються на законах Прави, Обрядах та Звичаях, відаючи їх внутрішню суть. Тому вони можуть бути знахарями-цілителями, лікарями, які опікуються здоров'ям тіла і духу громади. З віком і мудрістю, займаючись волхвуванням, дослухаючись до руху Вогню Свідомості у Душі своїй і пройшовши відповідну посвяту, Відаючі можуть ставати Волхвами. Добрий Волхв – це велика радість і благословіння Боже для громади. Він має бути прикладом в усьому: у нього добра родина і виховані діти, мислення його світле і всеохопне, віра чиста і правдива. Виконуючи своє призначення і живучи по Праву, він володіє Даром Відання, підсвідомим розумінням істини і справедливості. Добре відаючи Покон, він оберігає і складає обряди та впорядковує звичаї. Головна здатність, якою володіє Волхв, – це вміння перебувати у надприродних станах свідомості і мандрувати у світ Прави та Нави. Мандруючи потойбіччям, він приносить нові знання, нову силу і може передбачати майбутнє. Є люди, які народилися з покликанням Волхва. Така людина може збагнути своє призначення в юні роки чи в старості. Тоді ця людина марить, бачить звичним оком небачене, чує те, що вухами не почуєш, знаходячись між Світами, вона або відновлюється, стаючи розумнішою, або важко хворіє на розум. Добре, коли поруч є Волхв, якому судилося бути вчителем для обраного Богами. Отримавши від нього мудрість і посвяту, перемігши себе, така людина стає могутнім Волхвом. З нею Боги єднаються і вона чує їх у душі своїй повсякчас. Звертаючись до Волхвів, пам'ятай, русичу, що мудрість не в літах, а в кількостях життів, які Душа людини прожила. Чим старша Душа, чим вона досконаліша, тим людина мудріша. За багато життів вона навчилась розуміти закони Прави і прояв їх, вона вже чує бриніння Прави в душі і йде до неї. Громаді мати свого Волхва – це велике щастя, тому що він є для неї Батьком і Вчителем. Волхвів мало, тому основну роботу на підтримку Покону виконують Відаючі. Кожен Край має крайове Родове Вогнище – капище або храм, де люди звідусюди збираються, і величні Обряди діються: за Край пожертви складаються Провідниками Духу Рода – Крайовими Волхвами – Владиками. На місце се Волхви громад збираються Святі Таїнства вершити, Посвяту отримати і раду радити. Усі Волхви громад складають Священну Раду Волхвів Родового Вогнища Рідної Православної Віри. Серед Волхвів є теж Волхви різні, – найкращі і найсильніші з них ті, душі яких приходять на цей світ парами як чоловік і жінка. Якщо вони протягом життя знаходять одне одного й одружуються, маючи дітей, то дістають вони Силу Велику, Силу Рода Святую, адже є вони земним проявом Триглава – Рода, який єднає у собі Сварога, Ладу і діточок їхніх. Такі пари є Пікл3увальниками. Вони перед Трисвітлим Родом Клятву склали жити і вмерти за Рід свій, тому їхні життя їм не належить – за Родове Вогнище Святої Руси-України мусять піклуватись, про Правду дбаючи, Покон Рода берегти, Веду пізнавати та Волхвів научати. Вони Волхвам суд і честь та стежка Роду вірна. Через них проявляється воля Богів, Боги, єднаючись з ними, можуть перебувати у Яві. Кожен з них йде шляхом певного Бога і таким чином у Яві володіє його силою. Коло Піклувальників може бути явним, а може бути прихованим і кількість їхня є таємниця велика. Серед Кола Піклувальників є пара – чоловік і жінка – які є першими у Колі – це Першоволхв і Відаюча Мати Роду. Вони є Батьком і Матір'ю цілого народу. Для них немає перешкод у Світі Прави, Яви і Нави. Мандруючи світами, вони читають Скрижалі Духа, слідкують за збереженням відання Священного Покону, вони – хранителі безперервності життєвого колообігу, стражі Ладу на своїй Родовій землі, охоронці врівноваженого стану Прави і Нави у Яві. Вони пов'язані в Триглаві і Три Світи в собі тримають. Батько і Мати Роду – поконоколіники, від них шириться мудрість на землі. Їх обирає сам батько Рід, оберігаючи і направляючи їхні діяння. Вони символізують собою ПраОтця і ПраМатір всього Роду Руського, Роду Вкраїнського. Вони оберігають Родове Вогнище Руси-України, Коло Піклувальників скликають і суд Прави вершать. Коли час настає, вони Право своє іншій парі передають, випробовувавши її перед тим.
