Настанови та мотиви шлюбно-сімейної поведінки.
Сімейна політика СССР сприяла ситуації в родині яка існує зараз. Знищення класу домогосподарок, руйнування також і міської родини, поширення жіночої професійної зайнятості створило ґрунт для успіху ідеологічної боротьби з "патріархальщиною" й "дрібнобуржуазною родиною", з "пережитками капіталізму" у сфері шлюбу й родини, з "звільненням" жінки - пролетарки від "гніта" кухні, пелюшок, міщанського затишку, від чоловічого "всевладдя". До цих кроків, що наближають "відмирання родини» при комунізмі" треба додати й те, що потім іменувалося "лівацькими перегинами" – створення вільного цивільного шлюбу поряд з офіційними і традиційним (церковним), волю статевих відносин від любові ("без черемшини"), і т.п. У тридцяті роки відношення держави до родини змінилося, - якщо двадцяті роки у всіх західних підручниках по, політології й економіці йменуються марксистською атакою на родину взагалі, а не на її "буржуазні форми", те в часи репресій родина була оголошена "ячейкою» соціалістичного о суспільства, але такою, коли на перше місце кожен член родини повинен ставити інтереси суспільства, а не "вузькі" інтереси сімейного побуту. ПрикладМолотова, Калініна й інших вождів, що мали дружин - "ворогів народу" й відреклися від них в ім'я надцінності партійних принципів, покликаний був показати, що потрібно від кожної "радянської людини". Хоча підростаючі покоління в країні так і не стали поголовно "Павликами Морозовими", проте, дотепер дає про себе знати тяжка спадщина виказування, зречення чоловіків і дружин, батьків і дітей.Більше того, в 1930-і рр. почався "більшовицький хрестовий похід проти сексу як частини загального процесу сталінського закручування гайок і придушення особистості". Саме в цей період зникає еротичне мистецтво, сексологічні опитування, біолого-медичні й сексологічні дослідження статі. Однак з'являється рясний статистичний матеріал, що наочно показує турботу партії й держави про родину, жінок, дітей. Також активно розробляє сюжети сприятливого впливу на долю радянських родин, жінок і дітей зміни брачно-сімейного законодавства в 30-40-і рр., що полягають у забороні штучних абортів 27 червня 1936 г., ускладненні процедури розірвання шлюбу в 1936 р. З 1944 р. розлучення стало можливо оформити тільки через суд, причому рішення залежало не тільки й не стільки від закону, скільки від негласних положень відносно родини в той період. Крім цього в 1932 р. уводиться паспортна система й прописка, в 1934 р. відновлене карне покарання за чоловічий гомосексуалізм (Ст.121 КК РСФСР), в 1935 р. прийнятий закон СРСР "Про відповідальність за виготовлення, зберігання й рекламування порнографічних видань, зображень й інших предметів і за торгівлю ними". Отже, "повернення до ідеалів стабільного шлюбу й родини здавався відступом від первісної комуністичної ідеології, і багато західних учених голосно тріумфували із цього приводу. Насправді ж апеляція до стабільності шлюбу й відродження "сімейної" ідеології були не стільки відступом, скільки проявом зростаючого консерватизму радянського суспільства. До того ж, мова йшла вже про зовсім іншу родину. Позбавлена приватної власності "нова радянська родина", всі доходи й життя якої залежали від держави, не тільки не могла бути незалежної від неї, але сама ставала ефективним осередком соціального контролю над особистістю". Родина в сталінську епоху не перетворилася в об'єкт посиленої турботи радянського уряду, як уважають багато закордонних і вітчизняних учених, - вона була зведена у вищий ранг "соціалістичної родини", де скасовувалися всі непривабливі реалії життя й де у відповідностями з духом більшовицької етики й естетики, з пафосом "соціалістичного реалізму" бажане видавалося за дійсне. Бажане не в змісті ознак інституціональної стійкості родини, а в комуністичному змісті морального кодексу.Міфологія "матері-героїні" не була соціальним заохоченням багатодітного материнства, а конструювалося як символічне прикриття людських втрат під час Великої Вітчизняної Війни й що продовжували діяти із червня 1936 року табу на аборти, уведеного в розпал сталінських репресій. Збереження цієї "репресивної політики" заборон і карних покарань до грудня 1955 року є яскравий прояв антисімейної політики держави. Закони про охорону материнства й тоді й зараз були й залишаються реалізацією політики поголовної зайнятості працездатних жінок у державному виробництві, регламентацією чергування циклів праці й декретної відпустки в інтересах держави. Ці закони виходили з факту вагітності й пологів, що порушували виробничий цикл певної категорії працівників, які на жаль, що володіли цією незручною функцією.Народжуваність заважала виробництву, де ступінь втягнення жінок у професійну зайнятість була найвищої у світі. Тому кожен факт народження необхідно було врахувати й співвіднести з вищими потребами соціалістичної праці щоб уникнути технологічних витрат. З іншого боку, що досі міцно з у мозках не тільки народних мас матеріалістів, але й пануючих еліт концепція прямого зв'язку народжуваності з умовами життя, змушувала тодішню високу народжуваність у СРСР уважати "завоюванням соціалізму". Раз при соціалізмі всі "повинне бути" вище, краще, веселіше, те й по народжуваності, виходить, "ми поперед планети всієї". "Повинні бути" й, отже, "були" до пори до часу, але не завдяки забороні абортів, що ніколи й ніде не впливала на "збільшення" народжуваності, а за рахунок середньоазіатських республік.