Карб відання Треби
По Праві живучи, Отцям нашим
десятину давати маємо, від якої соте на Велесове,
Вона до нас ласкою Божою повертається
і так Рід кріпне, у достатку множачись
Тлумачення
Відайте Русичі-вкраїнці! Життя людське у собі два лики має, перший лик – то життя тілесне, а другий лик – життя духовне. Людина в Яву приходить, щоб у житті тілесному душу свою вдосконалити, бо досконалість душі – то життя вічне у Роді Всевишньому, Триглаві предвічному. Досконалість душі від відання Прави твориться, тож відайте, що все у світі двоподільне, є біле і чорне, чоловік і жінка, однина і множина. Щоб з Богами у злагоді жити, жоден лик відкидати не можна, бо інакше кожна річ у протилежність переходить, як до кінця свого дійде. Коли є на небі Сонце пекуче, воно спочатку рослинку підіймає, а опісля сушить і палить, а як ніч настає, то вона вологу дає і живить, а далі холодом морить. Так і в житті людському – кожний русич знати має, що прийшов він у світ вдосконалитися духовно і тілесно, та коли він, про духовне забувши, лише про тіло дбати починає, така людина собі шкоду тим робить велику, бо душу занапащає, вік свій тілесний вкорочує. Помираючи статки свої у Праву забрати не можна, бо те, що світі Яви є, із світу Яви вийти не може, а сили Душі не надбавши, законів Прави не відаючи, людина в Наву відходить і мучиться від темноти своєї душевної. І навпаки буває, коли людина, про Тіло забувши, про Душу лише дбає, вона від того світлою і легкою стає. Та занапастивши тіло, теж довго жити не може. Передчасно померши, її Душа у Праву йде, а там Боги Рідні її питають, чому жила так мало, чому про тіло не дбала, рівноваги між Білобою і Чорнобою не тримала? Від того Душа знову в Яву повернутись мусить, часто Господарем ставши, тілесне вдосконалює, щоб стати Творцем справжнім. Відайте: люди у Роді земнім є різні і в кожного призначення своє є, хто Господар, хто Воїн, а хто Відаючий. Та усім нам Рідними Богами завіщано, що всякий до Вогнища Родового требу має дати на Боже та Роду земного зміцнення. Треба – то десята частина від статків наших, Священна Пожертва, яку люди до Храмів приносити мають, Рідних Богів славлячи. І може вона бути всякою від праці рук наших, та ніколи не людська, бо Боги наші як жертви крові людської не приймають, а ще й карають за те. Бо життя в людини тільки під час суду Божого або у Борні Святій відібрати можна. Коли людина требу на Рід свій дає, вона суть поєднаності Білоби і Чорноби відає, у тілеснім про духовне дбає, бо, жертвуючи найдорожче в ім'я Рода, вона знати мусить, що не віддавши нічого, отримати щось неможливо. Добровільно віддаючи частину статку свого, людина віру свою проявляє, а віру маючи, вона твердо знати має, що все у світі пов'язано. ЇЇ пожертва до неї ще більшими статками обов'язково повертається. Пожертвою ми перед Богами свідчимо, що шляхом Прави йдемо і на землі нашій достаток є, бо живемо ми праведно. Сотенну Богам почистивши, від них допомогу отримуємо і впевненість, що поля наші вродять і від справи прибуде. Та не тільки у тім правда є, десятина тая скарбницю Рода складає, яка на потреби Рода земного витрачається, на будівництво Храмів, утримання війська духовного, молоді навчання, з неї ж потребуючим допомога у скруті є. Треба десятиною Рід Православний у єдності і силі тримає. У житті теперішнім людина Господарем будучи, може требу на Боже не давати, та знати вона повинна, що, по Триглаву ідучи, вона потім Воїном зродиться і вояків своїх одягти і зброю їм дати не зможе. Від того чи сама голодувати буде, чи призначення своє занедбає, на шлях кривди ступивши. Може, людина і Відаючим народиться, та шматка хліба не маючи, справою своєю займатись не буде, знань нових не приносячи, про майбутнє дбати перестане, тим Родовий устрій руйнуючи. Від вчинків таких кривда шириться і Рід земний руйнується, єдність з Богами втрачається, бо хто мале для справи праведної жалує, той більшого мати ніколи не буде. Відайте: тілесне – то лише засіб для вдосконалення Душі, від того статки накопичуючи, ми лише цей засіб збільшуємо, та мета православного бути має вічність Душі і розвиток її. Тому засіб з метою не плутайте і вірним шляхом до Прави ідіть. Буває й інше: людина у Храм приходячи, без пошани належної жертву дати може, відчуваючи себе при цьому дуже багатою та впливовою і думаючи, що ще більше розбагатіє. Відайте: не праведна та пожертва є і не люба вона Богам, тому повернеться вона карою, щоб людина більш людяною стала і життя людське в усіх ликах сприймала. В той же час того, хто відаючи важливість треби та мало маючи, щиро віддає останнє, про Рід дбаючи, то прийде до нього ще більше, ніж у тисячу раз те, його потребував він, бо того, хто Вірою і Ведою сильний, Рідні Боги завжди чують і на допомогу приходять. Часто через Відаючих людей новим знанням навчаючи, Боги новий засіб для достатку православним дають або причину вказують, від чого добро не водиться. Відайте, що Рід наш так побудований, що Господарів є найбільше, вони за добробут родини своєї дбають, маєтність примножуючи. Та відати вони мають, що ця маєтність їм Родом дана і то призначення їхнє, вони нею за інших опікуватися мають, які, виконуючи призначення своє, за статки дбати не можуть. Щоб маєтність господарська збережена була, її Воїни захищати мають. Коли ж Господарі кривду чинять, десятину на громаду не даючи, Вої замість того, щоб захищати та лад підтримувати, самі на себе заробляти підуть. Від того лишаться Господарські маєтки незахищені. Тому вої чужі приходять і маєтність тую забирають. Не маючи пожертви на життя людське, Відаючі замість того, щоб мудрість Віри і Веди Роду своєму нести, про життя буденне і про родину дбати починають. Від того Світло рівноваги та взаємопідтримки у Роді не шириться, праведна звичаєвість та добрі якості людські занепадають і навіть вої Роду нашого своїх же людей можуть почати грабувати. Добробут людині Богами для щастя дається, та коли його забагато стає, або людина за нього занадто тримається, втрати боячись, він Душу людську у жорсткі лабети неспокою і напруги бере. Від того людина щастя втрачає і добробут їй не в радість, бо щастя – то врівноваженість між Тілом і Душею, матеріальними статками та духовним розвитком. Не можна достаток неправедним шляхом здобувати, він на добро не піде і зникне швидко, частину душі мертвою роблячи. Русичі-вкраїнці, статки усі розуміти слід лише як шлях до більшої свободи самовдосконалення, розвитку нових можливостей собі на радість і людям на добро. Загалом багатство – це здатність свідомості виділяти з простору Дива речі матеріальні, дістаючи які, ми вчимося творити світ. Господарі його творять, Вої захищають, а Волхви навчають як творити і у злагоді зі світом жити. Пожертви не даючи, людина показує тим, що вона не вірить у Рід свій земний, а від того опіку і єдність з Родом Всевишнім втрачає. Відайте, що бути багатим – то випробування велике, яке не кожному дається. Православний має силу і право від Богів Рідних статки свої збільшувати і достатком приростати, лиш пам'ятати мусить, що частка на Рід має бути дана! Хто того не відає і не по Праву чинить – від жадоби згорить. Як таке відбуватись починає, людина до себе добро і щастя притягувати перестає, а лише тих до себе притягує, хто добро її забрати хоче і тим душі її домогти – щоб не згоріла. Тому і злодії-крадії не зразу кару несуть, бо, самі того не відаючи, вони людям деколи помагають. Нічого у світ не віддаючи, людина від світу закривається і вогонь душі своєї у навколишній світ не випромінює, тому Ведогонь згасати починає і пітьма душу охоплює. Бо жадоба, заздрість, підлість – то частини кривого шляху, який кривдою стелиться, людину у Наву ведучи. Якщо багато таких людей, що безладдя навколо себе творять, то порушується зв'язок Роду земного з Родом Небесним, бо Рід земний не по Праві жити починає.
Карб відання Матері Землі
Земля Русів Свята,
бо сходять на неї Боги Прави з нащадками єднатися.
Вона Роду нашому колиска і годувальниця дітям своїм
Бережіть і шануйте її як матір свою.
Тлумачення
Відайте, Русичі-вкраїнці: земля є святістю найбільшою, – це батьківський дім, де усіх нас породила Мати, це ті простори, на яких ви виросли і будуть рости ваші діти. Як мати породила кожного, так Мати Сира Земля породила Рід Русичів, без неї не бути нам русами і ласки Божої не знати, від того Мати Сира Земля для русича Священна і недоторканна, годувальниця і захисниця. Русь-Україна – це колиска Роду Людського Білого, Слов'янского Світу початок і основа. Це те місце, куди спускаються зі Сварги Синьої Рідні Боги, щоб навчати людей законів Прави, це те місце, де живуть їхні нащадки. Мати Сира Земля – це те місце і та сутність, яка являє у білий світ новонароджених і забирає полеглих. Наша Земля просочена кров'ю наших предків, наша земля там, де знаходяться могили наших пращурів. Родова земля – це та земля, яку Рід Русів-вкраїнців не може втратити за жодних обставин. Краще усім загинути до одного, ніж віддати землю свою. Русич не може жити без землі, як меч не може бути без леза, Русич без землі не русич, а раб, краще вмерти, ніж жити рабом. Людина, що у Наву відійшла рабом, рабом знову народиться, і ганьба ця не матиме кінця, вирватися з кола цього важко буде. Ще страшніша Доля – жити рабом на власній землі, бути рабом на власній землі означає бути дурнем; така людина теж не гідна життя.
Пам'ятай! Русич кожен має місце на своїй родовій землі. Раз ти народився на ній, вона дана тобі у спадок. Ніхто з чужого роду не має права володіти Родовою Землею русичів.
Пам'ятайте, Русичі: смерть за Батьківщину – це найпочесніша смерть, яка ошляхетнює душу людини. Православний, який загинув за Рідну землю, одразу попадає у Вирій, де його Перунонько як сина рідного зустрічає, почестями віншує і тіло нове дає, до Полку охоронців Прави приймаючи. Тому, йдучи у похід, бери з собою частку Землі Рідної, і як рана смертна дістане, притули землицю до рани, щоб Сварог православного у Сварзі впізнав і до Роду славних направив. Радо приймуть тебе Предки любі і за вчинок твій мужній славен ти будеш у віках. Відайте: Мати Сира Земля – це Мокоша, Покрова-захисниця і оберіг душі кожного русича. Вона козаку в дорозі захисниця, ширяться від неї сили Роду нашого і можна на ній Родовий Вогонь розпалити, коли на ворога лютого ману напустити треба. Коли ж Воїн з походу повертається, побивши ворогів многих, повинен він вийти на Гору Святу і на чотири боки посолонь вклонитись, і до землі припасти, цілуючи, і волхва просити, щоб обряд очищення провів. Бо через ворогів посічених він з Навою з'єднаний і не можна йому у стані такому з громадою біля Вогнища Родового буть. Коли присягу святу скласти треба, слід дати з'їсти крихту землі, якщо людина цю присягу землею порушить, то вона ніколи землі своєї мати не буде, а по смерті її Земля не прийме, і негідна душа буде вештатись у світі білому як привид.
Уся земля Руси-України Свята, та є місця, де сила землі наймогутніша; в одних з таких місць вона силу свою віддає, а є такі, де силу людську забирає. Де які місця, де капища будувати, а де кладовища творити – те Волхви відають. Усю землю треба берегти, захищати від наруги і піклуватися про її чистоту. Особливо берегти від зайд, бо для них наша земля нічого не важить, тому глумляться вони над нею. Тисячі років Родова Земля Русів є нашою землею, і хоч не обмежена вона перешкодами природними, морями чи пасмами гірськими, споконвіку ми живемо на ній. Вороги нам від того заздрять і оббріхують постійно, кажучи, що ми прийшлі. Не вір зайдам. Для того се кажеться, щоб дух Роду нашого ослабити і землю нашу безборонно забрати. Рід Русичів-вкраїнців з Матінкою – єдине тіло і дух, від того вона нас любить і оберігає. Не відають зайди та русичі негідні, що від Вогнищ Родових відмовились, Матінка від них свої блага приховувати починає, і не мають вони від того долі чистої, долі доброї, на ній живучи. Не чуючи слави та пошани до себе, Мокоша загарбників зі світу білого роботою тяжкою зживає. Бо жива землиця русичів і сила велика в ній захована, з неї відання Прави довкола шириться, знання глибинні, Предківські – як світ збудований, як жити у Світі Білому, де шукати Вирій, а де Пекло. Розходячись із землі батьківської, роди наші Веду іншим родам несуть, се ми навчали язичників темних у Богів Прави вірити і обряди вірні творити. Пам'ятай, Русичу! Святі Київ та Київські землі, бо вони серце Роду нашого. Силою великою, силою цілющою вони володіють і як постануть капища і храми Віри Рідної, сила та забуяє, сила та підніметься, і буде добро і щастя Роду вкраїнському тисячі літ. Се наші землі є Світовою горою світу Білого, світу Явного, ніякі повені, ніякі посухи їй не страшні. Вона Родом огорнута, силою святою захищена і як би Світ-Земля не розверзалась і не тряслась наша Земля Родова, вона нас не зачепить і сильно не колихне. Відайте: Земля – се царство Яви, вона посередині Триглаву Світів Прави, Яви і Нави. Земля – прародителька і мати всього живого у Яві. Небо і Земля – то батько і мати люду Православного і кожна людина для них дитина є. Земля удержана Дажбогом, із Дива створена і часто бачиться як Див. Земля, Дивом будучи, містить у собі зерна життя, які Всевишній Род висіває через Рідних Богів – Сварожичів. Тому гарно, коли на коляду першим посівати хлопчик приходить – то вісник Богів, які у Різдво з Вирію приходять, щоб протягом року землю утверджувати і русів берегти.
Карб відання Мови і Назви
Всяк Рід має мову свою,
яка від Древа Роду походить,
нареченням світу від Богів линучи
Тлумачення
Людина – то прояв Божий, що по стопах свого Великого Батька йде, в усьому його наслідуючи, тому постійно прагне пізнати саму себе і світ, який її оточує. Зрозумівши суть якоїсь речі, вона дає їй назву й ім'я. Явне передається легко, а неявне важко, тому потрібне зображення того у знаках та карбах, так людина запровадила мовну грамоту і письмо. Завдяки мові відбувається зв’язок між людьми і порозуміння, нею передаються та впорядковуються почуття, думки і мрії. Тому кожне слово і дія є проявом душі, від того усе суще знакове і значиме. Та зображене бути може лише те, що пізнане, часто для означення чогось слова не вистачає, саме на цій межі людина з потойбіччям спілкується. Звук і Зображення (образ) має кожна проявлена річ і діється це від того, що, народившись у Душі Рода Всевишнього, усе суще з неї через Око Рода являється, а воно усе те бачить і чує, бо Око Рода – Камінь-Зоря, Алатир Предвічний серцем Всевишнього є. Він вкладає у назву і вигляд саму суть якогось прояву, тому справжні назви кожної речі, тварини і Богів Рідних – то таємниця велика.Справжня назва речі у собі має знання про будову, призначення, прояв та інші якості, бо кожен знак і звук несе в собі цілий світ, маючи зовнішній прояв і внутрішнє єство. Зазвичай, зовнішня суть широко відома, а до внутрішньої ж допускаються лише вибрані праведники, душі яких чистим Ведогнем світяться. Людське слово має в собі велику силу і чарівну могуть. Словом людині можна дати здоров’я і щастя, хворобу зупинити або злих духів відігнати. Від того Волхви спів гудний знають і замовляння та шепотіння всякі, ними вони людей зцілюють і погоду ладнають. Перших людей, кому Покон і Веду доручити, Боги вибрали, а вони потім учнів своїх. Се вони їх у душах свої бережуть і для людей при потребі являють. Коли розуміння Покона і відання Роду порушується, Боги знову до людей приходять і в душі найкраших стукають, щоб мудрість небесну вони у себе пустили, Віру і Веду відтворивши, шляхом Прави йшли. Ще Волхви прадавні виявили, що певні знаки несуть у собі розуміння побудови світу, знаючи які, Відаюча людина може впливати на Природу-Матінку. Від того Пращури чети і рези карбувати почали, з Алатиря їх виводячи, і було те письмо святим від того, знаки оберегові ним клались та замовляння творились. Тому письмо є священне, а є мирське, та звичайна мова від священної походить, тому вона святість велика і душі людські оберіг. Се на Русі-Україні прамова Слов'янська витворилась, а мова вкраїнська її корінь суть. Пам'ятайте: мова Вкраїнська Свята! Коли мову Роду свого ми вживаємо, то силу його збільшуємо, бо Дерево Рода – то ще Дерево Співу є, від якого Звуки та Коливання у всесвіті ширяться, Дива будячи, разом зі Світлом світи творячи, бо Звук, Коливання, Світло і Вогонь суть одне. Через це кожен Рід людський на Дереві Співу свою гілку – бриніння має. На гілці тій, яка мова є, в кожної людини своє бриніння є, і якщо ім’я людини цьому бринінню відповідає, живе вона в радості і горя не знає, а як ні, то хворіти безперестанно може і життя своє скапарити. Народ у собі має безліч проявів, та внаслідок єдності призначення свого має певні притаманні лише йому зображення, звуки і назви, які його від іншого роду відрізняють. Священні знаки і карби, звучання та сприйняття дійсності перебувають вище від розуміння самого народу Русичів-вкраїнців, бо дані вони нам зверху, по Волі Божій на добро і щастя Онукам Дажбожим. Через те родові знаки і письмена не розумінню людському, а законам Прави підпорядковані. Відайте: часто здається, що події різні і явища відбуваються самі по собі, та то так не є, усе Вищими Силами обумовлено. Тому знаки родові та мова русичів вкраїнців священна, для роду нашого. Часто якісь знаки є спільними для багатьох родів, а то і для всього людства. Це через те буває, що всі народи, вчення і віри від одного усвідомлення дійсності йдуть, Оком Рода – Алатирем проявляючись. Через те Віра Православна для всіх слов'ян – основа і святість найвища. Та це стосується лише зовнішнього прояву, а внутрішня суть завжди у кожного відмінна, тому справжню суть Ока Рода-Алатиря лише істинні православні Русичі-вкраїнці відають. Частиною мови нашої є ім'я людей вкраїнських. Через це мовою якого роду людина зоветься, тому вона силу душі своєї і віддає. Називати людину назвою незрозумілою або іншому роду належною означає душу людини занапащати. Раз людина у роді певному народилася, він для неї і найкращий є, бо її призначенню життєвому відповідає. Якби душа людини іншого хотіла, вона б деінде народилась. Відайте: ім'я не може бути довільним, бо воно суть визначення шляху життєвого. Дитя від народження ще волі своєї не має, тому відповідальність за нього на батьках лежить. Якщо вони душу дитяти свого, назвавши невірно, на хибну дорогу спрямують, то буде кривда велика і прийде Карна до батьків негідних. Бо хто названий невірно – невірне життя веде і мукою чорною мучиться, місце своє у світі шукаючи. Ім'я людину з Родом пов’язує, від родини і часу народження у Колі Сварожому залежність має. Від того є імена родові, родинні і від Кола Сварожого. Імена, що від Кола Сварожого походять, з назви Богів Рідних беруться, свята яких на період народження припадають. Вони для того дані, щоб людина під захистом певного Бога була, його силою надихалася життям ідучи. Того від нас Рід Всевишній потребує, коли душі певний, саме їй призначений час народження визначає, на шлях певного Бога спрямовуючи. Відайте: кожен Рід свої імена має, бо імено родове не тільки назву позначує, а ще й потаємну внутрішню суть душі людської, що від Богів іде. Правильне звучання імень рідного людину на Світло-Звук Сварога налаштовує, у Наві захищає і до Прави веде. В той час як чуже ім’я – мана для душі, на манівці спрямовує і силу забирає, ріст душі порушуючи. Тому дитину називаючи, треба вірну назву давати яка Роду відповідає. Родові імена від назв рідних походять і з Родом земним єднають, який з Родом Всевишнім є одне. Родинні імена – се ті імена, які у родині поширення мають. Родинним ім’ям дитину називаючи, ми корінь родинного дерева укріплюємо, силу рода посилюємо, через те, кожний, в родині народжений, може силу і вміння від своїх предків по роду взяти. Кривда велика, коли дитина поза родиною, шлюбом з’єднаною, родиться, вона від того силу роду свого по одній з ліній втрачає і шлях її життєвий тяжкий є, бо те, що зпочатку недобре робиться, важко, щоб добрим закінчилось. Всяка дитина Священне Таїнство ім’я нареченна пройти має, лише тоді вона від світу Нави від’єднується і людиною стає. Відайте: не всякий, хто людську подобу має, людиною є. Людина без душі не людина. Маючи душу і тіло, кожне з них вдосконалювати треба і мова та назва для того найперша справа є. У тілі на рівнях різних своє бриніння є, яке вірним словом підсилюється, а від невірного слабне, тому ім’я і мова вживана має відповідати природі Роду твого і зрадити цю святість не смієш, бо якщо ти від сили цієї відмовишся, Рідні Боги тебе чути перестануть. Мова кожного в роді Дух Роду Вкраїнців-Русичів творить і є вона зброєю роду нашого. Зброю цю у чистоті тримати треба і володіти нею досконало, бо саме нею русичам Богами заповідано душі свої світлом Віри і Веди наповнювати і Богів Рідних славити. У ній знання сутності світу закладено, тому вдумуючись у значення слів і серцем їх відчуваючи, можна відкрити для себе Істину велику і Божі творіння збагнути. Мова русичів для невігласів – звук пустий і те, що в ній закладено, не відають вони, тому відчути душею не можуть. Мова чужа лише як засіб допоміжний бути мусить і ніяк з неї ім’я брати не можна, бо погано то на долю людини і долю цілого роду впливає. Мова предків, їх назви та імена для нащадків мають бути святістю великою, тоді єдність роду у трьох світах зберігається і рід ладнається по Праві.